Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> Вимірювання стратифікації.

Вимірювання стратифікації.



Усі соціологи погоджуються, що в основі стратифікаційної будови суспільства закладено соціальну нерівність. Але якими є базові критерії соціальної стратифікації? Стосовно цього існують різні точки зору, адже подібно до сузір’їв, планет чи невідомих островів, які починають існувати для нас лише тоді, коли вони є відкритими і позначеними на картах, соціальні групи стають реальними як для тих, хто до них входить, так і для усіх інших людей, тільки тоді, коли їх, керуючись тими чи іншими принципами, сприймають і визнають дійсними.

Карл Маркс вважав, що стратифікація у суспільстві відбувається за такою головною ознакою, як володіння власністю. Тому його стратифікаційна структура зводилася до двох рівнів: клас власників і клас позбавлених власності на засоби виробництва (рабовласники — раби; феодали — залежні селяни; капіталісти — пролетарі).

Макс Вебер крім економічного вводить ще додаткові критерії соціальної стратифікації, такі як приналежність до статусних груп і певних політичних кіл (партій).

Найпопулярнішим є підхід, запропонований Пітірімом Сорокіном, який виділяє чотири базових критерії соціальної нерівності: дохід, влада, освіта, престиж.

Дохід — вимірюється в грошових одиницях, які отримує індивід чи сім’я за одиницю часу.

Освіта — вимірюється кількістю років навчання і його якістю.

Відтоді як основою підготовки людини до ефективної діяльності в сучасному суспільстві став процес оволодіння знаннями, спостерігається чітка тенденція до замикання нової вищої соціальної страти в собі самій. З 1970 по 1990 рр. середня вартість навчання у приватних університетах у США зросла на 474 % при тому, що середній ріст цін на споживчі товари не перевищив 248 %. У зв’язку зі зростанням цінності освіти, вища страта замикається сьогодні так само, як колись страта підприємців. Подібно до того, як на початку XX ст. дві третини вищих керівників компаній були вихідцями із заможних сімей, у 1991 р. близько половини студентів провідних університетів СІЛА були дітьми батьків, чий дохід перевищував 100 тис. дол.

Влада — вимірюється кількістю людей, на яких поширюється рішення певної особи. Термін “влада” не варто плутати з терміном “управління”. Влада як соціальний феномен багатоманітна. У широкому розумінні влада — це здатність соціального суб’єкта в своїх інтересах визначати цілі і спрямованість діяльності інших соціальних суб’єктів (не зважаючи на їхні інтереси); розпоряджатися матеріальними, інформаційними і статус-ними ресурсами суспільства; формувати і нав’язувати правила і норми поведінки. Владні стосунки означають, що між соціальними суб’єктами існують такі взаємини, при яких один суб’єкт виступає як об’єкт дії іншого суб’єкта. Таким чином, влада — це можливість диктувати свою волю іншим людям, незалежно від їхнього бажання.

Отже, зазначені три критерії стратифікації мають цілком об’єктивні одиниці виміру — гроші, роки, люди. Інша ситуація з престижем.

Престиж — це повага до статусу, яка склалася в суспільстві. Вчені складають спеціальні рейтинги соціального престижу різних статусів на підставі опитувань (наприклад, колись дуже престижними вважалися професії вчителя, лікаря та ін.).

Престиж є дуже важливим критерієм соціальної стратифікації і люди докладають чимало зусиль, щоб підвищити його в очах інших. Феномен так званого демонстративного споживання описав американський соціолог Торстейн Веблен (1867— 1929). “Було би повною наївністю вважати, — казав він — нібито люди їдять чорну ікру, і щоби вгамувати голод, або купують розкішний “кадиллак”, бо хочуть придбати добрий автомобіль. Очевидно, що подібні речі купують не заради задоволення основних потреб: виробництво предметів споживання виконує ще й приховану функцію — воно задовольняє прагнення людей до підвищення власного престижу”.

Є ще також багато не базових критеріїв соціальної стратифікації, наприклад, культурно-мовний, віковий та ін.

Культурно-мовна стратифікація. У різних соціальних верств і груп (робітники, селяни, міліціонери, вчителі, політики) мова відрізняється, бо різним є їхній освітній і культурний рівень, середовище спілкування. Російський вчений В. Бондалєтов виділяє такі основні форми мови:

Літературна мова — головна форма існування національної мови, яка втілила в собі всі духовні досягнення народу і переважає над усіма іншими мовними формами за багатством, строгістю і чіткістю. Нею володіє високоосвічена частина суспільства.

Народно-розмовна мова — стилістично нейтральна, менш нормована мовна форма. У неї найширше коло споживачів, вона доступна індивідам з будь-яким рівнем освіти.

3. Просторіччя — не літературна форма мови. Це мова неосвічених або малоосвічених верств населення, переважно людей старшого віку.

Територіальні діалекти — не писемна форма мови, обмежена побутовою сферою спілкування в певній місцевості.

Соціодіалекти — умовні мови і жаргон. Жаргон розрізняють: становий, професійний, віковий та ін. Умовні мови (“арго”) — це лексичні системи, які виконують функції окремої мови, незрозумілої для невтаємничених, наприклад “фєня”—мова злочинного світу (“бабки” — гроші, “бан” — вокзал, “кут” — валіза, “кліфт” — піджак),

Приналежність до певної страти вимірюється не тільки об’єктивними показниками (дохід, влада, освіта, престиж), але й суб’єктивними. Скажімо, можна досягти влади, багатства, але не увійти до аристократичних кіл, почувати себе незатишно у цьому соціальному середовищі і, найголовніше — не стати “своїм” серед представників цієї соціальної страти. Кожна страта складається з однорідних елементів.

Відповідно до обраних вченим критеріїв соціальної стратифікації, виділяють також інші теорії соціальної стратифікації.

Наприклад, німецький соціолог Ральф Дарендорф вважає, що вертикальну структуру соціальних груп найточніше визначають відносини влади і боротьби між соціальними групами за владу. Вчений поділяє все сучасне суспільство на дві підгрупи: ті, хто править, і ті, ким правлять. У свою чергу тих, хто править, він поділяє на управлінців-власників і управлінців-менеджерів. У групі тих, ким правлять, також можна виділити дві підгрупи:

вищу — “робітничу аристократію” і нижчу — низько кваліфікованих працівників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний “новий середній клас” — продукт асиміляції робітничої аристократії і бюрократів-менеджерів.

Близькою за критеріями до Дарендорфа, є теорія соціальної стратифікації, запропонована американським соціологом Лойдом Уорнером. Він, досліджуючи самооцінку американців за чотирма параметрами: дохід, професійний престиж, освіта, етнічна приналежність, — виділив у суспільстві такі страти: вищу, середньо-вищу, проміжну, середньо-проміжну, середню, нижчу середню верхньо-нижчу, середньо-нижчу, нижчу-нижчу. Варіантів може бути ще більше, але в основу такої класифікації покладено усвідомлення того, що основних в всього три класи: багаті, заможні та бідні; а неосновні класи виникають за рахунок додавання страт і прошарків у межах кожного з основних класів.

Американський соціолог Вруно Барбер провів стратифікацію за шістьома показниками: 1) престиж, професія і влада; 2) дохід; 3) освіта; 4) релігійна приналежність; 5) становище родичів; 6) етнічна приналежність.

Французький соціолог Ален Турен вважав, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не за доступом до власності, влади тощо, а за доступом до інформації. Панівне становище займають ті люди, які мають доступ до найбільшої кількості інформації.

У сучасному суспільстві приналежність індивіда до тієї або іншої страти, зазвичай, не визначається якимось одним параметром. Багата людина звичайно прагне отримати високу освіту, аби гідно виглядати серед представників вищих страт суспільства. Добрий професіонал отримує високу заробітну платню. Політична кар’єра дозволяє розраховувати на збільшення заробітної платні. В результаті, кожна страта у сучасному суспільстві включає у себе людей, які мають приблизно рівні доходи, належать до приблизно однакових за престижністю статусних груп і мають подібний стиль життя.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)