Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Розділ 5. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З РІЗНИМИ ЦІЛЬОВИМИ ГРУПАМИ І КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ 5.1. Соціальний захист жінок і соціальна робота Жінка і соціально-культурне середовище

Розділ 5. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З РІЗНИМИ ЦІЛЬОВИМИ ГРУПАМИ І КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ 5.1. Соціальний захист жінок і соціальна робота Жінка і соціально-культурне середовище



Соціальна робота з жінками є важливим напрямком соціальної роботи, специфіка та особливості якого визначаються традиційною роллю жінки-матері, жінки-берегині, активної учасниці громадського і суспільного життя. Видатний американський соціолог О. Шпенглер писав, що “від материнської турботи шлях веде до турботи батьківської і тим самим до найвищого символу часу, який виокреслився у колі великих культур, — до держави. Те, що означає для матері дитя, а саме будучина і стійкість власного життя, так що в материнській любові так би мовити усувається відокремленість двох окремих істот, те саме означає для чоловіків військова община, шляхом якої вони оберігають дім, жінку і дитину і, отже, весь народ, його будучину й активність. Держава — це внутрішня форма, “буття-у-формі” нації, а історія у прописному смислі і є та сама держава, яка взята не як дещо рухоме, а як самий рух. Жінка, як мати, є історія; чоловік як воїтель і політик, робить історію”.

В Україні жінка посідала визначне місце у суспільному житті, була більш вільною, самостійною порівняно з жінками в інших країнах. Відомі приклади, коли ще за часів Київської Русі жінки брали активну участь у політичному житті. Наприклад, будучи регентшею, велика княгиня Ольга очолювала два посольства у Візантії, мати Івана Грозного — Олена Глинська

значною мірою впливала на державні справи. Княгиня Анна

мати князя Данила Галицького — також брала активну участь у політичному житті тощо.

Відомо, що за порадою митрополита Леонтія князь Володимир у 1001 р. заснував чоловічий і жіночий училищні монастирі, в яких навчали грамоті. Київський жіночий монастир був одним з перших подібних навчальних закладів Європи, а не тільки Київської Русі.

Домостроївський уклад утверджується на Русі, починаючи з XVI ст. Саме тоді влада сконцентрувалася в руках царя, а освічені жінки, такі як Ксенія Борисівна Годунова, жінки царя Олексія Михайловича — Марія Милославська і Наталія Наришкіна, сестри Петра І — царівни Софія і Наталія — стали рідкістю.

Тільки XVIII ст. проходить під знаком жінок: Катерина І, Анна Іоанівна, Анна Леопольдівна; Єлизавета Петрівна, Катерина П — ціла плеяда видатних відомих правительниць. У той час, коли у просвітницькій Франції у цілому ряді бібліотек книжки, які були написані жінками, зберігалися окремо, а твори П. Ронсара, Ж.Ж. Руссо, Ж. Лафонтена, Вольтера, П.Ж. Беранже заборонялися як “неблагопристойні”, у Росії княгиня Дашкова, яку називали “Руською Мінервою”, стала президентом Академії наук, а жіноча освіта стала предметом царської турботи, і, виходячи за рамки приватної, домашньої освіти було створено ланку в загальній системі освіти.

Навчальна система Катерини II, яка була сформована під впливом просвітників Дж. Локка і Ж.Ж. Руссо, зумовила у 1765 р. створення товариства шляхетних дівчат для 200 вихованок. Вони мали стати “взірцем жіночих достоїнств”. Статут товариства, що пізніше було реорганізовано у Смольний монастир, був належно оцінений першими інтелектуалами Європи — Вольтером, Я. Грімом, Д. Дідро. Кожна з вихованок

Смольного мала перебувати там 12 років, починаючи з б-річного віку. Навчальний план Смольного для того часу був дуже гуманним і узагальнював передовий педагогічний досвід.

Середня жіноча освіта мала становий характер. Вона була доступною переважно для дівчаток із дворянських сімей. Саме для них були створені 27 закритих закладів за типом Смольного інституту і приватні пансіони, які вперше виникли за часів царювання дочки Петра І — Єлизавети Петрівни.

На честь імператриці Марії Олександрівни було названо спеціальне відомство — Відомство Імператриці Марії, яке курирувало питання освіти. У 1894 р. в Росії було 276 середніх жіночих навчальних закладів з 75 тис. учнів, 163 гімназії Міністерства народної освіти, 31 інститут благородних дівиць з 7,8 тис. учнів, 51 училище Святого синоду із 13,2 тис. учнів.

Загальновизнаною є думка, що рівень культури кожного народу визначається ставленням до жінок. “Від давніх давен, — писав Іван Франко, — всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться із своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди. Свободна воля жінки находить тут далеко більше пошанування, ніж, наприклад, у великоросів; в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, бо навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається. Ніякого важнішого діла мужик не робить без поради з жінкою, бо дуже часто розумна і відважна жінка уміє у всім поставити свою волю супроти мужикової. Що вже й говорити о тім, що через таке чесне і людське держання жіноцтво руське мусило й само своїм характером вийти далеко краще, розвитіше, ніж се бачимо у сусідніх племен. Се також признали трохи чи не всі етнографи, не кажучи вже о великій щирості і ніжності чуття, котре такими чистими перлами вилилося в незлічимих чудово гарних піснях жіночих; уже сама зверхня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна; само його сміле та певне виступування супроти чужих жінок серед людського народу”.

Питання “чоловік — жінка” найскладніше і найважче як у соціальному, так І в психолого-педагогічному аспектах. Мабуть, жодна раціональна педагогічна думка в історії людства не народжувалася у таких тривалих пекельних муках, як та, що стосується справедливого розв’язання проблеми взаємин між чоловіком і жінкою. Мабуть, у висвітленні жодної проблеми педагогіки, а тим більше філософії чи соціології, немає стількох різних тлумачень і нашарувань, як у проблемі “чоловік — жінка”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)