Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 4. Адміністративно-процесуальний статус громадянина

§ 4. Адміністративно-процесуальний статус громадянина


Поняття і види адміністративно- процесуального  статусу
Адміністративно-процесуальний статус громадянина слід розглядати в широкому й вузькому значеннях, які співвідносяться між собою як ціле й частина.
У вузькому значенні це сукупність юридичних якостей, якими громадянина наділяє держава. Насамперед це права й обов’язки. Ставлення держави до громадян у сфері адміністративного права і процесу виражається також через інші юридичні категорії, наприклад правових гарантій прав, свобод і обов’язків громадян. Інакше кажучи, все, що законодавчо оформляє становище громадянина в суспільстві, опосередковує види зв’язків і відносин між державою і громадянином, слід розуміти як правовий статус громадянина у широкому значенні.
Отже, у вузькому значенні адміністративно-процесуальний статус громадянина — це сукупність врегульованих адміністративно-процесуальними нормами правових можливостей громадян як носіїв суб’єктивних прав і обов’язків щодо участі в адміністративно-процесуальній діяльності.
У широкому значенні адміністративно-процесуальний статус громадянина — це сукупність усіх закріплених в адміністративно-процесуальних нормах правових засобів, з допомогою яких визначається становище громадянина в адміністративному процесі. Доцільно виділити наступні види адміністративно-процесуального статусу громадянина:
– загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів проваджень;
– особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень;
– одиничний адміністративно-процесуальний статус для конкретного учасника процесу за конкретних обставин.
Реалізація одиничного статусу громадянина пов’язана зі стадіями, етапами проваджень та окремими процесуальними діями. Ілюструючи це положення, відзначимо, наприклад, що абсолютно для всіх громадян, котрі беруть участь у процесі, законом передбачено право на одержання інформації, на конституційному рівні закріплено право на оскарження в суді дій посадових осіб. Зазначені права характерні для всього адміністративного процесу, а отже, вони можуть бути віднесені до загального адміністративно-процесуального статусу громадянина, аналізуючи який, ми натрапляємо на особливий процесуальний статус. Так, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення спостерігаємо сукупність процесуальних прав і обов’язків, характерних для цього провадження і закріплених законодавцем у самостійному розділі КпАП.
Зміст адміністративно- процесуального статусу
Зміст адміністративно-процесуального статусу громадянина складається з кількох елементів, які органічно взаємодіють. Слід виділити наступні елементи.
1. Адміністративно-процесуальні права належать до виду суб’єктивних прав громадян. Через механізм суб’єктивних прав реалізується ширша за змістом категорія “права людини і громадянина”.
Адміністративно-процесуальні права громадян можуть бути поділені на групи (види). Залежно від стадії адміністративного процесу це:
– права, пов’язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина (зокрема, право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо);
– права, пов’язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб’єктів. Зокрема, це права на ознайомлення з матеріалами справи, на отримання роз’яснення підстав застосування до нього примусових чи адміністративно-попереджувальних заходів;
– права, які дають можливість громадянину впливати на хід і результати адміністративного процесу. Як найчисленніша група, адміністративно-процесуальні права найбільш повно закріплені законодавцем, хоча більшою мірою це стосується юрисдикційних проваджень. Наприклад, права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання тощо;
– права, пов’язані з можливістю оскарження громадянином дій і рішень компетентних органів та посадових осіб.
Залежно від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав можна виділити:
– права, які громадянин реалізує самостійно;
– права, реалізацію яких згідно із законом громадянин делегує іншим особам (законним представникам).
Нарешті, за способом дії слід виділити:
– адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину треба зробити певні дії, наприклад заявити клопотання про надання йому перекладача;
– адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину немає необхідності реально діяти (наприклад, право на розгляд заяви в установлений законом конкретний термін). Адміністративно-процесуальні права другого виду, як правило, не закріплені в нормативно-правових актах. У більшості випадків вони випливають із процесуальних обов’язків інших суб’єктів адміністративного процесу. Очевидно, що співвідношення адміністративно-процесуальних прав громадян і відповідних їм обов’язків компетентних органів та посадових осіб є найважливішим фактором реальності й дієвості арсеналу процесуальних прав особистості.
2. Адміністративно-процесуальні обов’язки громадян є найважливішою складовою їхнього правового статусу. Вони тісно пов’язані із суб’єктивними правами громадян, проте є самостійною правовою категорією. Адміністративно-процесуальні обов’язки можуть встановлюватися не тільки державою, її органами, а й іншими уповноваженими суб’єктами.
На відміну від адміністративно-процесуальних прав обов’язки менш детально регламентовані чинним законодавством. Перелік адміністративно-процесуальних обов’язків громадян досить короткий, конкретні вказівки на них містяться переважно в нормах, які регламентують порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення. Ці обов’язки стосуються громадян, котрі беруть участь у провадженні як особи, притягувані до відповідальності, чи як такі, що сприяють здійсненню провадження (свідок, експерт, перекладач). Спільним для всіх цих осіб обов’язком є явка на виклик органу, який здійснює провадження справи. Інші процесуальні обов’язки передбачені для свідка, експерта, перекладача й зумовлені їх роллю в процесі. До таких обов’язків законодавець відносить обов’язок свідка дати правдиві й повні свідчення та відповісти на поставлені запитання (ст. 272 КпАП); обов’язок експерта дати об’єктивний висновок щодо поставлених перед ним питань (ст. 273 КпАП); обов’язок перекладача зробити повний і точний переклад (ст. 274 КпАП).
Деякі адміністративно-процесуальні обов’язки формулюються законодавцем у вигляді різних умов. Зокрема, для провадження у справах про адміністративні правопорушення обов’язок адвоката підтвердити свої процесуальні повноваження сформульовано так: “Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає юридична консультація” (ст. 271 КпАП).
На обсяг адміністративно-процесуальних обов’язків громадян впливає низка факторів, через які вони стають учасниками проваджень і носіями специфічних адміністративно-процесуальних обов’язків. До таких факторів, наприклад, належать:
– наявність підопічних. Виступаючи як опікуни або піклувальники, громадяни набувають адміністративно-процесуальні обов’язки, пов’язані з виконанням специфічних функцій у цій ролі;
– володіння або користування в установленому законом порядку об’єктами власності (житловим будинком, автомобілем, катером тощо). Так, власник автомобіля або особа, котра користується автомобілем за дорученням, повинні виконувати конкретні адміністративно-процесуальні обов’язки при реєстрації автомобіля в ДАІ, проходженні технічного огляду тощо;
– проведення певного роду діяльності. Так, громадяни, котрі виступають як приватні підприємці, несуть адміністративно-процесуальні обов’язки у сфері одержання ліцензій на проведення підприємницької діяльності, у сфері стосунків із податковими органами тощо.
3. Адміністративно-процесуальні законні інтереси громадянина виникають у зв’язку з адміністративно-процесуальною діяльністю. Вони посідають окреме місце у складі адміністративно-процесуального статусу громадянина, безпосередньо стосуються адміністративно-процесуальних суб’єктивних прав і обов’язків, але не збігаються з ними.
Громадяни як суб’єкти адміністративного процесу мають досить широкий діапазон інтересів, проте не всі з цих інтересів можуть бути законними. Так, навряд чи можна визнати законним інтерес громадянина, пов’язаний із приховуванням окремих фактів, які можуть, на його думку, негативно вплинути на бажане для нього рішення у конкретній справі. Тому тут треба чітко визначити, що законними слід визнавати ті процесуальні інтереси громадянина, які, хоч і пов’язані з його суб’єктивними процесуальними правами й обов’язками, але дозволяються державою і не обмежують при цьому інтересів інших суб’єктів процесу.
Існують різні рівні законних інтересів громадян. Так, можна говорити про загальні законні інтереси громадян — учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, ухвалення законного й обґрунтованого рішення в справі) і окремі, або персоніфіковані (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію в зв’язку із зверненням до компетентного державного органу).
Іноді законні інтереси пов’язані не тільки із суб’єктивними адміністративно-процесуальними правами й обов’язками громадян, а й з конкретними процесуальними обов’язками відповідних органів та посадових осіб, з положеннями, які регламентують порядок певних дій. Наприклад, можна говорити про наявність законних адміністративно-процесуальних інтересів громадянина у зв’язку з обов’язком відповідальних посадових осіб здійснювати особистий прийом громадян. Реальна в цьому випадку й наявність законних інтересів у зв’язку з положеннями, що регламентують порядок проведення особистого прийому.
Незважаючи на активне використання, категорія законних інтересів дотепер не одержала законодавчого визначення. Чітке тлумачення законодавцем поняття законних інтересів у сфері адміністративного процесу сприяло б повнішій реалізації громадянами свого адміністративно-процесуального статусу, а також вдосконаленню правозастосовчої діяльності відповідних державних органів.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)