Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> Мікросоціологічні концепції особистості.

Мікросоціологічні концепції особистості.



Мікросоціологія розглядає проблематику особистості безпосередньо у контексті міжособистісної взаємодії, тому процес соціалізації у галузі мікросоціології розглядається через призму набуття людиною різних соціальних ролей.

Коли люди жили в простих суспільствах і діяли все життя у межах тієї самої групи, їм не здавалося, що вони грають якусь соціальну роль. У сучасному суспільстві з його високою соціальною мобільністю людям доводиться кілька разів за день змінювати ролі.

Однією з найвідоміших теорій, які можна вважати мікросоціологічними концепціями особистості, є теорія австрійського вченого Зиґмунда Фрейда, який виділив у структурі особистості три елементи: Воно – Id, Я – Ego, Над-Я – Super-Ego.

Id — це наша підсвідомість, невидима частина айсберга, де панують неусвідомлені інстинкти. За Фройдом, фундаментальними в людини є дві потреби: лібідозна й агресивна. Еgо — це свідомість, пов’язана з підсвідомістю, яка час від часу проривається у свідомість. Еgо намагається реалізувати неусвідомлюване у прийнятній для суспільства формі. Super-Ego — моральний “цензор”, який становить сукупність моральних норм і принципів, внутрішній контролер. Тому наша свідомість перебуває у постійному конфлікті між проникаючими в неї неусвідомлюваними інстинктами, з одного боку, і моральними заборонами, які нав’язує Super-Ego — з іншого.

Для концепції Фройда і загалом фройдизму властиво занадто перебільшувати значення у людському житті неусвідомлених імпульсів, інстинктів, тобто сфери їй (Воно). Центральним питанням у соціологічній концепції Фройда є питання про стосунки особистості та суспільства. У загальних рисах ці стосунки можна охарактеризувати як конфлікт, причому причиною цього конфлікту, є з одного боку — “культура” з її заборонами і нормами, спрямованими ва обмеження, опанування сексуальної енергії, а з іншого — підпорядкування особистісної поведінки “прагненню задоволення”.

Американський соціолог Чарльз Кулі (1864—1929) є автором теорії “дзеркального Я”. Він заперечував теорії про те, що людська природа визначається біологічними факторами і відстоював ідею, що люди творять себе і свій світ завдяки участі у процесах соціальних взаємодій. На думку Чарльза Кулі, людина творить себе, орієнтуючись на те, як її сприймають інші, приглядаючись до їхніх реакцій так само, як ми вдивляємося в дзеркало. Він виділяв три фази у процесі творення людиною свого “Я”:

По-перше, ми уявляємо собі як ми виглядаємо в очах інших — чи пасує мені ця зачіска? Чи не занадто я товстий?

По-друге, ми уявляємо собі як інші люди будуть оцінювати нашу зовнішність. Ми знаємо, що товстих чи лисих людей вважають непривабливими.

По-третє, на підставі вищезазначених уявлень, ми виробляємо певний тип внутрішнього самовідчуття — почуття сорому або гордості.

Процес дзеркального відображення власного “Я” є суб’єктивним процесом і не завжди відповідає об’єктивній дійсності. Наприклад, товста чи лиса людина не обов’язково є непривабливою.

Американський вчений Абрагам Маслоу (1908—1970) сформулював ієрархічну теорію потреб особистості, які пояснюють життєві мотивації людини:

фізіологічні потреби (їжа, дихання, одяг, тепло та ін.);

екзистенційні (безпека існування, стабільність, впевненість у завтрашньому дні, гарантована праця, медичне обслуговування тощо);

соціальні — приналежність до колективу, спілкування, участь у спільній трудовій діяльності, турбота й увага до себе;

престижні потреби — в увазі до себе з боку “значимих інших”, у підвищенні свого соціального статусу, визнанні та високій оцінці;

духовні потреби — потреби у самовираженні через творчість.

Згідно принципу ієрархії, для особи потреби кожного наступного рівня стають актуальними тільки після задоволення потреб попереднього рівня. Дві перших групи потреб — потреби первинного рівня, наступні три — вищого рівня. Нижчі потреби властиві абсолютно всім людям, вищі — не всім і не в однаковій мірі. Там, де починаються вищі потреби — починається особистість.

Швейцарський психолог Жан Піаже сформулював концепцію когнітивного (розумового) розвитку особистості як ланцюг послідовних стадій соціалізації особистості:

До 2 років — сенсомоторна — річ є доки дитина її бачить і відчуває.

2—7 років — передоперативна — діти опановують мову, їх поведінка відрізняється егоцентризмом: вони тлумачать світ виключно з погляду власної позиції, нездатні підтримувати зв’язну розмову, розмовляють разом, а не один з одним, не мають загального розуміння категорій думки очевидних для дорослих: причинність, вага або кількість.

7 – 11 років — конкретно оперативна — діти засвоюють абстрактні логічні поняття.

11—16 років — формально оперативний період — діти здатні зрозуміти глибоко абстрактні ідеї (добро і зло тощо), зіткнувшись із якоюсь проблемою, — здатні переглянути всі можливі способи її розв’язання і проаналізувати їх теоретично, щоб знайти правильний вихід.

Піаже вважає, що перші три стадії мають універсальний характер, але не всі люди проходять через формально оперативний етап. Це частково залежить від рівня і якості шкільної освіти.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)