Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Міжнародні концепції встановлення інвалідності

Міжнародні концепції встановлення інвалідності



Медико-соціальна модель інвалідизації особистості відображена у “Міжнародній класифікації порушень, зниження працездатності та соціальної недостатності”, основу якої становить таксономія порушень, обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності. Відхилення від норми у біологічному стані людини позначається терміном “порушення”. Порушення — це будь-яка втрата чи аномалія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури чи функції. Вважається, що цей термін місткіший, ніж “вада” і “розлад”, тому що охоплює не тільки розлади і дефекти, але й інші аномалії —- втрату органа, кінцівок, частини тіла. У поняття “порушення” входять також аномалії розумової діяльності. Як один з його аспектів розглядається функціональне обмеження.

Обмеження життєдіяльності розуміється як будь-яке обмеження чи відсутність (в результаті порушення) здатності здійснювати діяльність способом, який вважається нормальним для людини. Обмеження життєдіяльності — це зниження здатностей у комунікації, самообслуговуванні, орієнтації у просторі й часі, контролю за своєю поведінкою, витривалості. Ступінь обмеження може бути тимчасовим чи постійним, оборотним чи необоротним, прогресивним і регресивним. Це процес, в результаті якого обмежуються функції організму і діяльності людини у повсякденному житті, тобто він є наслідком порушення чи психологічної реакції на нього. Відповідно до цього специфікація соціального втручання має бути узгодженою зі здібностями індивіда і його особливими потребами у безбар’єрній архітектурі, спеціальному навчанні, допоміжних пристроях і засобах, у температурному режимі, освітленні тощо.

Соціальну недостатність розглядають як такий недолік індивіда, який випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, за яких людина не може виконувати в повному обсязі звичну для її становища роль у житті (залежно від віку, статі, соціального і культурного стану). Соціальна недостатність характеризує невідповідність між потребами людини та її становищем і очікуваннями самого індивіда або соціальної групи, до якої він належить. Соціальна недостатність виникає в разі ізольованості індивіда від сім’ї, відсутності мобільності й фізичного доступу до об’єктів соціального оточення та засобів комунікації, фізичної залежності від інших людей, низького рівня комунікації, незадоволеності потреби у самореалізації. Тобто поняття “соціальна недостатність” означає порушення у соціальній сфері людини, відсутність умов для гармонізації та гуманізації відносин людини і оточення. Тому поняття “соціальна недостатність” протилежне поняттю “соціалізація” та відображає соціальні, економічні і культурні наслідки порушення функцій організму, що спричинюють інвалідизацію індивіда.

Очевидна відсутність чіткої робочої диференціації інвалідів призвела до змішування понять “дефект”, “інвалідність”, “непрацездатність”, “соціальна недостатність”. У минулому у багатьох країнах, а в Україні і до цього часу, засоби ідентифікації соціальної недостатності, як правило, залежали від встановлення рівня працездатності та ступеня важкості захворювання. Надання висновку про інвалідизацію особистості на основі вади розвитку і функціонального обмеження не позбавлене сенсу при важких формах психічних порушень, порушеннях опорно-рухового апарату і комбінованих формах патологічних станів. За інших умов цей підхід передбачає припущення про відсутність компенсаторних механізмів особистості чи її педагогічну занедбаність.

Із медичної моделі інвалідизації особистості випливають специфіка надання допомоги інвалідам: лікування; догляд, нагляд; надання пенсій, пільг, грошової допомоги; спеціальне навчання і виховання. її кінцева мета — забезпечення виживання особистості в умовах, які не пристосовані до потреб інваліда.

Одна з умов соціального захисту інвалідів — визнання того факту, що попри всі профілактичні заходи завжди будуть люди з інвалідністю. Це означає, що необхідно виявляти і ліквідовувати перешкоди до повної їх участі у житті суспільства. Зокрема, навчання має, по можливості, проходити у звичайній школі, інвалідам молодого віку необхідно надати можливість отримання освіти і роботи.

Це водночас підтверджує не тільки рівні права, але і рівні обов’язки інвалідів перед суспільством: виконання їх ролі у суспільстві та обов’язків дорослих громадян. Формування позитивного іміджу інваліда у суспільній свідомості є важливою умовою їх інтеграції, адже здорові люди бачать перш за все ознаки інвалідності: білу тростину, інвалідну коляску, милиці, слуховий апарат, але не бачать саму людину, особистість.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)