8.2. Форма державного правління



Дана характеристика форми держави пояснює, з яких основних інститутів складається організація державної влади, як вони формуються і як взаємодіють один з одним. Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо вищих і центральних її органів, структуру, компетенцію, порядок утворення, тривалість їхніх повноважень, взаємовідносини з населенням, ступінь участі останнього в їх формуванні та функціонуванні.
Форми правління розрізняються залежно від того, здійснюється верховна влада однією особою чи колегіально від імені народу. У зв’язку з цим і виділяють монархічні та республіканські форми правління.
У монархії (термін “монархія” грецького походження, означає “єдиновладдя”) вищі повноваження державної влади здійснюються одноособовим правителем, який отримує владу у спадщину і, як правило, довічно.
Які ж юридичні ознаки монархічної форми правління? Державу очолює монарх, який отримує владу за принципом крові, успадковуючи її. Він не несе ніякої юридичної відповідальності за свої політичні дії. У його руках зосереджена вся повнота верховної державної влади. На міжнародній арені монарх одноосібно представляє свою державу.
У теорії розрізняються монархії необмежені, або абсолютні, й обмежені (конституційні), що, у свою чергу, поділяють на дуалістичні і парламентські.
Абсолютна монархія являє собою різновид монархічної форми правління, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усієї повноти державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також духовної (релігійної) влади в руках монарха.
Донині збереглося вісім абсолютних монархій: Бахрейн, Бруней, Ватикан, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. В абсолютних монархіях монарх здійснює усю повноту законодавчої та виконавчої влади.
Особливий різновид абсолютної монархії — абсолютна теократична монархія — форма організації державної влади, при якій остання належить церковній ієрархії. Сьогодні найяскравішим прикладом такої монархії є держава-місто Ватикан. Законодавча, виконавча і судова влада у Ватикані належать папі, який обирається довічно колегією кардиналів.Конституційна (обмежена) монархія — різновид монархічної форми правління, при якій влада монарха обмежена конституцією, існує виборний законодавчий орган — парламент і незалежні суди. Конституційна (обмежена) монархія вперше виникла у Великобританії наприкінці ХVІІ ст. у результаті буржуазної революції. Конституційна монархія буває дуалістична і парламентська.
Дуалістична монархія є історично перехідною формою від абсолютної монархії до парламентської. При дуалістичній монархії влада монарха обмежена конституцією, але монарх фактично зберігає значні владні повноваження у сфері виконавчої влади, що ставить його в центр усієї політичної системи цієї держави. Так, в дуалістичній монархії уряд несе відповідальність безпосередньо перед монархом. Саме як дуалістичну монархію можна охарактеризувати форму правління, що існувала в Російській імперії з 17 жовтня 1905 р. до лютневої революції 1917 р., а також у кайзерівській Німеччині (1871– 1918). Дуалістична монархія існує в Марокко, Йорданії, Таїланді, Непалі, Малайзії.
Парламентська монархія представляє собою форму монархічного правління, при якій монарх — це номінальний глава держави, у якого немає реальних владних повноважень. Фактичні повноваження державної влади здійснюють парламент і утворюваний ним уряд. Конституція формально відносить до компетенції монарха широке коло питань, але він не має права вирішувати їх самостійно. У парламентських монархіях правове положення монарха істотно обмежене, тобто, як у відомому крилатому вислові: “Король царює, але не управляє”.
Така форма правління існує в Японії, Великобританії, Іспанії, Швеції, Норвегії, Данії, Голландії, Бельгії та ін.
Республіка (від лат. respublica — суспільна справа) — це форма правління, що характеризується виборністю глави держави, іменованого, як правило, президентом, поряд з яким функції державного управління виконують й інші органи влади. Їй притаманні такі ознаки, як колегіальність, розподіл державно-владних повноважень, виборність, відповідальність, відносна короткостроковість виконання повноважень.
Це колективне правління. Усі вищі представницькі органи державної влади — різного роду збори, ради, комітети тощо — мають складну структуру, наділяються чітко визначеними, тільки їм властивими повноваженнями у сфері законотворчості. Рішення, прийняті вищими представницькими органами законодавчої влади, приймаються відповідно до встановленої законом процедури, шляхом голосування і вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала кваліфікована чи проста більшість.
Республіканське правління засноване на принципі поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Парламенту доручається приймати закони. Уряду та іншим виконавчо-розпорядчим органам — виконувати закони, організовувати їх виконання. Судовим органам — здійснювати правосуддя.
Великі відмінності від монархії має республіка й у сфері формування органів влади: вищі представницькі органи формуються демократичним шляхом, через вибори. У різних країнах існують різні виборчі системи. Але непорушним залишається той факт, що в республіці народ так чи інакше, але обов’язково бере участь у формуванні органів державної влади.
Посадові особи в республіці несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.
У республіці органи влади обираються на певний строк. Виняток роблять тільки для судових органів у деяких країнах, де судді, щоб забезпечити фактичну незалежність, обираються чи призначаються довічно. У більшості країн установлюється додаткове обмеження щодо того, скільки разів можна бути обраним на ту чи іншу посаду. Інакше кажучи, у республіці реалізується принцип змінюваності.
Сучасна практика державного республіканського будівництва знає два основних види республіки — президентську і парламентську, а також змішану (напівпрезидентську) республіку.
У президентській республіці, зразком якої є США, існує чітке розмежування повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади. Тут найбільш послідовно проведений в життя принцип поділу влади, а відносини між гілками влади будуються на основі механізму стримувань і противаг.
І законодавча, і виконавча влада у президентській республіці формуються безпосередньо народом. Главою виконавчої влади є президент, який поєднує виконавчі повноваження з функціями глави держави, не несе політичної відповідальності перед парламентом. В уряді міністри кожний окремо підпорядковані президенту.
Парламент займається винятково законотворчістю, не втручається у формування уряду і здійснення виконавчої влади. Парламент несе відповідальність тільки перед виборцями, тому тут неможливий достроковий розпуск парламенту. Президент не має права законодавчої ініціативи і не втручається в законодавчий процес.
Президент позбавлений права розпуску парламенту, і навпаки, парламент може порушити проти президента процес його відсторонення від влади (імпічмент). Це відбувається тоді, коли президент допускає зловживання владою, скоює злочин, грубо порушує Конституцію.
Уряд формується президентом і відповідальний перед ним. Головна ознака цієї форми правління — відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику.
Судді призначаються президентом за згодою верхньої палати парламенту не з політичної приналежності кандидатів, а з їх компетентності й моральних якостей. У США судді призначаються довічно. Верховний Суд дає тлумачення Конституції, обов’язкове для всіх.Президентська республіка досить поширена в багатьох країнах, насамперед в Латинській Америці, де вона іноді має характер “супер-президентської”, в якій президент концентрує в своїх руках надмірні повноваження.
Парламентська республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту в системі органів державної влади, перед яким уряд несе політичну відповідальність. У парламентських республіках парламент не тільки здійснює законодавчу діяльність, але й формує уряд, який відповідальний перед парламентом, тобто парламент має право висловити уряду недовіру чи відмовити в довірі.
Головна ознака парламентської республіки — політична відповідальність уряду перед парламентом. Відповідальність ця носить солідарний характер: недовіра одному члену уряду, особливо його главі, тягне відставку всього уряду в цілому. Тут уряд формується тільки парламентським шляхом з лідерів партії, що одержали більшість у парламенті, і залишається при владі доти, доки він має у своєму розпорядженні підтримку парламентської більшості. Особливістю цього виду республіки є наявність посади прем’єр-міністра, якого обирає (призначає) парламент.
В парламентській республіці президент, якого обирає парламент, є лише номінальним главою держави, в основному виконує представницькі функції.
До парламентських республік можна віднести Австрію, Італію, Індію, Молдову, Німеччину, Фінляндію, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію і деякі інші країни.
Змішана республіка як форма правління сполучає в собі ознаки і президентської, і парламентської республіки. Але таке співвідношення буває різним, залежно від цього виділяють парламентсько-президентську і президентсько-парламентську республіки.
Від президентської республіки запозичується посада президента, який обирається народом, володіє певними виконавчими повноваженнями. Від парламентської республіки береться парламентська відповідальність виконавчої влади. Для змішаної республіки характерним є те, що президент і парламентська більшість можуть конкурувати між собою при формуванні уряду. Президент бере безпосередню участь у призначенні глави уряду, має ряд повноважень, що дають йому можливість активно втручатися в політичний процес. До цих країн належать Ірландія, Ісландія, Португалія, Фінляндія, більшість посттоталітарних країн Європи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова)