Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Макеєв С.О.) скачати онлайн-> Помилки формування віяла (набору) відповідей

Помилки формування віяла (набору) відповідей



Найпоширенішою під час формування переліку відповідей є логічна помилка — порушення принципу відповідності запитання і відповіді. Сутність її полягає в тому, що деякі варіанти відповіді не адекватні ключовому слову запитання і фактично є варіантами іншої низки відповідей (відповідями не на поставлене запитання, а на інше).

Приклад 1

Чи збираєтеся Ви виїхати з Вашого населеного пункту?

1. Так, я хочу виїхати.

2. Ні, я залишуся жити тут.

3. Я ще не вирішив остаточно.

Перший варіант, по суті, є відповіддю на запитання про бажання респондента виїхати (хоча запитується не про бажання, а про наміри). Цілком імовірною є ситуація, коли людина не хоче їхати, але внаслідок певних обставин (зокрема радіоактивне забруднення, сімейні обставини тощо) збирається це зробити.

Другий варіант відповіді більшою мірою відповідає на запитання, хоча точнішим формулюванням було б “я не збираюся виїжджати”, оскільки формулювання “я залишуся жити тут” надто категоричне і може бентежити педантичного респондента — “взагалі не збираюся, але хто знає, як складеться життя”.

Третій варіант — це вже відповідь на запитання про твердість намірів.

У кінцевому підсумку, відповідаючи на альтернативне, на думку автора, запитання, що припускає вибір тільки одного варіанта відповіді, респонденти можуть міркувати по-різному. Один з них відповість: “Так, я хочу виїхати, але ще не вирішив остаточно”, другий респондент: “Я хочу виїхати, але змушений залишитися жити тут”. Третій запитає: “А якщо я не хочу виїжджати, але обставини мене змушують, яку відповідь я повинен відмітити?”

Приклад 2

Як регулярно Ви стежите за діяльністю Верховної Ради України?

1. Постійно отримую інформацію.

2. Стежу тільки тоді, коли на сесії обговорюються питання, що цікавлять мене.

3. Отримую інформацію час від часу.

4. Діяльність Верховної Ради мене не цікавить.

Якщо перший і третій варіанти відповідають запитанню про регулярність, то другий варіант є скоріше відповіддю на запитання про причини, а четвертий — про інтерес до діяльності Верховної Ради. Таким чином, означені варіанти становлять три неповні шкали оцінювання (регулярність, причини, зацікавленість).

Людину може не цікавити діяльність Верховної Ради, але вона постійно стежить за її роботою, оскільки вважає за необхідне бути обізнаною з прийнятими політичними рішеннями та законами. Інший може одержувати інформацію час від часу, коли члени сім’ї дивляться або слухають трансляцію. Відповідь “стежу лише тоді, коли на сесії обговорюються питання, що мене цікавлять” нічого не говорить про регулярність одержання інформації і перехрещується або з першим варіантом (“постійно”), або з третім (“час від часу”).

Неповнота множини варіантів відповіді також є типовою помилкою при формуванні сукупності відповідей. Перелік відповідей має включати всі можливі варіанти.

У разі, коли використовується оцінна шкала (“позитивно — негативно”) або шкала згоди (“згоден — не згоден”), автори анкети нерідко припускаються грубої помилки у наборі відповідей.

Щодо запитань, спрямованих на вивчення мотивів, причин, проблем, які викликають занепокоєння (“Які проблеми турбують Вас найбільше сьогодні?”), дуже важко, а іноді й неможливо передбачити всі варіанти відповіді. Проте не включивши будь-який можливий варіант до переліку відповідей, автор припускається подвійної помилки. Позбавивши респондента можливості відповісти на запитання, соціолог формує у нього, по-перше, почуття незадоволення, а по-друге, враження, що запитання можна залишити без відповіді. Тому в таких запитаннях обов’язковою вимогою є “заключна тріада” — обов’язкове включення до загального переліку відповідей таких трьох варіантів:

а) доповнення (“інша відповідь”_);

б) заперечення (“жодні проблеми не турбують”);

в) уникнення відповіді (“важко відповісти”).

Включення до набору відповідей варіанта “важко відповісти” — традиційна форма надання респонденту можливості уникнути відповіді на це запитання. Автор може поставити запитання у більш “жорсткій формі” і не внести до переліку відповідей означений варіант, змушуючи респондента вибрати ту чи іншу конкретну відповідь. Однак у такому разі, по-перше, він має усвідомлювати, що неминуче збільшиться частка респондентів, які не відповідатимуть на це запитання, а по-друге, обов’язковою умовою під час аналізу матеріалу є перевірка вірогідності даних, одержаних за допомогою цього запитання.

Варіант “інша відповідь”, крім того, що дає можливість кожному респондентові висловити власну думку, допомагає оцінити якість запитання в цілому. Якщо цей варіант вибрали більше 5 % респондентів, запитання вважається неякісним і потребує доопрацювання — розширення переліку на підставі вивчення конкретних відповідей, написаних у рядку “інша відповідь”.

Неповнота множини може бути викликана непродуманістю, яка межує з недбалістю.

Приклад 1

“Яка частина людей, які мешкають по сусідству з Вами, — росіяни?*

1. Всі.

2. Більшість.

3. Деякі з них.

4. Мало хто. б. Ніхто.

6. Не знаю.

Приклад 2

“Як часто за останні три роки Ви брали участь у голосуванні, виборах?”

1. Жодного разу.

2. Час від часу.

3. Часто.

4. Не знаю.

У прикладі 1, крім того що важко диференціювати варіанти “деякі з них” і “мало хто”, не передбачено відповіді “приблизно половина”, яку намагалися знайти респонденти і, не знайшовши, взагалі відмовилися відповідати як на це, так і на аналогічні запитання, що стосувалися колег, родичів, друзів та ін.

У другому прикладі не передбачена відповідь “завжди”. Враховуючи, що участь у виборах звичайно бере більшість дорослого населення, можна було передбачити, яка частина респондентів висловить протест, не знайшовши на шкалі “своєї” відповіді. Побудувати шкалу відповідей на запитання щодо регулярності будь-якої діяльності авторові завжди важко. Якщо полярні точки шкали, такі як “постійно” (“завжди”, “регулярно”) і ‘”практично ніколи”, не викликають утруднень, то проміжні (“часто”, “іноді”, “зрідка” тощо) у зв’язку з невизначеністю одиниці вимірювання зумовлюють бурхливі дискусії. Тому якщо дослідження не спрямоване на вимірювання саме суб’єктивного аспекту сприйняття, то краще подібне запитання (або варіанти відповіді) конкретизувати — “Скільки разів за останній рік (місяць, тиждень) ..?”

Оцінки шкали. Застосовуючи оцінні запитання (“Як Ви ста* витеся..?”, “Як Ви оцінюєте..?”) або запитання про згоду, варіант відповіді “важко відповісти” краще ставити всередині шкали, а не наприкінці.

Приклад 1

“Чи згодні Ви з такими висловлюваннями?”

1. Зовсім не згоден.

2. Швидше не згоден.

3. Важко сказати, згоден чи ні.

4. Швидше згоден.

, 5. Повністю згоден.

Приклад 2

“Як Ви розцінюєте діяльність Верховної Ради України?”

1. Швидше позитивно.

2. Важко сказати, позитивно чи негативно.

3. Швидше негативно.

Яку шкалу краще вибрати — трибальну чи п’ятибальну? Це залежить від того, який вид аналізу застосовуватиметься. Якщо передбачається розрахунок індексів та коефіцієнтів зв’язку, кращою буде п’ятибальна. Якщо ж для автора достатньо зіставити групи людей (задоволених і незадоволених, згодних чи не згодних з певною думкою), слід користуватися трибальною шкалою. Однак у цьому разі слід пом’якшити категоричність відповідей: “Швидше згодний”, “Переважно позитивно”.

Останнім часом в анкетах часто застосовуються десяти- та одинадцяти бальні шкали. Наприклад: “Оцініть своє ставлення до деяких відомих політичних лідерів. Свою оцінку позначте на шкалі термометра (від нуля до десяти). Чим більше число, тим тепліше й доброзичливіше Ви ставитеся до цієї особи. Чим менше число, тим холоднішим та неприязнішим є Ваше ставлення. Якщо Ви не відчуваєте ні доброзичливості, ні неприязні, виберіть оцінку 5”. Це приклад одинадцятибальної шкали з так званим фіксованим нулем, де, на думку соціолога, оцінки вище п’яти балів становлять позитивну вісь шкали, а оцінки нижче п’яти балів — негативну.

Ми радимо з великою обережністю застосовувати одинадцяти-й особливо десятибальні шкали. Аналіз звітів інтерв’юерів свідчить про те, що далеко не всі респонденти “відчувають” такі шкали. Передусім це стосується осіб, що не мають вищої освіти. Наприклад, оцінюючи Сталіна, респондент каже: “Я ставлюся до нього в цілому позитивно, він багато зробив, але зовсім трохи позитивно, зовсім трохи, оскільки він був жорстоким. Відмітьте, будь ласка, 1 бал”. На думку автора, “зовсім трохи позитивно” — це 6 балів, але респондент категорично відмовився дати 6 балів — “це занадто багато”.

Ще складніше відбуваються опитування за десятибальними шкалами, так званими шкалами без фіксованого нуля. Від одного до п’яти балів — шкала негативна, від шести до десяти — позитивна. Багато респондентів, що займають нейтральну позицію, не можуть знайти її на шкалі. Вони вимагають, щоб інтерв’юери обвели одночасно 5 і 6 балів або ставлять між цими позиціями позначку і обводять її (якщо самі заповнюють анкету). Якщо автор не контролює кожне інтерв’ю і введення даних з кожної анкети, то він одержує результати, “відкориговані” інтерв’юерами та операторами, що зайняті введенням даних. Тому 10- та 11-бальні шкали краще залишати для ґрунтовних досліджень, де кваліфікація соціолога дасть йому змогу оцінити якість інформації, одержаної за допомогою цих шкал.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Макеєв С.О.)