Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 6.7.4. Канали висловлення громадської думки

6.7.4. Канали висловлення громадської думки



Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними, політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать від каналів її висловлення. Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки виділяють такі:

через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські, парламентські, муніципальні, до місцевих органів влади);

через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити, зібрання та інші різного роду представницькі органи;

за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з плітками);

через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;

через лобістські структури і групи тиску.

Лобізм — це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади з метою добитися схвалення або несхвалення ними того чи того законопроекту. Термін походить від англійської, що означає “закрите приміщення для прогулянок, вестибюль, кулуари”. Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного феномену сягає своїм корінням часів президентства у США Уліса Сімпсона Гранта (1869—1877), який із своєю командою мав звичку після робочого дня проводити час у вестибюлі одного із вашингтонських готелів. Тоді, у неформальній обстановці, з ним та представниками його команди можна було вирішити чимало проблем, часто небезкорисливо.

Сьогодні лобізм у США поставлено під контроль закону. Лобіст повинен зареєструватися в Конгресі і подати інформацію про себе та про особу чи організацію, яку він представляє; повідомляти про щоквартальні витрати (письмово про всі витрати понад і0 дол.) і про джерела фінансування (понад 500 дол.) лобістських дій; лобісти зобов’язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати і які нові статті були внесені завдяки їхнім зусиллям тощо.

У більшості країн, у тому числі й у країнах із високо розвинутою демократією, лобізм законодавчо не регламентується. Одним із найголовніших каналів висловлення громадської думки є її оприлюднення через соціологічні опитування — це специфічний, спеціально організований канал висловлення громадської думки.

Варто зазначити, що опитування як вивчення громадської думки, цей порівняно недавній винахід став досить поширеним прийомом підтасовування і маніпуляції громадською думкою. Орієнтуватися на опитування громадської думки неможливо, оскільки опитування, як спосіб вивчення громадської думки, є дуже специфічним винаходом. Хоча воно й має науково подібний характер, однак не може бути нейтральним. Вивчення громадської думки передбачає наявність замислу в того, хто здійснює опитування, а відтак — громадської думки насправді не існує — вона нібито робиться професіоналами за допомогою ЗЛИ. Цю ідею вперше сформулював французький соціолог П’єр Бурдьє (1930—2002) у 70-і рр. XX ст. у статті “Громадської думки не існує”. Він задав соціологам резонні запитання: чому ви впевнені, що всі індивіди мають думку з того чи іншого приводу і чому ви думаєте, що всі вони задають собі запитання, яке ви сформулювали в анкеті?; чому ви вважаєте, що всі думки з соціальної точки зору є рівноцінними? Вчений робить висновок, що соціологи насправді не вимірюють “громадську думку”, а виробляють її, як якісь неіснуючі факти.

Хоча задля справедливості потрібно зазначити, що основний пафос П’єра Бурдьє та його послідовників спрямований не проти самого феномена громадської думки, а проти недобросовісних прийомів ц вимірювання та інтерпретації.

Розподіл громадської думки тими чи іншими каналами залежить від соціально-політичної ситуації і відзначається такою закономірністю як самокомпенсація. її суть полягає в тому, що у випадку перекриття котрогось із перерахованих каналів висловлення громадської думки, відбувається перерозподіл її потоків рештою каналів. Навіть дуже жорсткий репресивний режим не здатен перекрити геть усіх каналів — завжди залишатиметься місце для пліток, відбуватиметься взаємодія індивідів у малих групах, триватиме міжособистісне спілкування тощо. І навіть якщо зовні може здатися, що народ цілком придушений і жодної громадської думки не існує, насправді громадська думка живе і відбувається нагромадження її потенціалу. Це дуже небезпечна форма громадської думки (згадайте, громадська думка це не тільки соціальні оцінки, вона містить і вольовий компонент — певні дії суб’єктів). Тому ця форма особливо небезпечна через те, що неможливо спрогнозувати як розрядиться цей нагромаджений потенціал — ні за формою його вияву (це може бути бунт, страйк, акції громадянської непокори та ін.), ні за місцем соціального вибуху (економічна, політична сфера та ін.). Не в останню чергу, саме через це навіть найрепресивніший режим зацікавлений у тому, щоб знати про стан громадської думки в суспільстві. Він отримує інформацію про думки різних соціальних груп особливими методами — агентурними, і суб’єктом цього процесу виступають органи політичної поліції (КГБ в СССР, гестапо в гітлерівській Німеччині тощо).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)