Головна Головна -> Підручники -> Підручник Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков) скачати онлайн-> ТЕМА 8. СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ОТРУЄНЬ 1. Поняття “отрута”, “отруєння”, умови дії отрут

ТЕМА 8. СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ОТРУЄНЬ 1. Поняття “отрута”, “отруєння”, умови дії отрут



Отруєння, які є підставою для призначення судово-медичної експертизи, не такі вже й рідкісні. Вони можуть бути навмисними (з метою самогубства, а інколи убивства) і випадковими – у побуті, медичній практиці, в умовах виробництва і за інших обставин. Підозра на отруєння виникає при раптовій смерті, коли людина помирає несподівано для оточуючих, серед, здавалося б, повного чи майже повного здоров’я, нерідко після вживання їжі, води чи лікарської речовини. Отруєння може бути пов’язаним з непередбаченим смертельним наслідком якогось захворювання. Тому судово-медичним експертам і працівникам правоохоронних органів доводиться займатися дослідженнями випадків отруєнь чи підозри на отруєння досить часто.
Сучасна токсикологія (вчення про отрути та їхню дію на організм – отруєння) – це наука, яка розглядає отрути і отруєння з різних позицій. Вона поділяється на загальну і спеціальну. Перша визначає загальні закономірності токсичної дії окремих отрут і вишукує засоби лікування отруєнь, які ними викликаються. Сучасна токсикологія розділилась на кілька відносно самостійних галузей: 1) судову, 2) промислову, 3) харчову і 4) військову. Історично найбільш ранньою галуззю токсикології є судова токсикологія, яка вивчає отрути і отруєння в аспекті питань, які цікавлять в основному судово-слідчі органи. Судова токсикологія – великий розділ судової медицини, з якого вона фактично і почала свій розвиток.
Випадки смерті від отруєнь відомі дуже давно. Наприклад, у 399 р. до н.е. від отруєння цикутою загинув древньогрецький філософ-ідеаліст Сократ. 68 років по тому в Римі відбувся перший судовий процес у справі так званих “матрон-отруйниць”. У 82 р. до н. е. в Римі був прийнятий спеціальний закон по боротьбі зі злочинними отруєннями.
Історія середніх віків була особливо багата на різні отруєння, які скоювались, головним чином, зі злочинною метою. За допомогою отрут усувались небажані особи, влаштовувались двірцеві перевороти, позбавлялись від нелюбого чоловіка чи іншого члена сім’ї, розправлялись з небажаним державним діячем. Були особи, які обирали отруєння своєю професією, торгували отрутами, давали поради з їх використання і т. ін. За визнанням такої отруйниці Гоффани, нею особисто було отруєно 600 чоловік, у тому числі два римських папи. З метою припинення отруєнь в Англії був введений закон, за яким усіх отруйників, чия провина була доведена, кидали живими в киплячу воду.
У Росії в XV-ХVІ ст. також траплялись численні випадки отруєнь. На початку ХVІІ ст. був заснований Аптекарський указ, до обов’язків якого входило проведення судово-медичної експертизи при підозрі на отруєння, а також дослідження трав і лікарських речовин. Наприклад, у 1700 р. на вимогу Аптекарського указу проводилась експертиза трупа боярина Салтикова, отруєного слугою Олексієм Каменем, який дав своєму панові велику дозу отрути. Наслідком цього випадку став указ (“боярський вирок”), який називався “Про покарання незнаючих медичних наук і по неосвіченості у використанні медикаментів, які спричинили смерть хворих”.
Виникнення судової токсикології як науки належить до початку ХІХ ст. У Росії судова токсикологія почала викладатись самостійним курсом у 1820 р. на кафедрі судової медицини МДУ. У 1824 р. професором Петербурзької медико-хірургічної академії А.П.Нелюбіним були складені “Правила для керівництва судового лікаря при дослідженні отруєнь”, а в 1857 р. вийшла його праця “Загальна судово-медична і поліцейська хімія з приєднанням загальної токсикології чи науки про отрути і протиотруті засоби”.
Успіхи судової токсикології, хімії, фізіології та інших наук сприяли розкриттю більшості отруєнь. Це потягло за собою різке скорочення кількості навмисних отруєнь-убивств, що не вдавалось зробити раніше найжорстокішими каральними заходами. Принциповою основою для висновків про отруєння чи отруту є прийняте в судовій медицині токсикологічне визначення цих понять.
М. Д. Швайкова (1975) пише, що “під отруєнням чи інтоксикацією розуміють порушення функцій організму під впливом отруйної речовини, що може закінчитись розладом здоров’я або навіть смертю”. Визначення поняття отрути викликає певні труднощі. Перш за все необхідно зауважити, що абсолютних отрут немає, тобто немає речовин, які в будь-яких умовах викликають отруєння. Що стосується поняття “отрута” чи “отруйна речовина”, то слід урахувати, що в токсикології воно вужче, більш обмежене, ніж у біології. У токсикологічному тлумаченні отрутою є така хімічна сполука, яка вводиться в організм у малій кількості і, діючи на нього хімічно чи фізико-хімічно при визначених (певних) умовах, здатна призвести до хвороби чи смерті. В аспекті зазначених визначень слід у кожному випадку проаналізувати всі отримані дані, які свідчать про отруєння і наявність в об’єктах конкретної отруйної речовини. При цьому, якщо тлумачення поняття “отруєння”, як правило, запитань не викликає, то визначення поняття “отруйна речовина” необхідно детально обговорити.
По-перше, отруйна речовина завжди надходить в організм іззовні. Якщо якийсь елемент або сполука утворились в організмі в процесі життєдіяльності, а також при захворюваннях чи особливих станах (наприклад, при порушенні обміну речовин), вони не можуть вважатися отруйними з токсикологічних позицій, хоча в біологічному аспекті це, зрозуміло, отрути.
По-друге, отруйні речовини повинні вводитись в організм у відносно малій кількості. Для різних отрут ця кількість (токсична і смертельна дози) сильно варіюють (від сотень грамів до десятих, сотих, тисячних часток грама).
По-третє, отруйна речовина повинна діяти на організм хімічно або фізико-хімічно. Порівняно невелика кількість битого скла, наприклад, якщо буде введена в шлунок, може викликати проколювання його стінки, перитоніт і смерть, але діє скло не хімічно чи фізико-хімічно, а механічно. Бактерії, які потрапили в організм, також викликають розлад здоров’я, але при цьому діють біологічно.
І, нарешті, отрута призводить до хвороби чи смерті за певних умов. Умови дії отрут різноманітні.
1. Умови, які залежать від самої отрути:
– доза (кількість) речовини. Одна і та ж хімічна речовина в одних дозах діє як ліки, в інших, вищих, може виявляти токсичну дію і викликати отруєння і навіть смерть. Смертельна доза – це мінімальна кількість отруйної речовини, яка викликає смерть людини;
– розчинність. Речовини, які не розчиняються у соках організму, не викликають отруєнь. Наприклад, нерозчинна сіль Нд2СІ2 (каломель) нешкідлива, а розчинна сіль НдСІ2 (сулема) є сильною отрутою. Сірчанокислий барій не є токсичною речовиною для організму, оскільки він не розчиняється в шлунковому соці;
– фізичний стан отрути. Швидше за все діють газоподібні речовини, тому що вони всмоктуються безпосередньо в кров і у великих кількостях. При прийомі отрути через рот вона швидше діє тоді, коли прийнята в розчині, а не в твердому вигляді, оскільки в останньому випадку отрута діє після розчинення і всмоктування в шлунку;
– концентрація отрути. Так, соляна кислота в розведеному вигляді застосовується як ліки, та ж кількість концентрованої кислоти діє як отрута. 100 мл 96о спирту викликає швидше і глибше сп’яніння, ніж така ж кількість алкоголю, введена у вигляді 40% горілки чи 6% пива;
– речовини, з якими прийнята отрута. Одні речовини можуть посилювати дію отрути (лужне середовище для миш’яку, кисле середовище – вино для ціаністих сполук), інші – навпаки, послаблюють його дію (прийом сулеми з їжею, багатою на білки, чай і кава для алкалоїдів, наприклад морфій і т. ін.);
– тривалість зберігання отрут і ступінь їх збереження. Прикладом може бути спроба отруєння Распутіна ціаністим калієм у грудні 1916 р. Ціаністий калій внаслідок тривалого зберігання під впливом вуглекислого газу повітря переходить в поташ К2СО3, який не є отрутою, а має лише незначні послаблюючі властивості;
– швидкість всмоктування і виведення отрути.
2. Умови дії отрути, які залежать від організму:
– а) вік. Грудні та маленькі діти дуже чутливі до опію, алкоголю і відносно менш чутливі – до стрихніну. Відомий випадок смертельного отруєння трирічного хлопчика, якого п’яний дід “пригостив” чаркою горілки;
– б) стан здоров’я. У людей виснажених, які хворіють на хронічні захворювання, гостріше і швидше виявляється дія отруйних речовин;
– в) вага. Смертельна доза отрути прямо пропорційна вазі потерпілого;
– г) стать. У жінок у певні періоди спостерігається підвищена чутливість до дії отрут (менструація, вагітність);
– д) звикання до наркотиків, алкоголю і т. ін. На противагу звиканню у деяких осіб спостерігається підвищена чутливість (ідіосинкразія), наприклад, до антибіотиків, йоду, новокаїну та інших речовин, які приймаються в лікувальних дозах;
– е) кумуляція отрути в організмі, тобто властивість накопичення (солі важких металів, лікувальні препарати і т. ін.).
3. Умови, які залежать від шляхів введення отрути. Отруйні речовини можуть надходити до організму через рот, пряму кишку, шляхом вдихання, через шкіру, підшкірно, внутрішньом’язово і внутрішньовенно, а також через ранові та опікові поверхні, піхву, спинно-мозковий канал, сечовий міхур та іншими шляхами.
4. Умови дії отрути, які залежать від зовнішнього середовища. Висока температура і підвищена вологість повітря сприяють отруєнню окисом вуглецю і т. ін. Низька температура сприяє отруєнню алкоголем, оскільки при цьому відбувається переохолодження організму і зниження його реактивності, хоча на певних стадіях сп’яніння холод може сприяти швидшому витверезвленню.
У медицині немає єдиної загальноприйнятої класифікації отрут. Судово-медичною практикою прийнята систематизація отрут, в основу якої покладена властивість отрут викликати різке ураження в ділянці первинної їхньої дії (місцеві) чи виявляти токсичний ефект лише після їх усмоктування (резорбтивні). Виражену місцеву дію (подразнюючу, некротизуючу) мають безліч різних за своїми властивостями речовин – їдкі кислоти і луги, фенол і його похідні т. ін. Дія подібних їдких отрут може також супроводжуватись і рядом функціональних порушень.
Резорбтивні отрути залежно від клінічних і морфологічних проявів, які вони викликають, поділяються на деструктивні (характерні різко виражені морфологічні зміни у внутрішніх органах – сполуки ртуті, миш’яку), кров’яні (діють на гемоглобін крові – окис вуглецю та ін.) і функціональні (уражають переважно центральну нервову систему, викликають різкий розлад функцій, але без грубих морфологічних порушень – стрихнін, морфій та ін.). При отруєнні такими сполуками на першому місці стоїть клінічна картина, яка викликана функціональними розладами. Місцева їх дія не має істотного значення і не є визначальною в картині отруєння.
За походженням усі отруєння можна поділити на випадкові і навмисні, причому випадкові трапляються частіше. Випадкові отруєння бувають домашніми, медичними і професійними. До випадкових домашніх отруєнь належить більшість отруєнь. Вони відбуваються внаслідок необережного зберігання отруйних речовин і вживання їх дітьми, п’яними, з поспіху і т. ін. Інколи навіть дорослі і тверезі люди можуть отруїтись не тільки отруйними речовинами, які не мають запаху і смаку, але й їдкими отрутами. Бувають отруєння внаслідок прийому отрути замість ліків. “Медичними” отруєннями називають отруєння речовинами, які вводяться медичним персоналом з лікувальною метою.
Отруєння інколи трапляються при самолікуванні чи лікуванні знахарями.
Професійні отруєння трапляються дуже рідко, чому сприяють суворі норми з охорони праці й техніки безпеки, які передбачені законодавством. Рідко професійні отруєння трапляються в результаті аварій на виробництві, а також у сільському господарстві.
Навмисні отруєння можуть кваліфікуватися як самогубство чи убивство. При самогубствах частіше використовують доступні отрути, рідше – лікарські препарати. Убивство через отруєння трапляється рідко. Із цією метою найчастіше використовуються сильнодіючі речовини, які не мають особливого запаху і смаку (сполуки миш’яку і т. ін.).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков)