Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 6.7.5. Вплив на громадську думку

6.7.5. Вплив на громадську думку


Ще раз згадаємо, що громадська думка є оцінкою певної проблеми, з боку якоїсь соціальної спільноти, установкою певної соціальної спільноти щодо цієї проблеми.

Установки можуть бути позитивними негативними і нейтральними (“мені байдуже” — тобто відсутність установки). Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Водночас, виділяється порівняно невелика частина людей, яка забезпечує рішучу підтримку проблеми і така ж порівняно нечисленна група людей, яка рішуче виступає проти цієї проблеми.

Американський вчений Леон Фестінгер показав, що індивіди схильні не виявляти інтересу до тієї проблеми, яка повністю не відповідав їхній точці зору або дисонує з нею, і, навпаки, шукають додаткову інформацію, яка відповідає їхнім власним установкам або співзвучна з ними. Скажімо, чимало ортодоксальних комуністів наполягають на тому, що ніякого штучного голоду, організованого комуністичною владою, в Україні у і933 р. не було і їх не можуть переконати у зворотному жодні докази, оскільки вони просто не беруть їх до уваги, ігнорують будь-яку інформацію, яка не співзвучна з їхніми власними установками. Проте, всі докази на користь перебування комуністів при владі (безплатна освіта, відсутність безробіття тощо) вони беруть на замітку і принагідно використовують. Отож, можемо зробити висновок, що змінити свідомість людини, яка рішуче виступав проти певної проблеми чи особи дуже важко. І, навпаки, легко посилити підтримку з боку тих, хто підтримує проблему або симпатизує особі. Відтак головним об’єктом впливу завжди виступають ті люди, які ще не визначилися.

Соціальним психологом X. Кентріл були сформульовані закони, за допомогою яких можна управляти формуванням громадської думки:

Думка людей є чутлива тільки до важливих проблем.

Незвичні події можуть тимчасово спрямовувати громадську думку з однієї крайнощі до іншої. Громадська думка не стабілізується, доки не вималюється перспектива.

Наприклад, після вибуху Чорнобильської АЕС у всьому світі переважала думка про те, що всі атомні електростанції належить закрити. Поступово тривога стихла і громадська думка стабілізувалася на тому, що негайно закривати всі атомні електростанції — нераціонально, проте належить поставити їх під жорсткіший контроль міжнародних організацій і добитися максимальної безпеки функціонування АЕС.

3. На громадську думку сильніше впливають події, ніж слова, якщо самі слова не інтерпретуються як події.

Прикладом таких слів, які самі по собі були значною подією може служити Фултонівська промова Вінстона Черчілля — його виступ у Вестмінстерському коледжі містечка Фултон (штат Міссурі) про “залізну завісу”, яка символізувала початок “холодної війни”. У промові в Фултоні екс-прем’єр-міністр Великої Британії Черчілль висловив попередження про загрозу тиранії і тоталітаризму, що виходить із СРСР (який створив “залізну завісу” від Щеціна на Балтиці до Трієста на Адріатиці). Черчілль закликав до зміцнення ООН, створення особливих стосунків між Великобританією, США та іншими країнами з метою попередження нової війни, збереження свободи і демократії. 4. Словесні твердження і дії виявляють максимальне значення тоді, коли громадська думка ще не сформувалася або коли люди піддаються впливу і довіряють надійному джерелу. Саме тому для надання авторитетності повідомленням широко використовують так званих лідерів громадської думки: популярних журналістів, відомих політологів, соціологів тощо.

Якщо присутній особистий інтерес, то громадську думку змінити вкрай важко. Відомо, що власний зубний біль завжди турбує більше, ніж голод у Бангладеш.

Якщо громадська думка належить незначній більшості або якщо соціальна спільнота є не структурованою, то на формування певною соціальною спільнотою громадської думки впливає вчинена дія. Скажімо, вбивство у Львові у 1910 р. польським шовіністом українського студентського діяча Адама Коцка сприяло усвідомленню усіма верствами тодішнього галицького суспільства важливості проблеми боротьби за український університет і виробленню громадської думки стосовно цієї проблеми. Так само живий “ланцюг злуки” у січні 1990 р. був організований для того, щоб наочно показати всьому світові, а також і скептикам в Україні, що всі реґіони України виступають за державну самостійність, що Україна єдина у своєму прагненні до незалежності, а відтак — сприяв формуванню в української та світової громадськості думки про те, що наша держава має стати незалежною.

7. У складний період люди чутливіше налаштовані стосовно свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють більше, ніж просто підтримку, а якщо ні — то є менш терпимими, ніж звичайно.

8. Люди краще сприймають і легше формують громадську Думку щодо цілей, ніж стосовно методів їх досягнення.

Наприклад, в Україні думка більшості населення налаштована позитивно щодо запровадження вільноринкового господарства, стосовно того, як повинен відбуватися цей перехід — існує дуже багато міркувань.

9. Громадська думка, як і індивідуальна, як правило, є забарвлена певним бажанням чи інтересом; і коли вона ґрунтується на ньому, а не просто на інформації, то тоді значно гостріше реагує на події.

Скажімо, якщо відомо, що один із кандидатів у президенти не просто є компетентніший і чесніший за іншого, але й обіцяв після перемоги підвищити стипендії і пенсії, громадська думка пенсіонерів та студентів буде гостріше реагувати на події, пов’язані саме з цим кандидатом.

Важливим регулятором громадської думки є засоби масової інформації (ЗМІ). ЗМІ у суспільстві є не лише способом впливу на маси, але й засобом участі мас в соціальному управлінні. Ця участь здійснюється на базі всебічного інформування громадськості про соціальне життя в цілому та про діяльність окремих соціальних інститутів. Друковані та електронні засоби масової інформації забезпечують гласність громадській думці, доводять її до відома соціальних інститутів, надають трибуну для обміну думками. Як уже зазначалось, громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її! висловлення — дві взаємопов’язані сторони в діяльності ЗМІ.

Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в сучасному світі різко зростає роль ЗМІ у формуванні громадської думки. Відомо, що навіть у суто інформаційних програмах міститься замаскований коментар, приховане навіювання (іноді його роль виконує сам вибір інформаційного приводу). Отримання інформації сьогодні стало такою самою необхідною людською потребою, як і споживання їжі. “Ковтаючи” пропоновану ЗМІ інформацію, ми отримуємо і певну “дозу” навіювання.

Особливу роль у цьому процесі відіграє телебачення. Секрет такого високого впливу цього різновиду ЗМІ зумовлений кількома чинниками: по-перше, телепередачі є найбільш простими для сприйняття; по-друге, вони створюють ефект особистої присутності людини на місці події; по-третє, на думку психологів, до 40 % всієї чуттєвої інформації про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Те, що людина бачить особисто, звичайно не потребує словесного чи письмового опису. Інформація, отримувана глядачем, має цілісний, образний характер, а тому є простою і загальнодоступною. Також дуже важливо, що телебачення не лише дозволяє отримувати необхідну, актуальну дієву інформацію, але й організовує вільний час, відпочинок, розваги. Воно формує не тільки смаки, потреби населення, але й його ставлення до всіх політичних проблем. Проте, оскільки телебачення, як і інші ЗМІ, перебуває під контролем політичних та економічних еліт і служить їхнім інтересам, то із трибуни громадської думки ЗМІ перетворилися у своєрідний її регулятор. Тому останнім часом все гостріше постає проблема пов’язана із репрезентативністю громадської думки у матеріалах друкованих та електронних засобів масової інформації. За допомогою ЗМІ сильні світу цього спрямовують поведінку народних мас у потрібне їм русло. Особливо яскраво це виявляється у період виборних кампаній. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Використання ЗМІ для політичного маніпулювання сьогодні становить найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного ладу. Як зауважив відомий австрійський філософ Фрідріх Хайєк (1899—1984): “Одним із найсумніших явищ нашої епохи є масовий демократичний рух, який виступає за політику, яка неминуче веде до знищення демократії, і яка може бути вигідна тільки меншості серед тих, хто підтримує цю політику”.

Деякі етапи процесу відходу преси від скромної, але зрозумілої ролі інформатора споживачів про різні події, і перетворення її на інструмент для нав’язування цьому споживачу певних думок і оцінок, описує російський дослідник Дмитро Волков.

Наприкінці XVIII ст. пресу вперше називають частиною суспільного устрою. Британський політик і філософ Д.Вйорк, заявив, виступаючи в парламенті, що в ньому “є три влади; але на прес-галереї представлена четверта влада, яка є важливішою, ніж кожна з них”. Але швидкі політичні та економічні зміни в західноєвропейських державах І стрімкий розвиток інституту преси призвели до переосмислення поняття “четверта влада” чи “четвертий стан”, так що преса стала претендувати на роль “четвертої влади” у сучасній демократичній конструкції політичного розподілу функцій між виконавчою, представницькою І судовою гілками влади й уже в першій половині XIX ст. американський політик Джон Калоун писав: “Громадська думка і її орган — преса… уже досягли в цивілізованих країнах такої сили, що її відчувають уряди цих країн — але це ще ніщо перед тим, яким в майбутньому буде розмах їх впливу”. В той же час він попереджав, що “преса, замість того, щоб представляти Інтереси цілого, звичайно виявляється органом окремих груп впливу, а точніше — партій, які Із них виростають; вона виявляється Інструментом в їхніх руках для контролю за громадською думкою і для її зміни в Інтересах цих груп”. А вже через тридцять років, в і880 р., лорд Ектон написав: “Влада журналістики… примушує людей діяти не згідно з власними пізнаннями, але залежно від думки інших людей… Майже всі сьогодні віддають свою совість і здоровий глузд в заклад стороннім”.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)