Головна Головна -> Підручники -> Підручник Прокурорський нагляд в Україні (І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой) скачати онлайн-> § 5. Структура та зміст промови прокурора в суді

§ 5. Структура та зміст промови прокурора в суді



Кримінально-процесуальний закон не містить структуру обвинувальної промови прокурора, однак, з врахуванням предмета судових дебатів, можна визначити такі її складові: 1) вступ (оцінка громадської небезпеки скоєного злочину); 2) фабула справи — коротке викладення фактичних обставин справи; 3) аналіз і оцінка доказів, досліджених в суді; 4) обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6) пропозиція щодо міри покарання і цивільного позову; 7) аналіз причин та умов, які сприяли скоєнню злочину, та заходи, які потрібно вжити щодо їх усунення.
У вступній частині промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяної соціальної шкоди, з посиланням на конкретні обставини справи, яка розглядається.
Фактичні обставини справи мають викладатися коротко, чітко та об’єктивно з тим, щоб усім присутнім у залі було зрозуміло, яке обвинувачення пред’явлене підсудному. Для розкриття цього питання можуть використовуватись декілька підходів, проте більш доцільним є викладення фактичних обставин справи спочатку за обвинувальним висновком, а потім вже з врахуванням того, що доведено у судовому засіданні. (Див.: Садовский И. М. Судебная речь прокурора // Прокурорский надзор в суде первой инстанции.— М., 1978). Це дозволяє прокурору одразу перейти до аналізу доказів.
Аналіз і оцінка доказів, досліджених у суді, — це головна частина судової промови. Саме тут прокурор має довести подію злочину і винність підсудного в його скоєнні, переконати суд в обґрунтованості такої позиції. Це досягається ретельним аналізуванням прокурором усіх доказів по справі і його особистим переконанням у підтвердженні ним пред’явленого підсудному обвинувачення. По групових чи багатоепізодних справах аналіз доказів рекомендується проводити за окремими епізодами або групою епізодів. Такий метод дозволяє скласти чітке уявлення про спосіб, характер і обсяг злочинної діяльності і визначати роль кожного з підсудних. Прокурор при аналізі доказів за кожним епізодом чи їх групою має формулювати свої висновки з тим, щоб промова державного обвинувача мала більш переконливий характер. Якщо ж матеріали судового слідства не переконують прокурора в доведеності обвинувачення, то він має відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК). До цього його зобов’язує і положення ст. 36 Закону України “Про прокуратуру”: “У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від обвинувачення”.
В основу оцінки прокурором доказів мають бути положені норми права та закони логіки, його внутрішнє переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.
Обґрунтування юридичної кваліфікації злочину.
При обґрунтуванні юридичної кваліфікації злочину державний обвинувач повинен стисло і чітко сформулювати інкримінований злочин і обґрунтувати кваліфікацію дій підсудного за кожною статтею, кожним пунктом, за кожною кваліфікуючою ознакою. Якщо підсудних декілька, то це робиться окремо щодо кожного з них.
У випадках, коли кваліфікація злочину має спірний характер, прокурору треба особливо чітко аргументувати свою позицію з посиланням на судову практику.
Характеристика особи підсудного є необхідною складовою обвинувальної промови і повинна відображати дані, які зібрані у справі і розглянуті під час судового слідства. Прокурор, звертаючись до морального обліку підсудного, має пам’ятати, що його ще не визнано злочинцем. Тому доцільно аналізувати тільки такі факти біографії особи, які мають відношення до скоєного злочину.
Прокурор у своїй промові має додержуватись тактовності, не повинен глузувати з підсудного, уникати злорадності, принизливого та знущального тону. В деяких випадках наявність окремих рис характеру особи сприяє встановленню мотивів злочину, а тим самим і його кваліфікації.
У цій частині промови також необхідно дати аналіз обставин, які обтяжують (ст. 67 КК) та пом’якшують (ст. 66 КК) покарання, з огляду на те, що обтяжуючі обставини повинні бути зазначені в обвинувальному висновку і в деяких випадках є елементом обвинувачення.
Державний обвинувач у своїй промові має висловити своє міркування про вид та міру покарання, які він пропонує обрати до підсудного.
Якщо підсудний обвинувачується у скоєнні декількох злочинів, то прокурор повинен вказати міру покарання, яку, на його думку, слід застосувати суду до особи: за кожний злочин окремо, а потім, керуючись ст. 70 КК, визначити остаточне покарання (основне і додаткове) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Прокурору найбільш доцільно викладати пропозиції про міру покарання у такій формі, як: “вважаю правильним”, “вважаю за доцільне”, “буде справедливим” тощо.
Крім основної та додаткової мір покарання, прокурор, якщо закон передбачає конфіскацію майна, доводить суду свої міркування щодо можливості її застосування. За наявності підстав він також висловлює своє ставлення до цивільного позову, заявленого у справі.
У заключній частині промови у стислій формі містяться підсумки судового процесу, і прокурор висловлює впевненість, що винесений судом справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку, стане уроком для всіх присутніх у залі, а також інших громадян, які схильні до вчинення правопорушень.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Прокурорський нагляд в Україні (І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой)