Головна Головна -> Підручники -> Підручник Прокурорський нагляд в Україні (І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой) скачати онлайн-> § 6. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу — взяття під варту

§ 6. Нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу — взяття під варту



Інститут запобіжних заходів є способом забезпечення діяльності державних органів, в тому числі і суду, із здійснення правосуддя відносно осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, а у виняткових випадках осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
З усіх запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення правосуддя щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, найбільш відчутне ураження прав та свобод людині, яка втягнута у сферу кримінально-процесуальної діяльності, завдають заходи кримінально-процесуального примусу, пов’язані з позбавленням волі. Перш за все йдеться про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та її арешт, як найбільш суворі запобіжні заходи, що суттєво обмежують права та свободи людини, і, насамперед, одне з найважливіших прав — право на свободу та особисту недоторканність.
Оскільки відповідно до положень статей 106, 106і, 115 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину відбувається без санкції прокурора або постанови судді, прокурору важливо забезпечити своєчасний нагляд за дотриманням вимог закону щодо наявності підстав для такого тимчасового обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність.
Підстави для затримання підозрюваного у вчиненні злочину визначені ст. 106 КПК. Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримано лише за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали за вчиненням злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на цю особу як на таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі виявлені явні сліди злочину.
За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли особа намагалася втекти або коли вона не має постійного місця проживання, чи не встановлено особу підозрюваного.
Закон визначає, що про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, позначкою про роз’яснення підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту затримання.
Копія протоколу з переліком його прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою до затримання.
Із змісту ст. 106 КПК вбачається, що підозрюваний з’являється у кримінальному процесі не з моменту складання протоколу про затримання, а з моменту фактичного затримання, яке може статися і до порушення кримінальної справи. У той же час ч. З ст. 106 КПК не визначає строк складання протоколу про затримання, а лише вказує, що він негайно вручається затриманому і прокурору.
Частина 6 ст. 106 КПК встановлює, що протягом 72 годин після затримання орган дізнання, слідчий: 1) звільняє затриманого, якщо не підтверджується його підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснене з порушенням вимог, передбачених КПК; 2) звільняє затриманого й обирає до нього запобіжний захід, не пов’язаний із утриманням під вартою; 3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного захисту у вигляді взяття під варту.
Зазначений час надається органу дізнання (слідчому) для з’ясування причетності цієї особи до злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також для доставления затриманого до суду з відповідним поданням про обрання цього заходу.
Попередити незаконні та безпідставні затримання підозрюваних прокурор практично не може. Адже про затримання йому стає відомо лише після його проведення, хоча, як це зазначено у ст. 106 КПК, відповідний протокол негайно направляється прокурору.
На практиці у більшості випадків прокурор дізнається про затримання підозрюваного у вчиненні злочину через добу, коли вже проведено перший допит підозрюваного і навіть тоді, коли закінчується строк затримання. Таким чином, можливості прокурора реагувати на незаконні випадки затримання обмежені.
При перевірці законності застосування запобіжного заходу у вигляді затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, прокурор має ознайомитись із матеріалами справи (рапортами працівників міліції, поясненнями громадян, заявою потерпілого, протоколами допитів, з яких убачається, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після нього; є наявні вказівки очевидців та потерпілих на затриманого як на особу, що на їх очах вчинила злочин, підтверджується наявністю очевидних слідів на підозрюваному, його одязі або в його житлі (протоколами огляду місця події, особистого огляду, обшуку тощо).
Коли підставами затримання слугували інші дані, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні злочину, прокурор має перевірити наявність інформації про те, що така особа намагалася втекти або вона не має постійного місця проживання, чи не встановлено її особу. Прокурор повинен у кожному разі переконатися у тому, що затримання є законним і обґрунтованим, для чого йому потрібно з’ясувати такі питання: чи порушено кримінальну справу, по якій застосовувалось затримання підозрюваного; чи компетентною особою органу дізнання або слідчим, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа, прийнято рішення про затримання підозрюваного; чи дотримані вимоги статей 106, 106і, 107, 115 КПК під час затримання підозрюваного.
Обов’язковою умовою для застосування затримання особи є індивідуалізація заходів кримінально-процесуального примусу. Стаття 148 КПК визначає загальну мету застосування запобіжних заходів: запобігти спробам особи ухилитись від дізнання, слідства або суду; не дозволити особі перешкодити встановленню істини у кримінальній справі; унеможливити продовження особою злочинної діяльності; забезпечити виконання процесуальних рішень. Зазначені положення кореспондуються з принципом 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або ув’язненню, у будь-якій формі, відповідно до якого арешт та затримання на час проведення слідства та судового розгляду здійснюється тільки з метою відправлення правосуддя. Отже, застосування зазначених запобіжних заходів з іншою метою є неприпустимим.
Для з’ясування цього питання прокурор має особливу увагу приділити також і підставам застосування запобіжних заходів. Зокрема, такими підставами є наявність доказів вчинення кримінально-караного діяння особою, щодо якої вони застосовуються, даних про те, що ця особа може ухилитись від дізнання, слідства чи суду, або буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, або може вчинити інші злочини чи вона не буде виконувати процесуальні рішення.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім зазначених обставин, враховується також тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється або обвинувачується особа, її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують (ст. 150 КПК).
Закон зазначає, що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного йому має бути пред’явлене обвинувачення не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.
Таким чином, підставами для застосування кримінально-запобіжного заходу є наявність сукупності таких чинників:
1) факту вчинення злочину;
2) встановлення конкретної особи, щодо якої у передбачених законом формі і порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого;
3) наявність у кримінальній справі достатніх доказів, які дають підстави вважати, що обвинувачений може ухилитись від дізнання, попереднього слідствата суду; може продовжувати займатись злочинною діяльністю; може загрожувати свідку, іншим учасникам кримінального судочинства; знищити докази або іншим шляхом чинити перепони щодо провадження по кримінальній справі; наявність достатніх даних вважати, що застосування запобіжного заходу об’єктивно необхідне для забезпечення виконання вироку. За відсутності передбачених законом підстав прокурор визнає постанову про затримання підозрюваного неправомірною, скасовує її своєю постановою і звільняє особу з-під варти. Одночасно вирішується питання про відповідальність посадової особи, винної у порушенні закону, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 155 КПК визначає, що взяття під варту, як запобіжний захід, застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Таким чином, взяття під варту на стадії досудового слідства може бути застосовано за таких умов:
1) якщо особа підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі (ч. 1 ст. 155 КПК);
2) якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148 КПК).
Стаття 1652 КПК передбачає, якщо орган дізнання, слідчий вважають, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитись з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
Таким чином, закон покладає на прокурора виконання ролі своєрідного “фільтру”, який має запобігти порушенням закону при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, в тому числі й можливості застосування ув’язнення.
Перевіряючи законність подання слідчого про застосування до обвинуваченого, підозрюваного як запобіжного заходу ув’язнення, прокурор перш за все має з’ясувати та оцінити такі питання:
– чи порушено у встановленому порядку кримінальну справу (ст. 98 КПК), чи прийнято її до провадження;
– чи складено постанову про притягнення особи як обвинуваченого відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;
– чи своєчасно воно пред’явлене особі (ст.ст. 131, 132, 133 КПК);
– чи вручено обвинуваченому копію названої постанови (ч. 2 ст. 110 КПК);
– чи ознайомлений він з постановою слідчого про застосування зазначеного заходу;
– чи вказані в постанові, поданні підстави для застосування саме такого заходу і чи наведені мотиви, які обґрунтовують необхідність саме його застосування;
– чи враховано при цьому обставини, перелічені у ст. 150 КПК;
– чи передбачено статтею, за якою пред’явлене обвинувачення певній особі, покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки (ч. 2 ст. 155 КПК) або те, наскільки встановлено виняткові обставини для обрання цього заходу;
– чи додержані додаткові умови притягнення до кримінальної відповідальності та застосування названого заходу до неповнолітніх обвинувачених та до осіб, які страждають на психічні розлади.
Оцінюючи обґрунтованість подання слідчого, органу дізнання, прокурор має керуватись презумпцією залишення обвинуваченого на свободі, як це передбачено ст. З та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, тобто обрання ув’язнення як запобіжного заходу можливе лише тоді, коли неможливо обрати інший запобіжний захід.
Предметом прокурорської перевірки є дослідження і оцінка, з погляду на вимоги закону, реальних фактичних обставин, об’єктивно необхідних і достатніх для прийняття законного та обґрунтованого рішення про надання згоди або відмову у наданні згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді попереднього ув’язнення. При цьому оцінки потребує тяжкість пред’явленого обвинувачення; наслідки злочинного діяння; вжиття обвинуваченим заходів щодо запобігання шкідливих наслідків вчиненого ним діяння; характеристика його особи; наявність чи відсутність судимостей; роль обвинуваченого у складі злочинного угрупування, його конкретні дії; обставини, які пом’якшують та обтяжують вину обвинуваченого; наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи; інші обставини, необхідні для правильного вирішення питання.
У разі внесення слідчими органами клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з огляду на виняткові випадки, додатковим критерієм перевірки та оцінки для прокурора виступає сукупність фактичних підстав, що вказують як на винятковий характер певного клопотання, так і на обов’язкову наявність обставин, передбачених ст. 150 КПК. Врахуванню підлягає не тільки формальне існування зазначених фактів, а й те, наскільки вони реально підтверджені матеріалами справи.
При погодженні та підтриманні в судовому засіданні подання про взяття під варту підозрюваного чи обвинуваченого прокурори мають керуватись вичерпним переліком підстав, визначених КПК; ретельно визначати необхідність застосування цього запобіжного заходу, при потребі допитувати особисто підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітніх — завжди (п.5.4 наказу Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20.04.2004 p.).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Прокурорський нагляд в Україні (І.Є. Марочкін, П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой)