Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> Що вивчає соціологія

Що вивчає соціологія



Сама назва науки (від лат. sосіеtаs — суспільство або socius — товариш) свідчить про те, що предметом дослідницького інтересу соціології має бути суспільство, тобто суспільність людей. Однак допитливий читач зауважить, що суспільство (у різних своїх проявах) вивчається багатьма науками: історичними, економічними, правничими тощо. Причетними до дослідження соціальної природи людини, тих чи інших явищ суспільного життя є також численні гуманітарні науки. Що ж вирізняє соціологію серед цього розмаїття наук, кожна з яких має власну, більш або менш визначену предметну галузь?

Тривалий час специфіку соціології, на відміну від так званих часткових, конкретних суспільних наук, вбачали в її узагальню-вальному, інтегративному характері, у зосередженості на дослідженні сутності будь-яких форм соціальності. Проте таке тлумачення специфіки соціології давно вже не задовольняє сучасних суспільствознавців, які не без підстав вважають, що це — рецидив старого соціально-філософського мислення. Скепсису додає ще й та обставина, що, як свідчить історія науки, предметна сфера будь-якої галузі знань з часом зазнає певних змін, модифікуючись із появою нових пізнавальних можливостей та практичних потреб. Мабуть, саме це дало вченим привід для жарту: “Фізика — це просто те, чим займаються фізики”.

Дотеп не позбавлений певного сенсу, адже сьогодення науки, її актуальна проблематика, сучасні турботи можуть слугувати вагомим і переконливим аргументом на користь того чи іншого способу самовизначення науки. Тому і ми розпочнемо розмову про еволюцію предмета соціології саме з питання, чим займаються соціологи, на чому переважно сконцентровані їхні увага та зусилля.

Поглянемо спочатку на тематику світових конгресів соціологів, які відбувалися протягом останньої чверті XX ст. під опікуванням Міжнародної соціологічної асоціації:

1978 р. (Упсала, Щвеція) — Шляхи соціального розвитку;

1982 р. (Мехіко) — Соціальна теорія та соціальна практика;

1986 р. (Делі) — Соціальні зміни: проблеми та перспективи;

1990 р. (Мадрид) —- Соціологія в єдиному світі: подібності й відмінності;

1994 р. (Білефельд, Німеччина) — Кордони, що перетинаються, та солідарності, що змінюються.

1998 р. (Монреаль) — Спадок соціології, майбутнє соціальної науки.

2002 р. (Брісбен, Австралія) — Соціальний світ у двадцять першому сторіччі: амбівалентний спадок та зростаючі зміни.

Детальне ознайомлення з програмою кожного конгресу свідчить, що увага цих наукових форумів тяжіла до аналізу двох супротивних тенденцій сучасного історичного розвитку. З одного боку, це глобалізація виробничих, економічних, соціально-політичних, культурних взаємодій та взаємозалежностей, конвергенція суспільних утворень різного рівня. З іншого боку, саме протікання названих процесів відбувається у формах виокремлення та локалізації, за поглиблення соціокультурних відмінностей, зростаючої дивергенції та конфліктності інтересів. Прояв цих суперечливих тенденцій набув особливої гостроти й драматизму в XX столітті — за доби побудови національних індустріальних держав на теренах колишніх імперій, світових та локальних воєн, трагічних соціальних експериментів та екологічних катастроф, приголомшливих науково-технічних досягнень і досі злиденного існування більшості населення планети.

Для розколених і поляризованих посттоталітерних суспільств надзвичайної актуальності набуває проблематика XIII конгресу 1994 р. Численні міжетнічні та міжконфесійні протистояння й війни, взаємні територіальні претензії, економічні й соціальні кризи, втрата ціннісних орієнтирів, радикалізація політичних “флангів” зробили сучасний світ непередбачуваним і небезпечним. Тому головна мета конгресу, як охарактеризував її екс-президент Міжнародної соціологічної асоціації Нейл Смелзер, полягає в тому, щоб розкрити й осмислити широку сферу невизначеностей і змін, які охопили увесь світ останніми десятиліттями і справили значний вплив на суспільне життя. Зокрема, це проблема національних держав, де природними є поважання суверенітету власної держави та лояльність до неї. Звідси — проблема національної солідарності, тобто солідарності громадян, народу, держави. Проте ця ідея зустрічає опір з боку інших конституюючих елементів, що пов’язано зі згадуваними вже процесами глобалізації промислового виробництва, торгівлі, фінансів” культури, засобів масової інформації та втратою контролю окремих держав над власним майбутнім. Субнаціональні рівні теж вимагають власної частки суверенності й свого типу солідарності. Йдеться про солідарність окремих суспільних груп, яка виникає на основі регіональної, мовної, релігійної, статевовікової спільності, специфіки зайнятості або стилю життя тощо. Виникають також нові соціальні рухи, які, у свою чергу, породжують нові типи солідарності, як, наприклад, солідарність природо-охоронців, правозахисників, феміністський рух тощо.

Ознайомившись таким чином з турботами світового соціологічного співтовариства, перейдемо до проблем вітчизняних учених. У сфері фундаментальних досліджень, здійснюваних переважно академічними та університетськими фахівцями, ми знайдемо ту саму націленість на вирішення нагальних проблем сьогодення. Це — економічна, соціальна та політична трансформація; соціальне самопочуття людей, їх самовизначення за умов ціннісної дезорієнтації, а то й конфліктності; нові суспільні утворення та ідентичності тощо. Значна увага приділяється удосконаленню методичних і технічних засобів дослідницької роботи. Саме з освоєння набутків світової науки в цій галузі й розпочалось у нашій країні відродження соціології, адже розвідки у сфері суспільствознавчої теорії тривалий час були з відомих причин практично унеможливлені. Цим пояснюється та обставина, що серед надбань вітчизняних соціологів значно переважають прикладні та методичні розробки. Серед них слід назвати насамперед ті, що пов’язані з проведенням виборчих кампаній, вивченням громадської думки, діяльності численних засобів масової інформації тощо.

Зазначимо ще одну втішну й обнадійливу обставину — вихід теоретичної соціології за межі традиційної проблематики та усталених концепцій і помітний потяг наукової молоді до новітніх методологічних пошуків на перетині компетенції соціології, соціальної психології, культурології та інших гуманітарних наук. Йдеться про поглиблення інтересу дослідників до особистості, її повсякденних турбот та переживань, утаємничених горизонтів її спілкування та взаємодії з безпосереднім оточенням. Ця проблематика людської поведінки в малих групах, аналіз мікропроцесів соціального буття становлять особливий пласт дослідницької культури та теоретичних понять, що істотно відрізняються від великих, усереднених, а отже, й абстрактніших категорій, якими досі задовольнялася переважна більшість соціологічних шкіл. Поєднання ж макросоціологічного аналізу зі зростаючим проникненням у мікропроцсси людського спілкування, міжгрупової комунікації, функціональної взаємозалежності та обміну діяльністю обіцяє, на думку багатьох сучасних теоретиків, сягнути горизонтів більш тонких механізмів соціальної взаємодії, розкрити фундаментальні підвалини людської суспільності.

Ми навели лише кілька прикладів дослідницької діяльності в галузі соціології як науки. Сподіваємося, що це дасть читачеві змогу скласти попереднє уявлення про предметну сферу цієї галузі знань. Перейдемо тепер до ознайомлення з її історією, обставинами виникнення та шляхами розвитку.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)