Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> Статусні групи

Статусні групи



Сукупність індивідів, що мають однаковий статус, називається статусною групою. Традицію соціологічної інтерпретації ста-тусних груп започаткував М. Вебер. Поряд з економічним устроєм, тобто способом розподілу матеріальних благ, він виокремлював також соціальний устрій — спосіб розподілу честі й слави (поваги та визнання). Статусні групи утворюються індивідами, що перебувають у подібній статусній ситуації, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж.

Стабільність оцінок престижу забезпечується стилем життя, якого дотримуються індивіди певної статусної групи. Статус визначає, де і в якому будинку жити, коло друзів та знайомих (“своє коло”) — тих, з ким пристойно дружити, кого належить запрошувати в гості, які товари купувати і в яких магазинах, чому надавати перевагу у вільний час, як відпочивати й розважатись та багато іншого. Отже, наявній позиції має відповідати стиль життя чи стиль споживання, певний смак та навички дотримуватися правил і ритуалів, що регулюють повсякденне життя. Іншими словами, статусні групи — це групи певного “стилю життя”, що цілеспрямовано культивується.

Вироблення стилю споживання і відповідної поведінки вимагає багаторічного навчання, майже не піддається корекції, часто передається у спадок. Що і як людина повинна робити, як реагувати на ті чи інші ситуації — все це становить своєрідний кодекс честі та моралі, а іноді закріплюється в етикеті, наборі правил, які впорядковують взаємодію індивідів та їхню колективну поведінку.

За М. Вебером, основні риси статусних груп найбільшою мірою властиві станам феодального суспільства. їхнє становище в суспільстві, пільги та привілеї закріплені юридично, спираються на традицію і монопольне, ніким не заперечуване володіння благами, можливостями, ресурсами. У середньовічному Китаї основою статусу було не матеріальне багатство, а кваліфікація державних чиновників, яка вдосконалювалася тривалою гуманітарною освітою, навчанням літературному стилю ведення ділових паперів та каліграфії. Станом було і російське дворянство з його привілеями вільно розпоряджатися землею, карати та милувати кріпаків, повністю їм підвладних, а також обов’язком нести повинність державної служби. До того ж зубожілий дворянин залишався дворянином, злидні, що раптом випадали на його долю, не обмежували його привілеїв. Не обставини життя, а лише воля монарха могла позбавити статусу, який байдужий до економічних факторів.

Важливою соціальною функцією станів була охорона існуючих привілеїв, остаточне закріплення їх за собою. Мета полягала в тому, щоб не дати відмінностям у манерах і смаках можливості нівелюватись, зникнути, не піддатись тенденції до уніфікації, тобто зберегти соціальну дистанцію. Лише прагнення до такої мети ініціює процес перетворення станів на більш-менш закриті суспільні утворення пастоподібного типу з обмеженнями або навіть забороною контактів та шлюбів з представниками інших каст, із збільшенням кількості ритуальних дій та церемоній, розвитком культів тощо. Шлюб дворянина із селянкою, посполитого — з дочкою козацького полковника був винятком, слугував основою сюжетів народної любовної лірики та більш пізніх літературних творів.

Було б помилкою стверджувати, що час статусних груп залишився в минулому. Справді, в Середні віки кожний ремісничий цех мав відмінності в одязі, правах та привілеях. Наприкінці XVIII ст. у Росії та Україні знать (дворянство) відокремилась від черні (козаків, селян) життєвими звичаями, освітою, манерами та мовою, спрямовуючи повсякденне спілкування на європейський — німецький чи французький — лад. Нині обличчя суспільства визначає економічний устрій. Зрозуміло, що класи, професійні групи та категорії практично не мають ознак станів у розумінні володіння юридично закріпленими правами та життєвими можливостями. Настійливіше, ніж будь-коли, сучасні соціологи ведуть мову про настання “масового суспільства”, “масової культури”, підкреслюючи наростання одноманітності в житті суспільства та індивідів. Проте звідси не випливає, що сучасні спільноти, групи позбулися абсолютно всіх ознак груп “стилю життя”.

Культурі та стилю життя “мас” сьогодні впевнено протиставляються культура і стиль життя “еліти”. Услід за Вільфредо Федеріко Парето, до еліти зараховують, по-перше, незначну кількість індивідів, що досягли великих успіхів у своїй про* фесійній діяльності, здобувши непересічні результати. Це, як правило, генії і просто таланти, що виявляють неабиякі здібності в різних сферах діяльності: економіці, мистецтві, науці, спорті. По-друге, еліта — досить вузьке коло осіб, що мають державну та політичну владу в суспільстві. Престижний відпочинок і престижне споживання, наслідування високої моди стають можливими, тому що склалася індустрія задоволення смаків та домагань еліти, а ті, хто належить до неї, мають можливості та засоби культивувати такий стиль життя, який їм до вподоби.

Носієм ознак статусних груп є не лише еліта. В сучасних суспільствах ці ознаки іноді властиві етнічним групам, що зберігають традиційний спосіб життя та звичаї, надають перевагу усталеним і доступним заняттям. У такому становищі опинилися сьогодні в економічно процвітаючих країнах вихідці з країн, що розвиваються: турки у ФРН, мексиканці у США. Етнічні меншини взагалі є більш замкненими і досить стабільно відтворюють традиційний стиль життя — чи то природним шляхом, чи вимушено, під впливом зовнішніх обставин.

Крім того, становленню соціального порядку або, інакше кажучи, підвищенню значення розподілу авторитету, честі й слави сприяє економічна і політична стабільність на тлі надто уповільненого господарського зростання, як це сталося в 70—80-ті роки в СРСР. Честь і славу за економічні, будівельні та інші успіхи заведено було адресувати правлячій партії та її лідерам. Саме тоді розквітла система державного нагородження орденами і медалями, що сприяла формуванню статусних груп, причому декотрі з них починали “закриватися”, обґрунтовуючи усіма доступними засобами та закріплюючи права на володіння ресурсами і можливостями. В колишньому СРСР цей процес обслуговували система прихованого розподілу дефіцитних матеріальних благ, “спеціальні” підприємства, які виробляли продукцію та надавали послуги для наділених владою прошарків, контроль над зарубіжними поїздками (обмеження виїздів), а також внутрішньо групові шлюби.

І навпаки, будь-які технологічні, економічні, політичні та соціальні перетворення порушують і послаблюють статусний порядок, висуваючи на передній план, про що й зазначав М. Вебер, класову ситуацію. 90-ті роки в Україні — це десятиліття формування нового економічного устрою, тобто розподілу багатства, престижу і стилю життя. З’ясувалося, що нові економічні групи населення, матеріальне існування яких ґрунтується на недержавних формах власності, досягаючи фінансового і матеріального добробуту, водночас утверджують себе і як статусні групи. Перетворення житла на товар, наприклад, відкрило нові можливості для територіального розосередження різних “класів” і груп населення.

У великих містах з розвиненою структурою послуг та мережею магазинів завжди престижніше було жити в центрі, а масове будівництво розгорталося на околицях. У 90-ті роки інтен-сивнішим став процес перерозподілу житла (обмін квартири на фінансові можливості) між групами населення, що мали різні економічні можливості: одні з периферійних районів переселилися в центр, інші у зворотному напрямку, треті віддавали перевагу власному будинку на околиці міста. Стандарти споживання узгоджувалися з фінансовими можливостями через доступність імпортних товарів, мережу дорогих магазинів, туристичних агентств тощо. Адже промисловість України, сфера послуг не в змозі були забезпечити різноманітність стилів життя, оскільки не мали такої орієнтації ні раніше, ні до середини 90-х років. Проте відносна свобода зарубіжних поїздок, проникнення на український ринок товарів закордонного виробництва сприяли культивуванню обраного стилю життя. Отже, склалися передумови (про більше поки що говорити завчасно) для формування статусних характеристик новими економічними групами.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)