Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Необхідність критичного ставлення до документів.

Необхідність критичного ставлення до документів.



Зі словом “документ” зазвичай пов’язане уявлення про особливу достовірність, перевіреність, точність, незаперечність. Однак достовірність документів, які використовуються у дослідженні, завжди необхідно перевіряти.

Адекватність документів. Адекватність документів визначається як ступінь, в якому він відображає певні характеристики об’єкта, що цікавлять дослідника, тобто наскільки він відповідає предмету дослідження.

Достовірність документів. Перша проблема, з якою стикається дослідник при оцінюванні достовірності документа, це проблема автентичності. Гострота її залежить від типу документу. Первинні документи вважаються більш достовірними, ніж вторинні. При аналізі первинних документів важливо перевірити, чи справді автор був свідком подій чи описав їх на основі відомостей, які отримав від інших, а також вияснити, чи був зроблений запис одразу після події чи через певний час. Без сумніву, що записи учасника більш надійні, ніж записи, які зроблені за чиїмось розповідями, а записи за свіжими враженнями є більш точними, ніж ті, які зроблені через певний час.

Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими методами е синхронність з досліджуваним процесом, явищем. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі (“саме те”, “саме тут”, “саме зараз”). За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті.

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах. Його ефективність простежується у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження; є важливою для отримання іллюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних; за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження.

По суті в соціальній роботі структуроване і неструктуроване спостереження здійснюються постійно соціальним працівником. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли соціальний працівник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

Відповідно до місця проведення спостереження виділяють польове та лабораторне спостереження. Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовую

чи робоче приміщення, аудиторію, заходи на природі тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем, наприклад, підчас проведення мітингів, зборів, групової роботи, масових заходів, екскурсій тощо. За включеного спостереження соціальний працівник є учасником досліджуваного процесу і тоді здійснюється або пасивне спостереження, наближене до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його “своїм” і відповідно до нього ставитися.

Спостереження як збір соціальної інформації широко використовується в соціальній роботі. Спостереження як метод дослідження використовується в соціології, психології, педагогіці. У кожній із цих галузей наукового знання і практичної діяльності спостереження виконує свої завдання відповідно до цілей і специфіки досліджуваних явищ і процесів.

Спостереження — це метод збору первинної соціальної інформації про об’єкт, який вивчається, шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації всіх фактів, що стосуються об’єкта і значимих з погляду цілей дослідження.

Особливості спостереження:

1) Зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження. Соціальний працівник спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, поведінку особистості, будучи невід’ємною частиною суспільства, і перебуває під його впливом, змінюється відповідно до тих процесів, що відбуваються у суспільстві. Сприйняття спостерігачем соціальної дійсності (соціальне світосприйняття) знаходиться під впливом світосприйняття дослідника, тобто вищої і найбільш узагальненої системи поглядів на світ. Світосприйняття не дзеркальне відображення світу, а система поглядів, які відображають інтереси певних соціальних груп.

2) Спостерігач не може бути позбавлений суто людської риси — емоційного сприйняття. Емоційна прикрашеність результатів спостереження тим вища, чим тіснішим є зв’язок дослідника з об’єктом спостереження.

3) Складність повторного спостереження. Труднощі використання спостереження як способу збору первинної соціальної інформації є наслідком особливостей дослідника і поділяються на суб’єктивні (пов’язані з особистістю спостерігача) й об’єктивні (не залежать від дослідника).

До суб’єктивних труднощів спостереження належить можливість розуміння і трактування дослідником поведінки і дій інших людей крізь призму власного “я”, через свою систему ціннісних орієнтацій, а також емоційне забарвлення людського сприйняття і неминучість впливу на результати спостереження минулого досвіду.

До об’єктивних труднощів спостереження передусім слід віднести обмеженість у часі спостереження порівняно з часом події.

Спостереження і висновки* Будь-яке сприйняття є результатом виникнення відчуттів у певний момент і вже накопиченого досвіду. Все, що сприймає дослідник, він порівнює, зіставляє з тим, що вже знає, тобто спостереження і висновок практично невід’ємні.

Вплив взаємодії між спостерігачем і об’єктом спостереження. Спостерігаючи соціальний процес чи ситуацію, необхідно весь час мати на увазі можливу дезінформацію, упереджене трактування результатів дослідження, на що впливає як самий факт спостереження, так і факт присутності спостерігача. Присутність дослідника може викликати у людей почуття ніяковості, сорому, особливо у тих випадках, коли ситуація не збігається з їхніми уявленнями про нормальну ситуацію. Особистісні якості спостерігача, виявлення ним свого відношення до подій, що вивчаються, можуть справити серйозний вплив на поведінку тих, кого спостерігають.

Застосування спостереження. Як правило воно застосовується разом з іншими методами дослідження і вирішує специфічні цілі. Спостереження використовується тоді, коли інформація, необхідна досліднику, не може бути отримана

ніякими іншими способами. У дослідженнях розвідувального плану, коли немає чіткого уявлення про проблему дослідження, завдання якого зводиться до з’ясування проблематики, попереднього формулювання робочих гіпотез і первинної перевірки, спостереження поряд з вивченням літератури і логічним аналізом може застосовуватися на всіх етапах дослідження. Особливого значення воно набуває при формулюванні робочих гіпотез, коли слугує основою цього формулювання, а також при первинній перевірці робочих гіпотез; для перевірки даних, які були отримані іншими методами, з метою залучення додаткових відомостей про об’єкт, який досліджується. Планування спостереження. Етапи:

1. Встановлення об’єкта і предмета спостереження, визначення мети, постановка завдань.

2. Забезпечення доступу до середовища, отримання відповідного дозволу, встановлення контактів.

3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі попередньо зібраних матеріалів.

4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карточок, протоколів, інструкцій, підготовка технічного обладнання, письмового приладдя тощо).

5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.

Запис результатів спостережень: 1) короткочасні записи “по гарячому сліду”; 2) карточки для реєстрації інформації; 3) протокол спостереження, що становить розширений варіант карточки; 4) щоденник спостережень.

Контроль спостереження: 1) проведення розмови з учасником ситуації; 2) звернення до документів, які пов’язані з певною подією; 3) верифікація результатів власного спостереження, що проводиться кваліфікованим спостерігачем тощо.

Звіт: ретельна документація про час, місце та обставини, в яких проводиться спостереження; інформація про роль спостерігача в колективі, спосіб спостереження; характеристика на осіб; ретельний опис фактів, що спостерігаються; власні записи, інтерпретації.

Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціологів, соціальних працівників і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена у документальних джерелах. До опитування звертаються, коли єдиним джерелом є людина — безпосередній учасник, представник, носій інформації. Вербальна (словесна) інформація значно багатша, ніж невербальна. Цей метод є універсальним, оскільки дає змогу соціальному працівнику взаємодіяти з клієнтом під час інтерв’ю і отримувати надійну інформацію безпосередньо від клієнта, а не опосередковано.

Метод опитування застосовується на перших етапах індивідуальної роботи, соціального патронажу, соціального супроводу, в груповій роботі з різними цільовими групами клієнтів, в соціальній роботі в спільноті. Опитування проводиться відповідно до стандартних підходів щодо соціологічного дослідження і збору соціологічної інформації.

Одним із найпоширеніших видів опитування в соціальній роботі є заочні (анкетні) опитування, які використовуються з метою вивчення соціальних умов життя громадян, виокремлення певних соціальних груп споживачів соціальних послуг, виявлення потреб, інтересів, запитів клієнтів. Для цього, як правило, використовується роздаткова чи поштова анкета.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. її респондент заповнює самостійно. Особливо важливе значення мають структура запитань, мова і стиль їх формулювання, рекомендації щодо оформлення анкети, її графічне оформлення. Запитання в анкеті розрізняються за формою (прямі і непрямі), за змістом (про факти поведінки, про факти свідомості, про особистість респондента), за функціями (основні, контактні, контрольні, фільтруючі), за структурою (закриті, відкриті, напівзакриті).

Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них — неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога, з яким співпрацює соціальний працівник, тому що процес повернення анкет повинен бути керованим. Часто відбувається зміщення вибірки через ухиляння від опитування, надходять відповіді не від тих, кому надсилалися анкети, респондент іноді не сам заповнює анкету тощо.

Соціологічне інтерв’ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Інтерв’ю має певні переваги перед анкетуванням і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті.

Під час інтерв’ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв’юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Проведення інтерв’ю обумовлює необхідність застосування додаткових заходів: підбір і навчання інтерв’юерів, контроль за їх роботою. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, скорочення різноманітних технічних помилок. Участь інтерв’юера дає змогу максимально пристосувати запитання бланка-інтерв’ю до можливостей респондента. Інтерв’юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо якесь із запитань видається незрозумілим. Якість одержаної під час інтерв’ю інформації залежить від особливостей основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв’юера, респондента, обставин інтерв’ю.

Інтерв’ю проводять у соціальній службі, за місцем проживання, у процесі мобільної соціальної роботи. За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв’ю. Вільне інтерв’ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв’ю спілкування інтерв’юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв’юера, який повинен точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв’ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв’ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

У соціальній роботі, як і соціології, інтерв’ю за процедурою проведення класифікують на: панельне — багаторазове інтерв’ю одних і тих самих респондентів (клієнтів і суб’єктів соціальної роботи) з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв’ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв’ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб’єкта на задану дію. Соціальними службами часто використовуються телефонні інтерв’ю, які дають змогу отримати інформацію про певний соціальний процес.

До соціального працівника, який проводить інтерв’ю, висуваються певні вимоги; Він повинен бути ерудованим, товариським, спостережливим, дисциплінованим, морально і фізично витривалим, комунікабельним, емпатійним, добре знати тему і техніку ведення інтерв’ю. Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, — наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування. До питальників додаються протоколи інтерв’юера, які містять основні відомості про процес інтерв’ю. На якість інтерв’ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респонденти погоджуються на короткотривале інтерв’ю).

Метод інтерв’ю дає змогу одержати інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв’ю.

Такий соціологічний метод, як фокус-група використовується на перших етапах соціальної роботи чи соціологічного дослідження з метою вивчення найбільш маловідомих соціальних проблем і процесів, які відбуваються у суспільстві, а також як своєрідне пілотажне дослідження.

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо-колективних зв’язків з’ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціальному працівнику вивчити склад малих соціальних груп, особливо щодо неофіційних стосунків, одержуючи соціо* логічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Основна література

Мацковский ЛГ.С. Социология семьи. — М.: Наука, 1989. Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И. Курбатова.— Ростов н/Д.: Феникс, 2000. — 576 с.

Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. — Кн. 3.— К.: ДЦССС, 2002.

Соціологія. Короткий енцикл. слов. / За заг. ред В.І. Воло-вича. — К.: Укр. центр духовн, культури, 1998. — 736 с.

Соціологія / За ред В.Г. Городяненка. — К.: Вид. центр “Академія”, 2002. — 559 с.

Соціальна робота: У 4 кн. — Кн.4: Короткий енцикл. слов. — К.: ДЦССМ, 2002.

Теми для дискусії

1. Сутність поняття “соціологічні методи соціальної роботи”.

2. Характеристика соціологічних методів: аналіз документів, анкетування, інтерв’ю, контент-аналіз, фокус-група, соціометрія.

3. Значимість соціологічних методів для соціальної роботи, відмінності та специфіка їх застосування на різних рівнях соціальної роботи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)