Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> “Гарфінкелінг”, або метод руйнування

“Гарфінкелінг”, або метод руйнування



Отже, вчений виходить з гіпотетичного твердження, згідно з яким в основі соціальної взаємодії лежать буденні передумови, правила, що маються на увазі (тобто фонові очікування) і визначають перебіг її. Ці передумови схожі в усіх учасників актуальної ситуації. Перед початком зустрічі учасники передбачають таку єдність контекстуального знання. Впевненість у цьому ґрунтується на успішному, раціональному, адекватному перебігу попередніх схожих взаємодій. Г. Гарфінкель сподівався, що порушення нормального перебігу взаємодії виявить у чистому вигляді фонові очікування, які лежать в основі актуальної ситуації. Він скористався оригінальним експериментальним засобом — методом руйнування стабільних і впорядкованих повсякденних соціальних ситуацій. Г. Гарфінкель залучив до проведення дослідження студентів-добровольців і здійснив чотири серії експериментів.

Технологія експериментів першої серії була такою. Експериментатор як учасник повсякденної соціальної ситуації відмовляється інтерпретувати, розуміти описи очікувань, пояснень, переживань інших учасників. Він висловлює сумнів щодо адекватності описів вербально або мімікою та жестами. Пояснення визнаються нераціональними, спільний запас знань — недійсним, як наслідок — ситуація стає некерованою. Подальша цілеспрямована взаємодія ускладнюється чи взагалі стає неможливою, оскільки немає основи її — спільних буденних передумов як засад взаємодії. Отже, експериментатор мав залучити незнайомого або товариша до звичайної розмови, а потім вдавати, що він не розуміє значення повсякденних розмовних висловів на кшталт “як справи?”, і наполягати, щоб співрозмовник пояснив значення своїх реплік. Наведені нижче випадки — типові приклади таких зустрічей.

Випадок 1

Суб’єкт: Привіт, Рей! Як почувається твоя дівчина? Експериментатор: Що означає “як почувається”?Ти маєш на увазі фізичне чи духовне самопочуття?

(С): Я просто питаю, як вона почувається… Що це з тобою?

{має роздратований вигляд).

(Е.): Нічого. Все ж поясни, що ти маєш на увазі?

(С): Гаразд, облишмо… Як справи на факультеті?

(Е.): Що означає “як справи”?

(С): Ти сам розумієш, що це означає.

(Е.): Але я справді не розумію.

(С): Що з тобою? Ти нездужаєш?

Випадок 2

Мій друг сказав мені: “Поквапся, інакше буде пізно”. Я запитала, що він має на увазі під “пізно” і до якого моменту часу це відноситься. На його обличчі з’явилися подив і злість: “Що за безглузді запитання! Чого це я повинен пояснювати такий вислів? Що з тобою сьогодні? Чому я повинен усе відкласти Й аналізувати, чи так я кажу? Всі розуміють мою мову, ти що — виняток?”.

Випадок З

“Жертва” привітно помахала рукою. (С): Привіт… Як справи?

(Е.): У якому розумінні? Моє здоров’я, мої фінансові справи, мої успіхи в університеті, мій душевний стан чи мій…

(С.) (обличчя почервоніло, раптово перестає себе контролю’ вати): Та ти що? Я просто намагаюся бути з тобою ввічливим, а ти… Якщо відверто, до біса мені твої справи!

Випадок 4

Розмовляючи зі своєю нареченою, експериментатор запитував про значення різних слів, які вона вживала…

Перші півтори хвилини вона відповідала на запитання, неначе вони були обґрунтованими і природними. Відтак після кожного запитання вона двічі або тричі повторювала: “Чому ти запитуєш мене про це?” Вона розхвилювалася і здавалася наляканою, вираз обличчя і жести її стали неконтрольованими. Вона скаржилася, що я змушую її нервувати; вимагала, щоб я “припинив”… Взявши журнал, вона прикрила ним своє обличчя, потім зробила вигляд, що захоплена читанням. Коли я запитав, чому вона розглядає журнал, вона стиснула губи й ігнорувала будь-які подальші зауваження.

У другій серії студента-експериментатора інструктували наближати обличчя до обличчя співрозмовника, щоб їхні носи доторкнулися. Наслідком було сприйняття співбесідником поведінки експериментатора як сексуально мотивованої. Цікаво, що саме так тлумачили дії студента всі, з ким він спілкувався, незалежно від статі, віку, характеру попередніх контактів з ним.

Експерименти третьої серії будувалися так, щоб задовольнити цікавість Г. Гарфінкеля щодо запитання: як людина дивитиметься на знайому ситуацію і що вона побачить у ній, якщо вимагати від неї сприйняття ситуації як такої, що не є “очевидною” та “реальною”. Перед студентами ставилося завдання спостерігати протягом години у своїй домівці за поведінкою домочадців так, нібито вони були квартирантами. їх інструктували не діяти згідно з цією роллю, а тільки спостерігати й описувати домашні сцени. Візьмемо уривок зі звіту, який ілюструє типовий випадок: “Невисокий огрядний чоловік зайшов у дім, поцілував мене у щоку і запитав: “Як успіхи в університеті?”. Я ввічливо відповів. Він пройшов до кухні, поцілував молодшу з двох жінок і привітався з іншою. Молодша жінка запитала мене: “Що ти хочеш на обід, любий?” Я відповів: “Нічого”. Вона знизала плечима і більше нічого не сказала. Старша жінка, бурмочучи, пересувалася по кухні. Чоловік помив руки, сів за стіл і розгорнув газету. Він читав, поки обидві жінки не подали їжу. Усі троє сіли. Вони обмінювалися порожніми балачками про події дня. Літня жінка сказала щось іноземною мовою, викликавши сміх інших”.

У своїх звітах студенти “біхевіоризували” домашні сцени, тобто описували поведінку їх учасників. Люди, стосунки і дії описувалися безвідносно до їхньої історії, місця сцени в сукупності життєвих обставин. Студенти зазначали, що такий погляд на домашні ситуації було важко підтримувати. Вони мали докласти великих зусиль, щоб думати про звичні об’єкти — людей, меблі, розташування кімнати — як про незнайомі. Багато звітів закінчувалися різними варіантами на тему “Я зрадів, коли час експерименту минув і можна було повернутися до свого справжнього Я”. “Справжнє Я” вони вбачали у “звичайних” обставинах і діях.

В експериментальних ситуаціях четвертої сери Г. Гарфінкель просив студентів не тільки спостерігати, а й поводити себе вдома так, начебто вони квартиранти. Така роль передбачає вияв стриманості й офіційності, властивої незнайомим людям. У себе вдома вони повинні були вживати офіційні звернення, розмовляти тільки тоді, коли до них зверталися; брати дозвіл на користування ванною, телефоном, книгами тощо. Деякі студенти побоювалися, що таке завдання спричинить конфлікт у сім’ї і відмовилися виконувати його. Студенти-учасники, які взяли на себе роль квартирантів, були вражені результатами цього експерименту.

Члени сім’ї виглядали цілком розгубленими. Вони наполегливо прагнули зрозуміти причини таких дивних вчинків. Студенти повідомляли, що зміна їхньої поведінки викликала подив, потрясіння, тривогу, збентеження, розгубленість і гнів; багато хто з рідних вважали “гравця” недоброзичливим, неуважним до інших, егоїстичним, неввічливим і навіть непорядним. Домочадці вимагали пояснення: “Що сталося? Що з тобою трапилося? Може, тебе вигнали з коледжу? Ти захворів? Чому ти такий зарозумілий? Ти справді з’їхав з глузду чи просто прикидаєшся?” Члени сім’ї намагалися зрозуміти ситуацію згідно із здоровим глуздом, спираючись на попередні зрозумілі мотиви поведінки студента: вій “занадто багато працював в університеті”, “захворів”, “знову посварився з нареченою” тощо.

Ці експерименти мали на меті, зруйнувавши фонові очікування, позбавити об’єкти і явища взаємодії їхніх побутових, звичних функцій. Г. Гарфінкель пише, що як тільки учасники ситуації позбавляються своїх загальновідомих засад, оточення стає “специфічно безглуздим”. Таке безглузде середовище може викликати в учасників збентеження, непевність, внутрішній конфлікт, психосоціальну ізоляцію, загальну стурбованість, яку не можна пояснити, а вони, своєю чергою, супроводжуються різними симптомами сильної деперсоналізації. Структури взаємодії виявляються відповідно дезорганізованими. Такі ознаки свідчать про першорядну важливість фонових очікувань — фундаментальних, але прихованих структур соціального універсуму.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)