Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 3.1.3. Соціалізація — становлення соціального “Я”

3.1.3. Соціалізація — становлення соціального “Я”



Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися. Життя — це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо з однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов (наприклад, з сім’ї у школу, зі школи — на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо (скажімо, сучасне українське суспільство сильно відрізняється від того, яким воно було наприкінці 80-х рр. XX ст.)

Соціалізація — це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.

Самовизначення людини відбувається через усвідомлення себе і свого місця в суспільстві. Відповідаючи на питання “Хто Я?” люди, звичайно, починають з того, що відносять себе до певних формальних чи неформальних соціальних груп, вказуючи стать, вік, національність, професію та ін. і лише потім називають свої індивідуальні здібності, властивості характеру тощо.

Кожне суспільство розвиває один чи кілька базисних особистісних типів, що відповідають культурі цього суспільства. Такі особистісні взірці засвоюються, як правило, з дитинства.

Наприклад, у рівнинних індіанців Південної Америки соціально схвалюваним типом особистості для дорослого чоловіка був сильний, войовничо налаштований індивід. Ним захоплювалися, його поведінка винагороджувалася, і хлопчики завжди прагнули бути схожими на таких чоловіків. У бушменів із Південної Африки, навпаки, культура незлих і лагідних людей. Вони не воюють і не ворогують. У випадку сварки все плем’я намагається її залагодити. Зброю бушмени використовують лише під час полювання. Тобто тип особистості формується культурою певної спільноти.

На думку російського соціолога Сергія Фропова, соціально схвалюваним типом особистості для нашого суспільства є особистість соціабельна, тобто така, що легко йде на соціальні контакти, готова до співробітництва, але яка, при цьому, є носієм деяких агресивних рис (тобто здатна за себе постояти), а також наділена практичною кмітливістю. Однак у складних суспільствах дуже важко знайти загальноприйнятий тип особистості через наявність у них різних субкультур. Наше суспільство має багато структурних підрозділів: регіони, національності, рід занять, вікові категорії та ін. Кожен з цих підрозділів має тенденцію до створення власної субкультури з визначеними особистісними зразками. Ці зразки накладаються на особистісні особливості, властиві окремим індивідам, і, таким чином, створюються змішані особистісні типи. Для вивчення особистісних типів різних субкультур треба вивчати кожну структурну одиницю окремо, а потім враховувати вплив особистісних зразків домінуючої культури. Отже, на формування особистості певний вплив чинять біологічні фактори, а також фактори фізичного оточення і загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі. Однак, варто пам’ятати, що головними факторами, які визначають процес формування особистості, безумовно є груповий досвід і суб’єктивний, унікальний особистісний досвід. Ці фактори повною мірою виявляються у процесі соціалізації особистості у трьох стадіях:

дотрудова (раннє дитинство, період навчання;

трудова (активна участь у трудовій діяльності);

На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які “відповідають” за соціалізацію — сім’я, дошкільна установа, школа, робочий колектив тощо.

Відбувається поетапне формування власного “Я” особи. В основі цього процесу — перехід від світу дитинства, коли особа перебуває під опікою, а ц поведінка в повністю контрольована ззовні, до здобуття рис ідейно-моральної особистості, яка розвивається на основі особистого переконання, саморегуляції і самоуправління .

Американський дослідник Леопард Кольберг виділяє три основних рівні морального самоусвідомлення особистості:

до моральний рівень, коли дитина ще не засвоїла понять про “добре” і “погане” і керується у своїх учинках власними егоїстичними бажаннями;

рівень конвенційної моралі — орієнтація на задані зовні норми і вимоги, бажання отримати схвалення від “авторитетних” осіб і сором, викликаний їх осудом. Установка на дотримання правил і підтримання усталеного порядку;

— рівень автономної моралі — орієнтація на внутрішньо сприйняту систему принципів; вищою стадією цього рівня є вироблення стійких моральних принципів, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх обставин і раціональних міркувань. Цієї стадії досягають одиниці: Христос, Будда, Ганді, мати Тереза та ін.

У сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, який триває протягом усього життя людини, оскільки, живучи, людина здобуває все нові соціальні статуси й ролі, наприклад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер тощо. Соціалізація у зрілому віці потрібна також тоді, коли відбувається швидка зміна соціальних норм і правил (наприклад, перехід від соціалістичного суспільства до вільноринкового). Те, чого ми вчимося в дитинстві, часто відрізняється від того, чого ми вчимося у зрілому віці. Більшість нашого дитячого знання про доросле життя складається із загальних і абстрактних норм, які часто мають бути модифіковані при застосуванні їх на практиці. Доросла людина знає що робити і концентрується на тому ЯК це зробити. Вона дуже часто має поєднувати різні фрагменти знань здобутих в сім’ї і школі для того, щоб досягти поставленої мети. Тому ідеалізм зазвичай притаманний молоді, а зрілі люди переважно є реалістами, схильними до компромісів. Соціалізація у зрілому віці вимагає переходу від залежності до автономії. Одним із найскладніших аспектів соціалізації у зрілому віці є вміння реалістичного бачення світу і збереження при тому ідеалів.

“Порівняйте змужнілу людину з юнаком: вона, напевне, здасться вам жорсткішою, менш великодушною, корисливішою. Але хіба від цього вона стає гіршою? Ви говорите, що ні, що вона стала тільки твердішою, або, як ви звичайно кажете, практичнішою. Головне ж у тому, що вона набагато більше вважає себе центром усього, ніж юнак, який “мріє” про інше, наприклад, про Бога, вітчизну тощо.

Юнак знаходить себе як дух і втрачає себе у загальному дусі, в людстві.” Юнак був ідеалістом, його надихали думки, доки він не змужнів, не став егоїстичною зрілою людиною, яка на свій розсуд розпоряджається реальностями і думками, і ставить свій особистий інтерес понад усе” (Макс Штірнер.”Єдиний і його власність”).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)