Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 1.2.3. Основні етапи розвитку соціологічної думки в Україні

1.2.3. Основні етапи розвитку соціологічної думки в Україні



Соціологічна думка в Україні розвивається як частина світової. У її розвитку можна виділити три основні етапи: перший — з кінця 70-х рр. XIX ст. до 1918 р.; другий — від 1918 р. до кінця 80-х рр. XX ст. і третій — з кінця 80-х рр. XX ст. до наших днів.

Перший етап розвитку української соціології пов’язаний, насамперед, з діяльністю “Женевського гуртка” (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), а також таких видатних вчених, як Михайло Грушевський (1866—1984), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Богдан Кістяківський (1868-1920). Для цього етапу характерним є те, що українська соціологія перебуває під впливом західної соціологічної думки, а також те, що українські вчені не були фаховими соціологами і займалися соціологічною наукою принагідно, в контексті своїх філософських, історичних, правових чи економічних досліджень, вивчаючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Жоден з українських вчених у той час не створив власної цілісної теорії.

Представники “Женевського гуртка” (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), який називався так тому, що його учасники об’єдналися навколо українського часопису “Громада”, який вони видавали у Женеві в 1878—1882 рр., виступали популяризаторами творів європейських соціологів.

Михайло Драгоманов одним із перших не лише в українській, але й у російській суспільно-політичній думці в теоретичному плані і в розробці політичної стратегії сформулював основні ідеали розвитку громадянського суспільства. У його розумінні, суспільство мало складатися з вільних, економічно і соціально забезпечених індивідів, діяти на основі громадської ініціативи й асоціації, мало поєднувати в собі приватні та колективні інтереси та розв’язувати суперечностей між ними — на засадах взаємоповаги, діалогу та компромісів, знаходячи суспільні цілі та завдання.

Сергій Подолинський — автор першої української праці соціологічного характеру — “Ремесла і хвабрики на Україні” (Женева, 1880).

Михайло Грушевський захопився соціологією перебуваючи в Парижі, куди його запросили в і903 р. читати лекції з історії України. У 1919 р. він заснував у Відні Український соціологічний інститут. Як професор Інституту викладав курс генетичної соціології і підготував свою основну соціологічну працю “Початки громадянства (генетична соціологія)”. Критикував марксистську теорію за ії претензії на універсальність і однобічне бачення джерела еволюції тільки в зміні економічних відносин. Вважав, що основною рушійною силою еволюції є “змагання” індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Наполягав, що дію усіх факторів соціального розвитку врахувати неможливо тому, що всі вони є опосередковані впливом свідомої людської волі на суспільний процес.

Богдан Кістяківський за українофільство був вигнаний з чернігівської гімназії, київського та харківського університетів. У 1896 р. виїхав за кордон. Вчився у Берлінському університеті під керівництвом відомого соціолога Георга Зіммеля. Вважав, що автоматичне перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу. Виступав з аналізом моральної оцінки соціальних явищ, заперечуючи класову доктрину марксизму. Велику роль у суспільстві відводив елементам культури, які в стабільній спільноті перетворюють владу й усі її атрибути в елементи суспільної свідомості. Якщо ж цього не відбувається, то в суспільстві переважає правовий нігілізм, який призводить до соціальних збурень.

Другий етап розвитку української соціології охоплює період від листопада 1918 р. до початку 90-х рр. XX ст. У листопаді 1918 р. відбулося академічне оформлення української соціології: була створена Всеукраїнська академія наук, у структурі якої діяла кафедра соціології (керівник — Богдан Кістяківський). Початок 90-х рр. XX ст. — час занепаду Радянського Союзу і початок якісно нового етапу у розвитку українського суспільства. У цей час утворюються дві течії в українській соціологічній науці — соціологія в УРСР і українська соціологія в еміграції.

В УРСР у 20-і рр. відбувається інституціоналізація соціології, наука набуває статусу соціального інституту. Поряд з уже згаданою кафедрою соціології в межах ВУАН, Михайлом Гру-шевським, після його повернення в УРСР у 1924 р. було відкрито секцію методології і соціології при науково-дослідній кафедрі історії України. Функції соціологічного інституту фактично виконувала утворена наприкінці 1925 р. “Асоціація культурно-історичного досліду”. З кінця 20-х — початку 30-х рр. в УРСР перемагає тоталітарний режим, а марксизм остаточно утверджується як ідеологічна основа суспільства. Це призвело до розгрому соціології і й повного занепаду в УРСР. Соціологічні дослідження, що оперували точними фактами, не були потрібні тоталітарному режимові, оскільки суперечили пропаганді “завоювань соціалізму”. Соціологічні установи ліквідовуються. Багато українських вчених винищено фізично; були перервані всі зв’язки із світовою соціологічною наукою. До 1990 р. в Україні не було жодної окремої соціологічної установи, жодного факультету соціології в університетах. У тоталітарній державі соціологія своєю науковою об’єктивністю та здатністю до обґрунтованих прогнозів суперечила ідеології, управлінському волюнтаризму та бюрократичному суб’єктивізму.

Українська соціологія в еміграції диспонувала достатньо значною кількістю відомих вчених та наукових інституцій. У міжвоєнний період головними центрами української соціологічної думки в еміграції були: Український соціологічний інститут у Відні, заснований Михайлом Грушевським, Український науковий інститут в Берліні. Але головним центром української емігрантської науки у 30-х рр. була Чехословаччина. Тут були такі наукові осередки, як: Український вільний університет (на кафедрі соціології працювали Олександр Ейхельман, Володимир Старосольський, Віктор Доманицький) та Український інститут громадознавства у Празі (Микита Шаповал, Володимир Петрів), Українська господарська академія в Подєбрадах (Ольгерд Бочковський).

Після Другої світової війни наукові центри української еміграції перемістилися за океан — у США і Канаду. Соціологічні студії в еміграції у цей час не проводилися планово. Не існує соціологічної інституції, ані спеціального соціологічного видання, які б об’єднували українських соціологів у діаспорі.

Третій етап розвитку української соціології починається з часу проголошення України самостійною державою. Це період рішучого поступу та визнання соціології важливою фундаментально-прикладною наукою з конструктивним світоглядним потенціалом. У 1993 р. Міністерство освіти України надало соціології статус базової навчальної дисципліни, тобто обов’язкової для викладання; і сьогодні в Україні немає вищого навчального закладу, у якому б студенти не вивчали цю науку. Створено десятки науково-дослідних та комерційних закладів, які забезпечують суспільство соціологічною.

Контрольні питання та завдання

1. Охарактеризуйте передумови виникнення соціології.

2. Чому О. Конта вважають засновником соціології?

3. Чим відрізняються вчення О. Конта і Г. Спенсера?

4. Розкрийте суть Дюркгеймової концепції соціологізму.

5. У який спосіб, на думку Е. Дюркгейма, соціальна солідарність пов’язана із суспільним розподілом праці?

6. Охарактеризуйте внесок К. Маркса у розвиток соціологи.

7. Хто є автором методу розуміння і ставлення до цінностей? У чому суть цього методу?

8. Що таке “парадигма” в соціології?

9. Порівняйте погляди Т. Парсонса і Р. Мертона.

10. Чи можуть соціальні конфлікти відігравати позитивну роль у розвитку суспільства?

11. Порівняйте погляди К. Маркса і Р. Дарендорфа.

12. Розкрийте зміст теорії символічного інтеракціонізму.
Розкажіть про теорію етнометодології.

13. Охарактеризуйте головні етапи розвитку соціологічної думки в Україні.

14. Назвіть головні причини занепаду соціології в Радянській Україні.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)