Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> 2.4. Соціальна робота в системі освіти

2.4. Соціальна робота в системі освіти



Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку держави і суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

Певні соціальні процеси, що виникають в нових соціально-економічних умовах, спонукають створення нових соціальних систем, відображають нові підходи до соціальної діяльності, тобто “рух на випередження”.

Раніше, а в більшості країн і тепер, основна ідея прогресу полягала в тому, що спочатку треба наздогнати в розвитку науки, виробництва найрозвиненіші країни приблизно тим самим шляхом, який пройшли останні, і лише після цього досягати ще вищого рівня. Нині цей підхід застарів, коли ми за такою методологією наздоганятимемо країни, які застосовують рух на випередження, то вони відірвуться від нас ще більше, тобто ми продовжуватимемо відставати від них. Основна ідея методології на випередження полягає в тому, щоб “переганяти без того, щоб наздоганяти”.

Дослідники зазначають, що усе залежить від взаємної гри двох протилежних начал: того, що створює структури, народжує неоднорідності в безперервному середовищі, і того, що їх розсіює, розмиває неоднорідності найрізноманітнішої природи. Тобто результат взаємодії цих протилежних начал, структуруючого і хаотичного, визначає всі форми існування складних систем: створення нових структур, їх розвиток і ліквідацію.

З цього погляду розглядаються механізми створення нових соціальних систем, структур у рамках вже наявних, які є по суті запозиченням зарубіжного досвіду. З цього випливає те, що розроблення нової концепції руху на випередження, вибір шляху до “істинного буття, добра, до храму” треба здійснювати на засадах діалогової взаємодії між будь-якими суб’єктами певної діяльності, а також їх взаємодії з її об’єктами, зокрема природними, в якій має відбуватися постійний коеволюційний розвиток цих суб’єктів і об’єктів.

Соціальна робота як прогресивна сфера допомагаючої діяльності соціального працівника має різні структурно-функціональні моделі: автономне, самостійне, незалежне функціонування (країни Західної Європи, зокрема Велика Британія); включеність в інші соціальні структури, наприклад в систему освіти, або поєднання з незалежними структурними елементами — СІЛА,

Соціальна робота у сфері освіти в Україні почала по суті формуватися у 80—90-ті роки XX ст. — етап соціальних, політичних, економічних, соціально-культурних змін і зрушень. Найбільш значущими з них є нове державотворення, формування національних підходів до навчання і виховання особистості, розпад піонерської і комсомольської організацій, значне погіршення економічного становища громадян, неконтрольований, негативний вплив засобів масової інформації на свідомість громадян, поява таких соціальних хвороб, як наркоманія, жебрацтво, бродяжництво, безпритульність. Нові соціально-економічні умови життя створили передумови для соціального замовлення на нові форми і методи соціального навчання і виховання молодого покоління, соціального захисту дітей та молоді.

Нині російські дослідники (О. Асмолов, И. Зимняя, В. Бочарова та ін.) здійснюють наукові дослідження щодо теоретичної бази соціальної педагогіки, її наукового апарату на основі діяльності загальноосвітніх шкіл і клубів за місцем проживання. Створюються два творчих колективи, які працюють в напрямках теоретичного обґрунтування предмета дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи. Розгортається дискусія щодо пріоритетів, сфер призначення і категорій соціальної педагогіки і соціальної роботи як науки і практичної діяльності. Прихильники першого напрямку наукового знання відстоювали позицію щодо самостійності соціальної педагогіки як науки, яка сформувалась у межах сфери освітні має власну теоретичну базу. Функції соціального педагога у загальноосвітніх школах виконували класні керівники і заступники директора з виховної роботи, які в майбутньому і повинні набути статусу соціальних педагогів. Тобто соціальна педагогіка розглядалась як галузь загальної педагогіки і мала вплив тільки у сфері освіти. Прихильники другого наукового напрямку ототожнюють соціальну педагогіку із соціальною роботою. Основний аргумент торкається питання соціалізації особистості всіх вікових груп, необхідності соціального захисту всіх категорій громадян. Дискусії розгортаються щодо повноважень соціальної педагогіки і соціальної роботи, виокремлення їх у професійну спеціалізацію. У цей період з’являються наукові праці і навчальні видання, які не ставлять знака відмінності між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

На початку 90-х років з’являються нові організаційні форми соціального захисту дітей і молоді, що викликають необхідність розробки нових підходів як до соціального виховання, так і до системи соціального захисту. Серед них виділяються такі, як соціальні служби для молоді, управління у справах неповнолітніх, реабілітаційні центри і притулки для тимчасового перебування неповнолітніх. Методи карального впливу на дитину, яка схильна до девіантної поведінки, переключаються на превентивні і корекційні підходи. Особливого значення набуває соціально-педагогічна робота з сім’єю і групами однолітків зі створення нормального соціального оточення дитини, со-ціально-педагогічна робота за місцем проживання і з дітьми вулиці. Такі традиційні форми соціального виховання, як шефство над неповнолітніми, набуває нових форм, зокрема волон-терства, повертаються старі форми філантропії — спонсорська підтримка, допомога і мецентацтво. У цей період готуються до захисту наукові дослідження із соціальної педагогіки щодо вивчення соціалізації особистості, форм і методів соціального виховання окремих категорій дітей та молоді, ролі соціального середовища у процесі становлення і розвитку особистості.

Соціальна робота будується на теоретичній базі соціальної педагогіки, але є ширшою за змістом, рівнем складності соціального впливу на особистість (не тільки педагогічного, але і психологічного, соціально-психологічного), повноваженнями, такими як матеріальна допомога і правовий захист.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі середньої освіти.

· організація роботи соціальних служб на основі посередницьких і партнерських зв’язків із закладами освіти на основі угод про співробітництво;

· розробка теоретичних моделей соціальної служби в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі на основі зарубіжного досвіду соціальної роботи.

Організація роботи соціальних служб проводиться таким чином:

· просвітницька соціальна робота щодо реалізації соціально значимих соціальних програм і проектів — спільно із соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді (тренінги, акції щодо формування здорового способу життя та подолання негативних звичок, попередження наркоманії та алкоголізму, статевого виховання дівчаток і хлопчиків та ін.);

· проведення консультативної соціальної роботи соціальними службами в загальноосвітніх закладах із розв’язання психологічних, соціально-психологічних, соціальних, правових та інших проблем;

· соціальний патронаж, опіка і супровід дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, — спільно із соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту;

· культурно-дозвільнева діяльність: проведення фестивалів творчості, конкурсів, виставок творчих робіт — спільно із соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту, позашкільними закладами освіти;

· реабілітаційна робота з підлітками та молоддю з девіантною і делінквентною поведінкою — разом із управліннями у справах неповнолітніх, соціальними службами для сім’ї, дітей та молоді, реабілітаційними закладами.

Прикладом моделі соціальної служби у загальноосвітніх закладах слугує досвід Росії, де почали створюватися соціальні служби, які спрямовані на організацію активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, різнобічної і своєчасної допомоги дітям і вчителям щодо захисту їхніх особистісних прав і попередження їх порушень. Соціальна служба виконує такі функції:

· виступає поручителем, який забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;

· охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;

· створює умови для безпечного, комфортного творчого життя учнів;

· надає допомогу і підтримку її учням і вчителям, що потребують її;

· налагоджує взаємостосунки у колективі, перешкоджає фактам психічного насилля над особистістю;

· вивчає громадську думку в шкільному колективі;

· організовує соціально-психологічну і правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;

· вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і педагогами, учнями і батьками;

· організовує роботу шкільного телефону довіри;

· сприяє здоровому способу життя колективу і кожного його члена.

Основними принципами діяльності соціальної служби є:

· багатофункціональність — вжиття комплексу різнобічних заходів щодо охорони і захисту прав особистості школяра і педагога;

· об’єктивність — врахування якомога більшої кількості факторів існування і розвитку шкільного колективу і окремої особистості; вироблення неупереджених рекомендацій; врахування вікових особливостей і нахилів кожної особистості, ЇЇ моральної позиції;

· комунікативність — організація системи взаємозв’язку? адміністрацією школи, педагогами, учнями, батьками, лікарями, психологами, юристами, місцевою владою і т. д. для отримання різнобічної інформації про життя шкільного колективу, його окремих частин і особистостей з метою вільної орієнтації у всіх шкільних справах і процесах, швидкого знаходження засобів кваліфікованої допомоги;

· інтеграція — отримана інформація має акумулюватися у замкнену систему, що забезпечує повне збереження таємниці та анонімність респондентів;

· оперативність — швидке вирішення чи профілактика соціальних проблем і протиріч у певному шкільному колективі, у конкретної особистості;

· автономність — соціальна служба повинна бути незалежною від адміністрації школи, органів управління освітою та інших владних структур;

· репрезентативність — представництво у всіх соціальних групах школярів і врахування їхніх інтересів;

· адаптація — орієнтація на рухливість, відсутність інерції і швидке пристосування до змін зовнішнього соціального середовища, властивостей особистості й колективу.

Соціально-педагогічний модуль при школі створюється з метою надання допомоги дітям і підліткам, які зазнають труднощів у навчанні з причин вад розвитку, емоційно-вольової сфери, неправильної поведінки, невміння налагодити спілкування, нездатності до комунікації.

Його завданнями є:

· раннє виявлення дітей, які відчувають труднощі в навчанні та вихованні, у соціальній і середовищній адаптації і визначення умов для послаблення і долання недоліків у розвитку;

· надання допомоги педагогам загальноосвітніх шкіл в роботі з дітьми, у яких е відхилення у розвитку;

· проведення спеціальної роботи з дітьми, що спрямована на корекцію недоліків у розвитку;

· навчання і виховання дітей в умовах, що відповідають їхнім можливостям.

До основних напрямків соціально-педагогічного модуля належать:

· соціальна, педагогічна і психологічна діагностика дітей, які навчаються у територіально близьких школах;

· соціально-психологічна підтримка важкої дитини та її сім’ї;

· соціальний контроль за умовами виховання дітей з відхиленнями у розвитку, в школі і сім’ї;

· соціальна адаптація і психолого-педагогічна реабілітація в сім’ї та школі.

Перспективним напрямком соціальної роботи у сфері освіти у розвинених країнах світу є інтеграція дітей з вадами психофізичного розвитку в систему освіти.

У Великій Британії у 1981 р. прийнято акт про освіту, в якому визнано інтеграцію дітей зі спеціальними потребами обов’язковою. Діти зі спеціальними потребами в освіті можуть навчатися у загальноосвітніх школах і забезпечуються необхідними для цього умовами. Якщо вони влаштовані у загальноосвітню школу, то мають брати активну участь у шкільному житті поряд з іншими учнями. Це рішення є результатом широкого обговорення питання про користь інтеграції. Виділяється шість типів шкіл, які забезпечують певні умови для навчання дітей з вадами розвитку:

1) учні із спеціальними потребами влаштовуються у класи на загальній основі;

2) діти влаштовуються у загальноосвітню школу на загальній основі, однак із спеціальною підтримкою;

3) додаткові заходи надаються учням поза загальноосвітньою школою;

4) учні навчаються у спеціальному класі загальноосвітньої школи, однак деякий час проводять у класах основного потоку;

5) учні відвідують загальноосвітню школу, однак всю освіту отримують у спеціальному класі чи групі;

6) учні проводять частину свого часу в спеціальній школі, а частину — у звичайній школі.

Соціальні працівники здійснюють соціальний супровід дітей зі спеціальними потребами, проводять консультативну роботу з батьками, виступають посередниками між освітніми закладами та іншими організаціями.

У Сполучених Штатах Америки законодавчою базою для інтеграції дітей з вадами розвитку є закон “Про освіту індивідів з аномаліями”, що розроблений для захисту прав учнів та їх сімей. У цьому законі визначено основні гарантії:

1) батьки повинні виявити згоду на атестацію своєї дитини і направлення її на навчання відповідно до індивідуальної програми;

2) атестація дітей має проводитися рідною мовою;

3) тести і процедури, які використовуються для атестації, повинні бути позбавлені расових і культурних упереджень;

4) батьки мають право побачити всю інформацію, яка збирається і використовується при прийнятті рішень;

5) батьки і учні мають право на неупереджене заслуховування, якщо вони не згодні з рішенням атестаційної комісії;

6) секретність усіх звітів і записів учнів охороняється законом.

Робота соціального працівника зосереджена на захисті прав дітей та їхніх батьків на освіту.

У Бельгії прийнято закон “Про спеціальну освіту” (1970 p.), що зумовлює можливість взаємодії між загальноосвітньою і спеціальною школою і забезпечує можливість для окремих учнів з проблемами розвитку відвідувати уроки у звичайній школі, отримуючи при цьому додаткову допомогу. Через 10 років проектом інтегрованої освіти (GON-проект) було започатковано вирішення різнобічних проблем інтегрованого навчання.

У Бельгії створено систему PMS-центрів (центрів психолого-медико-соціального супроводу), які виникли на базі наявних раніше профорієнтаційних центрів і психологічних служб. Спочатку основна увага в роботі цих центрів приділялась вибору маршруту навчання дітей з вадами розвитку. Потім почали розв’язуватись питання організації неперервного супроводу учнів. Так само змінились і спрямованість діяльності: від індивідуального супроводу учнів — до супроводу шкільних систем і корекції соціального фону.

Фундаментальні принципи діяльності PMS-центрів:

· автономність;

· пріоритет інтересів дитини;

· дорадчий характер;

· неперервність супроводу;

· мультидисциплінарність.

Сфери діяльності PMS-центрів:

· вибір освітнього маршруту;

· подолання труднощів у навчанні;

· вирішення проблем особистісного розвитку.

Основні функції, які виконують соціальні працівники: діагностична, консультативна, інформаційна, організація супроводу. Особлива роль PMS-центрів виявляється при переході дітей з одного етапу навчання на інший; при переході із системи спеціальної освіти у звичайну; за необхідності системних змін в освітньому закладі.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)