Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> Тема 6.3 СОЦІОЛОГІЯ МІСТА 6.3.1. Розвиток міст. Риси сучасного урбанізму

Тема 6.3 СОЦІОЛОГІЯ МІСТА 6.3.1. Розвиток міст. Риси сучасного урбанізму



Людина як біологічний вид існує понад 3 млн. років. Сучасна людина як окремий вид сформувалася приблизно 200 тис. років тому. Але тільки трохи більше ніж 6 тис. років минуло з того часу, як у долинах рік Нілу, Інду, Тигру і Євфрату з’явилися міста. Таке порівняно пізнє виникнення міст пояснюється тим, що для того, щоб утворити й утримувати міста необхідно досягнути досить високого рівня суспільного й технологічного розвитку.

Археологи знайшли глиняні таблички, які свідчили, що в Шумері, державі, яка вснувала в межиріччі Тигру і Євфрату приблизно 6,6 тис. років тому, чоловікові видавали на місяць 86 кг зерна, а жінці — 18 кг. Російський археолог В. Массон підрахував, і що при тій продуктивності праці і врожайності, яка була в Шумері, сім’я, мала продуктів у 12 разів більше, ніж їй було необхідно для того, щоб прогодуватися протягом року. Відтак — не всі змушені були працювати у сільському господарстві, а значить вивільнялися робочі руки для будівництва храмів, занять ремеслами і наукою.

Міста стародавніх часів та в період Середньовіччя мали чимало спільних рис, які відрізняли їх від сучасних міст.

По-перше, вони були досить малі. Більшість міст нараховувала до і0 тис. мешканців. Мешканці були знайомі один з одним.

Наприклад, Афіни, в період їх розквіту, населяло не більше і60 тис. осіб. Такою державою кожен громадянин міг управляти особисто. Ніяких депутатів. Із 26 тис. громадян Афін, близько 2 тис. щороку займали виборчі посади. Кожен вільний афінянин хоч раз у житті займав яку-небудь посаду, а більшість — не раз.

Хоча й траплялися винятки, як наприклад, стародавні міста Вавилон чи Александрія, які на рубежі нашої ери налічували більше 600 тис. мешканців; або імператорський Рим, у якому 2000 років тому проживало понад і млн. осіб.

По-друге, міста були обнесені мурами, які захищали мешканців від нападів ворогів, а також визначали межу міста, відділяли його від сільської місцевості.

По-третє, права городян суттєво відрізнялися від прав селян.

Наприклад, у Середньовіччі деякі міста виборювали для себе так зване Магдебурзьке право (від міста Магдебург, де воно вперше було запроваджене у XIII ст.). Згідно цього права, міста звільнялися від управління та суду великих феодалів і створювали органи міського самоуправління.

По-четверте, мешканці більшості міст займалися, як правило, не тільки ремеслом і торгівлею, але й землеробством.

З кінця XVII — початку XVIII ст. у Нідерландах, Англії, а згодом — і в інших країнах Європи, Північної Америки і решти світу почалася промислова революція — процес прискореного розвитку промисловості, внаслідок якого зростає кількість зайнятих у цьому секторі господарства. Щоб забезпечити фабрики робочою силою, необхідно було зібрати разом людей, які мешкали у різних місцях. Тому промислова революція супроводжується процесом урбанізації.

Урбанізація (від лат. — місто; фр. — міський) — це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

Протягом 1700—1800 рр. деякі міста, як, наприклад, Відень, Берлін, Прага, подвоїли кількість свого населення. Найменший приріст протягом цього періоду в Західноєвропейському регіоні спостерігаємо в Лісабоні — 0,6 рази; максимальний — у Лондоні — в 4,5 рази.

На початку XIX ст. у світі було 26 міст із населенням понад 100 тис. осіб. Сьогодні таких міст нараховується понад 2,5 тис. Населення Нью-Йорка за період з 1800 до 1900 р. зросло від 60 тис. до 4,8 млн. осіб. У 1802 р. Лондон був єдиним містом у світі із мільйонним населенням, а у 1960 р. таких міст нараховувалося вже понад 100.

На Заході України процес урбанізації набрав розмаху в останній третині XIX ст. Львів за 30 років (період 1880—1910 рр.) збільшив своє населення зі 100 до 190 тис. і, таким чином на 1910 рік у Західній Україні нараховувалося 8 міст, які мали понад 30 тис. мешканців: Львів (190 тис), Чернівці (87 тис), Перемишль (54 тис), Коломия (43 тис), Дрогобич (86 тис), Тернопіль (34 тис), Станіслав (33 тис), Стрий (31 тис).

У XX ст. урбанізація стала глобальним процесом, який з кожним роком набуває все більшого розвитку. У 1975 р. у містах проживало 39 % населення світу, у 2000 р. ця цифра перевищила 50 %, а у 2025 р. вона, за прогнозами ООН, становитиме близько 63—65 %.

Варто зазначити, що питання про те, яким великим має бути населений пункт, щоб вважатися містом, є досить непросте. У Данії, наприклад, містом вважається населений пункт у якому проживає понад 250 мешканців, а у Японії — 30 тис. Статистичні органи України для виділення міста і села в системі розселення користуються в основному двома кількісними показниками — чисельністю мешканців населеного пункту і тим, який відсоток їх є зайнятим у сільському господарстві.

Приблизно з другої половини XX ст. у світі переважає тенденція до утворення міських агломерацій та мегалополісів. Агломерація — це скупчення населених пунктів, що складається з десятків, а іноді й сотень міст і приміських поселень, які тісно пов’язані одне з одним. Мегалополіси — це урбанізовані зони над агломераційного рівня.

У США, вздовж Атлантичного узбережжя від Бостони до Вашингтона, на 800 км простягнувся “Босваш”, мегалополіс, який включає в себе 40 агломерацій, у тому числі Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор, у якому проживає близько 50 млн. осіб. Найбільшими мегалополісами на сьогодні є такі: “Чиппітс” (Чикаго — Піттсбург) — 35 млн. осіб, “Сан-Сан” (Сан-Дієго — Сан-Франциско) — 20 млн. осіб, “Токайдо” (Токіо — Осака) — 66 млн. осіб, “Англійський” (Лондон — Ліверпуль) — 30 млн. осіб та ін.

На думку російського академіка Михайла Моїсєєва, ріст мегалополісів визначається об’єктивними законами — необхідністю неперервного науково-технічного процесу та прагненням

до мінімізації затрат праці, зв’язку, переміщення людей. Мегалополіси забезпечують вищу продуктивність праці, концентрацію інтелектуальних зусиль (обмін інформацією між людьми приводить до ефекту колективного інтелекту). Скупчення багатьох населених пунктів, які складаються з багатьох міст, нерідко з кількох десятків, називають міськими агломераціями. У 1950 р. із найбільших агломерацій, 20 були розміщені у Європі, Північній Америці та Японії і лише 10 — у країнах, що розвиваються. У 1990 р. — співвідношення змінюється: із ЗО найбільших агломерацій тільки 9 розміщені у розвинутих країнах. Вважають, що у 2015 р. серед 30 найбільших агломерацій залишаться тільки 5 із розвинутих країн (Токіо, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Осака і Париж). 25 агломерацій будуть розміщені у країнах, що розвиваються. Феноменальне зростання планується для Бомбею (27,4 млн. осіб), Лагосу (24,4 млн. осіб), Шанхаю (23,4 млн. осіб), Джакарти (21,2 млн. осіб), Сан-Паулу (20,8 млн. осіб). Можливо, деякі із прогнозів не справдяться, так як не справдився прогноз щодо зростання населення Мехіко до ЗО млн. Однак основна тенденція очевидна.

Приріст міського населення сьогодні відбувається в основному за рахунок країн “третього світу”. Люди у цих країнах їдуть до міст, прагнучи знайти більш оплачувану роботу, якусь життєву перспективу, оскільки глобалізаційні процеси зумовлюють розпад традиційної системи аграрного виробництва. Багатьом не вдається заробити грошей і вони поселяються на околицях міст у “бідонвілях” — поселеннях-нетрях, які складаються із халуп, які зроблені з підручних матеріалів і позбавлені елементарних вигод: води, каналізації. Найбільші міста “третього світу” вже зараз перенаселені, але процес їх зростання триває. Вважають, що на 2025 р. у Східній та Південній Азії проживатиме близько половини населення всього світу, а кількість міського населення Африки та Південної Азії перевищуватиме кількість городян Європи.

Попри те, що у кожному регіоні і кожному суспільстві урбанізація породжує свої специфічні проблеми і має свої специфічні ознаки, виділяють спільні аспекти урбанізації:

демографічний — зростає чисельність міських мешканців (в основному, за рахунок міграції до міст). У зв’язку з цим значно розширюються межі міст;

економічний — зменшується кількість населення, зайнятого у сільському господарстві за рахунок тих, хто зайнятий у промисловості та у невиробничій сфері;

суспільний — поширення міського стилю життя. Стирається різка відмінність між стилем життя у місті і в селі, цьому особливо сприяє поширення сітки телекомунікацій.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)