Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> Форми держави.

Форми держави.



Кожне суспільство має певну політичну структуру, певну форму державного управління. Одним зі способів аналізу форм державного управління є дослідження того, як здійснюються відносини між керівниками і рештою суспільства, а також того, яким чином керівники суспільства отримали свою владу.

Монархічна держава. Це одна із найдавніших форм державного управління. Влада у такій державі передається у спадок в рамках однієї родини від одного покоління до наступного. Піддані у цьому процесі не беруть участі або їх участь є мінімальною. Ранні монархії зазвичай були монархіями абсолютними — їхні правителі володіли необмеженою владою. Сьогодні таких залишилось дуже мало: Саудівська Аравія, Оман, Султанат Бруней та деякі інші. Сучасні монархи є переважно монархіями конституційними — влада монарха у них обмежена конституціями цих країн і є, як правило, символічною, а реальна влада зосереджена у руках уряду, який обирається шляхом загального голосування. Таких монархій і сьогодні є досить багато: Бельгія, Данія, Великобританія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та ін.

Авторитарна держава. В авторитарній державі суспільство бере незначну участь у політичному житті, політичні права і свободи громадян і суспільно-політичних організацій — суттєво звужені; керівник (або керівники) держави не може бути усунутий зі свого владного становища конституційним шляхом. Опираючись на армію і каральні органи, керівництво держави робить необов’язковими легальні демократичні засоби і форми управління соціальним життям, подолання кризових ситуацій, замінює їх репресіями і свавіллям. Хоча у такій державі, на відміну від тоталітарної, зберігаються певні елементи демократії: допускається існування кількох ідеологій, різних політичних партій, не контролюється економічна сфера життя суспільства, приватне життя громадян. Приклади авторитарних режимів — хунта Августо Піночета у Чилі, режим Дока Дювальє на Гаїті, Хуана Перона в Аргентині, Фердинанда Маркоса на Філіппінах та ін.

Тоталітарна держава. Це така держава, керівництво якої не визнає жодних обмежень для своєї влади і намагається контролювати абсолютно всі сфери суспільного життя (слово “тоталітарний” походить від лат. Шив — увесь, цілий, повний). Якщо історія авторитаризму є тривалою, то тоталітаризм є явищем XX ст., оскільки тільки порівняно недавно з’явилися технічні засоби, які дозволяють урядові систематично і ретельно контролювати життя громадян. Класичними прикладами тоталітарних держав є фашистська Італія, нацистська Німеччина, Радянський Союз. Для тоталітарної держави властива монополізація влади в руках однієї партії, яка, в свою чергу, перебуває повністю під владою одного вождя, заборона демократичних організацій, ліквідація конституційних прав і свобод, репресії проти опозиціонерів, монополія на інформацію, мілітаризація суспільного життя.

Демократична держава. Термін “демократія” походить від грецьких слів — народ, — влада. Це такий тип держави, влада у якій перебуває у руках усіх громадян, які наділені правом участі у політичному житті, а також правом вибору і відкликання своїх керівників. Демократія має довгу історію і на різних етапах її історії існували різні форми демократії. У Стародавній Греції, наприклад, існувала безпосередня демократія, яка передбачає особисту участь усіх членів спільноти у прийнятті політичних рішень. Жодних депутатів — вищою владою у такій державі були народні збори, на яких кожен міг висловити свою думку про державні справи, ставити свої пропозиції на голосування, а загал приймав їх або відкидав підняттям рук. Ця форма правління в її чистому виді не трапляється більше ніде, і, як вважає більшість політичних мислителів, вона придатна хіба що для маленьких і згуртованих міст-держав, мешканці яких добре знають один одного.

У сучасних суспільствах переважає представницька демократія, яка передбачає передачу громадянами влади на певний час своїм представникам, шляхом виборів. На противагу вільним громадянам античного суспільства, які мали рабів, члени сучасного громадянського суспільства повинні самі працювати для свого життєзабезпечення, тому на політику у них залишається мало часу, а іноді просто й не виникає бажання нею займатися. До того часу доки основні права громадян поважаються, а їхні інтереси і потреби забезпечені, вони намагаються дистанціюватися від великої політики, передовіряючи контроль над нею передбаченим конституцією інстанціям (опозиції, пресі, судам). Якщо ж вони вбачають загрозу безпеці свого існування і своїм соціальним надбанням, то тоді вони реагують на це стурбованістю і зростаючою політизацією.

Важливим принципом демократичного політичного устрою є обмеження влади уряду, яке відбувається за допомогою так званого механізму стримувань і противаг: він передбачає розподіл влади на виконавчу, законодавчу і судову. Це не дозволяє одній особі чи групі осіб сконцентрувати усю владу у своїх руках і вивести її з-під контролю громадян. Чим більше політична влада є розосереджена, тим демократичнішою є держава.

Демократія заперечує монополізм на істину, визнає свободу і рівність громадян в обговоренні і вирішенні спільних проблем, відстоює право на існування багатьох різноманітних поглядів та уподобань і розв’язання конфліктів на основі суспільної згоди та компромісу.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває проблема побудови правової демократичної держави. Правова держава — це форма здійснення народовладдя, політична організація громадян, яка функціонує на основі права. Це інструмент захисту і гарантії прав, свобод і обов’язків кожної людини.

Правова держава ґрунтується на таких принципах:

· панування закону в усіх сферах суспільного життя;

· верховенство і пряма дія конституції (основного закону держави);

· розподіл влади, наявність системи стримувань і противаг різних гілок влади;

· обмеження законом держави і її органів;

· правова організація системи органів державної влади;

· наявність розвинутого громадянського суспільства;

· правова захищеність особистості;

· наявність ефективних форм контролю за реалізацією законів;

· єдність прав і обов’язків громадян;

· відповідність внутрішнього законодавства країни принципам і нормам міжнародного права.

Якщо уважно проаналізувати ці принципи, то виявиться, що в Україні сьогодні можна говорити лише про наявність деяких елементів правової держави.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)