Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Отці церкви

Отці церкви



“Христологічні дискусії” IV ст. спричинили посилену теоретичну діяльність християнських богословів. У церкві склалася група видатних богословів, що вели плідну і активну богословсько-літературну діяльність. Вони, писали трактати, листи, проповіді, молитви, вірші, перекладали латиною християнську літературу. Це було продовження патристики II-III ст., започаткованої ще апологетами. Більшість із найвідоміших богословів цього часу згодом були оголошені церквою святими і віднесені до числа отців церкви.

На Сході це був єпископ Александрійський Афанасій (296-373), непримиренний борець з аріанством і прихильник незалежності церкви від імператорської влади. П’ять разів був усунений від кафедри, підданий вигнанню в Галію, Єгипет та в інші місця, він не переставав захищати нікейське християнство. Пізніше проявили себе Василій Кесарійський (бл. 330-379), названий Великим, його брат Григорій Нісський (бл. 335-394) і Григорій Назіанзін (бл. 330-390). Усі вони були родом з Малої Азії, з Каппадокії, звідки і дістали назву каппадокійців. Каппадокійці переносили в теологію платонівську діалектику, підкреслюючи ортодоксальні християнські ідеї.

Вони теоретично підготували скликання II Вселенського собору в Константинополі 381 р., де було засуджено аріанство.

Плеяду східних отців церкви прикрасив Константинопольський патріарх Іван Золотоустий (бл. 350-407), плідний автор богословських та історичних творів, блискучий промовець, полум’яний викривач пороків сучасного йому суспільства. Двічі був позбавлений патріаршого престолу, а згодом визнаний святим.

Східну гілку патристики завершив Іван Дамаскін (бл. 675-753), який разом з тим заклав основи схоластики в богослов’ї.

На Заході Римської імперії видатними отцями церкви були єпископ Мілана Амвросій, Августин, Єронім і Григорій І Великий.

Видатний християнський теолог і церковний діяч Амвросій Медіоланський (бл. 340-397) як єпископ виборював інтереси церкви в імператорської влади, започаткував церковну етику в творі “Про обов’язки священнослужителів”, розробив основи західноєвропейського ритуального співу (названий амвросієвським співом).

Помітне місце серед діячів патристики Заходу належить єпископу Гіппонському (північ Африки) Августину Блаженному (354-430) – беззаперечному авторитету в галузі богослов’я та філософії за часів Середньовіччя. Особливу увагу Августин приділив філософському обґрунтуванню християнства на основі неоплатонізму. Розглядаючи Бога як абсолютне буття, він виходить із самоочевидності людського мислення і виводить буття Бога із самосвідомості людини, бо Бог існує тому, що людина мислить про нього. Августин знову порушив у християнстві питання про людську особистість. У творі “Сповідь”, де він розповідає свою біографію, Августин розглядає процес становлення особистості, користуючись методом психологічного самоаналізу. Але Особисті тенденції в Августина підлягають безумовному підкоренню теїстичного визначення.

У творі “Про Град Божий” Августин викладає християнську концепцію історії. Цей твір він почав писати в 413 р. під впливом загарбання Риму вестготами Алариха в 410 р., закінчив у 427 р. За чотирнадцять років написано було двадцять дві книги. Перші десять присвячені аналізу історії Римської держави. Наступні дванадцять викладають загальну концепцію історії в розумінні Августина. Люди, вважає Августин, утворюють дві спільноти: “град земний”, державність, яка обслуговує суспільні інтереси людей; і “Град Божий”, духовну спільноту, в якій людина відчуває Бога, висловлює свою любов до Бога. У першій існує зло, насильство, це град Сатани. У другій -добро, благодать, це Град Бога. Ці дві основи є в кожній державі, в усьому світі, у будь-якому суспільстві. Августин, виходячи з такої конструкції держави і суспільства, викриває пороки Риму, але не для того, щоб їх негайно виправити. Теологічний детермінізм, який сповідає Августин, цього не передбачає. Просто треба надати право церкві вирішувати це питання. Людина повинна пристати до Граду Божого, бо діє божественне визначення. Вчення про благодать і визначення в суспільстві має визначити суспільну позицію людини. При цьому не може бути насильства, бо воно є виявом гріховності. Але насильство існує, бо воно теж передбачене та неминуче, хоч і заслуговує на осуд. Державну владу він називав великою бандою розбійників.

Августин був вищим богословським авторитетом на Заході аж до Томи Аквінського. Він вплинув на схоластичну орієнтацію християнського богослов’я, його вчення сприйняли католики і протестанти, його навіть вважають попередником екзистенціалізму.

Про Єроніма (пом. 420) відомо, що він був перекладачем Старого і Нового Завіту латинською мовою, унаслідок чого християнство одержало Біблію-Вульгату. Цей текст вважається канонічним для західної церкви. Григорій І Великий (бл. 540-604), Папа Римський з 590 р., завершив цей період розвитку західного богослов’я рядом творів і реформами церковних співів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)