Головна Головна -> Підручники -> Підручник Релігієзнавство (Сидоренко О.П.) скачати онлайн-> СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ



Абат — титул настоятеля монастиря у католицькій церкві.

Абатство — монастир у католицькій церкві.

Абсолют — в ідеалістичній філософії — єдина, безначальна і безкінечна духовна першооснова всього існуючого. У релігії — абсолютна основа, Бог.

Автокефалія — самоуправління, адміністративна незалежність православних церков.

Автономія церковна — у православ’ї — незалежність церкви з питань внутрішнього управління, що надається тією чи іншою автокефальною церквою, до складу якої ця церква входила раніше на правах екзархату чи єпархії.

Авторитаризм церковний — ієрархічна форма церковного управління, що затверджує відповідну субординацію, підпорядкування нижчого духовенства вищому, мирян — клірові. Одна з форм церковного панування.

Автохтонні культи — корінні, місцеві культи населення певної країни.

Адат — звичаєве мусульманське право, на відміну від офіційного права — шаріату.

Акафіст — особливі церковні служби, що складаються з панегіричних співів і молитов на честь Христа, богородиці та святих.

Алілуя — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей Трійці.

Аллах — ім’я Бога в мусульманській релігії.

Амвон — підвищення у християнському храмі напроти престолу (перед так званими царськими вратами), з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді.

Амінь — форма заклинання у християнстві, що використовується після закінчення молитви.

Аналой — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який у православній церкві кладуться богослужбові книги під час їх читання, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Анафема — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з громади віруючих; вища церковна кара у християнстві.

Ангели — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесні служителі Бога, надприродні безтілесні істоти.

Антимінс — чотирикутна лляна або шовкова хустка із зображенням покладеного у гроб Ісуса Христа (в центрі) і чотирьох євангелістів, у ріжок якої зашиті мощі. Перед таїнством причастя і освячення нових храмів покладається на престол.

Антихрист — супротивник Христа, посланець сатани.

Апокрифи — твори ранньої християнської літератури, що не визнані церквою канонічними.

Апологетика — розділ теології, присвячений захисту віровчення за допомогою доказів, звернених до розуму. Апологети — ідейні захисники релігії.

Апостоли — в ранньому християнстві — найближчі учні Ісуса Христа, мандрівні проповідники. За Новим Завітом — 12 учнів Ісуса Христа.

Архат — у буддизмі — епітет Будди; людина, яка шляхом перевтілень наблизилася до найвищого рівня духовного розвитку — нірвани. У хінаяні — чернець вищого (четвертого) ступеня чернецтва.

Археологія церковна — богословська дисципліна, що вивчає та описує предметні пам’ятки, пов’язані з історією християнської церкви.

Архієпископ — у християнстві — старший єпископ, який має право нагляду за іншими єпископами; духовний сан, один з найвищих щаблів церковної ієрархії.

Архієреї, архіпастирі — загальна назва вищих чинів чорного духовенства у православній церковній ієрархії: єпископи, архієпископи, митрополити, патріарх.

Архієрейський собор — зібрання, в якому беруть участь лише архієреї. Скликається для вирішення найважливіших питань церковного життя.

Архімандрит — у православ’ї — титул вищого духовенства — другий після єпископа чернечий чин, почесний титул ректорів духовних семінарій і глав духовних місій, а також титул настоятелів великих чоловічих православних монастирів, лавр.

Архонт — у Константинополі — духовна особа, функцією якої була охорона Євангелій. Також особа, якій було доручено загальне управління храмами.

Аскет — християнський подвижник, пустельник, який дотримується релігійного аскетизму.

Аскетизм релігійний — концепція і спосіб життя, що передбачають добровільну відмову від життєвих благ і задоволень.

Астральні культи — шанування небесних світил, природних явищ, а також пов’язані з ними релігійно-магічні дії.

Астрологія — необгрунтоване вчення про зв’язок земних подій, характерів і долі людей з розташуванням небесних світил, а також про можливість передбачень на підставі таких зв’язків. Астромантія — ворожіння на підставі розташування зірок. Атеїзм — система поглядів, світоглядна концепція, згідно з якою заперечується існування надприродного (бога, безсмертя душі, воскресіння мертвих тощо).

Атман — у веданті — всепроникне суб’єктивне начало, “Я”, душа.

Атхарваведа — одна з чотирьох збірок Вед — зібрання магічних заклинань проти демонів, ворогів, змій тощо.

Аугсбурзьке сповідання — найважливіший документ лютеранства, складений Ф. Меланхтоном на підставі вчення Лютера.

Ауспіції — ворожіння через спостереження за польотом і криком птахів, блискавками та іншими небесними явищами.

Аутодафе — церемонія оголошення і виконання вироку інквізиції, прилюдне покарання батогами, спалення на вогнищі єретиків, творів, визнаних єретичними; процесія, в якій брали участь члени інквізиційного трибуналу, ченці.

Ахімса — в індуїзмі, джайнізмі — принцип незаподіяння болю і зла живим істотам, пов’язаний з ученням про переселення душі.

Аят — окремий вірш Корану.

Аятола — найвищий титул шиїтського мусульманського діяча, який має високий авторитет як серед своїх послідовників, так і серед представників інших релігій.

Базиліка — християнський храм прямокутної форми, що має три або п’ять нефів, розділених колонами.

Баптизм — один з напрямів у протестантизмі, що виник на початку XVII ст. Єдиним джерелом віровчення визнає Біблію, особисте спасіння вважає справою віри у спокутну жертву Христа.

Беатифікація — зарахування до числа блаженних певних осіб, нижчий ступінь підготовки до канонізації. Право беатифікації належить Папі Римському.

Безрелігійне християнство — концепція християнства у протестантській теології XX ст. Один із її творців — німецький теолог Д. Бонхьоффер — проголосив необхідність нерелігійної інтерпретації християнства, оскільки релігія — явище історичне і має зникнути у XX ст. За Бонхьоффером, бути християнином означає не бути релігійним, а бути людиною.

Безсмертя — у сучасних релігіях — безкінечне існування бога, вічний характер його буття. Стосовно людини релігія, стверджуючи безсмертя ц душі у потойбічному світі, знімає проблему скінченного характеру земного життя індивіда.

Берегині — за східнослов’янськими віруваннями — добрі жіночі духи, охорону родин і осель, захисниці посівів, покровительки рибалок тощо.

Бернардинці — чернечий орден, названий за ім’ям Бернара Клервоського, який у XII ст. здійснив реорганізацію ордену цистерціанців; ченці-францисканці, які у 1453 р. оселилися при соборі святого Бернарда у Кракові.

Біблеїстика — науковий аналіз змісту та історії виникнення Біблії. Має два основні напрями — раціоналістичний та історичний. Перший вивчає зміст біблійних текстів, їх відповідність дійсності, другий — історичні умови виникнення Біблії.

Бібліологія — сума церковних знань про Біблію; сукупність біблієзнавчих предметів у релігійних навчальних закладах.

Біблія — звід книг, що утворюють Святе Письмо християнства. Складається з двох частин: Старого і Нового Завітів. Перша її частина (Старий Завіт) вважається священною також в іудаїзмі. В Біблії викладені основи іудейського і християнського світогляду та віровчення. Використовується у богослужбовій і богословській практиці християнства та іудаїзму. Справила великий вплив на розвиток релігійно-філософської думки, а також літератури, права і мистецтва.

Біси — у християнстві — духи зла, антагоністи Трійці й ангелів, невидимі вороги людини, слуги диявола; винуватці душевних хвороб1 носії абсолютного зла.

Благо — все те, що містить у собі позитивний зміст, цінність для індивіда і людства.

Благодать — у християнстві — дарована людині Божественна милість, необхідна умова для “спасіння”.

Благословення — у християнстві — знак хрестом, образом, рукою, покладання обох рук священика на голову віруючого як акт передачі благодаті Святого Духа.

Благочестя — у християнстві — релігійність, побожність, покірливість, шанобливе ставлення до Бога.

Благочинний — адміністративно-судова посадова особа у православній церкві, помічник єпископа, який здійснює догляд за церквами і духовенством однієї з частин єпархії.

Блаженні — у православ’ї — люди, які заради Христа і спасіння душі добровільно поневіряються; у католицизмі — особи, беатифіковані Папою Римським.

Блаженство — щастя, стан безмежної радості, що їх відчуває віруючий за умови дотримання ним приписів віровчення і моральних настанов своєї релігії. Для християнина це насамперед настанови Нагірної проповіді.

Блуд — за народними віруваннями українців — злий дух, уособлення нечистої сили. Вважалося, що блуд вночі збиває з дороги перехожих, заманює їх у хащу, болото, тим самим примушуючи блукати до самого ранку. Надійним захистом від нього вважалися молитва і звернення до Бога.

Блюзнірство — глузування або зневажливе ставлення до сакральних місць і речей.

Бог — верховна надприродна істота, яка наділяється різними властивостями і є головним об’єктом шанування, поклоніння майже в усіх релігіях.

Бог-Дух Святий — у християнстві — третя особа (іпостась) Божественної трійці.

Бог-Отець — у християнстві — перша особа (іпостась) Божественної трійці.

Бог-Син — у християнстві — друга особа (іпостась) Божественної трійці, Ісус Христос, Спаситель.

Богоборство — протидія релігії в межах релігійного світогляду, яка виявляється у формі докорів Богові, упередженості щодо Божественних сил.

Богобудівництво — течія, що виникла у середовищі марксистських літераторів (A.B. Луначарський, В.А. Базаров, М. Горький). Мала на меті створення релігії без Бога, розглядала марксизм як релігійну систему, що спрямована на втілення в життя ідеї рівності, взаємодопомоги, братерства.

Боголюдина — Бог, який втілився у людський образ. У християнстві Ісус Христос — Бог-Син і одночасно людина.

Боголюдство — у християнстві — очікуване і неминуче становлення людства як єдиного містичного і реального тіла Бога під час створення досконалого суспільства і церкви.

Богородиця, Богоматір, Божа Матір, Цариця Небесна — земна жінка, жіноче божество у багатьох релігіях; богиня, яка народила бога чи богів. У християнстві — Діва Марія. Вона, за Переказом, народила Ісуса Христа.

Богослов’я, теологія — система обґрунтування, тлумачення і захисту релігійного віровчення та обрядності, а також сукупність церковних дисциплін. Є академічне, апофатичне, катафатичне, догматичне, моральне (практичне), пастирське, соціальне богослов’я.

Богослужбові книги — релігійні видання, що містять правила та опис порядку богослужінь, а також тексти до них.

Богослужіння — суворо регламентована сукупність специфічних дій, обрядів і церемоній, а саме: молитов, співів, проповідей, музики, запалювання свічок і лампад тощо.

Богохульство — словесна образа Бога, інших святих, неповага до святинь певної релігії, її догматів і предметів культу.

Богошукання — релігійно-філософська течія. Виникла в Росії на початку XX ст. її представники (М.О. Бердяев, СМ. Булгаков, Д. С. Мережковський, Д.В. Філософов та ін.) вважали за необхідне створення нової релігії — неохристиянства, шукали нового Бога (звідси назва течії), який би відповідав вимогам сучасності. Одним зі світоглядних джерел богошукання була філософія “всеєдності” В. Соловйова. На думку богошукачів, для створення нового суспільного ладу необхідно вивільнитися від політики і зосередитися на релігії.

Богоявлення — у християнстві — поява Бога перед людьми. Як свідчить євангельська оповідь, під час хрещення Ісуса Христа з’явився Бог-Дух Святий у вигляді голуба. Тому християнське свято Хрещення Господнє має також назву Богоявления.

Бодхі — одне з основних понять буддизму, особливо махаяни. Означає найвищий стан свідомості, тобто духовне просвітлення індивіда. За значенням це поняття дуже близьке до терміна “нірвана”, проте відрізняється від нього більш вагомим акцентом на пізнавальній функції свідомості людини.

Бодхісатва — у буддизмі — людина чи будь-яка інша істота, яка впритул наблизилась до виходу з колеса сансари — кола нескінченних перероджень, але добровільно вирішила залишитися в ньому, щоб допомогти просвітленню інших, У пантеоні буддизму бодхісатви посідають проміжне місце поміж буддами й ар-хатами.

Божа кара — за релігійними уявленнями — кара, яку надсилає Бог на грішників. За народними віруваннями, проявом Божої кари перш за все була блискавка.

Божество — у політеїстичних релігіях — бог, якому підвладні певні сфери природи, людського життя, а також нижчі боги. Божок — те саме, що й ідол.

Братства — національно-релігійні та просвітницькі громадські організації XV—XVIII ст. при православних церквах України, що боролися за національно-культурну незалежність народу від польського католицтва, здійснювали релігійну та світську освіту населення.

Брахма — у брахманізмі й індуїзмі — душа Всесвіту, вічна і безкінечна субстанція; в індуїзмі — один з трьох богів (разом з Вішну і Шивою), які утворюють божественну трійцю (тримурті). Спочатку розглядався як творець і керманич світу, потім відступив на задній план, поступившись першістю двом іншим членам трійці.

Брахман — представник вищої варни і касти в Індії, професійний жрець у брахманізмі й індуїзмі. В релігійно-філософському вченні веданти — абсолют, безлике божество, яке нібито є єдиною реальністю в ілюзорному світі. Воно — його творець і храни-тель, початок і кінець усього, що у ньому існує.

Брахманізм — релігія у Стародавній Індії, що прийшла на зміну ведизму. Вона була подальшим розвитком ведичної релігії у період становлення раннього рабовласництва.

Бреве — послання Папи Римського з питань другорядного значення, що відрізняються від булли меншою урочистістю.

Будда — у буддизмі — істота, яка досягла у процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості і здатна вказати іншим шлях до релігійного спасіння. У більш вузькому значенні Будда — ім’я засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами. Після “просвітлення” його назвали Шак’ямуні.

Буддизм — одна з трьох світових релігій. Виникла в Індії у середині І ст. до н. е., потім поширилася у Південно-Східній і Центральній Азії, а також на Далекому Сході.

Бузувірство релігійне — здійснення на підставі релігійного фанатизму дій, що завдають шкоди здоров’ю людини: молитовної безтямності, доведенні віруючих до екстазу, стресу, галюцинацій тощо. Забороняється законом.

Булла — 1) кругла металева печатка, за допомогою якої скріплювалися папські, королівські та імператорські документи; 2) найбільш важливий акт (звернення, постанова, розпорядження латинською мовою) Папи Римського.

Бхагаватгіта — частина Махабхарати — трактат, в якому викладені основи брахманізму та індуїзму.

Байшешика — одна із систем давньоіндійської філософії. Значне місце у ній відводиться обґрунтуванню атомістичних поглядів, згідно з якими світ складається з атомів — вічних, незмінних і неподільних матеріальних частинок. Рушійною силою світу є бог, який діє за законом карми.

Вакханалії — релігійні свята на честь бога Вакха (Діоніса), що мали характер оргій і користувалися особливою популярністю у Стародавньому Римі. Свята проводилися вночі на природі при запалених смолоскипах. Головну роль у них відігравали жінки.

Вампір — у міфах багатьох народів Європи — мрець, що вночі встає з могили, п’є кров з людей, які сплять, надсилає страхітливі сни, краде дощ, чинить всіляку шкоду.

Варна — соціальний стан у стародавньому індійському суспільстві, існування якого освячувалося релігією. Варна мала власні символи,

Варфоломіївська ніч — кривава розправа католиків над гугенотами (в ніч на 24 серпня 1572 р.) перед святом святого Варфоломія. Відбулася в Парижі, у провінціях тривала до 3 жовтня. Було знищено майже ЗО тис. осіб. Розправою керували королева-мати Катерина Медичі і католицький клан Гізів. Ця подія призвела до відновлення релігійних воєн.

Ватикан — 1) назва одного з 7 пагорбів, на яких розташований Рим; 2) комплекс будівель, до складу якого, зокрема, входять храм Святого Петра та апостолічний палац із Сікстинською капелою, де з XV ст. обираються римські папи; 3) офіційна резиденція пал з 1870 р., постійна резиденція — з 1377 р. 4) держава-місто площею 44 га.

Ваххабізм — релігійно-політична течія в ісламі, що виникла наприкінці ХУЛІ ст. в Аравії. Засновник — арабський богослов Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаб. Прихильники ваххабізму виступали за справжнє єдинобожжя, не визнавали посередників між Богом і людьми (у тому числі самого пророка Мухаммеда), що виключало культ святих, паломництво до мазарів, розглядаючи це як прояв багатобожжя. Негативно ставилися до куріння, співів, танців, використання чоток, розкошів. Наполягали на необхідності джихаду. Визнавали тільки Коран, не припускаючи його тлумачення, і Суну часів “чотирьох праведних імамів”. У Саудівській Аравії ваххабізм став офіційною ідеологією, втративши аскетичні й пуританські риси. Поширений також в Індії, Афганістані та інших країнах.

Веданта — давньоіндійська релігійно-філософська система, що знаменує собою завершення ведичного періоду, філософська основа індуїзму. Включає елементи санкх’ї, пурва-міманси, буддизму. За ведантою, вища реальність, яка творить світ, — брахман. Він — вічний. Первинне індивідуальне духовне начало — атман. Джерело істинного знання — Веди.

Веди — найдавніша пам’ятка індійської релігійної літератури (кінець П — початок І тис. до н. е.). У її складі: Рігведа — збірка гімнів міфічного і космогонічного змісту; Самаведа — збірка гімнів, що повторюють Рігведу, а також ритуально-обрядові поради; Яджурведа — опис ритуалів, правил жертвопринесення; Атхарведа — збірка магічних заклинань. До Вед долучаються також упанішади (філософське тлумачення сутності світу) і Веданта-сутра (збірка афоризмів, що стосуються методу осягнення ведичного знання). Веди справили великий вплив на брахманізм, індуїзм, джайнізм, буддизм.

Великдень — у християнстві — головне свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Інші назви: Пасха, Воскресіння Господнє.

Великий піст — багатоденний піст (7 тижнів) перед Великоднем. Складається з двох частин: Святої чотиридесятниці (40 днів) і Страсної седмиці (тижня) в пам’ять про страждання Христа.

Виправдання вірою — протестантське вчення про те, що спасіння досягається лише завдяки вірі у Христа, незалежно від дотримання тих чи інших формалізованих норм поведінки. Принцип, проголошений Лютером, був спрямований проти католицизму з його системою догм і правил.

Вівтар — у православ’ї — східна частина храму, відгороджена від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол для освячення дарів, тут же готують для причастя хліб і вино.

Відлучення — релігійно-церковне покарання, засіб дисциплінарного впливу на віруючих; полягає у виключенні їх зі складу певної церкви.

Відпущення гріхів — у православній і католицькій церквах — частина таїнства сповіді; акт, що ним священик пробачає гріхи тому, хто в них щиро розкаявся.

Відспівування — церковний обряд над померлим, що має сприяти полегшенню становища покійного у потойбічному світі.

Відьма — у дохристиянських релігіях — зла чарівниця, служителька диявола, “нечистої сили”.

Вікарій — заступник духовної особи. У католицькій церкві вікарієм Ісуса Христа називають Папу Римського. У протестантизмі вікарієм називають помічника священика. У православній церкві — заступника архієрея, який керує певною єпархією.

Віра релігійна — особливе емоційно-ціннісне ставлення людини до тих чи інших ідей, теорій; визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин у світі без жодних раціональних доказів.

Віровчення — система догматів і уявлень тієї чи іншої церкви, течії, секти; богословське тлумачення вчення про релігійні погляди на світ, людину, її мораль і поведінку, а також на церкву, її роль у життєдіяльності суспільства і людини.

Віросповідання — належність особи до будь-якої релігії, церкви, конфесії, релігійної організації. Окреме об’єднання, що має своє віровчення, культ й організацію.

Віротерпимість — визнання за людиною права сповідувати будь-яку релігію; терпиме, толерантне, шанобливе ставлення до представників інших віросповідань.

Віталізм — антинауковий напрям у біології, представники якого пояснюють сутність життя дією надприродних і непізнаванних чинників, що містяться в самому живому організмі.

Вішку — один з вищих богів у пантеоні індуїзму та вішнуїзму. Поряд з Брахмою і Шивою входить у божественну тріаду. Уособлення творчої космічної енергії, втілення вічно живої природи.

Волхви — у народів Стародавнього Сходу — мудреці, які передбачали майбутнє за зірками, лікували людей, розгадували сни, тлумачили священні письмена. У стародавніх слов’ян — чарівники, віщуни. За Біблією, волхви першими привітали народження Ісуса Христа.

Ворожіння, ворожба — магічні дії, спрямовані нате, щоб заподіяти шкоду або допомогти комусь. Здійснювали волхви, жерці, знахарі та ін. У домонотеїстичних релігіях — невід’ємний елемент релігійного культу.

Всеношна — богослужіння у православній церкві напередодні великих християнських свят. Розпочинається після заходу сонця і може тривати всю ніч.

Вульгата — переклад Біблії латинської мовою. Здійснений у 384—405 рр. Канонізований Тридентським собором (1546).

Газават — те саме, що й джихад.

Галаха — система норм в іудаїзмі, що регламентує релігійне, громадське і сімейне життя. Сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді, іншій рабинській літературі, а також кожен із цих законів.

Гаруспіки — у Стародавньому Римі — жерці-віщуни, які ворожили на нутрощах жертовних тварин, витлумачували приховане значення різних знамень (блискавок, грому, епідемій, снів).

Гаутама — за індуїстською традицією — родове ім’я царевича Сіддхартхи з племені шак’я, який став мандрівним проповідником, а згодом Буддою, засновником релігійно-філософського вчення буддизму.

Геєна — синонім пекла, пов’язаний з назвою улоговини Гінном, що тягнеться від гори Сіон до Кедронської долини, де у стародавні часи ізраїльтяни приносили дітей у жертву Молоху.

Генерал — глава орденів єзуїтів і домініканців, обирається довічно. Беззастережне підкорення його волі є обов’язковим для кожного члена орденів.

Герма — чотиригранний стовп, за допомогою якого у давнину позначали місце поховань. Завершувався скульптурним зображенням голови (спочатку Гермеса). Шляховий знак, фетиш — охоронець шляхів, меж, воріт.

Глосолалія — згідно з уявленнями деяких конфесій — “говоріння іншими мовами” з Богом, що відбувається на зібраннях віруючих нібито при сходженні Святого Духа на віруючого. В результаті цього людина починає говорити незрозумілою мовою. Глосолалії були у п’ятидесятників, лютеран, менонітів, пресвітеріан, методистів та ін.

Гностицизм — течія пізньої античності (І—ІП ст.). Еклектично поєднувала ідеї античної філософії з уявленнями східних релігій. Визнавала існування досконалого бога і матеріального гріховного світу, між якими існують еони — проміжні істоти, до яких належить Ісус Христос. Закликала до аскетичного життя і містичного пізнання еонів. Відкидала раціональне пізнання. Негативно ставилася до елементів іудаїзму в християнстві, з цієї причини не сприймала Старий Завіт, розглядала їх як породження зла. Виступала проти вчення про спокутну місію Христа.

Говіння — обряд, за допомогою якого у православній церкві готують віруючих до таїнства причастя. Людина, яка говіє, зобов’язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не їсти м’ясо, тваринні жири, не пити молоко тощо.

Гомілетика — розділ богослов’я, в якому вивчаються питання теорії і практики проповідницької діяльності.

Гріх — вчинок людини, що виявляється у неприйнятті або порушенні релігійних догматів. Одне з понять релігійної свідомості.

Громада релігійна — об’єднання прихильників певної релігії. Релігійна організація.

Гугеноти — релігійно-політичне угруповання французьких кальвіністів, що існувало з 60-х років XVI ст. до 20-х років XVIII ст. Його представників масово знищували під час Варфоломіївської ночі.

Гурії — згідно з вченням ісламу — діви, які тішать праведників у Раю.

Гуру — 1) глава релігійної громади сикхів; 2) засновники неоорієнталістських течій, рухів і культів, що поширилися в Європі та Америці у другій половині XX ст.

Гяур — немусульманин або мусульманин, який впав у безвір’я. Іслам вважає припустимою священну війну (джихад) проти гяурів. Представники інших конфесій, за ісламом, не є гяурами, однак проти них може бути оголошений джихад, якщо вони викорінюють іслам або захоплюють територію мусульман. Інші назви гяура — кафір, кяфір, невірний.

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують як бодхісатву (“живого бога”) в образі людини. Дацан — ламаїстський храм, монастир. Декалог — десять моральних повчань у Старому Завіті. Декан — помічник абата в католицькому монастирі; старший священик у католицькій та англіканській церквах, який наглядає за справами кількох парафій.

Деміург — творче начало. У міфології — божество, яке створює елементи світу, космічні і культурні об’єкти, людей або світ у цілому. В ідеалістичній філософії гностиків — начало, котре створює матерію, обтяжену гріхом і злом. У сучасній релігійно-філософській літературі — ідеалістичний першопочаток, який творить світ.

Демони — в іудаїстській, християнській, ісламській, арабській міфології — фантастичні істоти: чорти, біси, дияволи, джини — відьми, що уособлюють нечисту силу, шкодять людині, протистоять божим творінням, ділам і намірам.

Демонологія — релігійне вчення про демонів (дияволи, чорти та ін.), яких православ’я визнає істотами, що вийшли з підкорення Богу.

Десятина — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви.

Джайнізм — одна з релігій Індії, що виникла в VI ст. до н. е. Засновником джайнізму вважається сучасник Будди — Махавіра Вардхамана, якого за дотримання ним аскетичного способу життя назвали Джиною-переможцем. Джайнізм визнає переселення душ, закон карми, можливість звільнення душі від перевтілення шляхом самовдосконалення. Шлях до спасіння — це три “скарби”: досконала віра (в Джину), досконале знання (вчення Джини), досконала поведінка (дотримання правил, встановлених Джиною).

Джихад — війна проти гяурів, яку мусульмани вважають священною. Той, хто загинув у цій війні, вважається мучеником (шахидом), якому вже на час його загибелі уготоване місце в Раю. Інша назва — газават.

Дзвін церковний — металевий ударний сигнальний інструмент, що використовується для заклику віруючих до богослужіння. Перші дзвони в християнстві з’явились у VIII ст. З XI ст. церковні дзвони поширились у Київській митрополії, а з ХШ ст. їх уже виготовляли в Києві. Для підсилення церковного дзвону споруджувалися дзвіниці.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителів, помічник єпископа або священика під час богослужінь у християнстві. Протодиякон — перший або старший диякон; перводиякон — диякон із ченців.

Догмат—положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці.

Домініканці — члени католицького чернечого ордену, заснованою на початку ХШ ст. ченцем Домініком де Гусманом для боротьби з єретиками. 31232 р. домініканці керували інквізицією і викладали в університетах.

Друге пришестя — у християнському віровченні — очікування другої появи Ісуса Христа на землі для посоромлення “нечестивців” і дарування “блаженства” істинно віруючим.

Духовенство — служителі культу, організовані за ієрархічним принципом. Вважають себе посередниками між богом та людьми і здійснюють культові дії, а також виконують роль проповідників віровчення певної релігії.

Душа — за релігійними уявленнями — духовна сутність людини, яка протистоїть тілесному та визначає життя і здібності особи. (У філософії — свідомість людини в усьому її обсягу і всіх формах прояву.)

Дячок — церковний служитель (причетник, паламар), який допомагає диякону і священику в церковних справах. У православній церкві його називають ще псаломником, тому що він найчастіше читає Псалтир.

Едем — за біблійною легендою — земний Рай, місце перебування перших людей до їх гріхопадіння.

Езотеричний — внутрішній, недоступний для пізнання “непосвяченим”.

Екзарх — у сучасному православ’ї — глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи об’єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю. До 1992 р. в Україні існував Український екзархат в юрисдикції Руської православної церкви.

Екзегетика — розділ богослов’я, що в ньому тлумачаться зміст і сенс Біблії.

Екзотеричний — призначений для пізнання “непосвяченими”, на противагу езотеричному.

Екстремізм релігійний — схильність певних груп людей до крайніх протиправних дій на релігійному ґрунті з метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

Екуменічний рух — рух за об’єднання християнських конфесій, який координує Всесвітня рада церков.

Енцикліка — послання Пали Римського до всіх католиків чи окремої країни, віруючих інших віросповідань, інколи — до невіруючих. Присвячується найважливішим суспільно-політичним, релігійним, моральним питанням.

Есхатологія — релігійне вчення про кінець світу та долю людини.

Ешибот — іудейська школа, що готує рабинів.

Євангелічні церкви — 1) інша назва лютеранських церков; 2) об’єднання різних протестантських церков, що провадять євангелізацію, тобто навернення людей до християнства.

Євхаристичні конгреси — міжнародні з’їзди католицьких богословів, що скликаються Ватиканом раз на 4 роки.

Євхаристія — те саме, що і причастя.

Єзуїти — члени католицького чернечого ордену “Товариство Ісуса”, створеного у 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами і передовою думкою, зміцнення авторитету католицької церкви.

Єктенія — вид молитви у православному богослужінні. Розрізняють “велику”, “прохальну”, “власну” і “малу” єктенію.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця у християнській церкві, що в основному збігається з територіально-адміністративним поділом країни.

Єпископ (архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах.

Єпитимія — церковне покарання віруючих християн за порушення церковних канонів, наказів, розпоряджень духовенства, а саме: тривала молитва, посилений піст, земні поклони перед іконою та ін.

Єпитрахиль — у православній церкві — частина обов’язкового для богослужіння одягу священнослужителів. Має вигляд фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, що одягається на шию і опускається до землі.

Єресь — релігійні вчення у християнстві, які відступають від офіційної церковної доктрини з питань догматики і культу.

Єретик — супротивник офіційної церковної доктрини, прибічник єресі.

Жертвопринесення — релігійний обряд принесення жертв на знак подяки духам померлих предків та богам. У християн — запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя.

Житія святих — життєписи мучеників, аскетів, князів та інших осіб, проголошених церквою святими (канонізованими).

Заборони релігійні — норми звичаєвого права, що закріплені традицією, але витлумачуються як релігійні (магічні) заборони, порушення яких карається богами, духами та іншою силою. Більшість з них статеві, харчові, виробничі та ін.

Закон Божий — у християнстві — навчальний предмет для початкових і середніх шкіл, який включає вивчення молитов, катехізису.

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані Богом Яхве на кам’яних плитах і вручені Мойсею на горі Синай. З виникненням християнства були доповнені заповідями блаженства, що нібито були проголошені Ісусом Христом у Нагірній проповіді і включені до християнського віросповідального канону.

Заратустра, Зороастр — пророк і реформатор давньоіранської релігії, що отримала назву зороастризму.

Звід законів Російської імперії — збірник законодавчих актів, які діяли на території України в 1832—1917 рр. і регламентували всі аспекти життя релігійних організацій: визначали структуру і функції офіційних віросповідань, їхню внутрішньоцерковну діяльність, культ і навіть віровчення, майнові пільги та особисті привілеї церковників і т. ін. Окремі правові акти Зводу текстуально відтворювали норми церковного права. На основі Зводу діяли духовні суди дозволених віросповідань.

Злочини релігійні — замах на устої релігії, майнові інтереси церкви, особистість і привілеї священнослужителів; відхилення від релігійних догматів та обрядів; різні порушення релігійних заборон та ін. Це також перешкоджання здійсненню релігійних обрядів і церемоній, образа релігії та служителів культу. За ці злочини в багатьох країнах встановлено кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність.

Ігумен — сан настоятелів монастиря, інколи — храму. Іджма — в сунізмі — спільна думка богословів щодо релігійно-правових і побутових питань, про які не йдеться у Корані та Суні. Одна з підвалин мусульманського правознавства.

Ідол — матеріальний предмет або статуя (найчастіше з дерева або каменю), що символізує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. В сучасних релігіях зберігається як пережиток тотемізму та фетишизму.

Ієрархія церковна — організаційна форма, порядок субординації священнослужителів, які у православ’ї поділяються на “чорне” (патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, ієродиякон) і “біле” духовенство (протопресвітер, протоієрей, ієрей, диякон).

Ієрей — офіційна назва православного священика.

Ікона — живописне або рельєфне зображення богів, святих та інших сакральних істот, які є об’єктом релігійного поклоніння і шанування. Культ ікони у християнстві утвердився в VI ст., на українські землі прийшов разом із введенням християнства у Київській Русі.

Іконостас — стінка з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від основної частини православного храму.

Імам — духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму в ісламі; 2) основоположник кожної з чотирьох релігійно-юридичних сект (мазхабів) сунізму; 3) верховний правитель ісламської теократичної держави, який зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник мусульман.

Індульгенція — папська грамота, свідоцтво про відпущення гріхів католику. З метою збагачення католицька церква торгувала індульгенціями не тільки за скоєні, а й за ще не скоєні гріхи. Торгівля індульгенціями викликала обурення в усіх прошарках суспільства, а вимога щодо її припинення була одним із головних гасел Реформації.

Ініціації — обряди прийняття підлітків і молоді у повноправні члени племені. Складалися з суворих, іноді жорстоких фізичних випробувань, таких як надрізи на шкірі, вибивання зубів, вищипування волосся, обрізання, обпалювання тіла вогнем тощо.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створена у XIII ст. для боротьби з єретиками. Виступала душителем і катом передової суспільної думки. Під назвою Конгрегація святої канцелярії існувала до 1965 р., коли була перетворена на Конгрегацію віровчення, що здійснює низку її попередніх функцій, але іншими методами.

Ікок—чернець, член релігійної громади, який живе в монастирі.

Інтронізація — урочистий акт, церемонія зведення на престол (трон) новообраного Папи Римського або патріарха православної церкви; проводиться за спеціальним ритуалом.

Іпостась — сутність і особливості кожного з трьох проявів християнської Трійці.

Іудейське право — сукупність законів, що викладені у джерелах іудейського віровчення — Біблії (Старий Завіт) і Талмуді, а також в інших іудейських книгах.

Кааба — головне святилище ісламу, мусульманська будівля у центрі Заповідної мечеті в Мецці, місце паломництва мусульман.

Кадило — у християнстві — посудина для обкурювання храму, а також інших приміщень під час богослужіння.

Кадіуказі — суддя у мусульман, який розглядає цивільні та кримінальні справи і виносить рішення на підставі шаріату.

Канон — зведення положень, які мають догматичний характер. Установлене християнською церквою догматичне правило, що не підлягає сумніву.

Канонізація — зарахування церквою певних осіб до сонму святих.

Канонічне право — у православній церкві — сукупність законів (канонів), установлених головним чином на вселенських соборах. Значну частину цих правил було введено до церковного права, що діяло в Україні ще за часів Російської імперії. Канонічне право підтримується церковним примусом, а в деяких країнах — силою державного примусу. Визначає структуру церков, культ, побут духовенства, ченців, пересічних віруючих тощо.

Капелан — католицький священик, який перебуває при капелі (церкві). Інститут капеланів впроваджено в арміях багатьох країн.

Каплиця — у католицькій та англіканській церквах — невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і молитов, а також для зберігання релігійних реліквій.

Кардинал — другий за значенням сан після Папи Римського у католицькій церкві. Призначається Папою Римським за згодою консисторії — зібрання кардинальської колегії. Кардинали — найближчі помічники Папи, їх зібранням (конклавом) і з їх же середовища обирається Папа.

Карна — особлива містична сила у брахманізмі, індуїзмі, буддизмі; такий, що автоматично діє, “закон відплати” за реальне життя людини, який визначає її долю у процесі перевтілення душі після смерті індивіда.

Катарсис релігійний — стан психологічної заспокоєності після молитви, богослужіння, інших культових дій.

Катехізис — керівництво для елементарного навчання християнської віри.

Католикос — титул верховних ієрархів Вірмєно-Григоріанської та Грузинської православної церков.

Києво-Печерська лавра (Успенська) — один із найдавніших монастирів в Україні, заснований у 1051 р. Став найбільшим релігійно-культурним центром Київської держави та України. Тут створено пам’ятку давньоруської писемності, збірник “Києво-Печерський патерик”, низку інших творів. Ченці монастиря вели боротьбу за національне відродження української державності. Статус лаври отримано у 1598 р.

Кірха — лютеранський храм, для якого характерні чіткі форми і скромний інтер’єр.

Клерикали — представники церкви або світських кіл, які виступають за посилення ролі церкви у політичній, економічній і духовно-освітній сферах життя.

Клерикалізм — суспільно-політичний рух, що домагається панування церкви і духовенства в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Клір — сукупність священнослужителів та церковнослужителів, богослужебний штат церкви.

Клірос — узвишшя перед іконостасом, на якому знаходяться півчі та читці.

Клятва релігійна — обіцянка, підкріплена цілуванням Біблії, хреста, під час якої присягаються давати правдиві свідчення, зберігати таємницю, не порушувати своїх обов’язків тощо. В епоху середньовіччя вважалася доказом у суді в процесі звинувачення.

Ковчег — 1) згідно з Біблією, корабель, що на ньому Ной зі своєю сім’єю й відібраними ним тваринами врятувався під час всесвітнього потопу; 2) у православній церкві — дарохоронильниця — скринька для зберігання предметів, що визнаються священними.

Коляда — цикл стародавніх слов’янських язичницьких свят, присвячених аграрному культу, які супроводжувались веселими звичаями: виряджанням, іграми, танцями, ворожінням, бенкетуванням, відвідуванням домівок із побажанням господарям щастя та добробуту, обдаруванням колядників та ін. Після прийняття християнства коляда частково збіглася зі святом Різдва.

Конгрегація — 1) у католицизмі—релігійні братства, від членів яких замість звичайних чернечих обітниць вимагають лише участі у доброчинних заходах або благочестивих вправах; 2) основні установи Римської курії, що здійснюють управління католицькою церквою; 3) у католиків — також об’єднання кількох монастирів, члени яких живуть за спільними правилами.

Конклав — зібрання кардиналів для виборів нового глави католицької церкви.

Конкордат — договір між Папою Римським і урядом певної держави, згідно з яким визначаються становище та привілеї католицької церкви у цій країні.

Конституція церковна — документ віровизначального характеру, затверджений на вселенських соборах католицької церкви.

Конфесія — певне віросповідання, релігійна течія.

Конфлікт релігійний — сутичка релігійних індивідів або груп віруючих з приводу відмінностей у позиціях віровчення, релігійної діяльності та правил створення релігійних організацій, незгоди під час поділу майна, культових споруд тощо. Може відбуватись у формі суперечок, конкуренції, конфронтації та релігійного протистояння, міжконфесійної війни. Цей конфлікт може виникати всередині релігійної організації, конфесії, церкви, а також між окремими конфесіями та релігійними напрямами.

Конформізм релігійний — підкорення релігійних поглядів, ціннісної орієнтації, думок і поведінки індивіда поглядам, орієнтирам, думкам, канонам, нормам і авторитетам, що домінують у певній релігійній групі. Досягається під впливом групового примусу.

Креаціонізм — релігійне вчення про створення світу Богом в іудаїзмі, християнстві, ісламі.

Крилас — у православній церкві — частина узвишшя перед іконостасом, праворуч і ліворуч від амвона, що на ній стоять півчі та читці.

Ксьондз — польська назва римсько-католицького священика або священнослужителя певного сану (наприклад ксьондз-кардинал).

Культ — зовнішній вияв поклоніння божеству, сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв.

Курія — назва сукупності верховних установ Ватикану, що відають фінансами, шлюборозлучними процесами, питаннями канонізації святих, заснуванням орденів та ін.

Кюре — католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах Західної Європи.

Лавра — назва великих православних чоловічих монастирів.

Ладан — ароматична смола, що виділяє під час горіння ароматичний дим. її добувають із надрізів кори дерева босвелії, що росте у Східній Африці.

Лама — буддійський монах, якого в ламаїзмі вважають посередником між богом і людьми.

Легат — особа, яка виконує особливі доручення Папи Римського у країнах, що з ними Ватикан підтримує дипломатичні відносини.

Літургіка — богословська дисципліна у християнстві, в якій доводяться необхідність та обов’язковість богослужінь як способу спілкування людини з богом.

Літургія, меса — основне, головне богослужіння у християнстві, що відбувається у першій половині дня, до обіду.

Любов до ближнього — одна з основних релігійно-моральних заповідей, обов’язкових для християн.

Мантри — вірші з ведичних текстів, що використовуються як заклинання і чарівні формули.

Мара — в міфології багатьох народів світу — демонічне уособлення зла.

Мартиролог — збірник оповідей про мучеників перших століть християнства.

Масорети — іудейські автори, які переписували, редагували” зберігали та передавали з покоління у покоління стародавні тексти.

Махді — особа, яка йде правильним шляхом під керівництвом Аллаха і має сповістити про кінець світу; мусульманський Месія.

Медресе — релігійна ісламська школа, де готують мулл, суддів шаріатських судів, викладачів і навіть окремих службовців державного апарату.

Мечеть — ісламський храм, культова споруда в ісламі.

Милостиня — допомога нужденним.

Миро — суміш оливкової олії, білого вина та ароматичних речовин, що використовується під час здійснення таїнства миропомазання у православній церкві.

Митра — позолочений головній убір, що його у православ’ї і католицизмі надіває вище духовенство під час богослужіння.

Митрополит — у православ’ї — сан та звання єпископа, який стоїть на чолі церковно-адміністративної одиниці — митрополії. У церквах з патріаршим управлінням — другий чин після патріарха.

Мінеї четьї, четьї мінеї — церковний збірник життєписів святих, богослужбових пісень, повчань, канонів, молитов на кожний день року.

Мітра — давньоіранський бог сонця, чистоти і правди.

Молебень — у християнстві — одне з церковних богослужінь, змістом якого є молитва з подякою або проханням стосовно подій чи потреб суспільного та приватного життя.

Молитва — звернення священика чи самого віруючого до Бога з проханням про дарування блага і відвернення зла.

Монастир — форма об’єднання чернецтва у громади з єдиним статутом життя, спільним володінням житловими, господарськими та культовими приміщеннями.

Монах, чернець — особа, яка прийняла обряд постригу в чернецтво і дала обітницю вести аскетичний спосіб життя в монастирі.

Монотеїзм — релігійне уявлення та вчення про єдиного Бога, єдинобожжя, на противагу політеїзму — багатобожжю.

Монофізитство — богословсько-догматичний напрям у християнстві, який вчить, що Христу властива лише одна божественна сутність, а не дві — божественна і людська. Монофізитів було засуджено на Халкідонському соборі (451). До монофізитських (нехалкідонських) церков належить Вірменська апостольська церква та ін.

Мощі — останки тіла святого, що збереглися нетлінними. Предмет релігійного шанування у католицькій і православній церквах.

Музика церковна — один із видів релігійно-культурної, духовної музики, що створюється на традиційні тексти релігійного змісту. В українському православ’ї — це одноголосні чи багатоголосні (партесні) співи церковнослов’янською мовою без інструментального супроводу. Основні жанри — літургія (обідня), всеношна, молебень, літія, панахида, духовний концерт. Більшість пісень музики церковної, що виконуються колективами (окремими представниками) українського православ’я, написано композитором Д.С. Бортнянським. Українське православ’я виробило в середині ХУП ст. власний розспів — київський, що спирається на народну музикальну мову і традиції піснетворчості. Музикальні форми співів регламентує “Типікон”. Музику і тексти церковних служб викладено у книгах “Обхід”, “Октоїх”, “Тріодь” та ін.

Мулла — служитель культу в ісламі.

Муфтій — вища духовна особа у мусульман-сунітів, очолює духовне управління мусульман.

Мученики — в католицизмі та православ’ї — особи, які зазнавали страждань від гонінь на християн, але залишилися вірними своєму віровченню. Першими мучениками в українському православ’ї є Борис і Гліб.

Мюридизм — напрям в ісламі, що поширився на Північному Кавказі у 20—60-х роках XIX ст. як форма протистояння підпорядкуванню Росією. Закликав горців наслідувати суфізм, вимоги шаріату і вести війну (газават) проти невірних (тобто росіян). Відомим в історії керівником мюридів був Шаміль.

Накази релігійні — вимоги, що висуваються віросповіданням або церквою від імені бога, пророків та ін. Можуть регламентувати не тільки культ, а й різноманітні сфери життя людини: побут, сімейні і статеві взаємовідносини тощо.

Намаз, салят — п’ятиразова щоденна молитва у мусульман.

Наставник — виборний керівник старообрядницької безпопівської громади.

Начотчик — у православ’ї — людина, яка знає зміст церковних книг, церковний читець.

Нетрадиційні культи, неорелігїі — нові релігійні течії, що виникли у XX ст.

Нечестивий — атеїст, іновірець або грішник, який виступає проти релігії та духовенства.

Німб — сяйво навколо голови на зображеннях богів, у християнській іконографії — також Богородиці, святих, ангелів, пророків. На зображеннях ангелів і святих німб — блискуче коло, у Богородиці це коло часто прикрашене зірками, у Бога-Отця німб зображений переважно у формі шестикутної зірки.

Нірвана — термін, що у буддизмі і джайнізмі означає відсутність бажань, абсолютний спокій, розрив у ланцюгу перетворень; у брахманізмі та індуїзмі — стан злиття з Брахмою.

Номоканон — збірник візантійського канонічного права щодо діяльності церкви та церковних правил. Наприкінці XIII ст. у Київській державі цей збірник було перероблено і покладено в основу “Кормчої книги”, що стала нормативною для української церкви й церковного суду.

Норми релігії — вид соціальних норм, які установлює церква чи релігія в цілому. Будь-яка релігія має певну сукупність таких норм для регулювання суспільних відносин. Складаються з правил поведінки (дозвіл, наказ, заборона певних дій), вказівок на їхнє надприродне походження та на засоби, що забезпечують їхнє виконання (обіцяння нагороди або кари, погрожування церковною карою). В окремих випадках забезпечуються також засобами державного примусу.

Нунцій — постійний дипломатичний представник Папи Римського у країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в певній країні.

Обідня — християнське богослужіння, під час якого здійснюється таїнство причастя.

Обновленство — опозиційний рух усередині російського православ’я у 20-х роках XX ст. у зв’язку з незадоволенням частини віруючих і духовенства антибільшовицькою діяльністю патріарха Тихона. Існувало до 1946 р. у різноманітних формах: “Жива церква”, “Церковне відродження”, “Союз громад давньоапостольської церкви” та ін.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті чоловічого статевого органу, поширений в іудейському (здійснюється на 8-й день після народження малюка спеціальним оператором — моелом) і мусульманському (здійснюється над хлопчиками 7—10 років) культах, а також у багатьох народів Австралії, Америки, Океанії та Африки.

Оглашенні — люди, які готуються прийняти християнство, але ще не хрещені.

Омовіння —”обряд ритуального очищення водою різних частин тіла перед священними діями, поширений у прихильників іудаїзму, ісламу, деяких християнських течій.

Оракул — 1) у Стародавніх Греції і Римі — пророкування, що було відповіддю божества на запитання віруючого, передане через жерця; 2) місце, храм, де відбувалися такі пророцтва; 3) жрець-віщун.

Оранта — іконографічний образ Богоматері, яка зображувалася на повний зріст із піднятими на рівень лиця руками з повернутими від себе долонями.

Організація релігійна — об’єднання віруючих, громад на базі єдиного віровчення та належності до конфесії, якій властиві всі ознаки соціальної групи.

Освячення — магічні слова та дії, що виконуються з метою надання сакральності тому чи іншому предметові, наприклад, освячення будівлі, житла, води та ін.

Пагода, ступа — буддійський храм, культова споруда.

Паламар — у православ’ї — церковнослужитель, який допомагає священику під час богослужінь. Інша назва — дячок, причетник.

Паломництво — похід віруючих (паломників, прочан, пілігримів) до святих місць (місць паломництва) в надії отримати божественну святість. Найвідоміші у християнській культурі місця паломництва — Палестина, Лурд (Франція), Афон (Греція); в Україні — Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра та ін.

Панагія — невеличка кругла ікона Богоматері, що носиться на грудях як відзнака архієрейського сану.

Панахида — християнська заупокійна служба над тілом небіжчика або після його поховання на 3, 9, 20, 40-й день, а також у дні народження і смерті.

Панікадило — у православному храмі — центральна люстра з багатьма свічками або лампадами.

Паперть — підвищений майданчик перед входом до православного храму.

Паранджа — жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домівкою.

Парафія — у православній і католицькій церквах — первинна територіальна адміністративна одиниця церкви на чолі з церковною радою, яку обирають віруючі на зборах релігійної громади.

Парсизм — сучасна форма зороастризму, для якої характерне уявлення про єдиного всемогутнього Бога при збереженні старих, традиційних дуалістичних ідей. Назва пов’язана з Персією, країною, в якій виник зороастризм.

Паска — святкове тісто, що випікається і освячується на Великдень.

Паства — у християнстві — сукупність віруючих, об’єднаних церквою. Як правило, термін застосовується до віруючих однієї парафії (парафіян).

Пастор — служитель церкви у протестантських течіях християнства.

Пасхалії — складені християнською церквою на багато років наперед таблиці дат святкування Великодня відповідно до рішення Нікейського собору (326), за яким Великдень відзначається у перший тиждень після повного Місяця, що збігається з весіннім рівноденням або передує йому, але в жодному разі не може збігатися з іудейською Пасхою. Розрахунок пасхалій робиться за юліанським (православна церква) або григоріанським (католицька церква) календарями. (Різниця календарів на 2000 р. становила 13 діб.)

Патер — у католицькій церкві — чернець у сані диякона, священик.

Патерик — у православній церкві — збірник життєписів, розповідей про монахів (наприклад, “Києво-Печерський патерик”). Термін походить від слова — патер (батько, отець). Перші патерики з’явилися у Візантії в IV ст.

Патристика — сукупність теологічних, філософських і соціально-політичних доктрин християнських богословів II— VIII ст., відомих як “отці церкви”.

Патріарх — 1) у православній церкві — найвищий духовний сан; глава автокефальної церкви; 2) у католицизмі — глава окремої єпархії.

Патріархат — християнська церква, керована патріархом.

Патріархія — 1) церковно-територіальна одиниця, підлегла патріархові; 2) вища влада окремих автокефальних церков у православ’ї.

Патрологія — розділ християнського богослов’я, присвячений творам і біографіям так званих “отців церкви”. Його змістом є вивчення і коментування доктрин “отців церкви” та інших учителів християнства, опис їхнього життя та діяльності.

Пекло — у системі уявлень більшості релігій світу (християнство, іслам, брахманізм та ін.) — місце під землею, де перебувають душі грішників, засуджені до посмертних мук. За Біблією, пекло розташоване на околиці Єрусалима в долині Гінном (звідси синонім пекла — геєна).

Піст — релігійна заборона на скоромну їжу (м’ясну, рибну, молочну, яйця та ін.), весілля й розваги, що встановлюється християнською церквою на певний час.

Плюралізм релігійний — поліконфесійний характер релігійності соціальних груп, підданих однієї країни, держави.

Подвижник — людина, яка за релігійними мотивами піддає себе всіляким нестаткам та стражданням (пустельництво, відмова від різноманітних вигод земного життя). Багатьох подвижників канонізовано католицизмом та православ’ям як святих.

Помазаник — пророк, первосвященик або монарх, помазаний миром на знак одержання влади нібито від Бога.

Помісні собори — з’їзди представників вищого духовенства певної автокефальної церкви або її окремих складових, що скликаються для обговорення і вирішення питань віровчення, культу, церковного управління тощо.

Понтифіки — 1) у Стародавньому Римі — члени жрецької колегії, яка здійснювала загальний нагляд за релігійними обрядами, виробляли релігійні настанови, судові правила, стежили за календарем, вели хронологічні списки консулів; 2) титул Папи Римського.

Послання — ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи всім християнам, написані подвижниками раннього християнства.

Послушник — людина, яка, прислуговуючи в монастирі чи окремій духовній особі, готується стати ченцем (монахом).

Постриг — у православ’ї і католицизмі — обряд, що ним супроводжується посвята у духовний сан або чернецтво. Бере початок від звичаю вистригати волосся на голові раба у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Обряд постригу символізує перетворення новопостриженого на раба Божого.

Праведник — людина, яка виконує всі вимоги релігії і не грішить.

Право канонічне — церковно-правові норми, постанови і приписи, що регулюють устрій життя церкви.

Право релігійне — форма узгодженої взаємодії релігії та права, специфічний синтез релігійних та юридичних норм і уявлень, виконання яких забезпечується державно-церковним примусом. До нього відносять біблійні (старозавітні), талмудичні, давньоіндуїстські, мусульманські та інші системи правих норм.

Православне сектантство — сукупність релігійних конфесій, об’єднань, що виникли як опозиція до православної церкви. У руському православ’ї це христовіри, духобори, молокани, скопці, іоанніти та ін.

Православний культ — сукупність свят і обрядів, пов’язаних із віровченням православ’я і регламентованих православною церквою.

Православні автокефальні церкви — самостійно керовані православні церкви, спадкоємиці візантійської релігійної традиції. Мають спільне віровчення, що його основні догматичні положення, вироблені ще до розколу християнства, викладені в Символі віри та інших документах Вселенських Соборів (IV— VIII ст.) і вченнях “отців церкви”. Спільними є й основні норми церковного життя (характер, послідовність проведення богослужіння, зовнішній вигляд священнослужителів і т. ін.), важливі елементи культової практики (зміст і форма обрядів, співи без музичного супроводу, внутрішній вигляд храму тощо). Автокефальні церкви відрізняються політичною орієнтацією, соціальними доктринами, оцінкою явищ суспільного життя. Вони підтримують взаємні контакти, узгоджують питання загально-православного значення, входять до Всесвітньої ради церков.

Православні автономії — відносно самостійні православні церкви, що з питань церковно-адміністративного управління залежать від автокефальних церков. До них належать Синайська, Фінляндська, Японська, Критська церкви, а з 1995 р. — Естонська церква. Обрання голови православної автономної церкви санкціонує керівництво автокефальної церкви, в юрисдикції якої вона перебуває. Всі православні автономні церкви — члени Всесвітньої ради церков.

Православні свята — дні урочистого відзначення пам’яті видатних подій або осіб, пов’язаних з православним культом. Залежно від того, кого вшановують, поділяються на Господні, Богородичні та святих. Між ними розрізняються перехідні (Великдень та ті, що залежать від дня святкування його) і неперехідні (з незмінною датою святкування). Залежно від урочистості вважаються більшими або меншими. Найважливіші з них — Великдень та 12 дванадесятих свят. До великих належать п’ять свят: Обрізання Господнє, Різдво Іоанна Богослова, Петраі Павла день, Усікновення глави Іоанна Богослова та Покрова Пресвятої Богородиці. На великі православні свята, крім урочистих богослужінь, влаштовують також хресний хід. З відзначенням пам’яті святих у народі пов’язані різні погодні й сільськогосподарські прикмети.

Право церковне — сукупність релігійних та юридичних норм, що регламентують структуру, організацію і діяльність церкви. Перевага юридичних або релігійних норм у системі права церковного зумовлена відносинами між церквою та державою в країні. В окремих країнах це право санкціонується державою та підтримується державним примусом, тому є повністю юридичним. Складовою права церковного є канонічне право.

Пресвітер — керівник громади в протестантських церквах і сектах, який обирається з числа активних віруючих і затверджується вищими органами церкви.

Престол — чотирикутний стіл посередині вівтаря у католицькому і православному храмі, на якому розміщуються антимінс, Євангеліє, один або декілька напрестольних хрестів. Біля нього здійснюється таїнство причастя, проводяться богослужіння.

Примас — у католицькій та англіканській церквах — титул глави церкви. Наприклад, Папа Римський є також примасом Італії, а архієпископ Кентерберійський є примасом англіканської церкви у Великобританії.

Причт — штатні священнослужителі і церковнослужителі одного храму або парафії у християнстві. Інша назва — клір.

Прозеліт — людина, яка прийняла нову віру.

Проповідь — промова релігійно-настановчого змісту, що виголошується священнослужителями в храмі під час або після богослужіння.

Псалми — короткі та порівняно нескладні за формою релігійні гімни і пісні, що входять до Псалтиря.

Псаломник — у православ’ї — церковнослужитель, до кола обов’язків якого входять читання і спів на криласі.

Псалтир — старозавітна книга, що містить 150 молитов, співів. Традиція приписує авторство Псалтиря царю Давиду. Біблійна критика стверджує, що йому належить лише 9 псалмів. Лінгвістичний аналіз свідчить, що авторство молитов Псалтиря належить не одній, а кільком особам.

Пуритани — англійські кальвіністи, прихильники рішучого втілення ідей Реформації в Англії XVI—XVII ст. і перетворення англіканської церкви на засадах послідовного протестантизму. Вимагали відокремлення церкви від держави, спрощення обрядовості, загального священства; відіграли значну роль у підготовці та проведенні Англійської революції XVII ст.

Пуруша — в індійській міфології—першолюдина, з якої утворився Всесвіт.

Пустинь — православний монастир у безлюдних, віддалених місцях; місце, де живе пустельник.

Рабин — служитель культу в іудаїзмі, суддя з питань релігійного та сімейного життя в єврейській громаді.

Рай — місцеперебування душ померлих праведників як винагорода за дотримання приписів релігії, вимог духовенства. Протиставляється пеклу. Поняття “Рай” характерне для багатьох релігій.

Рамадан, рамазан — дев’ятий місяць мусульманського календарного року, коли віруючі, згідно з Кораном і шаріатом, дотримуються посту — урази. Вважається, що цього місяця Мухаммеду передано одкровення Аллаха.

Релігійна картина світу — сукупність загальних уявлень про світ, його походження, будову й майбутнє; важливий елемент релігійного світогляду. Кожна релігія має своє уявлення про картину світу.

Релігійність — орієнтація індивіда або групи людей, що визначається сукупністю релігійних властивостей свідомості, поведінки, відносин між ними. Загальною ознакою релігійності є релігійна віра, яка охоплює знання релігійних ідей, уявлень, міфів і переконань у реальному існуванні надприродних істот.

Ризниця — приміщення у християнському храмі або монастирі, де зберігаються богослужбове вбрання священиків і церковні предмети.

Ритуал — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу.

Ритуальні процеси — судові процеси, на яких розглядалися звинувачення у вбивствах, що нібито були вчинені з метою людського жертвопринесення. Найвідоміший ритуальний процес у Російської імперії — справа Бейліса в Києві (1913).

Розп’яття — 1) за Євангеліями — страта і мученицька смерть Ісуса Христа на хресті; 2) хрест з фігурою розіп’ятого Христа.

Ряса — повсякденний верхній одяг православних і католицьких священнослужителів і ченців — довгополе вбрання темного кольору з широкими рукавами.

Саваоф — одна з назв Бога-Отця в християнстві.

Сакралізація — надання матеріальним предметам, істотам, діям, нормам поведінки тощо магічних властивостей, святості, а також поширення впливу релігії на сферу соціальних відносин та інститутів.

Сатана (диявол, шайтан) — злий дух, супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла в іудаїзмі, християнстві та ісламі.

Свічки церковні — предмет культу, атрибут богослужіння у християнстві, буддизмі та інших релігіях, пов’язаний з вірою у містичну силу вогню. У православ’ї їх запалюють під час хрещення, поховання, причащання та інших обрядів.

Святки — 12 днів (з 7 по 19 січня), встановлені православною церквою в пам’ять народження Христа.

Священик — у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства, крім таїнства священства. Інша назва — ієрей.

Священнослужителі—термін для позначення служителів релігійного культу в православній і католицькій церквах, які мають духовний сан: єпископів, священиків, дияконів. Священнослужителі (крім диякона) мають право самостійно відправляти богослужіння, обряди, таїнства (таїнство священства здійснює лише єпископ).

Священство — 1) у православ’ї і католицизмі — одне із семи таїнств, через яке відбувається посвята в сан священнослужителя. За християнським віровченням, це таїнство наділення посвячуваного через покладання рук вищої за саном духовної особи благодаттю Святого Духа, що робить його посередником між Богом і людьми; 2) священики, священнослужителі.

Секта — релігійне об’єднання, що відокремилося від панівного релігійного напряму, не погоджуючись із його віровченням, висуваючи ті або інші доповнення, пропонуючи зміни в системі культу.

Секуляризація — процес звільнення різних сфер життя суспільства, свідомості людини, соціальних відносин та інститутів від впливу церкви, релігії. Охоплює цілий комплекс процесів у суспільному житті.

Септуагінта — переклад Старого Завіту грецькою мовою, здійснений у III—II ст. до н. е. в Александрії, згідно з легендою, за 72 дні 72 перекладачами. Септуагінта складається з книг і окремих текстів, 10 із яких зникли. 50 книг, що збереглися, православ’я визнає канонічними (іудаїзм визнає 39 книг).

Символ віри — стисле зведення головних догматів, що становлять основу віровчення будь-якої релігії. Загальнохристиянський Символ віри складається з 12 догматів; розроблений “отцями церкви” і затверджений на Нікейському (325) і Константинопольському (381) Вселенських Соборах.

Симфонія — книга, що містить в алфавітному порядку слова, фрази і вислови із зазначенням місця їх знаходження у Біблії.

Синагога — молитовний дім в іудаїзмі, громада віруючих, яка молиться в ньому.

Синедріон — вищий політичний і судовий орган влади в Єрусалимі в І ст. до н. е. — І ст. н. е. у складі представників жрецтва, світської аристократії і законовчителів Іудеї.

Синкретизм релігійний — змішане, неорганічне поєднання різноманітних віровчень і культових положень у процесі взаємовпливу релігій на певних етапах історичного розвитку.

Синод — дорадчий орган при патріархах православної церкви та Папі Римському в католицизмі. Складається з вищих церковних ієрархів. В Україні діють синоди Української православної церкви Київського Патріархату, Української автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви.

Синопсис — збірник біблійних уривків та їх богословських тлумачень, творів релігійних філософів і церковних діячів.

Синоптичні Євангелія — перші Євангелія (від Матфея, від Марка, від Луки), що містять в основних рисах однаковий опис земного життя Ісуса Христа.

Сіон — частина Єрусалима (гора, пагорб), де, згідно з Біблією, знаходилося місто царя Давида і храм Яхве.

Скит — невеликий старообрядницький монастир у глухому місці, де віруючі ведуть самітнє життя. У православ’ї — філія монастиря, що розташовується зазвичай у пустельному і безлюдному місці. В Україні нині діє близько 10 скитів.

Спокута, спокутування — догмат у християнстві, сутність якого полягає в тому, що Бог-Отець нібито приніс у жертву свого Сина для спокути людських гріхів.

Страждання — почуття, пов’язане з терпінням болю, достатків, тягостей. Страждання начебто було дане Богом як кара людству за гріхопадіння.

Ступа пагода — вид буддійських пам’ятних споруд, що призначалися для збереження реліквій чи позначення святих місць.

Суд церковний — релігійно-правовий інститут і система судово-слідчих закладів у християнських церквах. До юрисдикції суду церковного належали питання шлюбу, відступництва, дисципліни священиків та ін. У країнах, де церква не відокремлена від держави, суд церковний є частиною державної судової системи.

Суна — Священний Переказ ісламу, складається з висловів Мухаммеда та оповідей про його діяння. Суна пояснює і доповнює Коран та є другою (після нього) основою мусульманського права. Суна створена у другій половині УП — на початку УТП ст., 6 її збірок складено у IX ст.

Сура — глава у Корані.

Схизма — будь-які церковні поділи, розколи в результаті суперечностей між послідовниками різних поглядів усередині церкви. Поняття закріпилося спочатку для позначення конфлікту між західною і східною християнськими церквами, в результаті якого в 1054 р. відбувся поділ християнства на православ’я і католицизм. Пізніше схизмою почали називати тільки розбіжності, не пов’язані з відмовою від визнання церковних догматів (на відміну від єресі).

Схима — найвищий ступінь чернецтва у православній церкві. Посвячені в схиму ченці-схимники дають обітницю дотримуватися суворіших аскетичних правил, ніж звичайні ченці. Буває великою і малою.

Табу — у народів первісного суспільства — релігійно-магічна заборона. її порушення призводить до неминучого тяжкого покарання з боку надприродних сил. Табу накладається на певні речі, дії, слова, рослини, харчі, місця, на тварин тощо. Пережитки табу зберігаються в сучасних релігіях у вигляді певних заборон і приписів. їх порушення вважається гріхом.

Таємна вечеря — 1) за Біблією — вечеря Ісуса Христа з апостолами напередодні його страти, під час якої він омив ноги апостолам і встановив таїнство євхаристії; 2) у католицизмі — церемонія Святого четверга, під час якої вище духовенство (в тому числі Папа Римський) прислуговує бідним, омиває їм ноги в пам’ять про діяння Ісуса Христа.

Таїнство — у християнстві обрядові дії, через які, за вченням церкви, віруючі отримують Божу благодать.

Талмуд — зведення догматичних релігійно-етичних і правових законоположень іудаїзму. В усній традиції виник у II— І ст. до н. е. Його письмове оформлення датується III—V ст.

Тантризм — спільна назва різних шкіл і напрямів у буддизмі та індуїзмі, які, застосовуючи методи йоги, розробили специфічну систему езотеричної практики. За тантризмом, людина розглядається як мікрокосмос, її тіло побудоване з того самого матеріалу, що й космос, і аналогічне йому. Вважається за можливе, з використанням практики йоги, звільняти сили людини, що дрімають у ній. Тантризм поширений в Японії, Непалі, Китаї, особливо в Тибеті.

Тартар — пекло, нижня частина підземного світу; розташована на такій самій відстані від поверхні землі, як земля від неба.

Теїзм — релігійне вчення про існування богів або єдиного бога, трансцендентного світу, його творця і управителя. Теїзм є внутрішньою ідейною основою політеїстичних та монотеїстичних релігій. Найрозвинутішими системами теїзму є іудаїзм, християнство, іслам.

Телеологія — концепція, згідно з якою у світі одвічно існують наперед встановлені цілі і раціональність, заради яких у світі відбуваються всі процеси.

Теогонія — сукупність притаманних політеїстичним релігіям міфів про походження і родовід богів. Згідно з міфологією давніх греків, вона є також і космогонією. Перший відомий систематизатор теогонії — Гесіод. Теогонічні сюжети можна знайти у міфологіях багатьох народів, у тому числі — давньоруського.

Теодицея — релігійно-філософське вчення. Доводить, що існування у світі зла не змінює релігійних уявлень про Бога як про абсолютне добро.

Теократія — форма держави і державного правління, за якої управління державою здійснюється жрецтвом або духовенством, а голові церковної ієрархії належить вища духовна і світська влада. До теократичних держав у різні часи належали: Іудея (V—Іст. до н. е.), халіфати Омеядів і Лббасидів, Папська область в Італії, Швейцарія за часів правління Кальвіна (XVI ст.), Ємен до революції 1962 р., Ватикан.

Теолог — особа, яка практикує теологію, богослов.

Теологія — вчення про Бога, побудоване на підставі текстів, що сприймається як свідчення Бога про себе самого, тобто божественне одкровення. Теологія пов’язана з концепцією особистого абсолютного Бога, який передає людям знання про себе через власне слово, а тому можлива лише в рамках теїзму. В точному значенні слова про теологію можна говорити стосовно трьох релігій — іудаїзму, християнства, ісламу. В індуїзмі та буддизмі теологія можлива як форма мислення лише тією мірою, якою вони містять елементи теїзму. Стосовно інших релігійних систем (конфуціанство, даосизм, дзен-буддизм тощо) термін теологія у сучасному розумінні застосовувати не можна. Цей термін частково відповідає поняттю “богослов’я”.

Теософія — релігійно-філософське вчення про можливості безпосереднього осягнення Бога за допомогою містичної інтуїції та одкровення, що доступні обраному колу осіб.

Томізм — напрям у схоластичній філософії та теології католицизму. Назва походить від імені засновника — Фоми (Томи) Аквінського. Томізм застосовує докази існування Бога, а також інші положення, висунуті ним. Томізму притаманне прагнення поєднати суворо ортодоксальну позицію у релігійних питаннях з визнанням значення розуму за умови пріоритету віри над ним. Нині цей напрям існує у формі неотомізму.

Тора — давньоєврейське найменування П’ятикнижжя. У культових діях використовується тільки рукописний текст Тори, виконаний на сувої пергаменту.

Тризна — 1) частина обряду поховання у східних слов’ян періоду язичництва. Складалася з оплакування померлого, помину на його честь, змагань, військових ігор, пісень тощо. Під час християнізації слов’ян тризна довго зберігалася у вигляді пісень і банкетів; 2) церковна відправа, пов’язана з похованням.

Тримурті — в індуїзмі та брахманізмі — три іпостасі єдиного неперсоніфікованого космічного духовного начала — брахмана, які відображають три його основні функції: Брахма — боготворець Всесвіту, Вішну — його охоронець, Шива — руйнівник. На скульптурних зображеннях члени тримурті або стоять тісною групою, або їх тіла нібито виростають одне з одного. Триптих — ікона, що складається з трьох частин. Трійця — 1) у християнстві — три особи Бога: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Догмат про існування єдиного Бога у трьох іпостасях сформульовано на церковному соборі (381) в Константинополі; 2) християнське свято, що відзначається у православ’ї.

Тропар — у християнському богослужінні — молитовний урочистий спів (декламація) на честь свята чи святого.

Українські православні церкви за кордоном — створені у Канаді 1918 р., у США —1919 р. Віруючими були українці-емігранти. УІЩ за кордоном провадили активну роботу, спрямовану на збереження української культури, відстоювали незалежність української держави, мали досить широку систему навчальних закладів, видавництв тощо.

Улеми — мусульманські законознавці та богослови. Унітарії — течії у протестантизмі, що обстоюють ідею єдиного Бога на противагу догматові про Трійцю.

Унія церковна — об’єднання православних і католицьких церков на умовах визнання православною церквою верховенства Папи Римського, католицького Символу віри та збереження нею своїх традиційних обрядів і богослужіння рідною мовою. У світі існує понад ЗО уніатських церков — грецького, маронітського, вірменського, коптського та інших обрядів.

Ураза — 30-денний мусульманський піст під час рамадану. Переривається щодня з вечора до ранку.

Факір — мусульманський чернець, жебрак, дервіш — спеціаліст з релігійного права, вправний у казуїстиці.

Фанатизм релігійний — сліпе, доведене до крайніх проявів визнання релігійних ідей і намагання наслідувати їх у практичному житті; нетерпимість до іновірців та інакодумців. Типи фанатизму — від пасивно-споглядального до активно-екстремістського. Крайнім проявом є бузувірство релігійне. Фатіха — назва першої сури Корану.

Фетва — письмовий умовивід, думка релігійного авторитета (муфтія) з богословсько-юридичних питань в ісламі.

Фікх — мусульманське правознавство, що ґрунтується на Корані, Су ні, іджмі.

Хадж — паломництво мусульман до Мекки.

Халіф — духовний і світський глава теократичної мусульманської держави (халіфату).

Хасидизм — релігійна течія серед євреїв Польщі та Правобережної України на початку XVIII ст. Існує в Україні, Ізраїлі, США.

Хедер — початкова релігійна школа в єврейській громаді.

Херем — прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.

Ходжа — титул мусульман, які ведуть своє походження (як правило, фальсифіковане) від одного з чотирьох “правильних” арабських халіфів.

Храм — культова споруда, призначена для відправлення богослужінь і релігійних обрядів.

Цадик — у хасидизмі — глава громади.

Царські врата — у храмах візантійського обряду — двійчаста брама, що веде з притвору в середню частину храму. Назва пов’язана з тим, що візантійський імператор знімав із себе перед входом сюди вінець і зброю та відпускав охорону. Згодом так стали називати невисоку браму в іконостасі, що слугує входом до вівтаря. Це своєрідна ікона, поділена навпіл. У католицизмі назва тлумачиться в такий спосіб: крізь Царські врата у вигляді святих дарів проходить Цар царів Ісус Христос, щоб наситити паству своїм тілом і кров’ю.

Целібат — безшлюбність, обітниця, що її дають католицькі священики.

Цензура духовна — система нагляду з боку церкви за друкованими виданнями з правом заборони їх виходу.

Церква — тип релігійних організацій, а також християнська культова споруда, що має вівтар і приміщення для богослужіння.

Чадра — вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов’язані носити жінки-мусульманки.

Чалма — головний убір з полотнища тканини, що обертається поверх іншого головного убору — фески, тюбетейки тощо, рідше — просто навколо голови.

Часослов — церковно-богослужбова книга, що містить псалми, молитви, пісні та інші тексти добового кола богослужіння.

Чорне духовенство — частина духовенства, на відміну від білого — не ченців. Поширене головним чином у християнстві (католицизмі, православ’ї, Українській греко-католицькій та Вірмено-Григоріанській церквах). Назва пов’язана з тим, що після постригу ченці носять чорний одяг на знак зречення світського життя.

Шаріат — зведення законів і норм, складених на основі Корану і Суни.

Шейх — в ісламі — видатна духовна особа, богослов, законознавець, керівник релігійної громади (секти).

Шива — один із богів тримурті в індуїзмі. Для послідовників шиваїзму — найвищий бог, який знищує і відроджує все існуюче. На початку космічного циклу створює Всесвіт, а потім, на кінець цього циклу, знищує. Часто Шива зображався у вигляді людини з п’ятьма або чотирма обличчями і чотирма руками, яка танцює у вогняному колі.

Ягве, Єгова, Яхве — верховний Бог в іудаїзмі. Віра в єдиного Бога Яхве поширилася, зокрема, і серед протестантської течії свідків Єгови.

Язичництво, поганство — термін богословського походження, що вживається на означення первісних культів і вірувань та політеїзму взагалі.

Яшмак — вуаль, що закриває нижню частину обличчя, ніс, рот і підборіддя. Мусульманки носять и’ під чадрою. Носіння яш-мака — показник благопристойної поведінки, покірності жінки.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Релігієзнавство (Сидоренко О.П.)