Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 2.1.4. Форми культури

2.1.4. Форми культури


У межах одного суспільства існують різні форми культури. Залежно від того, хто створює культуру, і який її рівень, соціологи розрізняють три форми культури: елітарну, народну і масову.

Елітарна культура — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати: серйозна музика (Альфред Шнітке, Софія Губайдулліна); концептуальний живопис (Джеймс Поллок, Пабло Пікассо), скульптура (Олександр Архипенко, Девід Мур) чи театр (Ежен Іонеско), високоінтелектуальна література (Марсель Пруст, Джеймс Джойс) та ін. Як правило, творіння елітарної культури випереджують рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів — високоінтелектуальна частина суспільства. Коли рівень освіченості суспільства зростає, розширюється коло її споживачів.

Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко локалізований, тобто пов’язаний з традиціями певної місцевості.

Масова культура створюється професійними творцями і поширюється за допомогою електронних пристроїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп’ютери тощо); коли велика кількість людей стала отримувати ідентичну інформацію, із порівняно невеликої кількості джерел. Час появи масової культури — приблизно середина XX ст. Головною її ознакою є вторинна (на відміну від історично сталої) система культурних цінностей, призначених для масового споживання. Масова культура відрізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та інших зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації.

У сучасній соціології поняття “масова культура” все більше втрачає свою критичну спрямованість. Підкреслюється функціональна значимість масової культури, яка забезпечує соціалізацію величезних мас людей в умовах складного і мінливого середовища сучасного постіндустріального суспільства. Утверджуючи спрощені, стереотипні уявлення, масова культура попри те виконує функцію постійного життєзабезпечення найрізноманітніших соціальних груп. Вона несе в собі фундаментальну суперечність: з одного боку масова культура через майже необмежені можливості репродукування робить доступними для широких мас досягнення світової культури, а з іншого боку — ці досягнення подаються у спрощеному, полегшеному, “усередненому ” вигляді, що не лише не сприяє підвищенню інтелектуального рівня її споживачів, але й навпаки, знижує рівень аналітичного сприйняття дійсності.

Нова соціальна ситуація покликала до життя новий спосіб творчої діяльності. Сучасна творча практика розрахована на інше естетичне сприйняття ніж це було колись, до епохи масової культури. Сучасні артисти (в широкому розумінні цього слова) орієнтуються на негайне і миттєве естетичне враження, а не на тривале глибинне переживання.

Потрібно також відзначити, що останнім часом, із розвитком сучасних інформаційних технологій, з’являються принципово нові явища. Відбувається розподіл “маси” на сегменти і, відповідно, розвиваються процеси “демасифікації” масової культури. Це призводить до зростання культурної різноманітності, сегментації ринку культурної продукції. Тепер поняття “масова культура” наголошує переважно тільки на одному — ринковому аспекті сучасної культурної ситуації.

Різновидом масової культури є кіч, тобто несмак (від нім. — халтурити, створювати низькопробні твори), так зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність; у літературі — це попсове чтиво, у малярстві — мазня.

У кожному суспільстві існує домінуюча культура — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

Оскільки суспільство складається із багатьох груп — національних, демографічних, професійних та інших, — поступово у кожної з них формується в межах домінуючої культури своя система цінностей і правил поведінки. Частину загальної культури, систему цінностей, традицій і звичаїв, притаманних великій соціальній групі називають субкультурою. Наприклад, молодіжна субкультура, субкультура глухонімих, субкультура національної меншини чи якої-небудь професійної групи (моряків, вчителів). Субкультура відрізняється від домінуючої культури поглядами на життя, манерами поведінки, одягом, звичаями, сленгом (специфічні слова і вирази, притаманні представникам певних суспільних груп).

Елвін Тоффлер відзначав, що постіндустріальне суспільство є епохою “субкультурного вибуху”: “Сентименталісти белькотали про необмежену свободу первісної людини, але дані антропологів і істориків свідчать про зворотне: примітивний клан до індустріального суспільства звичайно вимагав набагато більшого підпорядкування індивіда групі, ніж будь-яке сучасне суспільство. Примітивне суспільство монолітне й індивід змушений іти разом з усіма, оскільки вибору у нього немає. Як куля, ударившись у вікно, розбиває його на друзки, індустріалізація розколює суспільство на тисячі спеціалізованих установ (школи, фірми і корпорації, урядові установи, церкви і деномінації, армії), кожна з яких ділиться на все дрібніші і спеціалізовані субоб’єднання. Такий самий поділ відбувається і на неформальному рівні, і виникає величезна кількість субкультур: панки, мотоциклісти, хіпі, бритоголові та багато інших. Чим більше субкультурних груп Існує у суспільстві, тим вищою є потенційна свобода особистості ”.

Якщо субкультура не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей, входячи з ними у конфлікт, ми

називаємо її контркультурою (наприклад, субкультура панків, наркоманів, алкоголіків, волоцюг). Контркультурними можна вважати деякі субкультури антисоціальних розваг — краще або гірше організованих груп людей, які намагаються внести розлад у функціонування суспільства не заради матеріальних благ, а задля чисто “спортивного інтересу”. Вони можуть підробляти комп’ютерні урядові програми, створювати комп’ютерні віруси, перехоплювати або надавати теле- і радіопередачі, влаштовувати ретельно продумані містифікації, фальшувати списки виборців та ін.

Ще однією формою культури можна вважати суперкультуру. Цю теорію запропонував американський соціолог Кеннет Боулдінг. Він вважає, що в останні роки у сучасному світі поширилася суперкультура — культура автострад, хмарочосів, новітніх агротехнологій, Інтернету. Вона характеризується глобальним розмахом. У неї є світова мова — англійська і власна ідеологія — наука. Національні культури, на думку вченого, все більше перетворюються на приватну справу окремих соціальних груп.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)