Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Етапи розвитку менеджменту

Етапи розвитку менеджменту



1. Наукові школи, що передували появі класичної теорії. Їх представниками були Р.Оуен(1771—1858), ПІ. Бабедж( 1792—1871), Г. Тоун (1844—1924) та ін.

2. Класична теорія управління:

а) науковий менеджмент. Його представники — Ф. Тейлор (1856—1915), К. Берк (1860—1939), Д. Френк (1868—1924), Л. Гільберт (1878—1972),

Г. Гант (1861—1919) та ін.;

б) адміністративний менеджмент — А.Файоль (1841—1925), Г. Форд (1863—1947), Ч. Бернард (1886—1961), О. Челдон (1894—1951);

в) бюрократичний менеджмент — М, Вебер (1864—1920).

3. Біхевіористська теорія:

а) ранній біхевіоризм — Д. Уотсон (1878—1958), X, Мюнс-терберг (1863—1916);

б) біхевіористський науковий підхід — Д. Макгрегор (1906—1964), А. Маслоу (1908—1970).

4. Сучасні підходи до менеджменту: кількісні методи, операційний науковий підхід, операційний менеджмент, менеджментські та інформаційні системи.

Основоположником класичної школи і засновником американської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856—1915), У пошуках засобів проти “навмисної повільності” (солідації) робітників Тейлор рекомендував дотримуватись чотирьох принципів управлінської науки: 1) наукового вивчення кожного завдання і розвитку наукових методів;

кропіткого добору працівників і стимулювання виконання завдань; 3) підтримання тісного контакту з працівниками; 4) по можливості здійснювати поділ кожної роботи. Тейлор звернув увагу на тісний взаємозв’язок таких чотирьох положень: 1) наука, а не емпіричні дані; 2) гармонія, а не розлад;

колективізм, а не індивідуалізм; 4) максимальна, а не обмежена віддача і розвиток кожної людини, спрямований на досягнення максимальної продуктивності і найбільшого розквіту.

У науковій літературі, починаючи з А. Файоля і Г. Черча, здійснюються спроби визначення управління, розробки та опису його основних функцій (П, Керженцев, Г. Слезінгер, О. Годунов, В. Афанасьев, Г. Попов, О. Ковальов, Д. Кайдалов та ін.)

У найширшому філософському розумінні управління — це “елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності”.

В. Афанасьев розуміє управління як внутрішньо притаманну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що “управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб’єктом управління щодо об’єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до заданої мети”.

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований характер. Відомий теоретик менеджменту П. Друкер підкреслює інтегруючий характер управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і виробничу групу. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають, що “управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти мети організації”.

Людина в системі управління виступає у трьох аспектах (Р. Шакуров):

· у межах самоорганізації вона організовує себе;

· у межах субординації вона є організатором інших систем і підсистем;

· у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі зазначають, що менеджер — це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму в управлінні. Іншими словами, на відміну від підприємця, менеджер — професійний управлінець, керівник. Аналізуючи управління із загальноправового погляду, І. Волков дає таке його визначення: “Керівництво — процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади”.

Між поняттями “управління” та “керівництво” є своєрідний взаємозв’язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб’єктивний компонент, а з іншого — воно є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми щодо інших людей.

На думку провідного вченого в галузі менеджменту П. Дракера, основне завдання менеджменту — зробити людей здатними до спільних дій, визначивши реальні цілі, наділивши цінностями, створивши правильну структуру організації, виховавши необхідні трудові навички і забезпечивши професійний розвиток. Для цього використовуються різні засоби: 1) повноваження і влада; 2) уміння управляти; 3) управлінський механізм і структура; 4) процедури технології управління; 5) людські зміни управління, побудовані на відносинах субординації.

Залежно від сфери діяльності, виділяють різні види менеджменту: загальний, або адміністративний, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний, педагогічний та ін.

Загальний менеджмент — менеджмент, який здійснюють усі керівники, що відповідають за постановку завдання і формулювання політики, за питання, котрі пов’язані з плануванням і організацією, контролем і управлінням підприємництвом.

Фінансовий менеджмент включає такі основні види діяльності: визначення фінансової структури фірми і її потреб у фінансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фінансування і їх оцінювання тощо.

Операційний менеджмент — управлінська діяльність, насамперед менеджера нижчого рівня управління, що полягає у безпосередньому керівництві роботою працівників.

Стратегічний менеджмент — управлінська діяльність персоналу менеджерів, що пов’язана із формуванням завдань підприємства, включаючи визначення його цілей, філософії і довгострокових стратегій, установок і орієнтирів тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)