Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальна робота (Тюптя Л.Т.) скачати онлайн-> Соціальний захист інвалідів всіх вікових груп

Соціальний захист інвалідів всіх вікових груп



Основним законом України із соціального захисту інвалідів є Закон “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 12 березня 1991 р. № 875-12. Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

У законі зазначається, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

У законі визначаються цільові сфери створення умов для нормальної життєдіяльності інвалідів, такі як: діяльність державних органів влади, освіта, профорієнтація і працевлаштування, участь інвалідів у прийнятті рішень, матеріальне і соціальне оточення, фінансування соціальних проектів і програм із соціального захисту інвалідів. На виконання закону були прийняті ряд підзаконних і правових актів, національні програми, які регулюють механізм його реалізації.

У ст. 2 закону визначається поняття інвалід. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті.

У законі зазначається, що дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв’язку до особливостей інвалідів.

Порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з урахуванням здатностей інваліда до професійної і побутової діяльності. Види та обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

Для проведення реабілітаційних заходів медичними закладами розробляється індивідуальна програма реабілітації, якає обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством праці і соціальної політики України, Міністерством охорони здоров’я України та місцевими радами народних депутатів України. Представники республіканських громадських організацій інвалідів є членами колегій згаданих міністерств. Міністерство праці і соціальної політики України спільно з іншими міністерствами і відомствами, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм з реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання.

Групи інвалідності в Україні визначаються відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності від 28 грудня 1991 р. № 16.01/20. Залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя група інвалідності. Питання про встановлення груп інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення ґрунтується на оцінюванні комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховуються: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потреба в різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та ін.

При огляді у медико-соціальних експертних комісіях у кожному випадку, незалежно від захворювання чи дефекту, проводиться комплексне обслідування усіх систем організму хворого з метою об’єктивного оцінювання стану здоров’я і ступеня соціальної адаптації, використовуються дані функціональних і лабораторних методів дослідження, проводяться опитування хворого, аналіз необхідних документів. Звертається увага на особисті установки інваліда, можливість соціальної адаптації. Огляд ґрунтується на принципах медичної етики і деонтології.

При винесенні рішення про інвалідність складається індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається питання про потребу в різних видах реабілітації, соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги.

При нестійких, зворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму з метою спостереження за ефективністю лікування та проведення реабілітаційних заходів, станом здоров’я і ступенем соціальної адаптації проводиться періодичний огляд інвалідів через 1—3 роки.

При стійких, незворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму, неможливості поліпшення перебігу захворювання і відновлення соціальної адаптації, внаслідок неефективності вжитих реабілітаційних заходів, інвалідність установлюється без зазначення строку переогляду.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації,

контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу в постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушення функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома можливе виконання різних видів праці.

Підставою для встановлення другої групи інвалідністі є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.

Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, зниження кваліфікації, значні утруднення у виконанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів).

Сьогодні державна політика соціального захисту інвалідів здійснюється відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інших законодавчих актів, норми яких визначають додаткові державні соціальні гарантії окремим категоріям інвалідів: інвалідам війни, інвалідам з числа осіб, котрі постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АБС, інвалідам з числа військовослужбовців тощо.

Пенсійне забезпечення інвалідів здійснюється згідно з законами України “Про пенсійне забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також іншими законодавчими актами, зокрема “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Таке законодавче розмежування питань соціального захисту інвалідів унеможливлює реалізацію соціальної політики в єдиному напрямі для всіх категорій громадян.

Законом України “Про психіатричну допомогу”, прийнятим Верховною Радою України 22 лютого 2002 p., визначено правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою на підставі пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлено обов’язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту особам, які страждають на психічні розлади.

З метою поліпшення соціального захисту дітей-інвалідів 16 листопада 2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”. Цим законом передбачені заходи, спрямовані на поліпшення матеріального забезпечення дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, зокрема цим категоріям інвалідів надається право на державну соціальну допомогу, яка виплачується замість пенсії.

Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в Законах України “Про освіту”, “Про дошкільне виховання”, “Про загальну середню освіту” тощо. Значну увагу приділено вирішенню проблем дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку в Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347.

Законодавством України про працю передбачена система пільг для працюючих інвалідів, працівників, які мають дітей-інвалідів. Встановлення цих пільг спрямовано на створення умов для реалізації інвалідам повною мірою свого конституційного права на працю, на створення умов для продуктивної та безпечної праці інвалідів під час прийому на роботу та звільнення з неї.

Нормативно-правова база з питань соціального захисту інвалідів була значно розширена в останні роки. Протягом 2000—2001 p.p. до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” були внесені суттєві зміни і доповнення щодо оподаткування, створення належних умов для соціально-трудової та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення умов для працевлаштування та ін.

Для поліпшення умов перевезення пасажирів з ураженням опорно-рухового апарату у вересні 2001 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження “Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переобладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках”. Передбачено серійний випуск уніфікованих вітчизняних транспортних засобів, які б забезпечували маломобільним групам населення і, насамперед, інвалідам на візках рівні з іншими громадянами можливості у користуванні міським пасажирським транспортом.

Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями є одним із пріоритетних напрямів Стратегії подолання бідності, затвердженої Указом Президента України від 15 серпня 2001 р. № 637, оскільки інвалідність тісно пов’язана з бідністю.

Зроблені певні кроки зі створення правової бази у сфері реабілітації інвалідів. Указами Президента України затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 pp., створено Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, постановою Кабінету Міністрів України схвалено Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні.

Побудова правової бази виходить із того, що не лише декларується той чи інший набір гарантій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а й законодавчо встановлюється процедура їх впровадження і контролю за реалізацією, яка здатна забезпечити втілення всієї сукупності соціальних пряв осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільному житті.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальна робота (Тюптя Л.Т.)