Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> § 5. Інституціоналізація організацій

§ 5. Інституціоналізація організацій



Спорідненість між соціальною організацією і соціальною інституцією виявляється не тільки в тому, що їхні функції спрямовані на упорядкування поведінки людей, а й у тому, що практично завжди наявні тенденції до інституціоналізації організацій, надання їм культурного змісту. Так було і на ранніх етапах історії людства, коли не існувало відмінностей між організацією і інституціями. Як було з’ясовано культурантропологами, що досліджували так звані традиційні суспільства, всі зразки поведінки в них виходили з культурної традиції, а вся організація суспільного життя мала інституціональну форму. Такою була описана Броніславом Малиновським система обміну на островах Тробріана. Обмін суто господарського змісту заради задоволення буденних потреб набував глибокого релігійного і символічного забарвлення. Організація повсякденного життя була органічно пов’язана зі світом магії, коли елементарним діям, спрямованим на задоволення первинних потреб, надавалося містичного значення, і, навпаки, релігійна практика, ритуальні відправи сприймалися як суто практичні дії, пов’язані з буденним життям. Хоча злиття світу магії із повсякденним життям гальмувало будь-яку інновацію в традиційних суспільствах, воно водночас забезпечувало порядок і соціальну стабільність.

Яскравим прикладом інституціоналізації є історична доля ринкової економіки. Звернімось до класиків соціології. На думку М. Вебера, саме культурний чинник — протестантський етос — зумовив інституціоналізацію сучасного ринкового господарства, надавши йому сенсу в категоріях релігії. У своїй роботі “Протестантська етика і дух капіталізму” М. Вебер докладно проаналізував процес “акультурації” ринкового господарства, а тим самим — його інституціоналізації, завдяки впливові кальвіністського різновиду протестантської релігії. Кальвінізм утверджував віру в те, що Бог заздалегідь вирішує долю людини в потойбічному світі. Доля одних людей — спасіння і вічне блаженство, інших — муки пекла. На ґрунті такого віровчення виникла певна психологія. Віруючі хотіли знати, за яких умов можна потрапити до “обранців” Бога. Протестантизм стверджував, що божа благодать знаходить свій прояв у матеріальних благах, успіху в професійній діяльності за умови працьовитості, дисциплінованості, самоконтролю. На цьому ґрунті створювалася протестантська трудова етика, яка, на думку М. Вебера, надавала організації ринкової економіки культурного змісту. З цього, однак, не випливає, що тільки релігійний культурний чинник зумовлював інституціоналізацію ринкової економіки. Сам М. Вебер враховував такі фактори, як зростання попиту на товари та послуги, підвищення ролі військового бюджету, модернізація підприємств тощо, які безумовно стимулювали зростання виробництва. Крім того, М. Вебер вважав, що, хоча протестантська етика і відіграла

важливу роль у XVI ст., пізніше вплив її на економіку згасає, а інституціоналізованість підтримується і розвивається під впливом секуляризованих культурних цінностей.

Процеси інституціоналізації сучасних формальних організацій досліджував Ф. Селзнік. На його думку, інституціоналізація відбувається на певному етапі існування організації внаслідок накопичення традицій, а також під впливом свідомих зусиль керівників. Завдяки інституціоналізації організація забезпечує діяльність персоналу, індентифікацію індивідів з організаційними цілями, стабільність і злагоду своїх структурних елементів. Добрим прикладом у цьому відношенні став досвід сучасних фірм і корпорацій.

Моделлю інституціоналізації для японських фірм, наприклад “Соні”, стала ціннісно-нормативна система традиційної соціальної інституції — родини. Як наголошував президент компанії “Соні” Маріта Акіо, головне завдання менеджера полягає у формуванні такої системи стосунків з робітниками, яка б стимулювала ставлення до корпорації як до рідної сім’ї, розуміння того, що у робітників і керівників одна доля. “Наша політика, — підкреслює Акіо, — полягає в тому, що, де б ми в світі не були, ми ставимося до людей, яких найняли, як до членів родини “Соні”, як до дорогих колег”*.

Інституціоналізація сучасних формальних організацій передбачає формування певної ідеології, культурного етосу, які надають цілям і самій організації характеру суспільної місії. На ґрунті організаційної ідеології створюються зразки поведінки членів організації, певні ритуали і символи, її соціальний образ. Наприклад, символом є прапор військового підрозділу, який, попри все, не можна віддати ворогу. Окрім такої явної символіки, як прапор, є більш витончені приклади символіки. Цікавий у цьому аспекті приклад наводить А. Камінський. Керівник великої фірми викликав до свого кабінету молодого практиканта і сказав йому: “Я помітив, що Ви маєте звичку прослизати коридором під стінкою, крокуєте згорблений. Наші працівники ходять серединою коридору, з прямою спиною. Ви повинні пам’ятати про це, якщо маєте бажання працювати у нас”.

Манера крокувати, піклування про свій зовнішній вигляд, стиль мовлення — все це набуває символічного значення. Організаційні символи і ритуали створюють образ організації, яка інституціоналізується, її культурне обличчя. Разом з тим всі ці процеси мають і суто функціональний характер. За умов сучасного поділу праці, особливо у галузі економіки, робітник лише фрагментарно бере участь у виробничому процесі, кінцевим результатом якого є деякий продукт або послуга. Сама праця на робочому місці не створює психологічних умов для того, щоб пишатися результатами окремих трудових операцій. Такою умовою є усвідомлення належності до певної організації, підприємства, фірми. Отже, інституціоналізація організацій, набуття ними культурної легітимності стають стимулом для підвищення продуктивності праці, ефективності їхньої діяльності.

Основні поняття і терміни розділу

Бюрократія — ієрархічна, така, що ґрунтується на безпосередній службовій залежності підлеглих від керівників, урегульована правовими приписами організація, персонал якої одержує постійну грошову винагороду за роботу.

Інституція соціальна — 1) група осіб, покликана вирішувати справи, важливі для певної спільноти, для виконання функцій; 2) форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються певними членами групи від імені всієї спільноти; 3) комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, що мають на меті задоволення потреб групи і регулювання поведінки її членів. Специфічними ознаками інституції є сталість її форми, орієнтованість на розв’язання основних соціальних проблем, культурний статус і культурна легітимність.

Організація соціальна — 1) цільова група, створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів; 2) комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, спрямованих на досягнення визначених цілей; 3) сам процес регуляції соціальних дій.

Поведінка приватна — поведінка, яка вважається такою, що не має значення для долі спільноти, тому вона не цікавиться цією поведінкою і не контролює її.

Поведінка публічна — поведінка, яка вважається істотною, важливою для долі соціальної групи, задоволення її потреб, реалізації спільних цінностей.

Порядок соціальний — стан взаємозв’язку, упорядкування між процесами задоволення потреб і реалізації інтересів індивідів; така поведінка людей, завдяки якій стає можливим існування спільноти як цілісності, може виконувати свої функції і досягати поставлених цілей.

Рекомендована література

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Избранные произведения. — М.: Прогресс, 1990.

Войтович С, О. Соціальні інститути суспільства: Рід, влада, власність. — К.: Ін-т соціології НАН України, 1998.

Гидденс Э. Социология // Социологические исследования. — 1994. — № 2.

Смелзер H. Социология. — M.: Феникс, 1994.

Человек и общество. Хрестоматия. — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. — Гл. 4.

Kaminski A. L. Institucje і organizacje // Socjologia: Problemy podstawowe. — Warszawa: PWN, 1994.

Szczepanski I. Elementarne pojecia socjologii.— Warszawa- PWN 1970.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)