5.2. Основні властивості держави



Держава являє собою особливу політичну організацію суспільства, структуровану певним чином. Про це свідчить спеціальний апарат, що складається з особливого розряду людей, які наділені публічно-владними повноваженнями і професійно виконують функції управління, охорони економічного, соціального і політичного ладу суспільства, у тому числі шляхом примусу. Влада держави характеризується суверенітетом. Вона диктує правила поведінки, обов’язкові для всього населення; стягування податків і зборів для потреб державного апарату, формування загальнонаціонального бюджету.
Держава — це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою апарату державної влади управління справами суспільства, реалізує суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов’язкового значення, гарантує права і свободи людини і громадянина, законність і правопорядок. Держава — це суверенна політико-правова територіальна організація публічної влади соціально неоднорідного суспільства. Вона завжди відрізнялася від інших додержавних (що існували до неї) і недержавних (існуючих поряд з нею) інститутів і організацій своїми специфічними ознаками і рисами.
1. Наявність публічної політичної влади. Спільним поняттям для усіх варіантів розуміння сутності держави є поняття публічної політичної влади. Саме вона — визначальний інституціональний елемент держави.
У суспільстві існують різні види особистої і соціальної влади — влада глави родини, влада рабовласника чи феодала над рабом або слугою, економічна влада власників на засоби виробництва, духовна влада (авторитет) церкви. Усі вони являють собою або індивідуальну, або корпоративну, групову владу, яка існує в силу особистої залежності підвладних, не претендуючи на загальність, не є публічною.
Влада ж публічна поширюється за територіальним принципом, їй підкорюються усі, хто перебуває на “підвладній” території. Для публічної влади неважливо, чи пов’язані підвладні спорідненням, етнічними, іншими узами, чи ні. Публічній владі на її території підкоряються всі, включаючи іноземців (за невеликим винятком), осіб без громадянства та громадян даної держави.
Публічна влада має політичний характер, здійснюється особливою верствою людей, котрі професійно управляють суспільством. Важливою відмінною рисою держави є наявність поряд з апаратом влади і управління специфічного апарату примусу. Він складається з армії, поліції, розвідки, контррозвідки, в’язниць. Апарат публічної політичної влади має монополію на примус, включаючи можливість застосування насильства на всій підвладній території й стосовно всього населення. Ніяка соціальна влада не може конкурувати з публічною політичною владою і застосовувати силу без її дозволу.
Наявність публічної влади має принципове значення для будь-якої держави. Саме це відрізняє державу від первісного суспільства (у якому влада мала суспільний характер) та від влади інших суб’єктів.
2. Для держави характерна територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах. У додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду обумовлювалася кровним спорідненням. Причому рід часто не мав точно визначеної території, пересувався з одного місця на інше. У державно-організованому суспільстві кровноспоріднений принцип організації населення утратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип територіальної організації. Державна влада територіально поширюється, тобто впливає не на саму територію, простір, а на людей, що знаходяться в межах цієї території. Таким чином, територіальний елемент держави — це простір, у межах якого діє державна влада.
Держава має чітко локалізовану територію, на яку поширюється її суверенна влада, а населення, якщо на ній проживає, перетворюється на підданих чи громадян держави. Виникають, таким чином, просторові межі держави. Територія держави є свого роду матеріальною базою будь-якої держави, без якої вона не може існувати. Під територією держави розуміється простір, у межах якого здійснюється державна влада. Територіальний розподіл населення неминуче спричиняє адміністративно-територіальний розподіл для найоптимальнішої організації державної влади і управління. Уся територія держави розбивається на ряд адміністративно-територіальних одиниць — округи, провінції, області, краї, дистрикти, графства, райони тощо.
Від недержавних організацій (профспілок, політичних партій та ін.) держава відрізняється тим, що вона уособлює все населення країни, яке проживає в межах певної території, поширює на нього свою владу. На відміну від держави, профспілки і політичні партії, інші політичні організації об’єднують у своїх лавах лише частину населення, створюються добровільно за тими чи іншими інтересами.
3. Державний суверенітет. Поняття “державний суверенітет” виникло у процесі переходу від феодалізму до капіталізму, коли треба було відокремити державну владу від церковної і надати їй винятково монопольного значення. Нині суверенітет — обов’язкова ознака держави. Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенстві, самостійності, повноті і незалежності.
Верховенство і повнота державної влади всередині країни означає: універсальність її впливу на все населення, на всі партії та громадські організації цієї країни; можливість скасувати всяке рішення будь-яких інших суспільних і політичних організацій; наявність у неї таких засобів впливу, яких ніяка інша суспільна влада не має (армія, поліція чи міліція, в’язниці та ін.). Самостійність проявляється у здатності державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всього суспільства правила поведінки, встановлювати і забезпечувати єдиний правопорядок, визначати права й обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних і громадських організацій. На зовнішньополітичній арені суверенітет держави проявляється в незалежності та рівноправності у відносинах з іншими державами.
Таким чином, державний суверенітет всередині країни і поза нею виявляється у винятковому, монопольному праві держави вільно вирішувати всі свої справи без стороннього втручання.
Поряд з державним суверенітетом існує суверенітет народу і суверенітет нації. Суверенітет народу означає повновладдя народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. У більшості конституцій сучасних держав містяться вказівки на те, що їхня влада походить від народу і належить народу. Теоретично державна влада повинна виражати інтереси народу і служити народу. Однак на практиці це не завжди так. Державна влада і суверенітет не завжди збігаються з народною владою і суверенітетом. Під суверенітетом нації розуміється повновладдя нації у вирішенні характеру свого життя, самовизначення шляхом утворення самостійної держави.
4. Характерною ознакою держави, поряд із зазначеними особливостями, є податкова система і податки. Спочатку вони необхідні лише для того, щоб утримувати армію, поліцію й інші примусові органи, а також державний апарат. Пізніше вони стали поширюватися і на різні, здійснювані державою, соціальні, освітні, медичні, культурні, виховні й інші програми.
5. Нерозривний зв’язок держави і права. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить їх легітимними (легальними), тобто законними. Держава здійснює свої функції у правових межах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамки законності, підпорядковує їх конкретному правовому режиму.
6. Крім названих ознак, кожна держава виділяється своїми символами, пам’ятними датами, атрибутами. У кожної держави є свій гімн, прапор, герб, установлюються правила офіційного поводження, традиції, форми звертання людей один до одного і вітання.
7. Державна влада здійснюється специфічними методами. До методів здійснення державної влади належать переконання та примус. Переконання — це метод активного впливу на волю і свідомість людини ідейними і моральними засобами для формування у неї поглядів, заснованих на розумінні сутності державної влади, її цілей та функцій.
Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй притаманного методу здійснення влади — державного примусу. Державний примус — це психологічний, матеріальний та фізичний (насильницький) вплив уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах держави. Державний примус повинен бути правовим, тобто чітко закріплений нормами права.

Запитання і завдання для самоконтролю
1. Які існують основні підходи до розуміння сутності держави?
2. Що являє собою публічна влада і чим вона відрізняється від інших форм влади?
3. Розкрийте поняття державного суверенітету.
4. Охарактеризуйте типовість територіального поширення державної влади.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова)