Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Україна і мусульманські країни. Їхній зв’язок

Україна і мусульманські країни. Їхній зв’язок



Перші відомості про мусульманський світ, про мусульман, перті знання про іслам предки сучасних українців отримували в ході торговельних операцій, подорожей і військових походів.

Про існування інтенсивних торговельних зв’язків між русичами і арабами та іншими мусульманськими народами свідчать середньовічні арабські автори ібн Фаллан аль-Масуді, Ібрагім ібн Якуб. Про те саме свідчать численні знахідки на землях колишньої Київської Русі арабських монет, карбованих на південному узбережжі Каспію. Доведено, що арабські купці бували в Булгарії, звідки добиралися до Києва. Є свідчення аль-Масуді (X ст.) про те, що до міста Діра (Київ) “приїжджають мусульманські купці з усякими товарами”. Видатний український історик М. Грушевський пише, що в період найбільшого розквіту східної торгівлі в першій половині X ст. арабські купці дійсно часто їздили до Києва, і з київськими купцями подорожували ще дачі на північний захід. Правда, в Києві постійної арабської колонії не було.

За повідомленням ібн Фадлана, русини подорожували в Ітіль найчастіше через Ясна, Сейм і Оскол. Так налагоджувався прямий контакт з країною, що випробовувала могутній вплив арабсько-мусульманської культури. Є всі підстави вважати, що основний масив первісних відомостей про іслам русичами був отриманий саме від булгар.

Ознайомленню наших предків з ісламом сприяли і військові походи русичів на Схід, де вони вступали в контакти з мусульманською цивілізацією. Це, зокрема, похід київського князя Володимира на “срібних” (волзьких) булгар у 985 р. Початковий етап ознайомлення Київської Русі з ісламом має своєрідну кульмінацію, осьову точку в духовній історії наших предків. Мова йде про вибір віри великим київським князем Володимиром (X ст.), внаслідок якого шлях ісламу на землі Київської Русі був практично перекритий на кілька століть. Згідно з літописними, відомостями правитель Київської Русі провів велику релігійну реформу. У ході підготовки до цієї реформи він опинився перед вибором віри серед знайомих йому монотеїстичних релігій. Особливе місце серед них по праву займав іслам. У полі зору Володимира перебували також християнство та іудаїзм. Володимир почав “випробування віри” через особливі посольства. За допомогою одного з таких посольств і відбулося початкове знайомство київського владики з ісламом. Відбулося воно на землях Булгарстану, який на той час уже прийняв іслам. “Житіє Володимира” прямо свідчить про поїздку посольства до “срібних” булгар, тобто на Волгу.

Про серйозність первинного наміру князя Володимира ввести іслам свідчить також аль-Мардазі, згідно з повідомленням якого з Києва в Хорезм прибули посли з проханням допомогти ввести іслам на Русі. Хорезмшах нібито прийняв це прохання прихильно і послав до Києва вчителів ісламу. Відомості про конкретні результати їхньої діяльності до нас не дійшли.

Київське посольство, відправлене в Булгарію для оцінювання ісламу, виявилося неспроможним розібратися в його суті, а оцінило його за зовнішніми, суб’єктивними враженнями. Саме тому князь Володимир і відкинув цю релігію.

Не виключно, що іслам міг бути прийнятий Київською Руссю. І для цього вибору існувало багато підстав, іслам був молодою релігією, що бурхливо розвивалась. Іслам давав русичам знання про Єдиного, Всемогутнього Бога-Творця усього сущого. Русичам напевно імпонувала б ідея централізованої багатонаціональної держави, зразком якої в той час був халіфат. Іслам міг принести свою писемність на Русь, що не мала тоді власної розвиненої системи письма. Іслам міг би відкрити Київській Русі шлях на південь для торговельних, дипломатичних і культурних контактів з народами, що належать до мусульманської цивілізації. Світ міг би стати іншим, однак, сталося все інакше.

Прийняттю Київською Руссю ісламу перешкодили такі основні причини. По-перше, хоч як це здається парадоксальним, суворий і послідовний монотеїзм ісламу. Релігійна свідомість русичів розвивалася в напрямі монотеїзму кількома шляхами – через культ божества небесного грому і блискавки Перуна, а також через культ головного джерела усього живого – Роду. Однак до справжнього монотеїзму нашим предкам було ще дуже далеко. Реально свідомість східних слов’ян була політеїстичною. Видатний україніст В. Щербаківський писав, що для осідлих хліборобів того часу в релігійній сфері був характерний саме політеїзм.

Внаслідок цього у предків українців не було ще внутрішньої готовності, щоб прийняти тої високий монотеїзм, який вимагає від людей віри в Аллаха. Це була головна причина, з якої іслам не міг бути прийнятий слов’янами як їхній власний Світогляд.

По-друге, багато що у виборі віри вирішили політичні причини. Християнство в його східному варіанті представляла Володимиру Візантія – могутня в економічних і військових відносинах держава – близький сусід Київської Русі. Союз із Візантією, скріплений спільною релігією, обіцяв Володимиру безліч переваг. Іслам же був представлений князеві Володимиру Булгарстаном – далекою, внутрішньо нестійкою державою, релігійний союз із яким не відкривав перед Володимиром і правлячою верхівкою негайних економічних, дипломатичних та військових перспектив. Тому вибір був зроблений не на користь ісламу.

Третя причина – це та інформація про іслам, яку отримувала Русь за князівських часів. Ця інформація була неповною і неточною, а тому й непереконливою. До того ж, на те, що відбувалося напевно, накладав відбиток своєрідний “синдром переможця” київського князя і його оточення. Чи було для нього привабливим і престижним приймати релігію переможених у 985 р. булгар?

З огляду на ці причини іслам не був прийнятий Київською Руссю. Мусульмани час від часу з’являлися на землях України. Першими мусульманами на території Київської Русі були представники народів, що кочували від Приазов’я до Дону. Середньовічні літописи недвозначно повідомляють, що предки сучасних осетин – алани, вже на початку VIII ст. прийняли іслам. Саме їхні поховання, зроблені за мусульманським обрядом, знаходять у значних кількостях сучасні археологи на південному сході України.

Численні тюркські народи, що селилися на землях Київської Русі ще задовго до нашестя орди, також у масі своїй до VIII ст. ще не були мусульманами. Про їхню належність до ісламу в цей період немає ні археологічних, ні письмових, ні достовірних етнографічних відомостей.

Точні свідчення про постійне перебування мусульман у Київській Русі відносяться до XI ст., коли на службі у київського князя була кіннота з мусульман-печенігів. Є відомості, що основ ісламу їх навчав араб з Андалузії Абу Хамід аль-Гарваті. Літописи повідомляють про поселення в Україні, коли вона була в складі Великого князівства Литовського, значного числа татар-мусульман з Криму, приведених звідти по військовому праву князем Вітовтом. Перша мечеть, що достовірно існувала в Україні, була зведена в м. Острог на веління князя Костянтина Острозського (XVI ст.) для татар-мусульман, що пересували в нього на службі. Важлива звістка про мешкання мусульман в Україні пов’язана з перебуванням тут хана Золотої Орди Тохтамиша зі своїм двором. Він проживав у Києві і його передмісті в 1396-1399 рр., тікаючи сюди після невдалої спроби завоювати незалежність від Тамерлана. Після офіційного прийняття ісламу Золотою Ордою в 20-х роках XVI ст. у Києві ще протягом сорока років постійно перебувала група мусульман у складі загону ординців на чолі з Баскаком. Про це повідомляє Новгородський літопис. Мусульманський загін залишив Київ після перемоги литовських військ Ольгерда в 1363 р.

Цими подіями завершився перший етап історичного буття ісламу на українських землях. Слідом за цим могло б відбутися більш ґрунтовне знайомство народу Київської Русі із суттю ісламу, його духовними цінностями, зі священним Кораном. Однак усе сталося інакше. Сусідні народи, сповідуючи християнство й іслам, часто не жили мирно. У подальші сторіччя між ними виникла конкуренція за землі, пасовища, мисливські і риболовецькі угіддя, за худобу, за земні багатства. Боротьба українців і їхніх південних сусідів за реальні земні блага мала зовнішню форму релігійного зіткнення. Однак насправді релігійні питання і суперечки на наступному етапі історії (XV-XV1II ст.) відійшли на другий план. Завдання поширення ісламу серед українців у той період мусульманами практично не ставилася. З обох боків ішла боротьба за виживання, за території, за владу над людьми. Другий етап історичного буття ісламу на землях України пов’язаний з Кримом. Саме Кримський півострів став основним ареалом поширення ісламу на землях, що ввійшли нині до складу незалежної України. Саме тут зародилась і зміцніла унікальна мусульманська цивілізація. Саме тут іслам став державною релігією кримського ханства, що зберігало свою повну або часткову незалежність понад 300 років. Знаменно й те, що практично з перших років свого існування на Кримському півострові іслам найбільше вплинув па формування кримсько-татарського народу – одного з двох автономних народів України (тобто тих, які тут сформувалися і не мають іншої батьківщини). Саме на землях Криму в період з ХІІІ по XVI ст. відбувається формування татар як окремого етносу зі своєю релігією – ісламом. Кримський півострів тривалий час був основним південним каналом, яким населення Подніпров’я отримувало відомості про іслам та мусульман.

Поява ісламу в Криму пов’язана з приходом сюди монголо-татар у 1223 р., коли тут був утворений улус (область, намісництво) Золотої Орди. Саме місцевий тюркський етнос прийняв дещо пізніше іслам. Приплив тюрків на півострів історично йшов двома шляхами: із суходолу – кочові татари та з моря тюрки-сельджуки. Ще задовго до приходу в Крим, перебуваючи в кочовому стані, татари дотримувалися шаманізму – багатобожжя (ширк). Втім, стикаючись із мусульманським світом, татаро-монгольські хани побачили в ісламі істинну релігію, могутній духовний засіб для консолідації народу і побудови на основах шаріату системи політичної влади.

Ще син Чингісхана Угедей почав прихильно ставитися до мусульман. Персидський історик Аль-Джуз-Джані прямо назвав хана Батия “другом мусульман”. У його таборі в улусі Джучи була побудована мечеть з імамом і муедзином, навколо яких об’єднувалася велика громада мусульман. Усе це підготувало ґрунт для прийняття золотоординцями ісламу.

Одним з перших поборників ісламу став молодший брат хана Батия – золотоординський хан Берке (1209-1266). Прийнявши іслам особисто, він почав активно запроваджувати його в Кримському улусі, всіляко сприяючи мусульманізації населення півострова Цей процес особливо посилився з того моменту, коли Берке віддав у частку турецькому султану Ізед-Дину фортецю Судак і турки-мусульмани почали освоювати південне узбережжя.

Однак остаточна перемога ісламу в Криму пов’язана з ім’ям хана Узбека (1313-1342), який офіційно ввів іслам як державну релігію на півострові і зробив адміністративним центром нового улусу Золотої орди місто Крим (нині Старий Крим). Сам він деякий час жив у Криму, являючи підданим взірець дотримання догматів ісламу. Завершив процес ісламізації населення Криму легендарний Тамерлан (1336-1405). Скинувши золотоординського хана Тохтамиша, “залізний кульгавий” включив півострів до складу своєї неосяжної імперії. Але при цьому в своїй політиці він завжди спирався на мусульманських духовних осіб і всіляко сприяв зміцненню позицій ісламу та неухильному дотриманню Суни пророка Мухаммеда своїми підданими.

Після завершення золотоординського періоду своєї історії Кримський улус виділився в самостійне державне утворення, на основі якого й виникло незалежне татарське ханство. З 1427 р. панівною стала династія ханів з роду Гиреїв (Гераїв).

Зміцнення ханського престолу до стану, що дозволяв утримувати жорстку владу, сталося при першому з нової династії Чингизидів-Гиреїв на кримському престолі – Хаджи-Девлет-Гиреї, що правив аж 39 років.

Новий хан, що провів юні роки при дворі литовського князя Вітовта (Литва, до речі, і допомогла йому утвердитися на престолі), здійснив масштабну зовнішню політику, незрівнянну з типово регіональною політикою своїх попередників. Девлет-Гирей зміцнив міжнародне становище Криму союзом з Польщею і встановленням дружніх зв’язків з російським князем. Завоювавши престол, він багато зробив для консолідації ханства, намагаючись витіснити з Криму генуезців.

Уклавши союз із магупським князем Олексієм, він швидко заволодів Чембало. У відповідь Генуя в 1433 р. послала для відновлення статус-кво ескадру з 6 тис. солдатів і матросів, які вигнали татар з Балаклави і Каламіти (Інкерман); згодом хан завдав поразки генуезцям при Карагозі (поблизу Солхата).

З цього моменту татарсько-генуезькі відносини змінюються на краще. Консули намагаються не дратувати своїх небезпечних сусідів і навіть задобрюють їх подарунками. Хан же, що відтепер потребував італійського торговою посередництва, послуг купецького флоту і позик, у такому розвитку відносин був тільки зацікавлений.

Однак через 20 років становище змінилося. За ці роки генуезькі міста-фортеці значно ослабли; захоплення турками обох берегів Босфору майже поклало край контактам кримських італійців з метрополією. З іншого боку, ханство за десятиріччя зміцніло, потреба його в генуезькій підтримці поменшала. Тому, коли в 1454 р. під стінами Кафи з’явилася турецька ескадра, Девлет уклав з її командувачем договір про спільний напад па місто. Проте пункти договору до смерті хана виконані не були.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)