Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 1.1. Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 1.1. Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна



Соціальна робота належить до числа професій, які виникли і розвиваються на основі замовлення суспільства щодо створення системи соціальної допомоги населенню. Історія створення і формування основних підходів, мети, принципів, методів і технологій соціальної роботи давня і ґрунтується на поступовому розвитку і удосконаленні уявлень суспільства і окремих особистостей про зміст, структуру, особливості людинознавчої діяльності. Система соціальної допомоги пройшла шлях від філантропічного підходу в підтримці соціально вразливих верств населення, людей, які потрапили у складну життєву ситуацію внаслідок соціальних чи особистісних проблем, до появи такого виду професійної допомоги, як соціальна робота, що призначена не тільки створювати необхідні умови для соціального забезпечення громадян, але і для розвитку їхніх можливостей і вміння вибудовувати своє життя, мобілізації внутрішніх ресурсів у подоланні життєвих криз.

Процес становлення соціальної роботи як виду професійної діяльності розпочався на початку XX ст. у країнах Західної Європи і США. В Україні, як і в інших слов’янських державах, державна соціальна допомога сиротам, інвалідам, бідним, військовослужбовцям розвинулася ще за часів Київської Русі і знайшла своє відображення у діяльності київських князів і християнської церкви. Основні етапи розвитку соціальної роботи як професії розглядаються у межах курсу “Історія соціальної роботи”.

Спроба науково-теоретичного усвідомлення різних форм соціальної допомоги робилася вже у XIX ст. як у нашій країні, так і за кордоном. Це знайшло відображення і в працях, що стосуються соціального життя людей (умов формування і реалізації життєдіяльності, свободи і рівноправ’я, справедливості), і у конкретних напрямках соціальної роботи у сучасному розумінні.

Тобто соціальна робота зародилася як прикладна наука. Теоретичне усвідомлення, узагальнення” систематизація наукових знань про соціальні процеси і явища, прогресивні підходи щодо соціальної підтримки особистості у складній життєвій ситуації визначалися на основі емпіричних даних, фактів практичної діяльності і досвіду роботи організацій і установ сфери соціального захисту населення, соціальних служб, освіти, спеціалізованих закладів.

Теоретичні підходи до соціальної роботи сформувалися на початку XX ст. у працях зарубіжних західних дослідників. Найбільш відомі з них такі: М. Річмонд (теорія соціального діагнозу, концепція інтервенції, ведення історії клієнта); В. Робінсон (усвідомлення ситуації клієнта, цінностей і смислів його буття, значення минулого досвіду); Дж. Тарт, О. Ранк (функціональна школа — в основі теоретичних підходів лежить не діагноз, а процес взаємодії соціального працівника і клієнта, принцип синхронічного підходу, принцип “тут і зараз”); Г. Гамільтон (розширення поняття “діагноз”, його нове трактування відповідно до нових тенденцій соціальної роботи — не як установка до дії, а як робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його ситуації і проблеми); Ф. Бістек (взаємодія в методах індивідуальної роботи розглядалась як система динамічних інтеракцій між соціальним працівником і клієнтом, спрямованих на досягнення клієнтом саморегуляції і саморозвитку); Х.Х. Перлман (метод вирішення проблем — синтез підходів діагностичної і функціональної школи, процес допомоги складається з двох основних компонентів: процесу допомоги і особистісних ресурсів індивіда); Ф. Холліс і Р. Смол-лі (концепція наближення, що окреслює п’ять теоретичних концептів: оцінка, особистість у ситуації, процес, взаємовідносини і втручання — інтервенція, у теорії використовується методологія теорії систем і теорії комунікацій) та ін. Дж. Конопка, X. Нортен, М. Росс, Р. Перлман та інші дослідники спрямовували свою роботу на пошук загальної методологічної бази соціальної роботи.

Розвиток теорії соціальної роботи здійснювався за чотирма основними напрямками: теорія індивідуальної роботи, теорія групової роботи, теорія общинної роботи (в ком’юніті, спільноті, громаді, мікрорайоні тощо), теорія адміністрування і планування. Відповідно до цього всі підходи щодо визначення конкретних форм, методів соціальної роботи, технологій соціальної роботи поділяються на три групи: індивідуальний, особистісний підхід до теоретичної схеми соціальної роботи; соцієтальний підхід, де як базова схема розглядається вся сукупність суспільних зв’язків і відносин; соціально – діяльнісний підхід, коли соціальна робота розглядається в традиційній для сучасного пізнання суб’єктно-об’єктній схемі.

За М.В. Фірсовим, основні напрямки у теоретичних дослідженнях поділяються на:

1) професійно орієнтований підхід до соціальної роботи, теорія соціальної роботи розглядається як субтеорія соціології;

2) діалекти ко-критичний: науковці пропонують структуру соціальної роботи, яка є аналогічною системно-теоретичному підходу розгляду проблеми; рівні діяльності соціальної роботи як субсистеми суспільства поділяються на три робочі субсистеми — соціальну і суспільну політику, соціальне планування, соціальну терапію;

3) діалектико-матеріалістичний (марксистський) аналіз проблеми під кутом зору категорії бідності.

При формулюванні визначень соціальної роботи як науки, теорії, практичної діяльності враховуються такі аспекти, як відповідальність за проблеми суспільства; балансуючий характер суспільства; виховання певної соціальної позиції щодо ближнього; прикладна теорія християнства; особливості демократії. Цілевизначення соціальної роботи залежить від соціального регулювання в суспільстві, інтеграції у суспільстві окремої людини, відновлення соціальної значимості маргінальних, непривілейованих прошарків населення, виявлення християнських принципів, гармонії взаємовідносин у суспільстві, запоруки спокою суспільства, прагматичних навичок демократії.

Соціальна робота як прикладна наука сформувалася на основі застосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізнавальних і соціально-практичних проблем і на основі тісних міждисциплінарних зв’язків зі сферами наукового знання, які становлять наукову базу соціальної роботи, такими як: педагогіка, соціальна педагогіка, соціологія” психологія, етика і естетика, філософія тощо.

Серед науковців немає і до сьогодні одностайної думки щодо визначення соціальної роботи як науки. Так, на думку авторів підручника “Основы социальной работы” за ред. П.Д. Павленока: “соціальна робота становить сферу діяльності людини, функція якої постає у виробленні і теоретичній систематизації об’єктивних знань про певну дійсність — соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність”.

Дискусії щодо розмежування чи ототожнення сутності понять “соціальна робота” і “соціальна педагогіка” висвітлені у працях вітчизняних вчених. Соціальні педагоги Л.Г. Коваль, І.Д. Зверева, С.Р. Хлєбік роблять акцент на тому, що “для соціальної роботи в нашій країні (з моменту її зародження до нинішнього часу) характерна домінуюча роль соціальної педагогіки та соціального виховання. При цьому важливо пояснити, що поняття “соціальна педагогіка” не є тотожним поняттю “шкільна соціальна робота”. Соціальна педагогіка, соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядається як базова інтегративна основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, її ставлення до себе, свого фізичного і морального здоров’я, до навколишнього середовища”.

У М.В. Фірсова і Є.Г. Студьонової читаємо: “Дж. Бернал стверджував, що парадигма науки може виступати щодо тієї чи іншої сфери як інститут, як метод, як накопичення традицій і знань…, як фактор, який формує переконання і ставлення до світу і людини. У світлі цього твердження механістична парадигма науки виступала стосовно до соціальної роботи як макроумови, що визначили логіку її наукового мислення і принципи функціонування в контексті інших знань”.

Для соціальної роботи цього часу характерні редукціонізм, лінійність, детермінізм, примат матерії над свідомістю, диктат часу і простору, пошук фундаментальних закономірностей в рамках свого знання. Всі ці особливості загальнонаукової парадигми специфічно відобразились у понятійному просторі соціальної роботи.

Доктор філософських наук В. О. Ні к і ті н звертає увагу нате, що соціальна робота як нова сфера наукового знання тільки завойовує своє місце серед інших наук, і останнє десятиліття XX ст. — це час зародження нової науки — теорії соціальної роботи.

Цієї ж думки дотримуються і автори підручника “Социальная работа: теория и практика”, вважаючи загальноприйнятим її трактування як сфери практичної діяльності, яка має наукове підґрунтя і локальну теорію.

Розробка наукових досліджень проводиться на базі суспільних і гуманітарних наук, у контексті яких вивчаються соціально значимі процеси і явища; специфіка діяльності суб’єктів соціального захисту і підтримки населення; соціально-педагогічні і психолого-педагогічні умови ефективності соціальної роботи з різними цільовими групами і категоріями населення; соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні умови життя громадян, їхні потреби, інтереси, запити тощо. Наукові дослідження проводяться у рамках соціології, педагогіки, психології, філософії, економіки та інших наук, що значно зменшує автономність і наукову самостійність соціальної роботи. Невизначений науковий статус соціальної роботи в Україні значно ускладнює визначення предмета дослідження теорії соціальної роботи.

У науковій літературі теорія соціальної роботи визначається як: 1) логічне узагальнення досвіду суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому вивченні суті досліджуваного явища та розкриває його закономірності; 2) комплекс поглядів та ідей, які дають можливість витлумачувати і пояснювати факти; 3) найрозвиненіша форма наукового знання, яка дає цілісне відображення найважливіших зв’язків певної галузі дійсності. Як і в кожній науці в соціальній роботі виділяються такі основні елементи теорії: вихідні основи (фундаментальні поняття, принципи, закономірності, аксіоми тощо); ідеалізований об’єкт (своєрідна абстрактна модель суттєвих властивостей і зв’язків); сукупність законів і тверджень, які виводяться із основ теорії відповідно до принципів логіки. З огляду на це теорію соціальної роботи можна розглядати як сукупність фундаментальних понять, принципів, закономірностей, абстрактних моделей і тверджень, які виражають її суть у всій цілісності і конкретиці. Теорія соціальної роботи становить основу соціальної роботи як унікальної сфери наукового знання.

Таким чином, необхідно розрізняти поняття “теорія соціальної роботи” і “соціальна робота як наука”.

Теорія соціальної роботи — система основних ідей у суспільній сфері знань, форма наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки дійсності. Критерієм і основою розвитку теорії соціальної роботи є практика.

Соціальна робота як наука — сфера діяльності особистості, функція якої — вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; це одна з форм суспільної свідомості, що включає як діяльність з отримання нового знання, так і її результат — суму знань, які лежать в основі наукової картини світу; висвітлення окремих галузей наукового знання, що стосуються системи соціального захисту населення і підтримки особистості у складній життєвій ситуації. Безпосередня мета науки — опис, пояснення і передбачення процесів і явищ соціальної дійсності, які становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває.

Предметом дослідження теорії соціальної роботи є соціальні процеси і явища, що зумовлюють життєдіяльність особистості, соціальні чинники і фактори щодо удосконалення соціальних умов життя різних цільових груп і категорій населення. У російських наукових джерелах предмет дослідження теорії соціальної роботи визначається як соціальні явища, процеси різних рівнів, що відображають складну полі центричну систему.

Теорія соціальної роботи є соціальною, суспільною і прикладною наукою, завдання, зміст і перспективи якої формуються у контексті розвитку практики соціальної роботи, у тісному зв’язку з державним соціальним забезпеченням і як виявлення суспільно-історичних структур і тенденцій розвитку.

Відповідно до цього визначення формування теорії соціальної роботи здійснювалось у таких напрямках: розробка теоретичних моделей соціально-психологічної допомоги, соціально-педагогічного впливу і теорій соціального забезпечення населення. Орієнтована на ці завдання, концепція теорії соціальної роботи структурується на основі двох підходів: історичного і системного.

У сучасних наукових дослідженнях спостерігається стала тенденція до усвідомлення соціальної роботи як професії, призначеної і спрямованої на активізацію збережених можливостей клієнта, його позитивного життєвого досвіду і творчого потенціалу в певній життєвій ситуації. Метою соціальної роботи є переведення клієнта із суб’єктно-об’єктних взаємовідносин у суб’єкт-суб’єктні, із пасивного споживача соціальних послуг в активну особистість, небайдужу до власної долі і життя своєї сім’ї. Серед найбільш поширених методологічних підходів виділяється соціальна робота, орієнтована на життєву ситуацію і життєвий простір клієнта.

Важливою ознакою наукового характеру соціальної роботи, її теоретичної основи є закономірності. Це суттєві, необхідні, стійкі та повторювальні зв’язки, що виявляються при взаємодії суб’єкта й об’єкта соціальної роботи і зумовлюють характер і спрямованість її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ, процесів, відносин, на результативність заходів із соціального захисту населення. Основними закономірностями такої роботи є: обумовленість завдань і її змісту соціальною політикою держави, морально-гуманістичними цінностями суспільного життя; відповідність змісту, форм і методів соціальної роботи конкретним обставинам життєдіяльності клієнтів; спільна зацікавленість соціального працівника і клієнта в результатах взаємодії; цілісність (комплексність) впливу на клієнта та умови його життєдіяльності; розв’язання соціальних проблем через особистісні; відповідність повноважень і відповідальності соціального працівника, органів соціальної роботи; залежність результативності соціальної роботи від професіоналізму і моральних якостей спеціалістів.

Соціальна робота як наука вирішує соціально зумовлені завдання :

· дослідження і виявлення чинників соціально-політичного, соціально-економічного, соціально-культурного впливу на особистість і соціальні групи або спільноти; накопичення емпіричного матеріалу, його теоретичне усвідомлення, узагальнення, систематизація, практичне застосування;

· визначення суб’єктів і об’єктів негативного і позитивного впливу на особистість і суспільство в цілому; закономірностей управління, регулювання і організації соціальної роботи як практичної діяльності;

· використання різноманітних інструментів вивчення соціологічної думки і потреб громадян, соціальних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших проблем споживачів соціальних послуг, конкретного соціального оточення, умов функціонування суб’єктів і об’єктів соціальної роботи;

· визначення правильних, доцільних, науково обґрунтованих засобів, прийомів, форм і методів соціальної роботи, її технологій, механізмів виключення із практики суспільного життя негативних чинників, що погіршують життя громадян;

· наукової розробки системи попередження спаду благополуччя народу, стимулювання прогресивних ініціатив, розробки форм, методів, напрямків соціальної роботи, спрямованих на поліпшення становища народу, саморозвитку особистості;

· розробки наукових підходів швидкого реагування системи державної підтримки населення на потреби і проблеми громадян, створення відповідної громадської думки, психологічної допомоги і соціального захисту.

У центрі уваги теорії соціальної роботи стоїть соціальна проблема — соціальна суперечність, усвідомлювана суб’єктом діяльності (індивідом або групою) як значима для нього невідповідність між наявним бажанням, між метою і результатами діяльності, яка виникає через брак або нестачу засобів для досягнення мети, перешкод на цьому шляху, боротьби між різними суб’єктами діяльності, що призводить до незадоволення соціальних потреб. Соціальна потреба, таким чином, має об’єктивно-суб’єктивну природу: щоб стати проблемою, суперечність між різними аспектами діяльності суспільства або соціальних груп має обов’язково переживатися, оцінюватися як проблемна ситуація. Тому дослідження соціальної проблеми передбачає як опис об’єктивного стану соціальної сфери за допомогою статистичних методів (наприклад, збирання даних про зайнятість населення), так і вивчення громадської думки про виявлення елементів незадоволення наявним станом речей. Засобами виявлення соціальної проблеми служить соціальна діагностика, а також зіставлення об’єктивного стану справ із нормами. Соціальні проблеми виникають на різних рівнях соціальної реальності — від малих груп, наприклад, сім’ї, до людства в цілому. В останньому випадку йдеться про глобальні проблеми, оскільки їх розв’язання потребує узгоджених міжнародних дій у масштабах світової спільноти. Соціальні проблеми займають важливе місце в соціальній роботі, адже її трактують як сприяння людям у розв’язанні їхніх проблем.

Сутність соціальної роботи як науки також характеризують її наукові принципи.

Принципи соціальної роботи — важливий структурний компонент логічних форм наукової теорії, завдяки яким теоретичні положення безпосередньо співвідносяться із практикою соціальної роботи.

Найбільш повно методологічний підхід до класифікації принципів соціальної роботи знаходить своє відображення у класифікації В.І. Курбатова. Враховуючи той факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, має міждисциплінарний характер, її методологічними принципами є інтеграційні принципи інших наук:

1. Загальнофілософські принципи, які лежать в основі усіх наук про суспільство, людину і механізми їх взаємодії: принципи детермінізму, відображення, розвитку.

2. Загальні принципи соціальних (суспільних) наук, принципи історизму, соціальної обумовленості, соціальної значимості, гносеологічного підходу, єдності свідомості та діяльності; соціально-політичні, організаційні, психолого-педагогічні тощо.

3. Соціально-політичні принципи виявляють вимоги, що зумовлені залежністю змісту І спрямованості соціальної роботи від соціальної політики держави. Ця залежність визначає концептуальні підходи до вибору пріоритетів у соціальному захисті населення, до поєднання індивідуальних і загальних інтересів в соціальній роботі. До основних принципів цієї групи належать: єдність державного підходу у поєднанні з регіональними особливостями соціальної роботи, демократизм п змісту і методів, врахування конкретних умов життєдіяльності особистості чи соціальної групи при виборі змісту, форм і методів соціальної роботи з ними, законність і справедливість діяльності соціального працівника.

4. Організаційні принципи — соціально-технологічна компетентність кадрів, принципи контролю і перевірки виконання, функціональної визначеності, єдності прав і обов’язків, повноважень і відповідальності.

5. Психолого-педагогічні принципи виявляють вимоги до добору засобів психолого-педагогічного впливу на клієнтів соціальних служб, необхідність врахування індивідуальних характеристик при здійсненні будь-яких технологічних процесів. До основних принципів цієї групи належать: комплексний аналіз оцінювання умов життєдіяльності клієнтів і вибору форм роботи з ними; індивідуальний підхід; цілеспрямованість і адресність соціальної роботи.

6. Специфічні принципи соціальної роботи визначають основні правила роботи у сфері надання соціальних послуг населенню: принципи гуманізму, справедливості, альтруїзму, комунікативності, варіативності соціальної допомоги, гармонізації суспільних групових і особистісних інтересів тощо.

Важливими для соціальної роботи як професійної діяльності є принципи: універсальності, охорони соціальних прав, толерантності, профілактичної спрямованості, опори на власні сили, клієнтоцентризму, мобілізації соціальних ресурсів, соціального реагування, конфіденційності.

Про рівень соціальної роботи як суспільної науки свідчить діяльність наукових організацій та установ, які проводять наукові дослідження у сфері соціальної роботи. Наукові установи системи освіти (Інститут педагогіки АПН України, Інститут змісту і форм навчання, Інститут дефектології АПН України та інші) проводять дослідження з проблем соціально-педагогічних, соціально-психологічних умов соціалізації, соціальної реабілітації дітей і молоді, які потрапили в складну життєву ситуацію, розробляють методичні рекомендації соціальним службам, спеціалізованим соціальним закладам, концепції, програми, проекти щодо соціальної підтримки захисту дітей і молоді з числа інвалідів, сиріт, дітей із проблемних сімей, дітей і молоді, схильних до девіантної поведінки та ін.

У системі Міністерства праці та соціальної політики функціонує чотири науково-дослідних установи: Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин, Національний науково-дослідний інститут охорони праці та Науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту населення. Ці науково-дослідні установи основну увагу спрямовують на розв’язання важливих проблем у сфері демографії, ринку праці та зайнятості населення, соціального партнерства, охорони праці” оплати, стимулювання та нормування праці, соціального захисту населення, соціальної допомоги та адаптації інвалідів тощо. Наукова робота зорієнтована на науковий супровід та обґрунтування завдань соціальної політики.

Результати досліджень використовуються в законотворчому процесі, обґрунтуванні галузевих нормативних актів, прогнозних розрахунків до проектів територіальних програм, для підвищення інформаційної озброєності органів управління, вирішення практичних питань соціального захисту населення. Серед науково-дослідних робіт найбільш вагомими є: доопрацьований проект Закону України “Про прожитковий мінімум”, проект Державної програми подолання бідності, проект Положення про розрахунок сукупного доходу для надання громадянам різних видів державної допомоги, розробка Програми розвитку науково-технічної та нормативно-правової бази охорони праці в Україні на 1998—2000 p.p., науково-дослідні роботи, що спрямовані на вивчення клінічних та технічних аспектів протезування, Класифікатор професій та ін.

Особливе місце займають дослідження проблем соціального захисту інвалідів. За їх результатами розроблено нові підходи подальшого розвитку протезування інвалідів, вивчається стан соціального захисту населення в умовах трансформації українського суспільства та запропоновані підходи, спрямовані на підвищення ефективності діяльності системи соціального захисту населення.

У сфері соціального захисту населення створено та працюють автоматизовані інформаційні системи (АІС) обробки документації одержувачів пенсій та допомог (АСОПД/КОМТЕХ), субсидій на житлово-комунальні послуги (“Наш дім”). Експлуатуються програмні засоби автоматизованої інформаційної системи “Лада”, комплекси прикладних програм для бухгалтерії, відділів кадрів, канцелярій, юридичних служб управлінь соціального захисту населення і служб управлінь соціального захисту населення і служб будинків-інтернатів та ін. У державній службі зайнятості впроваджується інформаційно-довідкова система “Зайнятість-З”, яка охоплює діяльність Державного центру зайнятості, регіональні, місцеві центри зайнятості, інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. У сфері охорони праці діє ЕАІС “ЄГІДА”. В органах соціального захисту населення, праці та зайнятості використовується декілька різних поштових програм (Т-Маіі, ASTRA, UUCP та ін.), уніфікованих за стандартами, що регламентують передачу файлів.

Інститут соціальних досліджень Державного комітету з проблем сім’ї та молоді проводить соціологічні дослідження з вивчення громадської думки з метою виявлення соціальних проблем, потреб, інтересів і запитів різних цільових груп та категорій населення, реалізує проекти щодо соціального супроводу дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, дітей-інвалідів, соціального супроводу прийомних (фостерних) сімей.

У межах зарубіжних підходів досліджуються особливості теорії і практики соціальної роботи в різних культурах, групова соціальна робота, консультування в соціальній роботі, допоміжний процес у соціальній роботі, теорія соціально-психологічної роботи, психосоціальна терапія, парадигми медичної соціальної роботи, навчання в соціальній роботі, орієнтована на вирішення практичних завдань соціальна робота та ін. У вітчизняних дослідженнях акцент робиться на теорії соціальної роботи, актуальних проблемах теорії і практики соціальної роботи, соціальній роботі з дітьми та молоддю, розробці моделі спеціаліста соціальної сфери, соціальній безпеці. Важливим кроком удосконалення наукових підходів у соціальній сфері є спеціалізація досліджень у вивченні форм, методів, технологій соціальної роботи з різними цільовими групами та категоріями населення.

У формуванні наукових і теоретичних підходів до соціальної роботи в Україні можна виділити кілька етапів:

1. Аналіз емпіричного матеріалу, що накопичений протягом діяльності системи соціального захисту населення в Україні і за кордоном, психолого-педагогічних підходів у роботі з дітьми та молоддю до 80-х pp. XX ст.

2. Проведення дискусій щодо розмежування соціальної педагогіки і соціальної роботи як сфер наукового знання і практичної діяльності, визначення предмета дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи, сфер призначення соціально-педагогічної діяльності і соціальної роботи — друга половина 80-х — початок 90-х pp.

3. Створення кафедр соціальної роботи, асоціацій соціальних педагогів І соціальних працівників; поява дисертаційних праць із соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді — друга половина 90-х pp.

4. Виокремлення спеціальних наукових досліджень щодо окремих груп населення (спеціальних груп клієнтів, “груп ризику”): людей, схильних до наркотичної та алкогольної залежності, інвалідів, сиріт, проблемних сімей та інших на основі вивчення роботи спеціалізованих закладів (телефонів Довіри, центрів роботи з жінками, реабілітаційних центрів, громадських організацій тощо); створення шкіл соціальної роботи; реалізація міжнародних соціальних проектів і програм.

5. Розробка навчальних посібників, підручників, словників, енциклопедій, методичних розробок, хрестоматій та інших наукових та навчально-методичних видань — 2000—2002 pp.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)