Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Сіро-Малабарська Католицька Церква

Сіро-Малабарська Католицька Церква



Ця Церква походить від християн Апостола Фоми, яких португальці зустріли в 1498 році, відкриваючи для себе Малабарське узбережжя Індії (нині штат Керала). Як говорилося (див. І. Християні Апостола Фоми), ці християни перебували в повнім спілкуванні з Ассірійською Церквою в Персії. Вони з радістю зустріли португальців як братів-християн і представників Римської Церкви, особливий статус якої вони продовжували визнавати, незважаючи на роки ізоляції.

Однак португальці в цілому не визнали законності Малабарської традиції й стали нав’язувати християнам Апостола Фоми латинські обряди й канони. На Синоді 1599 року під головуванням португальського архієпископа Гоаського був прийнятий ряд латинізуючих змін, зокрема, про призначення єпископів з португальців, змін у літургії, використанні латинських одягань, безшлюбності духівництва й, нарешті, про установу, інквізиції. Все це викликало загальне невдоволення, що привело до того, що в 1653 році більшість християн Апостола Фоми вирішилася порвати з Римом. У відповідь папа Олександр VII послав на Малабарське узбережжя монахів-кармелітів, щоб вони сприяли врегулюванню ситуації. До 1662 року більшість, що відпали, відновило спілкування з Католицькою Церквою.

Європейці-кармслітн залишалися єпископами в Сіро-Малабарської Церкви до 1896 року, коли Рим заснував для християн Апостола Фоми три апостоличних вікаріати (Тричур, Ернакулам іі Чанганачеррі) під початком місцевих сіро-малабар-ських єпископів. В 1911 році з’явився четвертий апостоличний вікаріат-коттаям. В 1923 році папа Пій XI установив церковну ієрархію, що повністю складається з сіро-малабарців.

Посилення автономії сприяло відродженню Церкви. Якщо в 1876 році налічувалося 200 000 сіро-малабарських католиків, то в 1931 році їх число подвоїлося. В1960 року в Церкві було майже 1,5 мільйона віруючих, у цей час їх близько 4 мільйонів. Серед віруючих є сильним бажання стати священиком або ченцем. У листопаді 1994 року у Сіро-Малабарської Церкви налічувалося 27 869 ченців вдобавок до 20 022 сіро-малабарських ченців з латинських громад.

У Церкви є 16 конгрегацій черниць, 5 з яких перебувають під заступництвом папи Римського.

Головні духовні семінарії розташовані в Альваї (двох-обрядова), Коттаямі, Сатні, Бангалорі й Удджайні.

В 1934 році з ініціативи папи Пія XI у Церкві почалися литургічні реформи, покликані відновити східну природу сильно латинізованого сіро-малабарського обряду. Відновлена літургія, заснована на своєрідній східно-сїрійській традиції, в 1957 році була схвалена Пієм XII й в 1962 році введена в побут. Незважаючи на те що в 1985 році Східна Конгрегація знову схвалила введену в 1962 році літургію, ці реформи зустріли сильний опір. Як наслідок, у більшості сіро-малабарських єпархій дотепер використовується обряд, що майже не відрізняється від латинської меси.

У січні 1996 року папа Іоанн Павло II головував у Римі на спеціальному синоді єпископів Сіро-Малабарської Церкви, намагавшимся перебороти розбіжності між групами, які дотримуються різних обрядів. В 1998 році папа Іоанн Павло II надав сіро-малабарським єпископам повну самостійність у літургічних питаннях, щоб вони самі вирішували виниклі розбіжності.

Відносини Сіро-Малабарської Католицькій Церкві і Латинській Церкві в Індії були завжди напруженими, особливо у зв’язку з питанням про поширення сіро-малабарської юрисдикції в інші частини Індії заради окормлення емігрувавших з рідних місць малабарців.

Тільки в 1977 році Римська курія почала засновувати сіро-малабарські єпархії в тих частинах Індії, де вже існували латинські діоцези.

Дотепер у Сіро-Малабарської Церкви був відсутній єдиний предстоятель, були два равночесних митрополити в діоцезах Ернакулам і Чанганачеррі. 16 грудня 1992 року папа Іоанн Павло И привласнив Сіро-Малабарської Церкви статус Головної Архієпископи й призначив кардинала Ернакулам-Ангамальського Антонія Падіяра першим головним архієпископом. Після того як у середині 1998 року він пішов на спочинок, його місце залишалося вакантним. Архієпископ Варкей Витхаятхил був призначений апостоличним адміністратором Церкви sede vacante et ad nutum Sanctae Sedis.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ІНДІЯ, ПЕРЕВАЖНО ШТАТ КЕРАЛА

ГЛАВА: [АРХІЄПИСКОП BAPKEЙ ВИТХАЯТХИЛ, АДМІНІСТРАТОР]

ТИТУЛ: ГОЛОВНИЙ АРХІЄПИСКОП ЕРНАКУЛАМ-АНГАМАЛЬСЬКИЙ

РЕЗИДЕНЦІЯ: ЕРНАКУЛАМ (ІНДІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСГЬ: 3 886 000








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)