Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 6.4.3. Націоналізм і його типи

6.4.3. Націоналізм і його типи



Як зазначив один із етносоціологів, національності утворюються із етнографічних та політичних елементів тоді, коли націоналізм вдихає життя у форму, побудовану попередніми століттями. Націоналізм та національність тісно пов’язані.

У радянській суспільно-політичній практиці, а під її впливом і в заідеологізованій радянській науці термін “націоналізм” розглядався винятково у негативному сенсі — він виступав як політичне тавро, яким позначали тих, хто спробував відійти від домінуючої ідеології комуністичного інтернаціоналізму.

Насправді термін “націоналізм” має багато значень і вживається для окреслення таких явищ:

Націоналізм як національна свідомість, тобто — усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

Націоналізм, як національна ідеологія, певна система світоглядно-політичних засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави.

Націоналізм як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності.

Основні положення ідеології націоналізму можна сформулювати таким чином:

Нації є єдиними і неповторними суб’єктами історичного процесу, в якому кожна нація має своє історичне призначення.

Нація є найвищою цінністю, джерелом політичної влади.

Свобода і суверенітет націй є умовою світового порядку і справедливості.

Свобода особи можлива тільки тоді, коли вона ідентифікує себе із нацією.

Націоналізм є дуже складним феноменом. Він є напрочуд пластичним і здатним до нескінченних варіацій поєднання переконань, почуттів і цінностей, що дуже складно узагальнити. Тому дослідники пропонують різні типології націоналізму. Найпоширенішим є поділ націоналізму на громадянський (державний) і етнічний — етнонаціоналізм.

Різновидом такого підходу є, наприклад, теорія американського ученого Такса Кона (і89і—і97і), який вирізняв “західний”, раціональний, громадянський націоналізм, властивий Франції, Великобританії, СІЛА і “східний”, містичний, етнічний націоналізм, притаманний країнам Центральної і Східної Європи — тим, що розміщені на Схід від Рейну (Німеччина, Угорщина, слов’янські країни).

Ганс Кон вважав, що у Франції, Великобританії, США виникла раціональна концепція нації, суть якої полягає у тому, що нація — це асоціація людей, що живуть на спільній території, маючи один уряд і однакові закони. Цю ідеологію виробив середній клас, який отримав владу у цих країнах ще наприкінці XVII ст. Натомість у Центральній і Східній Європі впливовий середній клас не сформувався, тому націоналізм, який там почав формуватися під впливом нашестя Наполеона, був трохи містичний й авторитарний. Вони уявляли собі націю як монолітну органічну єдність із містичною “душею”, спільнотою, яка має певну “місію”, що її можуть зрозуміти лише інтелектуали, виповнені народною культурою.

Англійський науковець Ентоні Сміт, в цілому погоджуючись із теорією про можливість розподілу націоналізму на громадянський і етнічний, разом з тим відзначає, що це лише два ідеальних типи і, що “кожен націоналізм містить громадянські та етнічні елементи у різній пропорції і різній формі”. Відповідно він виділяє такі типи націоналізмів:

Антиколоніальний — націоналізм етносів перед здобуттям незалежності, які прагнуть прогнати чужоземних володарів і на місці колишньої колоніальної території створити нову державну націю.

Інтеграційний — рух етносів після здобуття незалежності

від колоніального поневолення, які намагаються об’єднати та інтегрувати у національну спільноту етнічно строкате населення і витворити нову націю з колишньої колоніальної держави.

Сепаратистський — рух перед здобуттям незалежності, спрямований на те, щоб відколотися від більшої політичної одиниці і заснувати на своїй території нову політичну націю.

Ірредентистський або пан-націоналістичний — рух, який намагається поширитися за межі теперішніх кордонів етнічної нації і включити до її складу тих членів етносу, які проживають за її межами або формуючи набагато більшу етнонаціональну державу, через союз етнічно і культурно близьких етнонаціональних держав.

Російські вчені Л. Дробижева, А. Аклаєв, В. Коротєєва, Г. Солдатова,, які також поділяють теорію про розподіл націоналізму на громадянський і етнічний, вважаючи, що вміст того чи іншого компонента визначає обличчя конкретного націоналізму, ґрунтуючись на вивченні декларацій, інституційних рішень і практичної поведінки етнічних та етнотериторіальних суб’єктів Російської Федерації, виділили такі типи націоналізмів, які характерні для своєї країни:

Націоналізм класичний, що полягає у прагненні до повної незалежності (варіант Чеченської Республіки — Ічкерії).

Націоналізм паритетний з яскраво вираженим прагненням до якомога повнішого суверенітету, який в силу зовнішніх і внутрішніх умов обмежений за рахунок передачі частини повноважень федеральному Центрові (в Татарстані, Башкортостані, Туві).

Економічний націоналізм, при якому домінуючою у деклараціях і діях є самостійність в економічній сфері, і ця самостійність розглядається елітою як шлях до якнайповнішого суверенітету (в Саха (Якутії) і — на окремих етапах — в Татарстані).

4. Захисний націоналізм, при якому домінуючими є ідеї захисту культури, мови, території, демографічного відтворення тощо (осетинський, інгушський, етнокультурний націона лізм в Карели, Комі).

Сьогодні ми є свідками того, як на карті світу поряд із старими національними державами з’явилося чимало нових національних держав, що постали внаслідок розпаду СРСР, Юго-славїї чи Чехословаччини. Однак навіть у деяких “старих” національних державах пробуджуються народи, які прагнуть політичної незалежності. Північна Ірландія, Басконія, Корсика, Шотландія, Каталонія, Фландрія — ось далеко не повний перелік власних назв, які часто бачимо на шпальтах газет у поєднанні зі словами “національно-визвольна боротьба”, “сепаратистський рух”, “прагнення до політичної, національно-культурної чи економічної автономії”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)