Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> Теорія соціальних дій

Теорія соціальних дій



У своїх соціологічних працях Ф. Знанецький безліч разів підкреслював, що соціальні дії становлять найважливішу складову соціальних явищ. Саме поняття соціальної дії слугує йому провідною теоретичною категорією, яка віддзеркалює внутрішню динаміку будь-яких соціальних систем. У світі культури соціальна дія, за Ф. Знанецьким, є тим посередником, який забезпечує динамічний зв’язок між суб’єктивними і об’єктивними елементами цього світу. Особливо добре таке розуміння представлене у книзі “Польський селянин у Європі та Америці” (1918— 1920, у співавторстві з Вільямом Томасом), де настанова і соціальна цінність були подані як два полюси людської культури: настанова — полюс суб’єктивний, соціальна цінність — полюс об’єктивний. Соціальна дія трактувалась як динамічний процес, що зв’язує ці полюси.

Сутнісною характеристикою будь-яких соціальних дій є те, що вони є діями свідомими. Полювання на хижого звіра, рибальство, випікання хліба, купівля меблів, зведення будинку, участь у релігійних відправленнях, віршування, виконання симфонії — все це різновиди свідомих людських дій. Деякі з них порівняно нетривалі та прості (рибальство, купівля меблів). Ці дії Ф. Знанецький називає елементарними, маючи на увазі, що їх уже не можна розкласти на простіші дії. Інші дії (зведення будинку, творення симфонії) тривають довше і є складними, виконання їх потребує тривалого поєднання багатьох простіших операцій.

Соціальні дії сутнісно відрізняються від інших людських дій. Соціальними діями польський соціолог вважає дії, головними предметами яких виступають свідомі індивіди або групи людей. Незалежно від того, якими є ці дії — індивідуальними чи колективними, вони впливають на свій предмет з метою викликати у нього певні та бажані (з огляду на суб’єкта дії) реакції. Ф. Знанецький доходить висновку, що соціальна дія репрезентує динамічну систему цінностей, які взаємодіють одна з одною. Структура цієї системи складається з двох видів цінностей — первинних і вторинних. Первинні цінності — це люди як суб’єкти та предмети дії. Предмет соціальної дії відрізняється від усіх можливих об’єктів людської активності тим, що подібно до суб’єкта дії він є свідомою, розуміючою людською істотою, здатною до взаємних дій та ініціювання їх.

Єдність суб’єкта і предмета у Ф. Знанецького виникає зі спільності їхнього ціннісного статусу. І справді, діючий суб’єкт у будь-який момент може стати предметом соціальної дії. Предмет соціальної дії з такою самою вірогідністю може перевтілитися в суб’єкта дії. У житті, де більшість безпосередніх взаємовідносин, переважно неформальних контактів, має характер постійного взаємообміну, так і трапляється. Теоретична соціологія намагається взяти до уваги цю обставину, про що свідчить і концепція польського вченого. В емпіричній соціології суб’єкт і предмет, як відомо, чітко розмежовуються, що має вагоме значення для операціоналізації понять. Проте і в цьому разі слід враховувати, що відносини між суб’єктом і предметом мають перехідний характер.

Система соціальної дії охоплює не тільки первинні, а й вторинні цінності. Останні репрезентують людські витвори чи натуральні об’єкти, яким люди надають цінності. У цілому вторинні цінності, за Ф. Знанецьким, становлять свого роду динамічну платформу соціального контакту. Процес соціальної дії, отже, не вичерпується тільки взаємодією первинних цінностей. Активну участь у ньому беруть і вторинні цінності, на ґрунті чи з приводу яких чиниться соціальна дія. Кожна цінність, втягнута такою дією, обов’язково пов’язується з будь-якими іншими цінностями. В результаті ці зв’язки модифікують емпіричний зміст і значення цінностей, що взаємодіють. Те, що робиться чи буде зроблено стосовно конкретної цінності, залежить прямо чи опосередковано від того, що було зроблено чи робиться щодо інших цінностей, і навпаки. Протікання дії, отже, передбачає певний динамічний порядок взаємозалежних замін, яким у процесі його здійснення підлягають як первинні, так і вторинні цінності.

Структура соціальної дії як системи гомеостатичного типу, що саморегулюється, складається, за Ф. Знанецьким, з чотирьох елементів. По-перше, мають існувати певні індивіди чи певні спільноти, на які спрямована дія суб’єкта. Тому перший елемент е соціальним предметом. По-друге, щоб дія була результативною, має існувати щось таке, за допомогою чого суб’єкт може чинити вплив на соціальні предмети. Другий елемент, отже, є певним соціальним інструментом. Третій елемент репрезентує соціальний метод — спосіб, яким використовується соціальний інструмент, коли суб’єкт намагається чинити вплив на соціальні предмети. Четвертим елементом є соціальна реакція, тобто результат соціальної дії, який з’являється після її завершення. Всі чотири елементи тісно пов’язані між собою, утворюють єдину цілісність.

На думку Ф. Знанецького, соціальні дії як найпростіший вид соціальних даних є ґрунтом звичаїв і законів, соціальних ролей і групової організації. Про них можна навіть зазначити, що вони становлять той матеріал, з якого виникають більш складні соціальні утворення. З цієї причини вивчення соціальних дій має попереджувати й обумовлювати інші соціологічні дослідження. Водночас польський учений застерігає від психологічного редук-ціоналізму в поясненні джерел соціальної дії. Соціолог, наполягає вчений, повинен розглядати дії не з огляду на суб’єкт дії, а з огляду на “системи, що утворені цими діями”. Отже, пояснення соціальної дії польський учений пов’язує не з психологією діючого суб’єкта, а швидше з тим місцем, яке він посідає в соціальній структурі. Які ж принципові причини детермінують виникнення певних дій у певних ситуаціях?

Відповісти на це запитання Знанецький намагається за допомогою поняття взірця дії. Поняття “взірець” учений запозичив з культурної антропології, де воно використовувалося для позначення повторюваних, сталих поведінкових реакцій людей, таких, наприклад, як ритуал вітання. У своїй праці “Соціальні дії” польський соціолог визначає взірець як конфігурацію ознак людської дії, характерних для багатьох дійових осіб, а тому поширених у взаємодіючих колах і групах. У його подальших працях з’являється ціле сімейство споріднених понять, пов’язаних певним чином з поняттям взірця: “взірець дефініції ситуації”, “ідеологічна модель настанови”, “норма поведінки” тощо. Всі ці поняття є важливими інструментами аналізу системи соціальної дії. За Ф. Знанецьким, розуміння соціальних явищ з їх гуманістичним коефіцієнтом — це, власне, пошук і знаходження взірців, які й реалізуються суб’єктами дії.

На відміну від М. Вебера, Ф. Знанецький виключав можливість редукції складних соціальних структур до соціальних дій. На його думку, такі складні структури, як соціальні відносини, соціальні ролі, соціальні особи і соціальні групи, не можна звести до менш складних структур: групу, наприклад, до індивідів або відносин, а відносини — до окремих соціальних акцій тощо. Кожна складна структура є чимось більшим, ніж комбінація менш складних структур, і містить у собі такі зміст і значення, форми і функції, яких немає у менш складних структурах. З часом науковий інтерес ученого дедалі більше зосереджується саме на складних соціальних структурах.

Ф. Знанецький був одним з небагатьох представників гуманістичної соціології, котрі відхиляли тезу про принципову різницю методів наук про природу і наук про культуру. Він вважав, що ці дві групи наук відрізняються одна від одної тільки предметом, а не методом. Цієї позиції він дотримується в методологічному підході до людських дій. У праці “Науки про культуру” вчений підкреслює, що людські дії можуть бути науково досліджені за допомогою тих самих методів, які використовують для дослідження природничих та органічних систем.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)