Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> § 2. Теорія конфлікту

§ 2. Теорія конфлікту



Теорія “соціального конфлікту”, конфліктологічний підхід, конфліктна традиція — все це позначення важливого напряму розвитку соціологічної думки XX ст. У руслі цієї парадигми з’явилося чимало цікавих концепцій, яскравих теоретиків та праць. Теорія конфлікту вийшла на авансцену сучасного соціологічного знання у 60—70-х роках, витіснивши традиційно впливові позитивістські течії, викликавши гостру полеміку в соціологічних колах, стимулюючи постановку низки проблем розвитку соціологічної науки. Вона посідає в наші дні одне з провідних місць поміж напрямів сучасної соціології.

За словами Дж. Александера, всю сучасну соціологічну теорію можна грубо поділити на “функціоналістську” та “конфлікто-логічну”, причому не тільки в царині загальної теорії, а й у спеціалізованих сферах емпіричних досліджень. За аргументами іншого авторитетного теоретика Рендела Коллінза (США), у світовій соціологічній думці простежуються три головні традиції: конфліктна (К. Маркс, М. Вебер, сучасні теоретики конфлікту); позитивістська (Огюст Конт, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс та інші дослідники “ритуалів громадської солідарності”), а також, дещо окремо, мікроінтеракціоністська традиція (що асоціюється з поглядами Чарльза Кулі, Джорджа Герберта Міда, Герберта Блумера, Гарольда Гарфінкеля та їхніх послідовників). Проте особливо підкреслюється, що сучасна теорія конфлікту виникла як результат прагнень створити “неідеологізовані версії марксизму”, перенести центр ваги в межах останнього на положення багато-факторної концепції “лівого веберіанства”.

На думку прихильників цього напряму, конфліктний підхід має більші пізнавальні можливості, ніж класичний марксизм, у дослідженні різноманітності шляхів і форм перетворення соціальної реальності за допомогою широкого спектра конфліктів, які їй притаманні.

Теорія конфлікту розвивалася у руслі тієї “марксистської традиції” в соціології, яка склалася на Заході в академічній науці (включаючи також близькі, споріднені концепції “критичної соціології”, “соціології соціології” і взагалі ліворадикального критицизму в соціальних науках, представлених такими іменами, як Алвін Гоулднер, Норман Бірнбаум (США), Герберт Маркузе (Німеччина, США), Ерік Фромм, Чарлз Райт Міллс (США) та ін.). Разом з тим вона весь час модифікувалася під впливом тез ве-берівської багатофакторності в соціальному аналізі, деідеологі-зації та академічної аналітичності. Конфліктний підхід у соціологічному пізнанні дав змогу висвітлити, зрозуміти багато актуальних проблем суспільного життя і запропонувати вирішення їх. Численні дослідження в галузі політичної соціології, виробничих, расових та міжнаціональних відносин, соціальної стратифікації, форм колективної поведінки тощо, які проводились у ракурсі конфліктного підходу, стали доказами його плідності й водночас обмеженості інших підходів, що ігнорували значущість проблем влади, розподілу благ і суперечливості інтересів різних соціальних груп та інститутів.

Теорія конфлікту заявила про себе насамперед як головна альтернатива позитивістському функціоналізму; “соціології порядку” було протиставлено “соціологія конфлікту”, а тому проголошено необхідність створення іншої “гілки соціологічної теорії”, яка б більш адекватно відображувала, на думку її послідовників, соціальну реальність. Разом з тим теоретики конфлікту звернулися до багатьох дилем соціологічного теоретизування взагалі, передусім до проблем соціальної зміни, диференціації, соціальної активності, ідейно-ціннісних детермінант суспільного розвитку.

Сучасний конфліктологічний підхід отримав своє первісне теоретичне оформлення у працях американського соціолога Льюїса Козера (“Функції соціального конфлікту”, 1956), німецького — Ральфа Дарендорфа (“Клас і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві”, 1959), британського — Джона Рекса (“Ключові проблеми соціологічної теорії”, 1961; “Соціальний конфлікт”, 1981). До теоретиків цього напряму, які активно працюють, можна віднести також Р. Коллінза та Юргена Хабермаса, концептуальні побудови яких мають конфліктологічне коріння.

При спільній схильності до конфліктного ракурсу розгляду суспільних явищ кожний з них обстоює власну концепцію. У Л. Козера це конфліктна альтернатива функціоналізму в його, так би мовити, межах, “із середини” функціонального аналізу, з використанням ідей Георга Зіммеля та Зігмунда Фрейда. У Р. Дарендорфа концептуальний підхід будується на положеннях теорій К. Маркса та М. Вебера — з акцентом на перегляді Марксових поглядів на природу соціальних конфліктів у повоєнному західному суспільстві. У Дж. Рекса теорія конфлікту подається як тео-ретико-методологічна основа “реального соціологічного аналізу”.

Конфліктологічні теорії складались під впливом низки істори-ко-культурних та ідеологічних факторів 60—70-х років. їх теоретики групувалися навколо неприйняття функціоналістських теоретико-методологічних установок, критики неопозитивістських постулатів. Як справедливо зазначалося, теоретичні зусилля спрямовувались не “в ім’я”, а “від супротивного”, в ролі якого виступав академічний структурно-функціональний аналіз.

Отже, теорії конфлікту формувалися в силовому полі ідеологічного несприйняття функціоналізму. їх прихильники ставили під сумнів надто оптимістичне зображення соціальних відносин. Вони не знаходили великих можливостей для реалізації домінуючих у повоєнний період на Заході ідей раціональності й лібералізму в існуючих суспільних структурах. Для них були більш прийнятними думки Ч.Р. Міллса, коли він у відомій праці “Правляча еліта” (1959) розвінчував консервативну атмосферу американського способу життя.

Очевидним уявляється також зв’язок конфліктологічного теоретизування з європейською соціально-філософською думкою лівого ґатунку. Всі провідні теоретики конфліктології так чи інакше були причетні до соціалістичного чи робітничого руху в Західній Європі. На войовничому антифункціоналізмі позначився також фактор зіткнення європейської та американської історико-культурної традиції, зокрема європейської акцентованості на громадянському, політизованому характері соціології та американського підкреслення особистісного характеру наукових поглядів, академічного відсторонення соціологічної дисципліни.

Конфліктологія не тільки народжувалась та завойовувала собі прихильників серед соціологів, а й сама живилася ідеями демократизму, гаслами соціальної рівності, захисту пригноблених та експлуатованих і, в кінцевому підсумку, ідеями соціальної перебудови сучасного суспільства. За визначенням одного з фундаторів теорії конфлікту Дж. Рекса, “конфлікт інтересів і цілей лежить у центрі моделі суспільної системи як цілого”. Звідси виводиться ключове завдання соціологічного аналізу: обґрунтування вихідної, базової складової конфліктної ситуації.

Соціологи, передусім у США, почали широко використовувати таку модель суспільної системи в емпіричних спеціалізованих дослідженнях. Так, засвідченням Дж. Александера, протягом більше як трьох десятиліть конфліктологія мала величезний вплив на прикладну соціологію, “репродукуючи конфліктне бачення у багатьох емпіричних сферах”, запропонувавши нові тлумачення соціальних явищ з огляду на їх суперечливість, амбівалентність або волюнтаристськи створюване протистояння сторін. Хоча при цьому виявилася й певна обмеженість конфліктного підходу, зокрема в поясненні громадянської солідарності, “відчуття спільності”, проблем свідомості та морального контролю. До того ж політична система західного суспільства другої половини XX ст. набула досить диференційованих та плюралістичних рис, що відкривало можливості для включення різних його груп у спільні завдання соціального управління, для помітної гармонізації суспільних суперечностей. Це також позначилося на еволюції конфліктологічних концепцій.

Може скластися враження, що в ракурсі цього погляду вивчаються тільки драматичні події суспільного життя — революції, війни, масові рухи тощо. Насправді такі очевидні прояви боротьби — лише менша частина конфліктності, якою пронизана вся соціальна дійсність. Соціальні утворення характеризуються процесами домінації й підпорядкування інтересів різних частин системи, соціальних груп та індивідів. Суспільство цікавить конфліктологів не просто з огляду на конфліктні явища, які там спостерігаються, а тим, що відбувається в ньому, коли конфлікність не виривається назовні, У площині цієї парадигми ставиться завдання висвітлити, яким чином певний соціальний порядок складається з різних прагнень суспільних верств, груп та індивідів, якими є можливості реалізувати свої інтереси в суперництві з іншими. Згідно з теорією конфлікту в суспільстві завжди точиться боротьба за досягнення різних цілей, за успіх і першість незалежно від того, чи спостерігається відкрита боротьба інтересів.

Термін “конфлікт” у цьому розумінні дещо метафоричний. Цариною конфліктології уявляється суперечливість суспільного життя взагалі, різноманітність інтересів та цілей громадської діяльності. Не слід тлумачити його буквально. Йдеться не лише про теорію власне конфліктів, а й значно ширше — про теорії суспільної організації, моделі соціальної поведінки, групову мотивацію, тлумачення наявних соціальних структур, причини зміни їх. Сучасна теорія конфлікту використала багато положень марксизму, доповнюючи нові його інтерпретації ідеями з праць Г. Зіммеля, М. Вебера, Роберта Міхельса та В.Ф. Парето. Зауважимо, що в різних версіях конфліктології залишилась істотна відмінність у розумінні природи соціальних конфліктів. Зокрема, якщо К. Маркс акцентував увагу на антагоністичному характері соціальних конфліктів, їхньому економічному підґрунті, то Г. Зіммель відштовхувався від притаманних людським істотам “інстинктів боротьби” й указував на інтегративні наслідки конфліктів. М. Вебер пропонував суто соціологічний підхід ба-гатофакторної теорії соціальної стратифікації, наголошуючи на ролі ідейно-культурних чинників.

У сучасній конфліктологічній теорії використовуються різні схеми причин і факторів конфліктності, при ‘асто-густо виділяють дві її гілки: діалектичну теорію конфлікту, що коріниться у Марксових концепціях, і конфліктний функціоналізм, що надихається зіммелівськими ідеями, з наголосом відповідно на революційних або еволюційно-реформістських засобах розв’язання конфліктних явищ.

Проте сформульовані вихідні тези, які є основою конфліктного підходу, зводяться до таких положень:

— в усіх соціальних системах можна знайти неоднаковий розподіл обмежених у кількості цінних ресурсів;

— нерівність закономірно й неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи;

— такі конфлікти інтересів рано чи пізно спричинять відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами;

— ці конфлікти спричинюватимуть реорганізацію соціальної системи, створюючи нові види нерівності, що, у свою чергу, слугуватиме поштовхом для нових конфліктів та змін тощо.

На цій основі розроблено свого роду конфліктологічну “універсальну модель” соціальної структури й соціальних відносин, де влада і власність, панування й боротьба є сутнісними ознаками (Дж. Рекс, Р. Коллінз). Найбільшим внеском у соціологічне теоретизування нашого часу вважаються: конфліктне розуміння соціального порядку, суспільних відносин людей; конфліктне бачення громадських інститутів; аналіз конфліктних процесів — їх причин, факторів, інтенсивності, тривалості, нарешті, соціальних функцій; дослідження ролі конфліктів у соціальній динаміці, суспільно-історичному розвитку. Найвиразніше конфліктний підхід виявився у таких сферах, як конфронтації класових культур, статевих та вікових страт, боротьба у виробничих сферах й торгівлі, нарешті, в міжнаціональних напруженостях та геополі-тичному протистоянні. У конфліктологічній площині простежується головна тенденція трансформації конфліктних змагань від класових та міжнаціональних протиборств (або економіко-полі-тичних) у галузь культурних моделей життєдіяльності, морально-ціннісних уподобань, у царину “комунікативної дії” (або в духовний світ).

Помітний слід в історії соціологічної думки прихильники теорії конфлікту залишили своєю критикою недоліків позитивістської соціології, особливо концептуальних побудов Т. Парсонса. Конфліктне бачення соціального життя спонукало їх до нових досліджень форм соціальної організації, влади, виробництва, бюрократії, засобів масової комунікації, до широкого застосування в соціологічному аналізі таких понять, як панування, нерівність, напруження, групова боротьба, конкуренція тощо.

Долаючи “методологічний індивідуалізм”, притаманний мікро-рівневим, психологічним тлумаченням взаємодій у суспільстві, конфліктна теорія зосередила свою увагу переважно на аналізі макромасштабних соціальних об’єктів, де суб’єктами конфліктних відносин є великі спільноти, громадські інститути, партії, корпорації, нації, держави. Змінилася також роль прихильників цього підходу в межах дисципліни: вони вже не тільки головний опонент функціоналізму, що досі домінував, а й рівноправний партнер, складова “провідного струменя” соціологічного теоретизування.

Конфліктологи вже не стільки критики, скільки учасники творчого діалогу, причетні до вирішення актуальних дилем соціального пізнання. Лідери цієї впливової течії в сучасній соціологічній теорії (Р. Коллінз, Мішель Манн та ін.) не заперечують, що до первісних тез конфліктології було додано нові важливі аргументи, залучено емпіричні докази з нових дослідницьких сфер, а це сприяло оновленню конфліктної парадигми.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)