Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Сидоренко О.П.) скачати онлайн-> 5.2. Доктрина буддизму

5.2. Доктрина буддизму



Як і всі інші релігії, буддизм обіцяє людям порятунок від страждань, нещасть, страху смерті. Проте він не визнає безсмертя душі, не вважає її вічною і незмінною, не вбачає ніякого сенсу в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки, з погляду буддизму, вічне життя — це лише нескінчений ланцюг перероджень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін сансара (від санскр. букв. — блукаючий).

Світ сансари для буддистів — це безперервний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У ньому бере участь усе живе й неживе на всіх рівнях існування. Кількість цих рівнів невичерпна. Буддистські тексти стверджують, що їх більше, ніж води в океані або піщинок у Гангу. У кожного з них є свій суходіл, океан, повітря, безліч небес, де проживають боги, і ступенів пекла для демонів і духів злих предків. Однак головних рівнів три: світ Брахми, світ богів і напівбогів, а також світ бога Мари — уособлення смерті і різних спокус, яких зазнає людина; вплив Мари поширюється на безліч сфер пекла.

Світи (рівні буття), згідно з буддизмом, не вічні. Кожний з них виникає, розвивається і руйнується впродовж однієї махаткальпи тривалість якої — мільярди земних років. Не всі її періоди щасливі, щасливими з них є лише ті, під час яких з’являється Будда. У теперішній махаткальпі очікується поява тисячі будд. Найбільш популярними з них вважаються шість, які жили у світі людей до Шак’ямуні: Вішбаха, Віпаш’їн, Шикхін, Кракучханда, Канакамуні, Каш’япа. Прихід Будди очікується у майбутньому.

Сутність людини, згідно з буддизмом, незмінна. Змінюється лише буття людини, причому тільки під впливом її власних вчинків. За поганої поведінки на людину чекають хвороби, бідність, приниження; за гарної — радість і задоволення. При цьому будди не можуть карати грішників або нагороджувати праведників. Буддизм не визнає пророцтв і підкреслює, що доля будь-якої людини залежить тільки від її власних зусиль у процесі постійної та свідомої роботи над собою.

Буддизм починається з учення про “чотири благородні істини”, що їх Сіддхартха шукав упродовж семи років свого пустельництва, і що “відкрились” йому в момент “просвітлення”: про страждання, про причини страждань, про шляхи усунення причин страждань і про шляхи припинення страждань.

Згідно з першою істиною, страждання — частина життя будь-якої людини: смерть є страждання; присутність того, кого ми ненавидимо — страждання; розлучення з тим, кого ми любимо, — страждання; нездатність отримати те, чого ми бажаємо, — страждання; небажання розлучатися з нашим існуванням — теж страждання. (У сучасному розумінні страждання — мука, стан болю, хвороби, горя, печалі, страху, журби, тривоги.)

Друга істина — про причини людських страждань. Вони знаходяться у самих людях, у їхніх бажаннях і пристрастях, у прагненні задоволень, грошей, могутності за життя.

Третя істина — про шляхи подолання страждань. Оскільки причиною страждань є сама людина, остільки вона може і перебороти себе. Щоб покласти край стражданням, слід утримуватися від потурання своїм бажанням.

Четверта істина — про практичний шлях відмови від бажань і пристрастей, тобто звільнення від страждань. Цей шлях називається у буддизмі “серединним шляхом” або “благородним восьмиступінчастим шляхом спасіння”, певною золотою серединою, компромісом між аскетизмом і гедонізмом (від гр. — задоволення). Він включає такі складові.

1. Правильні погляди, тобто погляди, в основу яких покладено “чотири благородні істини”.

2. Правильну рішучість, тобто готовність до подвигу в ім’я істини.

3. Правильну мову, тобто мову доброзичливу, щиру, правдиву.

4. Правильну поведінку, тобто поведінку без зла до інших людей.

б. Правильний спосіб життя, тобто спосіб життя мирний, чесний, без злих задумів.

6. Правильні зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильну увагу, тобто запобігання, застереження, постійну турботу про потреби інших людей.

8. Правильне зосередження, тобто концентрацію і споглядання за допомогою медитативних методик для внутрішнього спокою і перебування у злагоді з самим собою і з оточенням.

Як видно, буддистський “восьмиступінчастий шлях спасіння” містить у собі три основні вправи моральності, споглядання і мудрості: культуру поведінки (правильні думки, слова, дії), культуру медитації правильне усвідомлення і зосередження) і культуру мудрості (правильні погляди).

Культура поведінки — це основні заповіді буддизму: не вбивати, не брати чужого, не говорити неправду, не пиячити, не чинити перелюбу і т. ін., а також чесноти щедрості, вихованості, покірливості, очищення тощо.

Культура медитації — це система вправ для досягнення внутрішнього умиротворення, заглиблення у себе і приборкання пристрастей.

Культура мудрості — це пізнання чотирьох благородних істин. Вони багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості вилікуватись, рецепт лікування. Невипадково у буддистських текстах Будда порівнюється з лікарем, який не витрачає час на загальні розмірковування, а практично лікує людей. Та й сам Будда закликав своїх послідовників постійно працювати над собою в ім’я спасіння, а не втрачати час на порожні балачки про предмети, що їх вони не знають. Любителів абстрактних розмов він порівнював з тим дурнем, який замість того, щоб дозволити витягнути стрілу, що влучила йому в ногу, розмірковує про те, хто ту стрілу випустив, з якого матеріалу її зроблено тощо.

Вчення про “восьмиступінчастий благородний шлях спасіння” від страждань характеризує головну своєрідність буддизму. У ньому йдеться не тільки про можливість позбавлення страждань, а й указується шлях, ідучи яким кожна людина власними силами, без допомоги Будди, здатна досягти свободи і може сама перетворитися на Будду. Цим буддизм суттєво відрізняється від інших відомих релігійних вчень, жодне з яких не визнає за людиною можливості власними зусиллями зробити себе богоподібною істотою.

Восьмиступінчастий шлях у буддизмі приводить людину до її найвищої і кінцевої мети — виходу з круговороту перероджень (сансари), тобто до припинення страждань, досягнення стану усунення їх, перетворення на Будду. Вона і є нірвана (від санскр. букв. — згасання). Цим терміном позначається повне звільнення людини від пут сансари; вищий стан її духу, коли в ньому всі земні бажання і пристрасті зникають; розрив у ланцюзі перероджень; припинення перевтілень і досягнення абсолютного, непорушного спокою. Точнішого визначення нірвани у буддизмі не існує, проте серед буддистських теологів і дослідників буддизму й досі тривають гострі дискусії і суперечки з приводу дефініцій нірвани.

У розумінні буддистів, серединний, восьмиступінчастий шлях людини до нірвани проходить через численні переродження. Перероджується душа. Вона стає індивідуальною свідомістю, що містить у собі весь духовний світ людини, трансформується у процесі особистих перероджень і заспокоюється у нірвані. Складається душа з комбінації дхарм — найменших неподільних і нематеріальних частинок. її розпад означає фізичну смерть людини. Проте у буддизмі смерть є не припиненням життя, а лише переходом до його продовження, тільки в новій іпостасі, що в ній комбінація дхарм відновлюється відповідно до сукупності всіх вчинків і думок людини в усіх її попередніх переродженнях — карти (від санскр. — дія, обов’язок, справа, жереб). Вона у ньому виступає особливою містичною силою, непорушним, таким, що діє автоматично, “законом помсти” за сукупність вчинків, намірів і прагнень людини, своєрідним мірилом співвідношення її добрих і злих вчинків. Карма визначає долю людини у всіх її наступних переродженнях. Якщо вона добра (у випадку, коли кількість добрих вчинків перевищує кількість злих), то індивід перетворюється на людину з вищим соціальним статусом, ніж раніше; якщо карма середня (коли кількість здійснених добрих і злих вчинків приблизно однакова), тоді він повертається до попереднього якісного стану (яким був, таким і залишається), але якщо карма погана (число здійснених індивідом злих вчинків перевищує кількість добрих), то він перероджується у людину значно нижчого соціального стану, а то й на тварину чи комаху.

У країнах, де буддизм є основною релігією, категорія “карми” виконує не лише релігійну, а й очевидну політичну функцію. Вона виражає віру його прихильників у те, що причиною їхніх страждань є не економічний базис і недосконала система суспільних відносин у країні, не соціальна несправедливість у суспільстві та не соціально-економічні умови життєдіяльності людей, а карма їхніх попередників, яка випала на їхню долю у процесі переродження. При цьому вважається, що “якість” карми визначається насамперед ступенем виконання людьми моральних вимог і послідовністю у непротивленні злу насильством в усіх попередніх переродженнях. Така віра — справжня перепона на шляху соціальної активності людей, формування і функціонування у країнах буддизму політичних і масових громадських рухів будь-якого спрямування.

У категорію “карма” закладено і глибокий психологічний зміст. Вона не тільки регулює індивідуальну поведінку і мислення людей, а й стимулює їх егоїзм, спонукає кожного з них до поліпшення карми як головної мети життя, до турбот щодо майбутнього свого переродження й наступного життя, в якому поталанить більше.

Поняття карми у буддизмі наповнене величезним моральним змістом: не можна здійснювати аморальних вчинків; треба прагнути, щоб ні своїми думками, ні словом, ні всім способом життя не зашкодити іншим людям; слід виконувати численні релігійні настанови щодо моральної поведінки, суворо дотримуватись серединного, восьмиступінчастого шляху, щоб завершити “колесо” сансари і заглибитись у нірвану. Необхідність покращання карми стимулює турботливе ставлення буддистів до живої природи і до “братів менших”, у кожному з яких може бути їхній родич, що переродився.

Основу релігійної організації у буддизмі становлять монастирі. Вони є сукупністю богослужбових, житлових і господарських будівель чернечої громади і одночасно загальноосвітніми центрами, своєрідними бібліотеками і університетами, що в них навчаються і виховуються ченці. Громада ченців називається сангхою. Спочатку до неї приймали всіх бажаючих, потім було встановлено певні обмеження: до громади не приймалися раби, солдати, злочинці і неповнолітні діти без згоди їхніх батьків. Згодом поруч із чоловічими виникли жіночі монастирі. Всі церемонії у них здійснюються ченцями-чоловіками з найближчих монастирів, причому перебування там ченців-чоловіків суворо регламентовано, зокрема, чоловік-чернець не має права переступити поріг келії черниці.

Вступаючи у сангху, людина не тільки відмовляється від усього, що пов’язує її зі світом, у тому числі від сім’ї, касти, майна, а й бере на себе п’ять обітниць:

• буддист не може позбавити життя або заподіяти шкоду будь-якій живій істоті;

• буддисту не можна брати те, що йому не пропонують;

• буддисту слід уникати перелюбу;

• буддист має уникати будь-яких непристойних висловлювань, неправдивих тверджень, пліток або поширення чуток;

• буддисту не можна вживати алкоголю і наркотиків, оскільки вони затьмарюють свідомість і розум.

Ченці як служителі культу повинні жити виключно завдяки милостині, їсти раз на день, відмовлятись від шлюбу і власності, голити вуса і волосся на голові, носити одяг жовтого кольору — вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю, і покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. Багато часу в житті ченців забирають молитва і медитація. Перед тим, як зайти у кімнату для молитви, ченці знімають взуття. Під час молитви вони складають долоні разом, б’ють поклони і роблять підношення і пожертвування квітами як нагадування про швидкоплинність життя; запаленими свічками на знак того, що світло розсіює темряву; фіміамом (від гр. — палю, запашна речовина, що використовується під час богослужінь. Палити фіміам означає лестити, надзвичайно хвалити будь-кого) як символом непорушності вчення Будди. Здійснюючи підношення і пожертвування, ченці читають п’ять заповідей і молитов на честь Будди і сангхи, потім проголошують мантри, після чого проводять мовчазну медитацію. На завершення молитви проголошується проповідь.

Багато ченців під час молитви використовують чотки, що їх називають мала. Мала може складатися зі 108, 54 або 27 дерев’яних, пластмасових чи насіннєвих намистинок. Використовують їх для рахування кількості поклонів і ударів чолом та для підсилення духовної концентрації. Пересуваючи кожну намистинку, ченці співають мантри і повторюють ім’я Будди. Вони вірять, що багаторазове повторення мантр викликає всередині людини позитивні вібрації, підносить її до вищої форми свідомості. Найбільш священною малою вважається “дорогоцінний камінь у лотосі”. Зображення цього каменя викарбовано на обертових мідних циліндрах, що називаються молитовними колесами. У кожному монастирі є по декілька таких коліс. їх обертають для спрямування вібрації у різні боки.

Медитація у ченців і мирян є пріоритетною, оскільки Сіддхартха став Буддою під час медитування. У буддизмі розрізняють дві форми медитації: самадхі і віпасану.

Самадхі допомагає звільнити розум і набути внутрішнього спокою. Вважається, що через вплив почуттів, бажань і думок розум перебуває у стані безперервної зміни. Самадхі позбавляє розум такого впливу і концентрує психіку на одному об’єкті. Віпасана використовується для досягнення істини непостійності (аніка), страждання (дукха) і невиразності (анатман). Вона відображає буддистський світогляд і формує у віруючих світорозуміння, що спонукає їх до просвітлення. Загалом буддисти медитують, щоб звільнити свій розум від властивих людській природі агресії, заздрощів і жадібності. Вважається, що за допомогою медитації буддисти знаходять не тільки внутрішній спокій, а й мудрість.

Членство в сангхі добровільне. Будь-якого моменту чернець може повернутись до мирського життя. Наприклад, у Шрі-Ланці, Таїланді, М’янмі, Камбоджі, де буддизм століттями був єдиною релігією, майже кожний чоловік на кілька місяців, а то й на рік-другий, вступає у сангху, прилучається до монастирських святинь, здобуває освіту, а потім повертається до звичного для нього життя. Постійні ж мешканці монастирів повинні відбувати обряд посвячення (суворі випробування на моральну стійкість і волю, наприклад, спалювання пальця перед вівтарем Будди) і брати на себе ще п’ять обітниць-заборон, за якими їм:

• забороняється брати участь у будь-яких розважальних заходах, включаючи участь у танцях чи співах;

• не дозволяється спати на дуже м’якому ліжку;

• забороняється будь-яка їжа, окрім тієї, що входить до складу монастирських сніданків чи обідів;

• не дозволяється користуватись парфумами;

• не дозволяється приймати у дарунок речі з золота і срібла.

Крім названих обітниць, у сангхі побутують ще понад 250 заборон і обмежень. Ченці час від часу їх порушують, і тому двічі на місяць (на повний і новий Місяць) відбувають обряд покаяння, збираються для взаємних сповідань і очищення.

Згідно з переказами, через рік після смерті Будди його послідовники якось зібрались разом, щоб записати все те, про що вони від нього дізнались. Насправді, упродовж багатьох століть вчення Будди передавалось поколінням віруючих в усній формі ченцями і черницями. Тільки у І ст. до н. е. його було записано на пальмових листях. Записи були зроблені мовою палі жителів острова Шрі-Ланка і тому відомі під назвою Палійський канон. Він складається з трьох частин. Перша — Віная-пітака (“Кошик правил поведінки”) — п’ять книг про принципи організації сангхи, правила прийому до неї і вимоги до ченців. Друга — Сутта-літака (“Кошик бесід”) — п’ять збірок про вчення Будди і його учнів у формі притч, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів, розповідей про методи релігійної практики. Третя — Абхідхамма-пітака (“Кошик тлумачення вчення”) — сім книг з трактатами про основні положення віровчення буддизму. Всі вони відомі у різноманітних редакціях, оскільки створювалися у різні часи, що дає змогу вивчати еволюцію буддизму. Мовою палі ці “Три кошики” мають назву “Типітака”, а санскритом — “Трипітака”.

Виникненню буддизму передували як об’єктивні соціальні процеси, так і брахманізм та інші релігійні і релігійно-філософські системи Стародавньої Індії. Буддизм не був породженням “одкровення” людини, яка, за словами послідовників Будди, досягла божественної мудрості, або витвором проповідника, як вважають чимало дослідників буддизму. Виникнення, становлення і функціонування буддизму — закономірний процес, конкретне втілення об’єктивно-суб’єктивних відносин у суспільстві на відповідному етапі його історії.

У буддизмі немає такого Бога, як у християнстві, ісламі та інших монотеїстичних релігіях; немає такої віри у богів, як в інших політеїстичних релігіях; немає уявлень про безсмертя душі; немає церкви як посередника між богом і людьми; немає багато такого, що зазвичай характеризує релігію як суспільне явище.

Чи є буддизм релігією? Відповісти на це запитання можна лише на підставі наукового розуміння сутності релігії, її соціального й історичного змісту. Головне у релігії — релігійна віра. Для віруючої людини не існує дилеми: є бог чи його немає. Для неї бог є тому, що вона вірить у його існування. Отже, буддизм — релігія, оскільки в його вченні є шляхи спасіння від страждань, сансари; формування віри й надії на можливість досягнення нірвани. Однак рятує буддиста не бог, а власне духовне зусилля, тобто медитація (якщо насправді відомі факти такого порятунку). Щоб уникнути страждань, наставляє буддизм, людина має приглушити в собі відчуття прихильності, придушити всілякі бажання, стати байдужою до радощів і прикрощів життя, до самої смерті. А це вже — апатія і песимізм, що принижують велич людини.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Сидоренко О.П.)