Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 4. Заходи адміністративного припинення

§ 4. Заходи адміністративного припинення


Поняття заходів адміністративного припинення
Заходи адміністративного припинення — найчисленніші та найрізноманітніші з усіх адміністративно-примусових заходів — характеризуються насамперед тим, що їх застосування спричиняється реальною протиправною (в тому числі об’єктивно протиправною) ситуацією і починається в момент, коли вона досягла певного розвитку, тобто коли використання запобіжних заходів стає вже неефективним або зовсім марним.
Заходи адміністративного припинення не відвертають, а безпосередньо припиняють наявні правопорушення або об’єктивно протиправні діяння, створюють умови для встановлення особи порушника, з’ясування обставин справи і реальної можливості для подальшого застосування до порушника заходів адміністративного або іншого впливу.
На відміну від адміністративних стягнень заходи адміністративного припинення не містять елемента покарання особи, до якої вони застосовуються. Виконуючи поряд з виховною каральну функцію, адміністративне стягнення за своєю дією в часі звернене в минуле, є ретроспективним. Заходи ж адміністративного припинення, як правило, спрямовані в сьогодення і тому здатні самостійно і оперативно вирішувати конфліктну ситуацію, зокрема примусово припиняти правопорушення.
Вони можуть також забезпечувати умови для подальшого застосування заходів відповідальності до винних. Нерідко заходи припинення використовуються і для боротьби з об’єктивно протиправними діяннями душевнохворих та малолітніх, тобто осіб, які не підлягають юридичній відповідальності. Заходи адміністративного припинення, як і адміністративно-запобіжні заходи, не потребують наявності вини порушника як обов’язкової умови застосування.
Усе це дає змогу визначити заходи адміністративного припинення як засноване на законі примусове припинення діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках — кримінально-правовий характер, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення і притягнення винних до адміністративної, а у виняткових випадках — кримінальної, відповідальності. Заходи адміністративного припинення застосовуються з метою:
а) припинення порушень правових норм (адміністративних проступків, злочинів і об’єктивно протиправних діянь);
б) запобігання вчиненню нових правопорушень;
в) створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності;
г) усунення шкідливих наслідків правопорушення;
д) відновлення попереднього, правомірного стану.
Заходи адміністративного припинення дуже неоднорідні, відрізняються один від одного за багатьма ознаками. Проте основну їх класифікацію доцільно провести відповідно до характеру сфери застосування. За цим критерієм заходи адміністративного припинення поділяються на дві групи (види) — заходи загального і спеціального призначення.
Заходи припинення загального призначення
Заходи адміністративного припинення загального призначення, які застосовуються в повсякденній практиці багатьма правоохоронними органами, переважно поділяються, виходячи з мети їх застосування, на самостійні (оперативні) і допоміжні (забезпечувальні).
1. Самостійні (або оперативні) заходи адміністративного припинення характеризуються тим, що оперативно вирішують конфліктну ситуацію, тобто конфлікт найчастіше вичерпується остаточно. Певною мірою можна стверджувати, що ці заходи (принаймні більшість з них) стоять на межі власне заходів припинення і адміністративних стягнень. Наприклад, офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки за своїм характером дуже схоже на таке адміністративне стягнення, як попередження.
Вимога припинити протиправну поведінку. Таку вимогу мають право (і зобов’язані) ставити працівники правоохоронних органів, різні державні інспектори в разі виявлення такої поведінки. Підставу застосування зазначеного заходу припинення може становити будь-яке правопорушення, в тому числі злочин. Вимога може бути висловлена усно, а також оформлена у вигляді письмового припису (розпорядження). Вона юридично обов’язкова, непокора цій вимозі є підставою для застосування інших заходів примусу.
Привід осіб, які ухиляються від явки до різних державних органів та установ (суду, прокуратури, охорони здоров’я, внутрішніх справ, військових комісаріатів тощо), є реакцією на невиконання громадянами та посадовими особами правового обов’язку з’являтися на їх виклик, засобом забезпечення виконання цього обов’язку. Привід здійснюється міліцією і полягає у примусовій доставці особи до відповідного органу чи установи. Тобто це вилучення її з місця перебування і супроводження до місця призначення, поєднані із застосуванням психічного або фізичного спонукання.
Адміністративне затримання, не пов’язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні правопорушення, міліція має право провадити відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України “Про міліцію”. Зокрема, йдеться про затримання з утриманням в спеціально відведених для цього приміщеннях: неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опіки, а також неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність; осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції; осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом; осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії; військовослужбовців, які вчинили діяння, що підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення; осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе й оточуючих. Взяття на облік і офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки застосовується органами внутрішніх справ до осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення незначні за своїм характером і не тягнуть за собою юридичної відповідальності (сімейні конфлікти, злісне пияцтво, побутові порушення тощо). Застереження полягає в попередженні особи про неприпустимість протиправних дій і наслідки їх повторення або продовження. Про винесення особі офіційного застереження складається протокол. Офіційне застереження не може бути застосоване у випадках, коли є достатні підстави для притягнення особи до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності.
Зупинка транспортних засобів.
Цей захід може здійснювати кожен працівник міліції, хоча на практиці його найчастіше застосовують працівники Державної автомобільної інспекції (ДАІ). Підстави застосування цього заходу передбачені п. 21 ст. 11 Закону України “Про міліцію”, згідно з яким міліція має право зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, які свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою. Невиконання водієм вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу становить склад адміністративного проступку, передбаченого частиною першою ст. 1222 КпАП.
Заборона чи зупинення певних робіт або експлуатації різних об’єктів (в тому числі експлуатації різних машин і механізмів – самохідних сільськогосподарських машин, річкових або маломірних суден тощо). Цей захід належить до компетенції ряду правоохоронних та контрольно-наглядових органів (державних інспекцій). Зокрема, міліції надано право забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги безпеки, анулювати дозволи на користування об’єктами дозвільної системи в разі порушень її правил (п. 21 і 22 ст. 11 Закону України “Про міліцію”).
Відповідно до п. 4 ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” органи цієї служби мають право опечатувати каси та касові приміщення, склади, архіви в разі виявлення порушень законодавства з фінансових питань. Органи виконавчої влади загальної компетенції та органи місцевого самоврядування можуть обмежувати, тимчасово забороняти (зупиняти) або припиняти використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення у разі порушення умов дозволів і вимог нормативів (ст. 32 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”).
Подібні повноваження має також багато інших державних органів — санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, природоохорони тощо.
2. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення становлять особливу групу заходів адміністративного припинення, специфіка яких полягає в тому, що це не самостійні, а допоміжні заходи впливу: їх застосуванням забезпечується створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (в деяких випадках до кримінальної).
Доставления порушника в міліцію, громадський пункт охорони правопорядку, приміщення виконавчого комітету селищної, сільської ради, службове приміщення воєнізованої охорони. Застосовується відповідно до ст. 259 КпАП з метою припинення правопорушень, встановлення особи порушника і складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці, якщо складення протоколу є обов’язковим. Доставления становить примусове супроводження порушника до відповідного приміщення. Право на його здійснення мають працівники міліції, посадові особи органів транспорту, органів, які здійснюють контроль за охороною і використанням природних ресурсів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку та громадські інспектори охорони природи.
Адміністративне затримання.
Як захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, воно полягає в примусовому короткочасному обмеженні свободи дій і пересування правопорушника. Адміністративне затримання може застосовуватися не за будь-які адміністративні правопорушення, а лише за деякі з них, перелічені в ст. 262 КпАП (дрібне хуліганство, злісну непокору, порушення правил прикордонного режиму тощо), і тільки зазначеними в цій статті органами. Адміністративне затримання, як правило, не може перевищувати трьох годин. Це — загальна норма, а затримання на такий строк називається загальним. Більш тривалі строки адміністративного затримання можуть бути встановлені тільки законодавчими актами.
Про адміністративне затримання обов’язково повинен складатися протокол. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання — також керівник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Особистий огляд і огляд речей.
За характером об’єкта впливу це різні заходи примусу, однак за змістом вони не відрізняються один від одного. Особистий огляд провадиться посадовою особою однієї статі з порушником і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей може здійснюватися, як правило, в присутності особи, у власності або володінні якої вони є. Закон не вимагає при цьому обов’язкової участі понятих. У невідкладних випадках речі може бути піддано оглядові й за відсутності власника або володільця, але участь понятих у таких випадках обов’язкова. Провадження огляду оформляється спеціальним протоколом або про нього робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, або в протоколі про адміністративне затримання.
Вилучення речей і документів.
Воно може мати місце після застосування двох попередніх заходів — адміністративного затримання або огляду. Воно полягає в примусовому припиненні володіння (а як наслідок — користування і розпорядження) особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, певним предметом або документом.
Вилученню підлягають речі, які є знаряддям або безпосереднім предметом правопорушення чи можуть бути речовими доказами в справі. Про їх вилучення складається окремий протокол або робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення, адміністративне затримання чи огляд речей. До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення під час виконання службових обов’язків, вилучення речей (так само, як і особистий огляд і огляд речей) застосовується лише у невідкладних випадках. Ст. 265 КпАП передбачено особливості вилучення окремих видів речей та документів, вилучення їх у окремих осіб та процесуального оформлення вилучення деяких речей.
Відсторонення водіїв від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп’яніння.
Відповідно до ст. 266 КпАП ці заходи застосовуються у випадках, коли є достатні підстави вважати, що водії перебувають у такому стані. Рішення про проведення огляду приймається посадовими особами міліції. Безпосередньо огляд на стан сп’яніння може здійснюватися за допомогою індикаторної трубки “Контроль тверезості” або в медичних установах. Ухилення особи від його проходження становить склад адміністративного проступку, передбаченого ст. 131 КпАП.
Заходи припинення спеціального призначення
Заходи припинення спеціального призначення слід визначити як комплекс виняткових екстраординарних засобів адміністративного впливу. Спеціальний характер зазначених заходів визначає специфіку підстав їх застосування. Це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров’я людей.
Крім того, заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані й не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників. Тому застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї повинно передувати попередження про намір їх застосувати, якщо зробити це дає змогу ситуація. В тих випадках, коли є реальна небезпека для життя чи здоров’я людей, зазначені заходи можуть застосовуватися без попередження.
Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що вони спрямовані безпосередньо на особу порушника, здатні завдати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити його життя. У зв’язку з цим закон вимагає від працівників правоохоронних органів застосовувати силу в межах необхідності й тільки тоді, коли уникнути її застосування неможливо. При цьому можливість заподіяння шкоди здоров’ю порушника повинна бути мінімальною.
Застосування сили до людей похилого віку, вагітних жінок, інвалідів і малолітніх дозволяється тільки у випадках вчинення ними групового чи збройного нападу або збройного опору працівникам правоохоронних органів. Якщо застосуванням заходів припинення спеціального призначення завдано шкоди громадянам, має бути забезпечено подання необхідної допомоги в найкоротший строк.
Заходи фізичного впливу.
Вони застосовуються для припинення правопорушень або подолання протидії законним вимогам міліції чи інших правоохоронних органів. “Спеціальні засоби” — різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках — також на транспортні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів встановлено, крім Закону України “Про міліцію”, Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні (затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991 р.) і Правилами застосування спеціальних засобів військовослужбовцями Військової служби правопорядку в Збройних Силах України під час здійснення службових обов’язків (затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 p.).
Вогнепальна зброя.
Вона може застосовуватися працівниками правоохоронних органів як крайній захід у чітко визначених випадках. Зокрема, Закон України “Про міліцію” (ст. 15) встановив шість таких підстав: 1) для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров’ю, а також для звільнення заручників; 2) для відбиття групового або збройного нападу на працівника міліції або членів його сім’ї чи іншого нападу, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека; 3) для відбиття нападу на об’єкти охорони, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення; 4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; 5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції; 6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу для життя і здоров’я громадян або працівника міліції.
На цих же підставах можуть застосовувати вогнепальну зброю і працівники інших правоохоронних органів.
Розглянуті заходи адміністративного припинення повністю їх кількість не вичерпують, оскільки ні на законодавчому, ні на доктринальному рівні цей перелік, як і перелік адміністративно-запобіжних заходів, чітко не визначено. Таке завдання має бути вирішено в ході подальшої кодифікації адміністративного законодавства України.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)