Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Сидоренко О.П.) скачати онлайн-> 4.1. Віровчення і культ індуїзму

4.1. Віровчення і культ індуїзму



Індуїзм — релігійна система народів Південної Азії. Його сповідують понад мільярд жителів нашої планети (майже кожен шостий). Проживають вони, головним чином, в Індії (близько 83 % її населення — індуїсти), у королівстві Непал, державах Шрі-Ланка, Бангладеш, Гайяна та ін.

Індуїзм сформувався у середині І тис. н. е. (з VIII ст. індуїстами в Індії називають усіх, хто не прийняв іслам). Він зберіг багато елементів первісних вірувань: поклоніння “священним” тваринам і явищам природи, культ предків, поховальний культ і т. ін. Індуїзму не притаманна єдина релігійна організація, він не заперечує існування сект, різноманітних тлумачень свого віровчення, визнає за людиною всі її права й обов’язки від народження й до смерті. Виникнення індуїзму не пов’язується з конкретною особистістю.

Індуїзм — це сукупність релігійних форм, від найпростіших обрядових, політеїстичних, до філософсько-містичних, монотеїстичних; більше того, це індійський спосіб життя з кастовим поділом суспільства і включенням до сфери духовного життя всієї суми життєвих принципів, норм, цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят; це своєрідний підсумок довгої і складної історії релігійного життя і релігійних пошуків народів Індостану.

Індуїзм — продовжувач і наступник ведичної релігії (від “Веди”, з санскр. — священні знання), що її в середині П тис. до н. е. принесли в Індію племена аріїв і брахманізму.

Ведична релігія (ведизм) — релігійні вірування й обрядовість значної частини населення Індії у І тис до н. е. її письмово закріплено у Ведах — чотирьох збірках (самхітах) давніх гімнів, молитов, жертовних формул і заклинань: Рігведі — найдавнішій збірці гімнів; Самаведі і Яджурведі — збірках молитовних заклинань і обрядів; Атхарваведі — збірці пісень і магічних заклинань. Боги ранньої ведичної релігії були антропоморфними уособленнями сил і явищ природи: Агні — бог вогню; Індра — бог атмосфери, дощу і грози; Сур’я — Сонця; Варуна — неба; Сома — Місяця і п’янкого напою; Врітра — засухи і т. ін. У Ведах ідеться про десятки і сотні богів. Пізніше богів стали наділяти соціальними функціями: військовими, юридичними, управлінськими. Основу культу в цій релігії становили жертвоприношення.

Однак у Ведах та у ведичній релігії навіть не згадувалося про святилища і храми, зображення богів, професійних жерців. Ведична релігія — одна з “примітивних” родоплемінних релігій. Разом із тим на підставі Вед сформувалась не тільки ведична релігійна традиція, а й різноманітні образи і філософські концепції, що потім увійшли до складу таких релігійно-філософських систем, як брахманізм, джайнізм і буддизм.

Наступний етап в історії індійської релігії — брахманський. Він прийшов на заміну ведичному етапові в І тис. до н. е., коли поблизу рік Інд і Ганг виникли деспотичні держави, в яких сформувались основи кастового ладу.

Касти — результат розвитку міжетнічних процесів, поглиблення суспільного поділу праці та становлення класового суспільства. Це були замкнуті, ізольовані одна від одної соціальні групи із суворо визначеним родом занять, власним способом життя, своїми звичаями, традиціями, нормами поведінки. Належність до касти визначалася за походженням. Укладання шлюбів дозволялося лише у межах певної групи людей. Професії, права, обов’язки передавались у спадок. Кастова система, пережитки якої характерні для багатьох держав і в наш час, будувалася за ієрархічним принципом: у ній визнавалась нерівність каст, існував поділ на вищі і нижчі касти. Нижчі касти вважались “нечистими” і “недоторканими”. Касти мали свої символи певного кольору і тому називались також варнами (від санскр. — якість, колір).

Найдавнішими кастами в Індії були: брахмани (спадкове жрецтво), кшатрії (воїни, вожді племен, управлінці), вайш’ї (землероби, скотарі, торгівці), шудри (буквально — слуги, безправна каста рабів). Перші три касти вважались благородними (чоловіки цих каст мали право на освіту, проходили обряд посвячення і тому називались двічі народженими).

Пам’яткою релігії і законодавства цього періоду староіндійської історії є “Закони Ману” — збірка настанов щодо поведінки людини в особистому і суспільному житті, догматика та ідеологія брахманізму. її автором вважається Ману — міфічний напівбожественний предок людей. Написана санскритом, збірка містить 2650 законів (двовіршів) у 12 главах (розділах). У Законах Ману відображено найдавніші уявлення про походження Всесвіту, людства, варн, а також правила буденного життя і культових дій, настанови щодо державного управління, судочинства, сімейних стосунків, обов’язків членів варн, приписи щодо покаяння, ритуали очищення.

Згідно із Законами Ману, суспільний устрій нерівності (нерівноправності) і пригнічення встановили боги, і тому він є вічним і незмінним; вищою кастою за ними вважаються брахмани, головний обов’язок яких полягає у вивченні Вед і поширенні своїх знань.

У брахманізмі верховним богом визнавався Брахма. За міфом, із частин його тіла походили всі касти: з вуст — брахмани, з рук — кшатрії, зі стегон — вайш’ї, з ніг — шудри. Основу цієї релігії становили обряди: кожного дня слід було здійснювати обряд їжі — обряд живим істотам; подавати милостиню — обряд людям; проводити заупокійні церемонії — обряд предкам; приносити жертви богам — обряд богам; осягати сутність священного вчення — обряд брахманам. За відсутності громадських храмів і жертвоприношень ці культи були аристократичними, а боги — кастовими. Виняток становила каста шудрів, яка була відсторонена від офіційних культів.

На початку І тис. до н. е. у брахманізмі виникло вчення про карму. Карма (від санскр. — дії, справи, обов’язки) — це уявлення про особливу містичну силу, обов’язковий “закон відплати” за сукупність вчинків, намірів, прагнень людей, який діє автоматично і визначає долю живої істоти у наступних її перевтіленнях. У брахманізмі, як і в усіх інших індійських релігіях, жива істота після смерті не зникає безслідно, її душа втілюється у щось інше: людину, тварину або рослину. “Якість” перероджень залежить від карми як суми доброчинносте і гріхів усіх попередніх перероджень. Низка перероджень, наступність народжень і смертей, уявлення про плинність і непостійність всього живого становлять сансару (від санскр. — мандрівка, мандрування). Душа в сансарі — стражденна. Спасіння від страждань полягає у звільненні від перевтілень, досягненні мокші (усвідомлення душею того, що вона — частина божественної душі) і нірвани (від санскр. — згасання), тобто злиття з богом Брахмою.

Вченню про карму в усіх індійських релігіях надається пріоритетне значення. У брахманізмі його поширення означає також перехід від суто обрядової практики до знання, до створення Упанішад (від санскр. — таємні, заповітні знання) — релігійно-філософської літератури. Спочатку це були тексти брахманів, самітників-аскетів, воєначальників з поясненнями значення і змісту ведичних жертвоприношень. Система Упанішад увібрала у себе думки і висловлювання представників різних епох і шкіл. Вона укладалась у період з VII—III ст. до н. е. до XIV—XV ст. н. е. її основним призначенням було обґрунтування брахманізму і деяких ідей буддизму, а центральною проблемою — проблема життя і смерті, питання про те, що є носієм життя: вода, подих, вітер чи вогонь. В Упанішадах обґрунтовувалась також віра у перевтілення і містилось учення про відплату за скоєне.

Таким чином, брахманізм можна охарактеризувати як релігію жертвоприношень і знання. Поступово він еволюціонував в індуїзм — релігію любові, поваги та шанування. Крім того, на становлення індуїзму значний вплив справили буддизм і джайнізм. Ці релігії виникли в Індії у VI—V ст. до н. е. Вони заперечували кастовий поділ суспільства, а позбавлення кожної людини від страждань ставили у залежність від її власних зусиль; визнавали карму і догмати щодо перевтілення, але на перше місце висували етичне вчення про праведний спосіб життя. Брахманізм змушений був змінюватися, вбирати в себе елементи буддизму і джайнізму, ставати більш зрозумілим для людей, зокрема тому, що давав їм можливість брати участь у відправленні культу, у громадських публічних церемоніях і обрядах. Тоді ж почали будувати індуїстські храми, а богів втілювати у скульптурні і живописні форми, хоч і в антропоморфному вигляді (декілька голів, багато рук, третє око тощо).

Індуїзм — політеїстична релігія. У літературі йдеться про З 333 333 богів у ній. Ось деякі з них:

Прана — бог енергії;

Ганеша — бог мудрості;

Індра — бог грому і блискавки;

Брахма — бог творення;

Вішну — бог збереження;

Шива — бог руйнування;

Майя — велика богиня;

Мудеві — богиня війни;

Субраманья — бог перемоги;

Парваті — одна з дружин Шиви;

Саті — перша дружина Шиви;

Шак’ямуні – останній земний будда та ін.

З усіх численних богів віруючі індуси головними вважають трьох: Брахму, Шиву і Вішну. Віруючі сприймають їх, з одного боку, як три іпостасі (особи) однієї божественної трійці — тримурті, а з іншого — як окремих богів, кожний з яких має власне обличчя, характер, сферу діяльності і функції: Брахма — творення, Шива — руйнування, Вішну — збереження.

Брахма — бог — творець світу. Міф розповідає, що у первісних водах з’явилося золоте яйце, всередині якого був Бог Брахма. Силою свого духу Брахма розділив яйце на дві половини, одну з яких перетворив на небо, а другу — на Землю. Потім він сформував атмосферу, богів, час, планети, гори і ріки, людей з їхніми почуттями, тварин і рослин. Процес творення світу Брахмою тривав один день. Це “День Брахми”, що у людському вимірі часу триває мільйон календарних років. Згідно із вченням індуїзму, “День Брахми” через багато мільйонів років має змінитися “Ніччю Брахми”. Це означає зникнення світу. Потім Брахма знову створить його. Отже, він є першопричиною виникнення світу. Проте у культовій практиці індуїзму його роль незначна, і, крім створення світу, жодні позитивні якості Брахмі не приписуються. Кількість присвячених йому храмів незначна, і в повсякденних обрядах і ритуалах його ім’я, як правило, не згадується.

Переважна більшість індуїстів вважають себе або шиваїтами, або вішнуїтами — послідовниками богів Шиви і Вішну. Шива для шиваїтів — бог смерті, змін, руйнування і створення; у Всесвіті немає нічого постійного, крім Шиви. Він знищує і відроджує все існуюче. Проте у культі Шиви на першому плані — функція творення, культ життєвої сили і чоловічого начала. Кам’яні скульптури – лінгами у храмах і домашніх вівтарях символізують животворний потенціал Шиви. Храми шиваїтів часто відвідують бездітні жінки, сподіваючись відновити за допомогою бога здатність до дітонародження. До того ж бог Шива в уяві віруючих постає особливо прекрасним і діяльним тоді, коли виконує свою животворну функцію.

В індуїзмі набув значного поширення також культ Шиви як бога-спасителя. Міф розповідає, що одного разу демони вирішили знищити все живе на землі і приготували для цього велику кількість отрути. Шива випив усю отруту, чим зберіг усім життя, але після цього подвигу його біла шия посиніла, і тому на всіх його зображеннях Шива завжди із синьою шиєю.

Шива — покровитель ритмів і танцю. На скульптурних і живописних зображеннях та в уявленнях індуїстів він особливо величний і прекрасний саме під час танцю.

У Шиви три ока. Третє око між бровами — око гнівного руйнівника. Згідно з міфом, індуїстський бог кохання Кама вирішив видати заміж за Шиву свою дочку Парваті. Шива цього шлюбу укладати не хотів. Тоді Кама вразив серце Шиви стрілою кохання. Шива розгнівався, відкрив своє третє око і перетворив Каму на попіл. Проте стріла кохання, що потрапила у серце Шиви, зробила свою справу, і він одружився з Парваті. У молодого подружжя народилися сини, а Кама був прощений і воскрес.

Якось, гніваючись, Шива відрубав голову своєму первістку. Коли ж він заспокоївся і побачив розпач на обличчі Парваті, то відрубав голову у слоника, що якраз проходив поблизу, і приставив її своєму синові. Тому він — Ганеша (слоноголовий бог). Його голова в індуїзмі — символ набуття значущості шляхом слухання і розмірковування. У Ганеші два бивні, один цілий, а другий зламаний; вони є символами досконалого і недосконалого у світі. Сам Ганеша — символ сили і мудрості, він той, хто долає всі перешкоди. Загалом він — суцільна досконалість.

У культі Шиви широко представлений аскетизм. За міфами, сам бог часто перебуває у стані аскетичних пошуків. Образ аскета-пустельника в Індії є прикладом людини з надприродною силою. Насправді цей образ — явне відображення проблем у сфері матеріальних умов життя населення країни.

Бог Шива — покровитель сім’ї. Згідно з міфами, сам він —- багатоженець. Всі його дружини є богинями родючості. Найбільш шанованими з них є Дурга і Калі.

Дурга — грізна, десятирука богиня. Вона — велика мати і жіноче начало у природі. її храми найчастіше відвідують жінки. Ще більш суворою і грізною є богиня Калі. Вона — триоке чудовисько з постійно відкритим ротом, висунутим язиком і багатьма руками (не менш як чотирма) зі зброєю. На ній сережки у вигляді тіл немовлят, а намисто — з черепів. Вона є покровителькою шахраїв, професіональних злочинців, грабіжників, убивць.

У культовій практиці шиваїзму популярний культ Ками – бога мистецтва кохання. Індуїзм вчить, що цим мистецтвом має володіти кожен з віруючих. Носіями цієї практики вважались храмові танцівниці-девадасі. їх називали ще “жрицями кохання”, їхня професія була спадкоємною. Вона не вважалась проявом інстинкту, а лише засобом упорядкування культури стосунків між чоловіками і жінками. У міфах шиваїтів переконливо доводилось, що чоловік має тішити серце будь-якої жінки, яка відчула до нього пристрасть.

Культ бога Шиви в індуїзмі не був і не є привілеєм лише шиваїтів. Всі інші течії у цій релігії так чи інакше відправляють його, проте кожна з них має свої особливості.

Своєрідним є також культ бога Вішну, Цей бог в індуїстській трійці — охоронець світового порядку. Його послідовники називаються вішнуїтами. Вішну уявляється простим, близьким до людей, миролюбним богом. Він може перевтілюватися у черепаху, рибу, вепра, лева, карлика, велетня. Згідно з міфом, одного разу Вішну перетворився на карлика і попросив у ватажка демонів Балі три кроки землі. Балі погодився” і тоді Вішну перетворився на велетня і першими двома кроками захопив увесь світ, а третім кроком вдавив Балі глибоко в землю, проте дозволив йому з’являтись на її поверхні один раз на рік.

Головних перевтілень у Вішну три: Рама, Кришна, Будда. Рама — герой надзвичайно популярного в Індії стародавнього міфологічного епосу “Рамаяни”. Багато жителів країни знають його напам’ять, часто читають, цитують. Зміст Рамаяни міфологічний і реалістичний одночасно. У ньому йдеться про те, як царевич Рама у чесному поєдинку добився руки красуні Сіти. Однак мати Сіти була проти їхнього шлюбу. Тоді Рама і Сіта покинули рідну домівку і стали щасливо жити у лісі. Мати Сіти підіслала до них демонічну красуню, щоб спокусити Раму і зруйнувати їхній із Сітою шлюб. Рама відхилив домагання спокусниці, бо кохав лише Сіту. Але спокусниця, за наказом тещі, не заспокоїлась. Вона вкрала і сховала Сіту. Рама довго шукав свою кохану, доки за допомогою ватажка мавп не знайшов її на острові Шрі-Ланка. З військом, що складалося з ведмедів і мавп, Рама переміг викрадачів і звільнив Сіту. Однак на цьому нещастя Рами і Сіти не скінчились. Почали поширюватися чутки, що в них Сіту звинувачували у невірності своєму чоловікові під час її перебування у полоні. Аби довести, що вона чиста перед своїм чоловіком, Сіта змушена була зійти на вогнище, але полум’я не завдало їй ніякої шкоди. Проте чутки поширювались, вимагались нові докази щодо невинуватості Сіти. Тоді вона дала клятву вірності своєму чоловікові. Клятву підтвердила Земля і прийняла Сіту у своє лоно. Рама пішов слідом за нею. Коментар до епосу може бути лише один: Рама — герой і благородний муж, воїн, ідеал чоловіка, який самовіддано кохає свою дружину. Сіта — символ жіночої краси, вірності, кохання і шляхетності, ідеал жінки і дружини. Вірність дружини є святою, лише смерть може відкинути всі підозри щодо її невірності, тільки після смерті можна стати у цьому житті по-справжньому щасливим.

Ще одна іпостась бога Вішну — Кришна. Його вважають мудрецем і філософом. Згідно з міфами, його виховували пастухи. У дитинстві був грайливим пустуном: крав у названої матері масло, співав пісні, грав на флейті. Коли він підріс, то почав зачаровувати місцевих чередниць. Вони збігались до нього, щоб послухати його чарівну музику, і всіх їх він щедро обдаровував своєю любов’ю. В Індії Кришна є улюбленцем усіх, особливо жінок.

Культ Кришни дуже поширений в Індії й у всіх країнах, де проживають вихідці з цієї держави. Жінки уявляють Кришну веселим і палким коханцем, подібним до якого кожна з них хотіла б бачити свого чоловіка. На честь Кришни складають пісні і драми. На свята Кришни віруючі розмальовують один одного світлими фарбами, бавляться на гойдалках, відправляють обряди і жертвоприношення.

Основні свої ідеї індуїзм запозичив зі староіндійського епосу “Махабхарата” (від санскр. — “Легенда про велику битву бхаратів”), створеного у VI—П ст. до н. е. У ньому розповідається про боротьбу двох царських династій — Кауравів і Пандавів. У цій боротьбі бог Кришна був на боці Пандавів, які за його допомогою перемогли і повернули собі царство. Тема епосу міфологічна, але він — своєрідна енциклопедія релігійних і філософських вчень, міфології, діяльності соціальних і політичних інститутів Стародавньої Індії. Його складовою була “Бхагават-гіта” (від санскр. — пісня бога) — трактат про основи брахманізму й індуїзму. У ньому носіями релігійної культури, ритуальних обрядів, етики, естетики, соціального устрою і побуту в індуїзмі названо жерців-брахманів. їхній авторитет був незаперечним. З брахманів виходили найпопулярніші в Індії релігійні вчителі — гуру (від санскр. — духовний наставник, учитель). Вони навчали молоде покоління мудрості індуїзму.

Жерці-брахмани в індуїзмі виконували також особливу релігійну практику тантризму — читання мантр, священних заклинань, що їм приписується чарівна сила. Це слова, наприклад, “ом”, і цілі словосполучення, часто безладні, але за допомогою їх, на думку віруючих, можна швидко позбавитися від хвороб, набути надприродної сили, досягти успіхів у справах тощо.

В індуїзмі функціонують численні секти. Керують ними гуру — посередники між людиною і богом. Як правило, секти не ворогують і не протистоять одна одній. Всі вони визнають авторитет Вед, вчення про карму і переселення душ, вірять у боговстановлення каст. Особливого розвитку набула аскетична секта йога (від санскр. — поєднання, роздуми, споглядання), а наприкінці XV ст. на засадах індуїзму в Індії сформувалась військово-релігійна секта сикхів.

Соціальною основою індуїзму була і залишається кастова система. Належність до касти є суворою необхідністю. Каста — життєвий простір, в якому мешкає індивід; іншого для нього не існує. Чотири первісні касти з часом роздрібнились на підкасти, яких в Індії налічується сьогодні від двох до трьох тисяч. Виключена зі своєї касти людина опиняється поза законом. Каста визначає місце особи в суспільстві, її права, поведінку, зовнішній вигляд, одяг і навіть позначки на лобі і прикраси, що їх вона носить. За порушення встановлених у касті норм її члени піддаються суворим покаранням і мученицьким обрядам “очищення”. При цьому життя в касті вважається не кінцевою метою, а епізодом. Кінцева мета — нірвана, коли зникають усі мирські розбіжності. Каста — щабель до самореалізації.

За своїми характеристиками індуїзм близький до світових релігій, проте через кастовий поділ він не зміг вийти за межі Індії: щоб стати індуїстом, потрібно бути членом однієї з каст. Разом із тим індуїзм суттєво впливає на духовне життя інших народів своєю релігійною філософією і різними видами релігійної практики. Індуїзм постійно модернізується, переважно, під впливом християнства та ісламу, проте залишається основною релігією народів Індії.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Сидоренко О.П.)