16.4. Способи і види правотворчості



Правотворчість може бути класифікована за різними критеріями. Наприклад, залежно від способу встановлення правових норм розрізняються три способи правотворчості:
1) безпосередня діяльність уповноважених державних органів;
2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у вигляді правового звичаю або вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);
3) безпосередня правотворчість народу, проведена у формі всенародного голосування (референдуму).
За юридичною силою та суб’єктами можна виділити п’ять основних видів правотворчості: законотворчість, підзаконна правотворчість, локальна нормотворчість місцевого самоврядування (муніципальне право), пряма безпосередня правотворчість, договірна нормотворчість.
Серед усіх видів правотворчості виділяється законотворчість, що зумовлено найвищою юридичною силою нормативно-правових актів, які ухвалюються таким шляхом. Законотворчість — це діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів. Закон — нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, відрізняється певною стабільністю, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий вищим представницьким органом законодавчої влади (парламентом) в особливому процедурному порядку.
Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення: питання конституційного ладу; принципи організації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади і самоврядування; основні права, свободи і обов’язки громадян, гарантії їх забезпечення; основні умови створення і діяльності суспільних і політичних організацій; рішення питань прийняття і зміни бюджету; оподатковування; встановлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони, міжнародних відносин тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова)