Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова) скачати онлайн-> 20.3. Форми безпосередньої правореалізації

20.3. Форми безпосередньої правореалізації



1. Виконання норм права являє собою реалізацію зобов’язуючих норм, виконання суб’єктом покладених на нього обов’язків активного типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб’єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов’язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов’язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов’язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.
2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб’єкти утримуються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб’єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони. Суб’єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі. Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм до сягається не в силу здійснення активних дій суб’єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.
Як приклад дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.
Виконання і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов’язковий характер: суб’єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.
3. Використання суб’єктивного права — здійснення суб’єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб’єктивні права. Суб’єкти на власний розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов’язаних з реалізацією заборон і юридичних обов’язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб’єкт керується своїми власними інтересами.
Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад — здійснення громадянами своїх конституційних прав: на об’єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб’єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.
Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб’єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов’язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов’язком.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова)