Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> Рухи, націлені на суспільство:

Рухи, націлені на суспільство:



Реформістські рухи — виступають за поступову і прогресивну зміну існуючої системи. Серед них є і політичні — ліберальні рухи (“Народні фронти” в Прибалтиці та “Народний рух України за перебудову” наприкінці 80-х рр.), сюди ж можна віднести і феміністичний рух, екологічний рух, рух проти ядерної енергетики, проти забруднення навколишнього середовища та інші рухи.

Регресивні рухи — виступають за припинення суспільних змін і повернення до старих порядків. У політичному житті України це ті сили, які виступають за реставрацію СРСР в тій або іншій його формі, повернення до “реального соціалізму”. Дуже часто регресивні рухи мають релігійне забарвлення. Наприклад, ісламські фундаменталісти.

Революційні рухи — прагнуть докорінно змінити існуючий суспільний лад, його цінності і суспільні інститути (Українська революція 1917—1921 рр., революція на Кубі, в Китаї, Франції та ін.).

Усі революційні рухи розвиваються поступово в атмосфері загального соціального невдоволення. Американські дослідники Л. Едвардс і К. Бринтон зуміли виділити найбільш типові стадії успішного розвитку революційних рухів:

наростання глибокого соціального напруження і невдоволення протягом кількох років;

нездатність інтелектуалів успішно критикувати існуючі порядки так, щоб основна маса населення розуміла їх;

поява спонук до активних дій, до повстання, а також — соціального міфу або системи вірувань, які виправдовують ці спонуки;

революційний вибух, викликаний непослідовною політикою і слабкістю правлячої верхівки;

період правління поміркованих, яке поступово зводиться до спроб контролю за різними групами революціонерів або до вчинків, які мають на меті ліквідацію вибухів народного невдоволення;

вихід на активні позиції екстремістів і радикалів, які захоплюють владу і знищують опозицію;

період режиму терору;

повернення до спокійного стану, стійкої влади і до певних взірців колишнього дореволюційного життя.

За такою схемою загалом відбувалися французька, китайська, російська та інші революції.

Різновидом революційного руху є тероризм. Поняття “терору” (у перекладі з лат. — жах, страх) ввів Аристотель для позначення особливого типу страху, що опановував глядачів трагедії у грецькому театрі. Це був жах перед небуттям, представленим у формі болю, хаосу, руйнування.

Відповідно до типового в американській політології поняття, тероризмом є “загроза використання насильства в політичних цілях окремими особами чи групами, що можуть діяти як проти існуючого уряду, так і на його боці, і при цьому такі дії спрямовані на те, щоб вплинути на більше число людей, ніж ті, які стають безпосередніми жертвами”. Таким чином, тероризм — це засіб психологічного впливу. Його головний об’єкт — не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живий. Його ціль — не вбивство, а залякування і деморалізація живих. Цим тероризм відрізняється від диверсійних дій.

Існує страх розумний, коли людина правильно визначає джерело та величину небезпеки і вживає заходів, які її зменшують, а є страх неадекватний (невротичний), коли людина впадає в апатію, або вдається до дій, шкідливих чи навіть згубних для неї. Ціль терористів — створення саме невротичного страху. Деморалізовані та залякані люди роблять усе самі, вимагаючи від влади або хоча б схвалюючи дії, які цим людям зовсім не вигідні. Іноді ці дії вигідні терористам, частіше — замовникам, наймачам терористів. А іноді найбільший виграш отримують політики, які безкоштовно користаються “чужим” терористичним актом.

Для розвитку широкомасштабного тероризму, такого, який можемо сьогодні спостерігати, наприклад, в Росії, Ірландії, Палестині, Перу та деяких інших країнах, необхідні певні передумови.

По-перше, потрібно багато надійних і вмілих людей. Для того, щоб залучити у ряди терористів сотню — тисячі повинні визріти для цієї ідеї. Такі умови виникають, коли відбувається масове і несправедливе збідніння раніше благополучних і досить освічених людей. Коли для багатьох молодих людей руйнується звичний світ, а вони виявляються “витісненими з життя” цим суспільством.

По друге, зрушення в культурі. Тероризм обов’язково вимагає виправдання, легітимізації серед досить великої частини суспільства. Інакше ні за які гроші молодь не піде вряди бойовиків. Наймані убивці — зовсім інший тип. А терористи вбивають і вмирають за ідеал, а щоб його створити, треба спочатку зруйнувати домінуючу систему цінностей, переконати, що стосовно їхньої групи (соціальної, релігійної, етнічної та ін.) вчинено нестерпну несправедливість, яка може бути змита тільки кров’ю. Тоді людиною керує почуття помсти, яке немов би знищує несправедливість і відновлює рівновагу у світі.

Утопічні рухи — слово “утопія” означає місце, якого немає. Так називають нереальні плани, які неможливо впровадити в життя. Англійський підприємець і теоретик так званого утопічного соціалізму Роберт Оуен на початку XIX ст. заснував у США комуністичну колонію “Нова гармонія”. Там не було приватної власності й експлуатації. Але колонія не змогла існувати довго через внутрішні чвари. Утопічними у певному сенсі можна вважати контр культурні рухи 60—70-х рр. XX ст. — хіпі та інші. Вони прагнули створити досконаліше суспільство: позбавлене насильства, прагнення наживи, яке перебуває у гармонії з природним середовищем, але не мали чіткої програми досягнення поставленої мети.

Американський вчений Стівен Айєрман наголошує на різниці між “старими” і “новими” соціальними рухами. У минулому (приблизно до середини XX ст.) головним чинником колективної ідентичності та колективних дій виступали соціальні класи і класові інтереси. Поступово класові представництва перетворилися в організації, що стали частиною інституту влади й управління, частиною структур, які приймають рішення. Вони набули сили і впливу, але втратили динамізм і привабливість для мас. “Нові” соціальні рухи багато в чому визначаються саме прагненням уникнути “інкорпорації” у державні структури, тобто не піддатися тим механізмам і не стати маніпульованими з боку держави.

Сучасні соціальні рухи керуються іншими інтересами, ніж “старі”, що безпосередньо пов’язані з доходами й економічною безпекою. Нові соціальні рухи концентруються навколо особистісних проблем, таких як: приватне життя, стиль життя, сексуальна орієнтація, стосунки з сусідами, з навколишнім середовищем та ін.

Ті вимоги, які висувають нові соціальні рухи переважно не вписуються в контур традиційної політики компромісу — політики, пов’язаної з ринком праці й представницькою демократією.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)