Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Сидоренко О.П.) скачати онлайн-> 8.1. Особливості класифікації віровчень неорелігій і їх культів

8.1. Особливості класифікації віровчень неорелігій і їх культів



Нетрадиційні культи і нові релігії досить специфічні. Як правило, вони не мають чітко розробленої системи віровчень. їхня структура ієрархічна й авторитарна. Культ у цих релігіях має переважно колективний характер. Його відправлення характеризується використанням засобів психологічного маніпулювання і методів психотерапії, підвищеною увагою до прозелітів. Багато організацій, що мають стосунок до цих релігій, є міждержавними бізнес-корпораціями з філіями у різних країнах світу.

Все розмаїття нетрадиційних релігій в Україні можна умовно поділити на п’ять груп: неоорієнтальну, неохристиянську, сайєнтологічну, нову магію, чи спіритизм, сатанинську.

Серед неоорієнтальних культів і неорелігій найбільш відомими є “Міжнародне товариство свідомості Кришни”, “Тихоокеанський дзен-буддистський центр”, “Місія божественного світла”,

“Трансцендентальна медитація”. Всі вони є модернізованими варіантами індуїзму і буддизму, свого роду неоіндуїзмом і необуддизмом, які проповідують різні способи медитації (роздум, споглядання, внутрішнє зосередження, відчуженість). їхні дії спрямовані на злиття з божественною природою, що прихована, на їхню думку, за ілюзорною дійсністю. Медитація, за неоорієнталістами, проводиться шляхом виголошення мантр — спеціальних слів або сполучень звуків, що наділяються містичним сенсом. У процесі такої церемонії віроповчальні особливості релігії відступають на задній план, а на передній висуваються “прямування істинним шляхом”, особистий досвід і авторитет гуру (вчителя).

До неохристиянських об’єднань належать “Церква Уніфікації”, “Діти Бога”, “Церква Тіла Христова” та ін. Для них характерні синкретизм (від гр. — з’єднання) християнської ідеології з елементами східних релігій, акцентування есхатології (від гр. — релігійне вчення про кінець світу і долю людини) і месіанства, наділення керівника релігійного об’єднання статусом посланника Бога, котрий передає через нього нові одкровення, вищі моральні приписи.

Сайєнтологічний напрям утворюють “Церква сайєнтології”, “Товариство Аетаріус”, інші “космічні релігії”. Вони проповідують зв’язок землян з вищими космічними силами, “космічним розумом”. Згідно з їхнім вченням, фізичні прилади мають містичні властивості, тому вплив деяких невідомих і таємничих вищих реальностей на фізичну і біологічну природу можна реєструвати і навіть вимірювати. Це вчення явно спекулює на ще невідомих явищах людської психіки і навколишнього середовища.

У сучасному світі великого поширення набувають нові магічні вчення та інститути, що прийшли на зміну чаклунам, шаманам, ворожбитам. Вони поєднують погляди і практику східних і західних, стародавніх і сучасних традицій. Таким, наприклад, є вчення Карлоса Кастанеди, в основі якого міфологія мексиканських індіанців.

Сатанинські групи звеличують зло і насильство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла — демонами, сатаною тощо. “Церква сатани”, наприклад, проголосила себе свідомим носієм зла й антиподом християнства.

Найбільш повне уявлення про віровчення неорелігій, їх культи та істинне призначення дає аналіз змісту таких із них, як “Церква уніфікації” Сен Мен Муна, “Асоціація Святого Духа за об’єднання світового християнства” і “Міжнародне товариство свідомості Крипти”.

“Церква уніфікації” заснована в 1954 р. південнокорейським євангелістом Сен Мен Муном. Він народився у 1920 р. в протестантській родині. Освіту здобув у пресвітеріанській місії, пізніше відвідував церкву п’ятидесятників. У1936 р. Мун заявив, що мав зустріч з Ісусом Христом, який визнав невдачу своєї рятівної місії і доручив йому її завершити. Біографи Муна пишуть, що він був ув’язнений за релігійні переконання. Однак, як виявилося, в Кореї Муна ув’язнювали за сексуальну розбещеність і зґвалтування неповнолітніх, а в СІЛА — за фінансові махінації та несплату податків у сумі 16 млн дол. Біографи ж Муна описують його як винятково праведну і морально чисту людину, засновника нової релігії.

У 1973 р. Мун видав книгу “Божественний Принцип”. У ній він розглядає історію людства як таку, що складається з трьох періодів: “віку Старого Завіту”, “віку Нового Завіту” і “віку Завершеного Завіту”. Кожному вікові Бог, на думку Муна, відкриває істину в певному обсязі, на підставі рівня духовного розвитку людей, через різних пророків і месій. Істини першого і другого періодів Бог помістив у Біблію, а 1960 р. оголосив “віком Завершеного Завіту”. Свій “Божественний Принцип” Мун вважає суттєвим доповненням одкровення, а себе — справжнім месією третього періоду, який бореться з силами сатани, несе людям послання істинної любові і єднання. Расизм, війни, злидні та всі інші негаразди за Муном — результат гріхів у серцях людей. Всі люди мають об’єднатися в одну сім’ю — утворення високої моральності, любові і віри.

У “сім’ї” Муна немає формальних канонів і обрядів, а головне — люди допомагають одне одному. Муніти жертвують релігійній громаді гроші, майно. Кожна особистість реалізується в групі, де повністю регулюється та орієнтується практична діяльність людини. У цьому суть її “нового народження”.

Мун вважав, що “оновлення” людства, практична реалізація “ідеалу світу під Богом” вимагає побудови нової інфраструктури, що об’єднає всі сфери людської діяльності. Вона має охоплювати бізнес у галузі засобів масової інформації, промисловості, техніки, наукових досліджень, гуманітарних починань і мистецтв. Мун заснував газети і журнали, суднобудівні компанії, риболовецький флот, фармацевтичні фірми, шпиталі.

Як і в більшості культів, спонукальним мотивом “Церкви Уніфікації” є гроші, прагнення будь-якою ціною досягти успіху. Мун безапеляційно оголосив: “Месія повинен бути найбагатшим. Лише він здатний володіти всім. Поки він цього не досягне, ні він, ні Бог не будуть щасливими”. Мун — багата людина. У Південній Кореї він володіє багатьма підприємствами, у тому числі військового характеру.

“Міжнародне товариство свідомості Кришни” має ще назву “Рух Харе Кришна”. Його заснував у 1966 р. у Нью-Йорку індійський проповідник, колишній торговельний службовець Абхай Чарін Де (1896—1977). Його ритуальне ім’я — Бхактіведанта Свамі Прабхупада. Він народився в Калькутті, в місцевому університеті вивчав англійську мову, філософію й економіку, потім займався комерцією, а з 1954 р. цілком присвятив себе служінню Кришні.

У 1973 р. “Рух Харе Кришна” налічував 4 тис. членів. Через 10 років їх кількість зросла до 12 тис. Вони розташовувалися у 40 “храмах” і “фермах”. Нині тільки в СІЛА налічується понад 20 тис. “повних членів” і десятки тисяч постійних парафіян кришнаїтських громад. 90 % кришнаїтів — молоді люди віком до 25 років, здебільшого вихідці з сімей із середнім достатком.

Основу матеріальної бази “Руху Харе Кришна” становлять пожертвування державних і громадських організацій. Ефективно працює пропагандистський апарат. Сам Прабхупада за ЗО років своєї релігійної діяльності в Індії видав три книги, а за останні 12 років проживання на Заході — 94 книги. Рух видає журнал “Назад до божественності”, а його міжнародний видавничий трест випускає мільйонними накладами кришнаїтську літературу. Йому належать більш як 380 храмів, половина з яких діє у СПІА. Штаб-квартира руху знаходиться у СПІА, а його організації — в багатьох країнах світу.

Основи віровчення своєї організації Прабхупада виклав у книзі “Бхагават-Гіта як вона є”. Згідно з ним, єдиний абсолютний бог існує в трьох аспектах: Бхагаван, Брахман, Параматма.

Бхагаван — аспект Бога як Верховної Особи. Ця особа володіє всім багатством, могутністю, славою, красою. Брахман — аспект Бога як абсолютної істини, що пронизує все. Він неосяжний і безтілесний. Це випромінювання трансцендентального тіла особи Бога. В Параматмі віддзеркалюється Верховна Душа, що знаходиться в серці кожної живої істоти разом з індивідуальною душею — дживою.

Бог у кришнаїтів наділений вищою (духовною) і нижчою (матеріальною) енергіями, у нього безліч імен, що відповідають безлічі виконуваних ним дій. Головне його ім’я — Кришна (“Той, хто все приваблює”). Решта богів — втілення Кришни (Ісус Христос — одна з інкарнацій Кришни). Кришна перебуває у трансцендентному світі на планеті Кришналока, де насолоджується лілами (іграми, втіхами), одночасно містячись у кожній частині Всесвіту. Людина, згідно з кришнаїзмом, — дуалізм тіла і душі. Індивідуальна душа — частка Верховної Душі, вона перебуває під владою трьох гун (станів, модусів, прив’язаностей) — неввічливості, пристрасності, милосердя.

Матеріальний світ кришнаїти уподібнюють трьом рівням планет. Вищий рівень населений напівбогами, душі кожного з яких перебувають у стані (модусі) милосердя і доброчесності. Це — кришнаїти, брахмани, вчені, філософи й корови. Середній рівень населяють ті, чиї дживи (індивідуальні душі) перебувають у модусі пристрасності. Це всі ті, хто працюють, прагнуть мати власну сім’ю, домівку, добру репутацію. На планетах нижчого рівня знаходяться дживи у модусі неввічливості (ледарство, безумство), через що отримують тіла тварин.

Культова практика кришнаїтів передбачає формування у них любові до Кришни, шанобливого ставлення до нього, прагнення дивитися на світ його очима. Така вища любов досягається через релігійний екстаз у процесі індивідуальної і колективної медитації — проголошення мантр під час гри на музикальних інструментах і ритмічних танців. Особливе значення надається мантрі “Харе Кришна, Харе Кришна, Кришна, Кришна, Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама, Харе, Харе”. Вона означає прославлення святих імен господа і повторюється 1728 разів упродовж дня, причому кількість повторювань підраховується за допомогою намистинок на чотках.

Кришнаїти живуть у комунах, які очолюють гуру. Гуру виступає не тільки духовним вчителем, мудрою й авторитетною людиною, а й представником бога і навіть його втіленням. Він допомагає своїм учням удосконалювати їхній духовний світ, формувати відданість Кришні.

Бхактіведанта проголосив себе послідовником бога Кришни. Члени його секти зобов’язані поклонятися йому як богу, беззаперечно виконувати його настанови. З метою зміцнення “Міжнародного товариства свідомості Кришни”, вже на схилі свого життя, він заснував адміністративну раду з 11 гуру, яка нині колегіально керує кришнаїтами у різних регіонах світу. Серед членів ради немає жодного індуса, лише самі американці або європейці.

Отже, кришнаїзм — це спрощений індуїзм. У суспільстві він виконує соціальну функцію, що пропонує релігійний шлях подолання продовольчої проблеми, злочинності, проституції тощо. “Харе Кришна” засуджує наркоманію, сексуальну розбещеність, вседозволеність, а також комфорт і надмірне задоволення тілесних потреб. Релігія, яка критикує вади і прояви бездуховності суспільства, імпонує певній частині молоді, на яку й покладаються кришнаїти у своєму прагненні до виявлення соціального протесту через релігійну активність. Застосовуючи різні технології психологічного впливу, вони залучають до своїх громад молодь, причому вимагають від неї цілковитого розриву з сім’єю і зовнішнім світом, виконання багатогодинних ритуалів і молінь, важкої й безкоштовної роботи на благо секти.

Другою за кількістю прибічників і впливом на Заході є релігійно-містична організація “Міжнародна комуна саньясинів”. її засновником та ідеологом був індус Бхагван Шрі Раджніш (1931— 1990). Він стверджував, що навесні 1953 р. на нього несподівано зійшло “осяяння” стати духовним пастирем. Будучи професором філософії в одному з університетів СІЛА, Раджніш опанував західні релігії, різні течії індуїзму, засвоїв техніку гіпнозу і медитації та і проголосив себе божеством (Бхаван), вищим за Будду, Ісуса Христа і Мухаммеда, творцем нової релігії. Понад 20 років він виступав з публічними лекціями-бесідами, тексти яких видані у 340 книгах. Багато з них перекладені іноземними мовами. В цих лекціях ідеться про Ісуса Христа, Будду, дзен-буддизм, даосизм, хасидизм, суфізм, надаються різні поради учням.

Вчення Раджніша — конгломерат релігій, передусім східних, поєднаний з наукоподібним трактуванням різних явищ. У ньому саньясинство (схимництво) переплітається з медитацією, індивідуальність характеризується як фальш, претензія, фасад; підпорядкування гуру замінено підпорядкуванням “майстру”. У “Бесідах із саньясинами” він закликав своїх учнів до соціальної пасивності, відмови від будь-яких бажань, мети, планів; вимагав забути минуле, не сподіватися на майбутнє, жити сьогоденням, заглибившись у свій внутрішній світ.

Згідно з постулатами Раджніша, комуни саньясинів мають стати місцем “зустрічі” Сходу і Заходу. Члени комун — вчені, художники, поети, співаки, музиканти, медитуючі йоги, містики та ін. їх зовнішніми прикметами є одяг кольору вохри, намисто зі 108 намистинами і медальйоном із зображенням Раджніша. В процесі посвячення в саньясу вони одержують від Раджніша нове ім’я; щоденно практикують медитації; на початку та наприкінці дня тричі проголошують славу пам’яті всіх “просвітлених”.

Вчення Раджніша популярне в багатьох країнах Заходу, де створені організації саньясинів. Ці організації підпорядковані своєму центру — “Міжнародній комуні саньясинів” (“Раджніш-центр”, “Академія раджнішизму”), що знаходиться у США. Центр видає газету “Раджніш тайме”. У Великобританії видається “Європейський вісник Раджніша”. Найактивніші саньясини, які надсилають до “Раджніш-центру” свої заяви, автобіографічні дані та фотокартки, отримують “диплом” про “посвячення у віру” з присвоєнням малайського імені. “Раджніш-центр” веде активну місіонерську діяльність, створює комуни саньясинів у багатьох країнах світу.

У1958 р. у США виникла ще одна релігійна секта — Рух (товариство) трансцендентальної медитації”. її засновано індуїстським ченцем Махаріші Махеш Йогою. На відміну від інших східних рухів, що зорієнтовані на молодь, цьому товариству імпонують люди старшого віку. Тут релігійних керівників називають не “гуру”, а “інструкторами”. Вони навчаються на спеціальних курсах впродовж трьох місяців, після чого отримують право “роздавати мантри” (індобуддійські тексти, заклинання).

У русі практикуються методи і засоби психотерапії з використанням багаторазового повторення мантр, у тому числі без участі

“вчителя”. При цьому медитуючий нібито відчуває полегшення, і це примушує його вірити, що мантра справляє на нього надприродний вплив. Він сприймає медитацію і самі мантри як магію, заклинання. Кінцевою метою медитації є полегшення психічного стану, звільнення від турбот, досягнення нірвани. Отже, соціальна програма руху передбачає через медитацію подолання бідності, несправедливості, воєн. Очевидно, що це програма соціальних ілюзій і пасивності.

У США було створено також центр “Місії божественного світла“. Цю секту заснував популярний в Індії релігійний діяч Шрі Хане Джі Махарадж. На відміну від більшості східних нетрадиційних культів, в яких старанно підтримується заморська екзотика в одязі, ритуалах і звичаях, “Місія божественного світла” виступає у суто американському стилі. Сучасним керівником секти є наймолодший з чотирьох синів її засновника. Бізнесмени і засоби масової інформації забезпечили йому можливість широкої пропаганди свого віровчення. Послідовники секти вміло використовують фрагменти Біблії, Корану, Бхагават-Гіти (пісень богів, трактату про основи брахманізму й індуїзму) та інших релігійних книг; доводять, що Джі Махарадж заслуговує навіть більшої слави, ніж Христос, Будда, Кришна.

Члени секти створюють чернечі громади, дають обітницю цнотливості і послуху, передають своє майно і заощадження на користь секти, проводять активну місіонерську діяльність, закликають своїх послідовників залишити усі світські турботи та суєту і прямувати до “сатсангу” — божественного осяяння й отримання “вищого знання”.

Для більш повної характеристики сучасних нетрадиційних культів та неорелігій слід звернути увагу також на багаїзм — “Всесвітню віру багаї”. Це релігійне вчення заглиблюється своїм корінням в ісламський Іран XIX ст.

Місце виникнення релігії багаї, як і багатьох інших релігій, — Схід. її засновником був Бага-Улла (1817—1892), ім’я якого в перекладі з арабської означає “слава господня”. Духовна спадщина Бага-Улли складається з більш ніж 100 книг, а також молитов, законів і вчення. На його думку, це саме те, що необхідне людству для встановлення міцного миру і справедливого всесвітнього порядку. Головною в багаїзмі є “Найсвященніша книга”, в якій Бага-Улла проголосив свою місію і сформував основні принципи вчення.

У духовному заповіті основоположник віри призначив своїм спадкоємцем старшого сина Абдул-Бага (1844—1921), який мав бути повноважним тлумачем учення багаї. За життя Абдул-Баги релігія багаї укріпилася в 39 країнах. Почався період, який послідовники багаї називають “століттям формування”. Спадкоємцем Абдул-Баги став його онук Шогі Еффенді (1896—1957), після смерті якого питання поширення та захисту віри взяли на себе призначені ним повірені у справах. Так тривало до 1963 р.

У 1963 р., відповідно до письмового заповіту Бага-Улли, на міжнародному з’їзді було обрано перший “Всесвітній дім справедливості” — найвищий духовно-адміністративний орган багаї. Дев’ять його членів обираються кожні п’ять років членами “Духовних зборів” (представників релігії багаї з різних країн). Вони керують духовними та адміністративними справами громад багаї на всесвітньому рівні. Наділений повноваженнями вирішувати питання, що не висвітлені у Святому Письмі, “Всесвітній дім справедливості” враховує потреби та умови мінливого світу, підтримує єдність громад багаї.

Прихильники віри багаї зобов’язані поширювати вчення словом і справами, але не нав’язувати його, не використовувати будь-який тиск з метою залучення людей до релігії, брати активну участь у житті суспільства і всіма засобами служити людям, дотримуватися лояльності до ладу, що існує в країні, перебувати поза політичною боротьбою.

Принцип єдності людства передбачає гармонійне об’єднання народів у духовну сім’ю зі збереженням і розвитком їхніх культурних та етнічних особливостей. З цією метою людство має позбутися усіх расових, національних, класових, релігійних, політичних забобонів; досягти гармонії між наукою і релігією; надати кожній людині можливість самостійного пошуку істини; забезпечити загальну освіту, що відповідає рівню цивілізації; запровадити єдину мову додатково до рідної; забезпечити рівність прав і можливостей для чоловіків і жінок; вирішити економічні питання на засадах духовних принципів, оскільки сучасна криза є передусім кризою духовності; соціальними заходами зменшити розрив між бідністю і багатством; створити всесвітню федерацію; запровадити міжнародне законодавство для встановлення загального миру. Кампанію за мир, яку здійснює рух багаї, розпочато листом “Всесвітнього дому справедливості” до людства всього світу в 1985 р. В ньому всіх правителів світу закликають визначити шляхи досягнення загального миру та світового порядку.

Для багаї термін “новий світовий порядок” має особливе значення. Понад 100 років тому Бага-Улла застосував його у своїх “Святих Писаннях”, маючи на увазі світовий порядок, що його буде встановлено у майбутньому внаслідок неминучих змін у політичному, соціальному і релігійному житті всієї планети.

Головним догматом багаїзму є положення про те, що і Мойсей, і Будда, і Зороастр, і Конфуцій, і Христос, і Аллах виступають різними проявами одного й того ж божественного розуму. Отже, багаїзм — синкретична релігія. Вона має послідовників приблизно у 200 країнах світу. її міжнародна штаб-квартира знаходиться в Хайфі (Ізраїль). Живе “Всесвітня віра багаї” за складеним Бага-Уллою обрядовим календарем, що складається з 19 місяців по 19 днів у кожному. Новий рік за цим календарем припадає на 21 березня. У багаїстів немає служителів культу, церковного устрою та релігійної ієрархії. Вони мають лише “вчителів”, які ведуть бесіди в будинках віруючих або в багаїстських центрах.

Отже, основу нетрадиційних культів і неорелігій, як правило, становлять ідеї індуїзму та буддизму, реформовані східні вірування, перенесені на ґрунт західної цивілізації. Головною їх ідеєю е досягнення (за допомогою сеансів медитації та йогівських вправ) містичного злиття з божеством. Всім їм притаманні такі характерні риси.

По-перше, еклектизм і синкретизм. У неорелігіях ідеї індуїзму та буддизму часто переплітаються з положеннями християнства, ісламу, містичних вчень.

По-друге, безпосередній зв’язок з теософією як вченням про можливість Богопізнання через інтуїцію і одкровення.

По-третє, засвоєння багатьох положень з антропософії — вчення про те, як людина, шляхом розвитку нібито прихованих у ній таємничих можливостей, здатна досягти панування над природою.

По-четверте, окультний характер, оскільки вони стверджують, що людина може за допомогою певних обрядів і заклинань підпорядковувати собі надприродні сили.

По-п’яте, спіритизм — віра у можливість безпосереднього спілкування живих з душами померлих.

По-шосте, використання положень астрології про вплив небесних світил на долі окремих людей і народів.

Кожна із сучасних неорелігій претендує на свою універсальність та винятковість. їх прибічники нерідко намагаються довести, що їхнє вчення не має нічого спільного з релігією. Проте всім нетрадиційним культам і віруванням притаманна основна прикмета релігії — віра у надприродне, а сеанси медитації, вправи йоги використовуються лише для досягнення релігійного трансу — “злиття з божественним”.

Основними формами організації неорелігій є “сім’ї”, “братства”, “комуни”, монастирі. їх члени повинні безкоштовно працювати, передавати своїм організаціям усі заощадження та цінні речі, а наставники таким способом накопичують у себе значні багатства.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Сидоренко О.П.)