Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Соціалізм

Соціалізм



Соціалізм – це не тільки політичний напрям, що домагається встановлення якомога більш повної соціальної справедливості, але широкий комплекс секулярних віросповідань, що включає в себе низку напрямів (реформізм, комунізм, анархізм тощо). Загальним для всіх цих напрямів є визнання бездушності, нелюдськості наявного світового порядку, заснованого на владі природних стихій або закону байдужої до людини причинності, а також пов’язана з цим визнанням вимога переробити світ – зробити його більш людяним і справедливим. Першим, хто спробував надати соціалізму чіткого релігійного забарвлення, став французький мислитель Клод Анрі Сен-Симон (1760-1825), який пов’язував історичні етапи з пануванням певних форм релігії і вважав основними етапами прогресу перехід від первісно* го ідолопоклонства до політеїзму і заснованого на ньому рабства, а потім зміну політеїзму монотеїзмом християнської релігії, що призвело до встановлення феодального ладу. З XV ст., згідно з Сен-Симоном, настала нова, критична епоха, обумовлена науковим мисленням і його носіями – світськими вченими і підприємцями-індустріалами. В останньому творі Сен-Симона “Нове християнство” йдеться про те, що завдяки новій релігії, основне гасло якої – “усі люди – брати”, до матеріальних стимулів “промислової системи” додаються моральні, що виходять із самої панівної над людьми сили – релігійного веління. Короткочасне відродження суто релігійного обрамлення соціалістичної ідеї відбулося на початку XX ст. у формі богобудівництва (А. Луначарський, В. Базаров, М. Горький), що розвивалось у середовищі російської соціал-демократії, найбільш радикальна частина якої одержала можливість реалізувати свої задуми засобами державної влади. Відповідно до загальних для всіх соціалістичних вчень положень, у цьому житті людині доводиться більше витрачати сил, ніж відпочивати, більше страждати, ніж насолоджуватися. Приємного людина одержує набагато менше, аніж неприємного, оскільки, щоб досягти його, мало одного прагнення – потрібна ще витрата багатьох сил, але і витрати сил недостатньо, якщо не поталанить. Прагнення людини до приємного безмежне, можливості ж його досягнення обмежені. Тому приємного людині завжди не вистачає через відносну рідкісність цього предмета загальних устремлінь і ненаситності природи. І не має значення, чи гідна людина володіти приємним і скільки витрачає вона заради цього своїх сил, вона все одно залишається обділеною приємним. Отже, людина має прагнути так змінити стан речей, щоб, по-перше, кожному діставалася якась частка наявного у світі приємного, а по-друге, щоб приємне розподілялося кожному відповідно до його гідності. Таким чином, людина має прагнути встановити у світі справедливу винагороду за кожне людське зусилля. Таким чином, у соціалістичному вченні місія людини протиставляється його долі. Соціалістичні погляди сягають найглибшої давнини. Різноманітні варіанти соціалістичних напрямів і вчень, очевидно, відомі майже всім регіонам землі.

Сфера кінцевої соціалістичної надії обмежується безпосереднім і повсякденним досвідом. У зв’язку з цим уявлення про потойбічне вважаються цілком закономірним перекручуванням світосприймання, що веде людей від їхніх інтересів на користь таких самих інтересів інших людей. Отже, людина може прагнути тільки того, що доступно її власному досвідові або досвідові, що заслуговує на довіру його та інших людей. Міра активності, що визначається соціалізмом – одна з найбільших в історії вчень про сенс життя: важко собі уявити те, на що потрібно буде витратити більше зусиль, ніж на зміну світу Ідеал соціалізму – Дон Кіхот, що віддає усі свої зусилля на те, щоб відновлювати справедливість скрізь, де він бачить протилежне. Неможливість однієї людини установити світову справедливість є умовою вимоги, щоб зусилля соціалістів були поєднані й організовані.

Держава – найбільш ефективний апарат концентрації людських зусиль. Питання тільки в тому, на що будуть спрямовані ці зусилля. Соціалізм вимагає, щоб сила несправедливої держави була цілком переборена або спрямована на встановлення справедливості. Щоб завжди точно здійснювати справедливу винагороду, соціалістична держава має знати про своїх громадян все. Тому каральні й слідчі органи, необхідні кожній державі, у соціалістичній державі мають стати знаряддям установлення справедливості.

Кожна держава потребує тісних взаємин з тією або іншою організацією релігійного характеру. Це пов’язано передусім з тим, що підтримка державного життя вимагає від людей величезних зусиль і жертв, тимчасом як його цілі широким масам населення зрозумілі далеко не завжди.

Отже, держава не може існувати без “своєї релігії”, а відповідні конфесіональні об’єднання, у свою чергу, ніколи не відмовляться від підтримки держави. Таким чином, стосунки будь-якої держави з громадами послідовників різноманітних віровчень, що складають підвладне їй населення, завжди ґрунтуються на обранні одного з цих віровчень як державного, у результаті чого всі інші мають відійти на другий план. Якщо ж останні внаслідок якихось причин чинять опір або не бажають розлучатися зі своєю головною роллю, держава під тиском нової головної ідеології змушена вживати найжорсткіших заходів, спрямованих проти опірних віросповідань.

Ця схема була реалізована і в нашій історії XX ст. До початку того століття православ’я, що уже 900 років було державною релігією, через ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників не могло досить ефективно виконувати роль ідеології, що мобілізує сили народу для цілей державного розвитку. У зв’язку з цим великій імперській державі необхідна була нова релігія, яка б надихнула величезні маси населення на небувалий сплеск зусиль, санкціонувала би прорив у індустріальний розвиток і глобальне піднесення влади на світовій арені. І такою релігією став комунізм. Держава, створена більшовиками, у цьому відношенні була “релігійною” державою, де багато традицій і ритуалів, ідеалів і досягнень були освячені комунізмом, обраним державою своїм ідеологічним підґрунтям. І треба зазначити, що саме завдяки Радянській державі була збережена багатонаціональна імперія, що відстала в технологічному плані Росія ціною величезних жертв зробила небачений в історії індустріальний стрибок, що країна, яка пережила величезні потрясіння, протягом XX ст. відігравала роль одного з двох співвладарів світу.

На підставі цього зовсім не є дивним те, що радянська соціалістична держава боролася з інакодумством або принаймні намагалася поставити його під жорсткий контроль. Представники всіх інших віросповідань можуть розглядатися соціалістами тільки як союзники або супротивники в справі побудови соціалізму. Проте з огляду на те, що ця справа потребує максимальної мобілізації всіх сил суспільства і що справедливість стосується всіх, очевидно, що, з погляду соціаліста, всі люди в остаточному підсумку мають стати соціалістами.

Поразка соціалістичної революції не може так розчарувати соціаліста, як крах його надій, коли перемога здається вже зовсім близькою. Саме вдалість соціалістичного перевороту є контрольною ситуацією для соціалізму. Якщо влада захоплена, треба правильно скористатися нею, щоб установити справедливість. Якщо справедливість, установлена, її уже не треба встановлювати. Тому, якщо ви хочете залишатися соціалістом, ви мусите продовжувати боротися за справедливість, незважаючи на те, що перемога вже досягнута. Таким чином, виникає парадокс Сталіна: загострення класової боротьби в міру наближення остаточної перемоги соціалізму.

Що ближче соціалізм, то він далі. З побудовою соціалізму людина має або перестати бути соціалістом, або зламати побудоване і почати усе наново.

У колишньому Радянському Союзі вважалося, що соціалізм був побудований наприкінці 30-х рр. Прагнення безпосередньо боротися за встановлення справедливості за межами країни, що пропагувалось Львом Троцьким, було заперечене ще у 30-х, а в 50-х роках, боротьба із зовнішніми ворогами відсунулася через ядерну загрозу, і генсек Микита Хрущов оголосив формою класової боротьби мирне співіснування. У 80-ті роки самі владарі, на яких лежала найбільша відповідальність за здійснення світової справедливості, усвідомили, що побудоване суспільство насправді не є соціалістичним і необхідно будувати соціалізм заново. ;

У Радянській державі правили прибічники комунізму, як найбільш радикальної форми соціалістичного віровчення, проте і вони в ході реалізацій своїх задумів мали були дозволити собі деякі відступи, приміром, визнання можливості побудови соціалізму в одній, окремо взятій країні.

У кінцевому підсумку соціалізм зводиться до формули: людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій, тому людина має встановити у світі владу справедливої винагороди за кожне людське зусилля.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)