Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков) скачати онлайн-> 2. Правові, процесуальні та організаційні основи судово-медичної експертизи:

2. Правові, процесуальні та організаційні основи судово-медичної експертизи:


а) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи;
б) організація і структура судово-медичної служби в країні.

a) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи.
Застосування судово-медичних знань для вирішення питань, які виникають у практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду, називається судово-медичною експертизою. Експертиза, в тому числі і судово-медична, є одним із доказів у слідчому і судовому процесах. Слід ще раз підкреслити, що така функція судово-медичної експертизи, як допомога органам охорони здоров’я, є специфічною тільки для нашої судово-медичної служби, у той час як в інших країнах судово-медична експертиза обслуговує лише органи слідства і суду.
Існують різні види експертиз: судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, криміналістична, судово-технічна та ін. Причому судово-медична експертиза почала застосовуватись значно раніше, ніж інші види експертиз.
В Україні здійснюється державна (посадова) і вільна судово-медична експертиза. Переважна більшість експертиз проводиться судово-медичними експертами, тобто лікарями, які отримали спеціальну підготовку й обіймають посади судово-медичних експертів. Така експертиза є посадовою чи державною. Обов’язки судово-медичного експерта може виконувати тільки спеціаліст з вищою медичною освітою. Якщо немає лікаря, який обіймає посаду судово-медичного експерта, то відповідно ст. 192 КПК України запрошується лікар іншої спеціальності, у такому випадку він називається лікар-експерт, на якого поширюються права і обов’язки судово-медичного експерта. Цей вид експертизи називається вільною експертизою.
Проведення судово-медичних експертиз може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України. Проведення судово-медичної експертизи регламентується рядом спеціальних статей кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів України, постанов і розпоряджень уряду, а також положень, правил та інструкцій, які видаються Міністерством охорони здоров’я України і затверджені Наказом № 6 Міністра охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. “Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України”.
Судово-медична експертиза (дослідження), як і інші види експертиз, проводиться тільки за постановою органів дізнання, слідчих органів чи ухвалою суду (ст. 196 КПК України). Відповідно до ст. 76 КПК України вона призначається обов’язково для встановлення: причини і категорії смерті; характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; статевої зрілості у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК України; віку підозрюваної особи чи обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про їх кримінальну відповідальність за відсутності відповідних документів про вік.
Судово-медична і судово-слідча практика показує, що експертизу необхідно проводити і в ряді інших випадків, наприклад, для визначення втрати працездатності, при симуляції хвороби, статевих злочинах, для визначення стану здоров’я і т. ін.
У плані практичного виконання розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первинну, додаткову і повторну.
При первинній експертизі здійснюється первинне, частіше одномоментне і кінцеве дослідження об’єкта з відповідним висновком експерта.
Інколи після проведення первинної експертизи необхідно провести додаткове дослідження, проконсультуватися зі спеціалістами, коли слідчий пропонує дати кінцеві висновки з урахуванням усіх матеріалів. Таке дослідження і є додатковою експертизою. Вона може призначатись у випадках недостатньої ясності чи повноти висновків експерта і, як правило, доручається тому самому експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту.
Повторна експертиза проводиться в тих випадках, коли висновки первинної експертизи були необгрунтованими чи викликали сумнів у їх правильності, не задовольнили з будь-яких мотивів слідство чи суд, або якщо вони суперечать іншим доказам у справі. Повторна експертиза проводиться іншим, більш кваліфікованим експертом чи кількома експертами.
Комісійна експертиза за участю кількох експертів однієї спеціальності проводиться в найбільш складних випадках, а саме: у правах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, для визначення процента стійкої втрати працездатності, як повторні експертизи, часто як первинні експертизи у складних кримінальних справах і т. ін.
Комплексна експертиза проводиться в одній справі групою різних спеціалістів. В експертизі отруєнь беруть участь лікарі-клініцисти, судові хіміки, біологи, ботаніки та ін.
Судово-медична експертиза проводиться як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.
У своїй практичній діяльності судово-медичні експерти керуються Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України 17 січня 1995 р. № 6 і узгодженою з Верховним судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України.
З метою правильного здійснення своєї діяльності судово-медичний експерт у процесі попереднього слідства і в судовому засіданні повинен добре знати свої права і обов’язки (ст. 77 КПК України). Так, експерт має право:
1) знати цілі і завдання експертизи;
2) знайомитися з матеріалами, які стосуються експертизи;
3) заявляти піклування про надання додаткових матеріалів, необхідних для висновків;
4) з дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора чи суду бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, яких допитують, питання стосовно предмета експертизи;
5) отримувати від слідства і суду чітко сформульовані питання;
6) у разі складності експертизи просити про залучення для участі в експертизі відповідних спеціалістів і робити висновки разом з ними.
Експерт зобов’язаний:
1) вирішувати питання медико-біологічного характеру і не повинен відповідати на юридичні, технічні та інші немедичні питання, оскільки в них він не є компетентним. Вирішення таких питань, як ступінь вини, умисел та інших, належить до компетенції органів слідства і суду;
2) давати консультації з питань експертизи працівникам слідчих та судових органів (ці консультації не повинні даватися в особистому порядку, наприклад адвокатам, які бажають інколи за допомогою експертних даних якось вигородити свого підзахисного);
3) з’явитися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду. При неявці без поважних причин він, як і свідок, може бути підданий приводу. До поважних причини неявки відноситься хвороба, службове відрядження, відпустка, неотримання виклику та ін.;
4) зберігати слідчу таємницю, не допускати розголошення даних попереднього слідства. Про кримінальну відповідальність за таке розголошення він несе відповідальність за ст. 181 КК України;
5) документувати результати експертизи, тобто складати висновки експерта (акт судово-медичного дослідження) за передбаченою законом формою;
6) доводити до відома відповідних слідчих та судових органів про нові дані, які виявляються при проведенні експертизи і які не знайшли відображення у справі раніше, а також у порядку особистої ініціативи звертати увагу слідчих та судових органів на обставини і факти, які мають значення для розслідування і судового розгляду.
При проведенні судово-медичної експертизи можуть бути присутні: слідчий (за винятком випадків, коли здійснюється експертиза особи іншої статі, що супроводжується її оголенням); обвинувачений та інша особа (тільки з дозволу слідчого); лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого.

б) організація і структура судово-медичної служби в країні.
У нашій країні більшість судово-медичних експертиз проводиться в державних судово-медичних установах, які входять до системи органів охорони здоров’я.
Державна судово-медична служба представлена:
– районним, міжрайонним і міським судово-медичними експертами, призначеними з розрахунку: один експерт на 110 000 міського населення чи на один або два і навіть три райони;
– обласними судово-медичними експертами;
– головним судово-медичним експертом Міністерства охорони здоров’я країни.
Обласні та головний судово-медичний експерти очолюють відповідні заклади – бюро судово-медичної експертизи і є начальниками цих бюро. В адміністративно-господарському плані вони підпорядковані керівникам відповідних органів охорони здоров’я.
В обласному бюро судово-медичної експертизи є такі структурні підрозділи:
1. Відділ судово-медичної експертизи трупів.
2. Відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб.
3. Відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія), до складу якої входять такі відділення:
– судово-медичної гістології;
– судово-медичної імунології;
– судово-медичної криміналістики;
– судово-медичної токсикології;
– судово-медичної цитології.
4. Відділ комісійних судово-медичних експертиз.
5. Відділ чергових судово-медичних експертів.
6. Організаційно-методичний відділ.
7. Міські, районні, міжрайонні відділення бюро судово-медичної експертизи.
8. Адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.
У науково-практичному і організаційному плані судово-медичні експерти підпорядковані вищому керівникові судово-медичної служби.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков)