Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Сидоренко О.П.) скачати онлайн-> 7.1. Зміст ісламу та його соціальна функція

7.1. Зміст ісламу та його соціальна функція



Ісламсвітова монотеїстична релігія служіння і повної покори людей всесвітній волі, їх віри в єдиного Бога як творця й організатора світу, в його посланців і Писання, в ангелів, у воскресіння після смерті та в Судний день.

Іслам виник на початку VII ст. серед арабських племен хіджазі (Західна Аравія) в умовах розпаду там патріархально-родового ладу і розвитку торгівлі з середземноморськими країнами.

На той час аравійські племена були політеїстичними, але поступово вірування найбільш могутніх із них ставали обов’язковими для всіх інших. Найвпливовішим тоді було плем’я курейшитів. Йому належала Кааба (від араб. — куб). За легендою — це стародавнє святилище, що його побудував Адам. Воно було зруйноване всесвітнім потопом, а відбудували його Ібрахім (у Біблії — Авраам) та його син Ісмаїл. Кааба знаходиться в Мецці, у ніші її зовнішньої стіни розташований чорний камінь (є припущення, що він метеоритного походження), а з боків були скульптури майже 300 племінних богів. Кааба вшановується як центр релігійного культу. Племінний бог меккських курейшитів Аллах (від араб. — “аль -Іллах”) був проголошений єдиним і всемогутнім Богом для всіх арабів.

Основоположником ісламу вважається пророк Мухаммед (570—632), він же — Мухаммад, Мохаммед, Могаммед, Магоммед. Народився у Мецці. Дуже рано залишився сиротою. Його батька Абдаллаха не стало ще до народження сина, а мати Аміна померла, коли хлопчику було шість років. Мухаммед виховувався у свого дядька Абу Таліба. Був погоничем верблюдів, торгівцем , у двадцятиоднорічному віці отримав місце прикажчика у багатої вдови Хадіджі, з якою у 695 р. одружився, хоча був на 16 років молодший за неї.

Згідно з історичними релігійними свідченнями, у сорокалітньому віці Мухаммед все частіше став усамітнюватись у пустелі, багато часу проводив у молитвах, часто перебував у стані трансу. Якось уночі, будучи у такому стані, він побачив постать Бога, яка випромінювала світло. Бог назвав його Расулом, що означає “посланець Аллаха”, і наказав йому запам’ятати текст одкровення. Це було у 610 р. Схожі видіння траплялись у Мухаммеда й пізніше. Він розповідав про них своїм близьким (дружині Хадіджі, двоюрідному брату Алі) і друзям, вони їх запам’ятовували і потім записували. 610 р. мусульмани вважають роком заснування ісламу.

Спочатку Мухаммед проповідував божественне одкровення в Мецці. Проте її мешканці поставились до нього з підозрою і навіть вороже. Мухаммед і його прихильники змушені були тікати з Мекки в Ятриб (зараз Медина, місто Пророка). В ісламській традиції ця втеча має назву хіджра — “переселення”. Трапилося це на початку місячного року. З тієї дати бере початок мусульманське літочислення (п. х. — після хіджри). У Ятрибі племена ворогували між собою, і, сподіваючись на примирення за допомогою Мухаммеда і його прибічників, прийняли їх у себе доброзичливо.

Силою і словом Мухаммеду вдалося досягти миру у місті та стати його першим правителем. У березні 629 р., після битви, в якій 300 мусульман перемогли 1000 мекканців, Мухаммед з військом повернувся у Мекку, сім разів обійшов навколо Кааби, торкнувся посохом священного чорного каменя, потім очистив Каабу від ідолів і перетворив її на мечеть Аллаха. Мешканці Мекки і більшість аравійських племен визнали нову релігію, що її проповідував Мухаммед, а його спадкоємці поширили її на величезну територію, перетворивши іслам на світову релігію.

Мухаммед помер у 632 р. Через чверть століття його послідовники сформулювали зміст нової релігії у Священній Книзі, що має назву Коран (від араб. — читання). Для мусульман Коран є Словом Божим — вічним, абсолютним і досконалим. Вони вірять, що оригінал Корану знаходиться в Аллаха, а в них — його копія, дійсна тільки тоді, коли вона надрукована і читається арабською мовою.

У Корані 114 сур (глав), розміщених у порядку зменшення обсягу тексту. Кожна сура, за винятком однієї, починається словами: “В ім’я Аллаха Милостивого і Милосердного” (арабською — “Бісмаллах”). Кожна сура має власну назву за ключовим словом або відповідно до змісту, що міститься в ній. Наприклад, друга сура називається “Корова”, тому що в ній розповідається історія про Мойсея, який закликав свій народ принести в жертву Богові корову. Найбільш відома перша сура — “аль-Фатіха” (від араб. — відкривати), яку благочестиві мусульмани читають по п’ять разів на день, а також у процесі виконання майже всіх своїх обрядів, її часто використовують для написів на культових спорудах і талісманах. Текст “аль-Фатіхи” такий:

В ім’я Аллаха Милостивого і Милосердного!

Хвала Аллаху — Господу світів, Милостивому,

Милосердному, Володарю Судного дня! Тільки

Тобі поклоняємося ми і у Тебе тільки

допомоги просимо!

Направ нас на шлях прямий,

Шлях тих, кого облагодіяв Ти,

Не тих, на кого ти розгніваний,

і не тих, які заблудилися.

Кожна сура у Корані складається із аятів (фраз або фрагментів фраз). Наприклад, сура “аль-Фатіха” починається з аятів: “В ім’я Аллаха Милостивого і Милосердного!”, “Хвала Аллаху — Господу світів…” тощо.

У найдовшій сурі, другій — 286 аятів; у найкоротшій, сто дванадцятій — 3 аяти. Аяти містять від 1 до 68 слів. Всього у Корані від 6204 до 6236 аятів (за різними варіантами підрахунку), 77 934 слова. Сури Корану різняться також емоційністю забарвлення сформульованого тексту залежно від місця “отримання” Мухаммедом “одкровень” Аллаха — у Мецці чи в Медині.

Коран є головним джерелом віровчення мусульман. Він містить настанови, правила, заборони, повеління культового, етичного, юридичного, господарського характеру і одночасно є цінною історичною і літературною пам’яткою епохи раннього Середньовіччя в історії арабів.

Іслам створювався в процесі потужного впливу на нього іудаїзму і християнства. Багато положень Корану були запозичені з Біблії. Як і Біблія, Коран — своєрідна релігійна енциклопедія, “книга книг” про життя, працю, побут, взаємовідносини з іншими народами і релігіями арабів VI—VIH ст. Наприклад, четверта частина Корану присвячена описанню життя і діяльності пророків та видатних історичних діячів. Майже всі вони біблійні, але зі зміненими на арабський лад іменами: Нух (Ной), Ібрахім (Авраам), Дауд (Давид), Іса (Ісус), Іскандер (Александр Македонський) і т. ін. Останнім у списку пророків зафіксований Мухаммед. Після нього, відповідно до Корану, інших пророків не буде до самого Страшного суду, коли всі отримають по заслузі згідно з їхніми вчинками: одні потраплять у райські сади, а інші — у пекельний вогонь. Всіх людей, які не сповідують іслам, Коран оголошує “невірними”, особливо іудеїв і християн — людей Письма, тобто Біблії, котрі поклоняються тому ж Богу, що і мусульмани. Бог неодноразово посилав до них своїх пророків: спочатку Мусу (Мойсея), потім Icy (Ісуса). Але іудеї і християни забули про все, чому ті їх учили. Тому Аллах направив до людей Мухаммеда, зробивши тим самим останню спробу за його допомогою вивести їх на праведний шлях.

Центром ісламської громади, її шкіл і судових органів, головним місцем для молитви є мечеть. Першу мечеть побудував у Медині сам Мухаммед, всі останні будувались і тепер будуються за її зразком. При цьому, за обіцянкою Мухаммеда, будівники мечеті після смерті обов’язково потраплять у Рай, оскільки їх дії угодні Аллаху.

Стіна мечеті, що розташована навпроти входу, як правило, орієнтована у бік Мекки. До неї мусульмани мають звертати обличчя під час молитви. У центрі цієї стіни знаходиться міхраб (ніша), розписаний текстами з Корану. Праворуч від ніші знаходиться кафедра зі східцями. З неї читають сури Корану і промовляють проповіді. Мечеть обов’язково має купол як символ Всесвіту, що ним править Аллах. У дворі мечеті розміщені чотири мінарети, з яких муедзин (від араб. — той, хто оголошує, служитель мечеті), співаючи п’ять разів на день, закликає віруючих до молитви. Форма цього заклику називається азан (від араб. — оголошення, запрошення):

Аллах Великий, Аллах Великий, Аллах Великий, Аллах Великий. Я знаю, визнаю і вірю, що немає божества окрім Аллаха, Я знаю, визнаю і вірю, що немає божества окрім Аллаха. Я знаю, визнаю і вірю, що Мухаммед — Посланець Аллаха. Я знаю, визнаю і вірю, що Мухаммед — Посланець Аллаха. Поспішайте на молитву. Поспішайте на молитву. Поспішайте до спасіння. Поспішайте до спасіння. Аллах Великий. Аллах Великий. Немає божества крім Аллаха.

Молитві у мечеті обов’язково передує обряд ууду (від араб. — обмивання всіх відкритих частин тіла). Для цього у мечеті передбачені крани для води і спеціальні місця. Входячи у мечеть, мусульмани, на знак поваги до Аллаха, знімають взуття. У молитовному залі немає місць для сидіння, всі розміщуються на чудовому візерунчастому килимі з зображенням арки, що вказує у бік Мекки. Багато хто з віруючих приходять до мечеті з власними молитовними килимками. У мечеті немає картини та скульптури, оскільки, як вважається, вони провокують віруючих на ідолопоклонство. Стіни і колони мечеті прикрашені візерунками, сурами і аятами з Корану, написаними арабською мовою.

Фундаментальні підвалини, що на них тримаються віровчення і культова практика ісламу, включають п’ять положень. їх називають “стовпами” ісламу. Першим із них є шахада — визнання Бога і переконання у тому, що немає Бога крім Аллаха, і Мухаммед — його Пророк. Вона міститься у 112-й сурі Корану і проголошує головний Символ віри ісламу: “Немає ніякого божества крім Аллаха, а Мухаммед — Посланець Аллаха”. Шахаду віруючі мусульмани повторюють кілька разів на день, шепочуть на вухо новонародженим немовлятам, повторюють дітям у медресе (школі при мечеті), виголошують перед смертю.

У Корані Аллах постає як Всемогутня Божественна Сутність, Творець і Охоронець Всесвіту, Повелитель будь-якого життя і долі, Милосердний і Милостивий, який все бачить і все знає. Аллах створив світ упродовж шести днів. В один з них він створив ангелів, а на шостий день — першу людину, Адама, і з його ребра— Єву, і повелів ангелам уклонитись першим людям. Не поклонився лише один із ангелів — Ібліс. Він — шайтан, диявол, ватажок усіх демонів і джинів. Аллах прокляв його.

Згідно з Кораном, усіх ангелів очолюють чотири архангели: Джабраїл (за Біблією — Гавриїл), Мікаел (Михаїл), Асрафіл (Серафим) та Асраїл (Азраїл). Кожний мусульманин за життя має двох ангелів, які фіксують його добрі і злі (гріховні) вчинки. Охоронець Раю — ангел Рідван, пекла — Малік. Накір і Мункара — ангели смерті.

За велінням Аллаха, після смерті мусульманин може опинитися або в Раю, або у пеклі. За описами в Корані, Рай — це прохолодні тінисті гаї, дзюрчання води, велика кількість вишуканої, делікатесної їжі, розкішні вбрання, насолоди, у тому числі плотські, з дружиною, або у товаристві прекрасних гурій (чорнооких дів-красунь). Пекло — це дим, піщана буря, вічні тортури, страждання, страшний холод, змії й різні інші гади.

Всі мусульмани мають поклонятися Аллаху і виявляти до нього свою безмежну й непохитну відданість. Тому вони, перш ніж розпочати будь-яку серйозну справу, проголошують: “Бісмал-лахї”, а перш ніж планувати майбутнє — “Іншаллах” (Такою є воля Аллаха!). На їхню думку, нічого не відбувається без волі на те Аллаха, тому в діяннях Бога не можна сумніватися, їх слід беззаперечно визнавати.

Як і в Біблії, у Корані йдеться про те, що “золоті часи” канули у небуття разом із гріхопадінням Адама і Єни, однак ідея монотеїзму доведена у ньому до повного завершення. В ісламі немає іудейського Бога Яхве, немає і християнської Трійці з її заплутаними взаємовідносинами між Богом-Отцем, Богом-Сином і містичним Святим Духом. Є лише один Аллах — Бог єдиний і безликий, вищий і мудрий, творець усього сущого і його верховний суддя.

Другий “стовп” ісламу і другий обов’язок мусульманина — молитва (від перс. — намаз; араб. — салят). Мухаммед якось запитав у своїх учнів: “Якщо в одного з вас біля дверей будинку є річка, в якій він миється п’ять разів на день, як ви гадаєте: чи залишить вона на ньому бруд?” Йому відповіли: “Вона не залишить на ньому бруду”. Тоді Пророк констатував: “Це приклад про п’ять молитов, за допомогою яких Аллах допомагає людині очистити її душу від гріхів”.

В ісламі є два види молитов: ритуальна молитва в мечеті, що відбувається тільки арабською мовою, та інша, особиста молитва у будь-який час зі зверненням до Аллаха з вдячністю або з проханням про допомогу, про успішне завершення будь-якої справи. Салят здійснюється п’ять разів на день: на світанку, опівдні, у другій половині дня (до заходу Сонця), на заході Сонця й перед сном. Під час молитви мусульманин виконує певну послідовність дій під назвою ракат. Кількість ракатів залежить від часу молитви: на світанку — дві, опівдні — чотири, у другій половині дня — чотири, на заході Сонця — три, перед сном — три.

Ракат починається після обов’язкового ууду. Спочатку мусульманин стоїть, тримаючи долоні вгору на рівні обличчя (на ознаку визнання влади Аллаха); потім торкається великими пальцями мочок вух, повторюючи шахаду; притискає руки до грудей (праву руку поверх лівої); вклоняється, поклавши руки на коліна, висловлюючи цим любов до Аллаха і визнання його величі і влади; торкається землі лобом і долонями обох рук (поза найбільшої покірності, що виражає повну відданість Аллаху); сідає на п’яти, поклавши долоні на коліна. У цій завершальній позі мусульманин одну-дві хвилини медитує, після чого просить пробачення в Аллаха. Перед закінченням ракату він дивиться праворуч, потім ліворуч, щоб засвідчити присутність інших віруючих і невидимих ангелів-охоронців.

У п’ятницю мусульмани здійснюють колективну молитву в головній мечеті аулу, кварталу, округу, міста. При цьому жінки здійснюють намаз окремо від чоловіків, а сама молитва супроводжується проповіддю. Мусульмани вірять у те, що, як сказав своїм послідовникам Мухаммед, “колективна молитва у двадцять сім разів перевищує індивідуальну”.

Третій “стовп” ісламу та обов’язок мусульманина — саум (від араб. — піст; перс. — “ураза”) — утримання від їжі, води і розваг заради присвячення свого часу молитвам і читанню Корану. Впродовж тридцяти днів місяця рамадан (рамазан), дев’ятого місяця мусульманського календаря, всі здорові мусульмани повинні дотримуватися посту. За переказами, саме цього місяця Мухаммеду було передано перше “одкровення Аллаха”. Піст передбачає відмову мусульман від розваг і фізичної близькості, а від сходу й до заходу Сонця — від їжі, води, куріння тютюну. Після заходу Сонця й до його сходу дозволяється в міру їсти й пити. Від посту звільняються хворі, діти, подорожуючі, вояки підчас бойових дій, вагітні жінки. Невиконаний піст або окремі його дні мають бути “відшкодовані” в інший час. Упродовж рамадану додається ще одна (шоста) щоденна молитва. Зазвичай її проводить імам (від араб. — стояти попереду, очолювати) — людина, яка керує молитвами у мечеті, духовний лідер, голова мусульманської громади.

На закінчення рамадану і посту відзначається одне з головних мусульманських свят — “Ід аль-фітра” (від тюрк. — байрам, свято розговіння). Обряд цього свята передбачає спеціальну спільну молитву, після якої відбуваються святкова трапеза, роздача милостині бідним, відвідування могил предків. В ісламі вважається, що підчас рамадану віруючі наближаються до ангелів, які взагалі не їдять, не п’ють і поводять себе бездоганно.

Четвертим “стовпом” ісламу і обов’язком мусульман є закят — обов’язкова сплата податку, стягнення якого передбачене Кораном, а розміри — шаріатом. Без урахування добровільних пожертвувань, закят становить сорокову частину річного прибутку.

У деяких ісламських країнах закят стягується державою і роздається бідним людям. В інших країнах кожний мусульманин сам вирішує, коли йому платити закят і як розподілити його. Мусульманам прищеплюється думка, що Судного дня Аллах врахує їхню чесність і непідкупність у фінансових справах.

Згідно з Кораном, добровільні грошові пожертвування на благодійні цілі можна здійснювати у будь-який час. Бажано, щоб ці гроші передавались таємно і не впливали на обов’язковий закят. Всі пожертвування мають бути щедрими; верхньої їх межі не існує, оскільки багатство дароване людям Аллахом. Жертвуючи на благодійність, людина “очищає” своє багатство і ввіряє душу Аллаху, звільняючи її від матеріальної залежності. Ті ж, хто отримують допомогу, не вважають її милостинею, тому що кожний член мусульманської громади від Бога має право користуватися благодійністю і великодушністю Аллаха. “Той не віруючий, хто їсть досхочу, коли його сусід залишається голодним”, — стверджував Мухаммед.

Коран забороняє мусульманам займатися лихварством або поводити себе аморально. У ньому містяться вказівки відносно шлюбу і розлучення, прав на спадок і власність, ставлення до жінок і рабів. Коран забороняє носити одяг, що виражає гординю мусульманина або створює хибне уявлення про нього. Жінкам належить повністю покривати одягом своє тіло, їхнє вбрання не має бути ні світлим, ні прозорим. Це ж стосується і чоловіків. “Скажіть віруючим жінкам, щоб вони відводили свої погляди і приховували свої інтимні частини, і не проявляли відверто свою чарівність, крім того, що властиве їм”, — сказано в Корані.

П’ятим “стовпом” ісламу і обов’язком мусульманина, якщо йому дозволяють фізичні і матеріальні можливості, є хадж — паломництво до Мекки між восьмим і тринадцятим днями зуль-хіджжа, останнього місяця ісламського року. Кожний повнолітній мусульманин вважає за почесний обов’язок здійснити таке паломництво хоча б один раз за життя, відвідати Каабу в Мецці, поховання Мухаммеда у Медині та ще кілька священних для мусульман місць, виконати передбачені Кораном обряди. Щорічно мільйони мусульман здійснюють хадж. Після його завершення чоловіки отримують звання “хаджі”, а жінки — “хаджа”.

На околиці Мекки всі паломники-чоловіки виконують обряд іхрама — приведення себе у стан ритуальної чистоти. Вони вдягаються у два однакові білі полотнища, що має означати рівність усіх паломників перед Аллахом, потім ретельно миються і оголошують про свій намір успішно закінчити хадж. З цього моменту вони не голяться, не стрижуть нігті, не користуються парфумами, уникають статевих стосунків, не зривають рослини і не зрубують дерева. Як і пророк Мухаммед під час його останнього відвідування Мекки, вони сім разів, проти годинникової стрілки, обходять навколо Кааби, причому на четвертому колі зупиняються, щоб доторкнутись до чорного каменя (мусульмани вважають його посланням від Аллаха). Після цього паломники біжать між пагорками аль-Сафою і аль-Марвою. Згідно з переказами, цей ритуал пов’язаний зі стражданнями Хаджар (дружини Ібрахіма), коли в пошуках води для свого сина Ісмаїла вона сім разів пробігла між пагорками, перш ніж відшукала священний колодязь Земзем, що був дарований Аллахом. Багато паломників після хаджу беруть воду з цього колодязя додому.

Наступні два етапи — це 8-кілометровий перехід до Міни, де паломники ночують, і наступного дня — 16-кілометровий перехід до рівнини Арафат, де Мухаммед востаннє читав проповідь. Там паломники присвячують денні години медитації, а ввечері збирають каміння для побиття бісів. Наступного дня процесія прямує до Муздаліфи, а потім знову до Міни, де знаходяться три кам’яні колони, що символізують Ібліса — диявола. Вони кидають по сім каменів у кожну колону як нагадування про те, що диявол тричі підбивав Ісмаїла на втечу, коли пророк Ібрахім збирався принести його в жертву богові (бог в останній момент відмовився від цієї жертви, замінивши її на тварин).

Після цього настає чотириденне свято “Ід-уль-Адха” (від араб. — свято жертовних тварин; тюрк. — курбан-байрам), що відзначається мусульманами всього світу. У ці дні мусульмани ріжуть овець, ягнят, м’ясо віддають бідним, залишаючи частку його для святкової трапези сім’ї. До ритуалу свята входять спеціальна молитва, відвідування могил предків, взаємні візити до друзів, купівля нових предметів одягу. Паломники востаннє обходять навколо Кааби, знімають з себе два білі полотна, чоловіки стрижуть волосся. Це означає, що хадж завершено. Багато паломників повертаються додому, частина з них мандрує до Медини, щоб відвідати поховання Мухаммеда.

Заможні мусульмани здійснюють омру (малий хадж). їм дозволяється знаходитись на території Саудівської Аравії до 30 днів, мандрувати по всьому королівству, а не обмежуватись відвідуванням тільки Мекки і Медини. Омра приносить у бюджет країни 2— З млрд дол. США щорічно, причому саудівці вважають, що можуть отримувати 20—ЗО млрд дол. США. З цією метою Міністерство у справах паломництва залучило до обслуговування правовірних приблизно 2 тис. місцевих туристичних агенцій, які мають забезпечувати повне екскурсійне обслуговування пілігримів.

Крім розглянутих п’яти “стовпів”, в ісламі існує шостий “стовп”. Це джихад (від араб. — посилення, віддання всіх сил і можливостей заради поширення і перемоги ісламу), тобто війна проти “невірних” за чистоту ісламу, за його поширення і утвердження там, де він ще не переміг. Коран зобов’язує всіх правовірних мусульман брати активну участь у джихаді й кожному гарантує за це Рай після смерті.

Правила, за якими оголошується джихад, у Корані чітко не прописані, тому здебільшого тлумачаться досить суб’єктивно.

Джихад оголошується і урядами мусульманських держав, і духовними лідерами ісламу, і ватажками мусульманських злочинних угруповань, і натхненниками міжнародного тероризму, і так званими польовими командирами.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. різними суб’єктами ісламської віри джихад оголошувався Росії, колишній Югославії, США, Великобританії, Іспанії й Ізраїлю, всім країнам, що брали участь в окупації Іраку, їхнім зарубіжним дипломатичним представництвам, торгово-економічним організаціям і установам, культурно-естетичним центрам. Бойовики з різних терористичних формувань знищують житлові будинки, споруди міжнародних економічних і політичних організацій, урядових установ, літаки з їх пасажирами, кораблі; в масових масштабах захоплюють заручників, викрадають і торгують людьми, підривають нафтопроводи, залізничній автомобільні магістралі, навчальні заклади, ресторани і кафе, вбивають невинних людей, у тому числі своїх — шахідів. Немає таких злочинів проти людини і людства, на які б не пішли міжнародні терористи заради захоплювання чужих територій, влади, грошей, наживи. Все це зумовило необхідність об’єднання всього цивілізованого світу в антитерористичній боротьбі.

Крім Корану, джерелами віровчення і культу в ісламі є також Суна і шаріат.

Суна (від араб. — шлях, приклад, зразок) — Священний Переказ ісламу в хадисах (розповідях) про вчинки і вислови Мухаммеда, його рішення з різних питань релігії і облаштування життя мусульманської громади. Це шість авторитетних канонічних збірників хадисів, укладених у другій половині УП — на початку УШ ст. відомими ідеологами ісламу аль-Бухарі (810—870), Муслімом(817—875), АбуДаудом(пом. 888), ат-Тірмізі(пом. 892), ан-Насаном (пом. 915), Ібн Маджою (пом. 887). До Суни входить також низка неканонічних збірників хадисів. Значна частина хадисів міфологічна, створена для визнання і підтримки діяльності мусульманських політичних угруповань. Разом із тим вони вміщують історичні свідчення про процес становлення ісламу, Практики ранньомусульманської громади і самого Мухаммеда. Суні в ісламі надається значення джерела пояснень і доповнень Корану. Вона є другою (після Корану) основою мусульманського віровчення.

Шаріат (від араб. — прямий, правильний шлях) — звід норм мусульманського права, моралі, релігійних настанов і ритуалів усього життя мусульман — від колиски й до смерті. Його джерелами є Коран і Суна. Він укладався у VIII—XII ст. Шаріат у мусульманських країнах і громадах регулює державні, майнові, сімейно-шлюбні, цивільні, побутові та інші відносини; встановлює для мусульман норми харчування; забороняє їм гру на музичних інструментах, прикрашання будинків художніми картинами і скульптурами людей та тварин, укладання шлюбу з іновірцями, якщо останні не прийняли іслам; закріплює кровну помсту (еквівалентну: брат за брата, син за сина); узаконює право на постійне носіння жінками головних уборів і т. ін.; визначає міри покарання за небажані й заборонені дії.

Згідно з ісламом, чоловік стає мусульманином після того, як над ним у ранньому віці (після досягнення семи років) здійснюється обряд обрізання. Шлюбна церемонія здійснюється у присутності духовних осіб або шлюб фіксується і закріплюється читанням текстів Корану. Розлучення — процедура для чоловіка-мусульманина відносно проста, для жінки — ускладнена, але теж можлива. Коран дозволяє чоловікові мати до чотирьох дружин, якщо він у змозі їх однаково добре утримувати. Похоронний обряд також супроводжується читанням відповідних сур Корану. Ховають померлого зазвичай у день його смерті; тіло кладуть у могилу загорнутим у саван, без домовини, головою до Мекки. Згідно з мусульманськими уявленнями, всі мертві у Судний день воскреснуть, щоб постати перед Аллахом і відповісти за свої вчинки і наміри. Звичайним атрибутом благочестивого мусульманина є чотки з 99 або 33 намистинок. Вони використовуються для підрахування звеличань Аллаха. В ісламі численні звеличання Аллаха і повторення 99 його “прекрасних імен” вважається благочестивим обов’язком.

Майже кожний мусульманин знає хоча б декілька фраз із Корану. Коран для мусульман — пряма мова Аллаха через Мухаммеда до всіх віруючих. У проповідях Корану мусульмани і мусульманські богослови знаходять відповіді на всі питання особистого життя і життя суспільства, цитатами з Корану виправдовують свої вчинки.

Загалом, віровчення ісламу включає у себе віру:

• в єдиного Бога — Аллаха;

• в ангелів і в існування демонів;

• у святість Корану;

• у пророка Мухаммеда — останнього посланця Аллаха;

• у Рай і пекло;

• у божественний присуд долі;

• у безсмертя душі.

Соціальна функція ісламу — прозелітизм, керівництво, контроль і маніпулювання життям, побутом, мораллю і правом величезної кількості людей під виглядом виконання всіх настанов Корану, Суни і шаріату, що тлумачаться й інтерпретуються неоднозначно. Релігійна свідомість в ісламі утопічно-фантастична, догматична. Це консервація поглядів, уявлень, переконань й ідеалів мусульман арабського світу середньовічної епохи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Сидоренко О.П.)