Головна Головна -> Підручники -> Підручник Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси (Л.І. Сидоренко) скачати онлайн-> 1.3. Змістовна багатоманітність сучасного використання поняття “екологія”.

1.3. Змістовна багатоманітність сучасного використання поняття “екологія”.


Отже, предмет екології – багатоаспектний. Ця особливість відбивається в багатоманітності визначень поняття “екології” в сучасних наукових і філософських джерелах. Включення в предмет екології проблеми відношення людини і природи призводить до появи багатьох нових екологій, так би мовити, “небіологічних” . Крім того, майже водночас з біоекологією (тобто, з класичною екологією), виникає “екологія людини“, З часом вона диференціюється на власно екологію людини як живого організму і соціальну екологію. На думку американського дослідника Дж.Л”юіса, на таку диференціацію вплинула лінія “географія людини – екологія людини – соціологія”, що зародилася в працях видатного французького соціолога О.Конта в 1837 р. Цей напрямок далі розвивався під назвою “біологія людини”.

Соціальна екологія” – напрямок, початок якого, як вже зазначалося відноситься до ідей О.Конта, які були розвинуті відомими англійським філософом Д.Міллем і Французьким філософом Г.Спенсером. Однак до 20-х років ХХ ст. поняття і термін “соціальна екологія” в прийнятому сьогодні смислі не існували. Соціальною екологією називали розділ біоекології, що досліджував, так званих, “суспільних тварин”, наприклад, мурахів, бджіл. Новий контекст соціальної екології почав формуватися в роботах американських соціологів Р.Парка і Е.Берджеса, які включили в соціальну екологію вивчення закономірностей поведінки людських популяцій в урбанізованому середовищі. В російській (Гірусов Е., Марков Ю. та ін.) і вітчизняній (Бачинський Г., Голубець М. та ін.) науці проблеми соціальної екології вважаються сферою філософського осмислення.

За межі природничої науки виходить і предмет “глобальної екології“. Вона вивчає екосистему Землі. В результаті виникають питання охорони природи і охорони оточуючого людину середовища, які не є лише біологічними, природничонауковими, а мають і соціальний зміст.

Вони також зачипають таку сферу людської діяльності і впливу, як політика. Тобто, екологічні питання стають політичними. Досить згадати рух “зелених” в світі, включно до “екологічного тероризму” на Заході. Політизація екологічних питань призвела до валіфікування екологічних феноменів в поняттях “екорозвиток”. “екополітика”, “екологічна безпека” тощо. Зв”язок екополітичних проблем з економікою визначив появу сиснетичних дисциплін, таких як економіка природокористування. Причому, саме природокористування набуло екологічного забарвлення.

Ще однією з “загальних екологій” є “екологія культури“. Предметно-речові і світоглядні цінності, архітектурне і ландшафтне середовище, література, взагалі мистецтво, аудіовізуальні технології стали предметом екології культури. Вона має досліджувати культурне середовище людини, його формування, вплив на людину.

Утім, сама екологія як наука є частиною культури і може впливати на пізнавальні і ціннісні орієнтації особистості. Такий вплив може відбуватися через, так звану, “глибоку екологію” (М.Реймерс) – систему поглядів, що заперечує виключну цінність людини, порівняно з іншими біологічними видами. Світоглядний пафос глибокої екології можна висловити тезою:” Земля – перш за все!” Тобто, вихідною і домінуючою світоглядною цінністю вважається не людина, а планета Земля. Найбільший вплив на особистість глибока екологія здійснює не в рамках науки, а як екоцентриський соціальний рух. Рух, що кваліфікує сучасну екологічну кризу як прояв кризи соціальної, спричиненої певним ставленням людини до природи.

Отже, в сучасній екології ми маємо вихід за межі суто науки до світоглядних проблем, таких як питання про світоглядні засади людської діяльності в природі – якими вони є і якими вони мають бути? Ці і подібні проблеми стали предметом галузі, яку називають “екологією духа“. Вона також має досліджувати екологічні феномени як морально відношення. Йдеться про питання такого роду. Як: чи включена природа в моральну сферу людини? Сьогодні це все ще проблематичним.

Таким чином, сучасна екологія включає цілий пласт гуманітарних і філософських проблем, що є ознакою нового етапу її розвитку як науки – постнекласичного.

Постнекласична науки – це новий тип раціональності, порвняно з класичною (декартівською) і некласичною (енштейнівською). Цей новий тип наукової раціональності виникає на підставі потреби не спричиняти в результаті цивілізаційного розвитку кризового стану культури, природи і людини. За висновками В.Стьопіна, сучасного філософа науки, що активно досліджує ці проблеми, наука збереже свою основну пізнавально-ціннісну орієнтацію – на пошук об’єктивної істини. Але тип наукової раціональності зміниться. Характер об’єктів, що їх створює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світогядних засад – їх поле розшириться.

Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси:

по-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему;

по-друге, вивчення системних об’єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій пізнання. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи;

по-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії .

Сучасний стан екології як науки за параметрами, які означені дослідниками, може кваліфікуватися як становлення постнекласичної науки. М.Кисельов (1998) зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно-динамічними, комплексними, зі складним переплетінням соціально-політичних, економічних, технологічних та природних виявів, потребує орієнтаії на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. Отже, об’єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомість.

Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В.Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світоглядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобальній екосистемі. Так, А.Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство.

Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об’єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов’язаними з суб’єктивністю.

Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природнє – штучне, природне – культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність – лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою.

Отже , з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об’єктивного знання.

На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і діяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв’язку із стосунками людини і природи, а в зв’язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфлікту між представниками різних позицій.

Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв’язку з невідповідністю теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності.

На думку В.Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери. І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення.

Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає реальності. Більш евристичним в методологічному смислі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя.

Про що свідчать наведені точки зору і міркування? Перш за все, про потребу і відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах методологічної концепції постнекласичної науки. Крім того, про реальну методологічну і світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень.

Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності – раціональності постнекласичної науки. І хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну “антропогеосфера” і тези про життя природи виключно в сфері “культури” і “мислення” – як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне – існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметність, методологічні і світогядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.

Якщо рух до постнекласичної науки пов’язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це,відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення.

Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Він наголошував, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини – як водночас траекту і проекту.

Продуктивною для розв’язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов’язано з відповідальністю людини за пройдений шлях, отже – і за екологічні наслідки свого існування.

Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою.

Отже, після обговорення таких питань, як виникнення класичної екології, еволюція її предмету, багатоманітність сучасного використання поняття екологія ми можемо зробити певні висновки.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси (Л.І. Сидоренко)