Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія (Танчин I.3.) скачати онлайн-> 6.7.6. Маніпулювання громадською думкою

6.7.6. Маніпулювання громадською думкою



Термін “маніпуляція” (від лат. — рука — наповнювати) раніше використовувався щодо мистецтва демонстрування фокусів, а також картярських ігор, у яких застосовуються відволікаючі прийоми, приховування істинних намірів, створення ілюзій. Згодом, коли термін почали вживати стосовно людей, у нього стали вкладати значення “приручити” іншого, “прибрати його до рук”, намагання перетворити його у слухняне знаряддя, маріонетку.

Американський професор факультету ЗМІ Герберт Шіллер характеризує маніпуляцію як приховане програмування думок, намірів, почуттів, ставлень, установок поведінки. Російський дослідник Дмитро Волкогонов розуміє під терміном “маніпуляція” панування над духовним станом людей, управління зміною їх внутрішнього світу. Він вважає, що маніпуляція відбувається за допомогою навіювання масам певних стереотипів мислення, формування такої громадської думки, яка є вигідною маніпуляторові.

Маніпулювання ґрунтується на брехні й обмані. Причому, в основі цієї брехні лежать корисливі інтереси. Маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян із вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами по формуванню громадської думки. Поширення маніпулювання пов’язане і з тим, що воно має ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування: по-перше, воно здійснюється непомітно для тих, ким маніпулюють; по-друге, воно не несе за собою прямих жертв і крові; і, по-третє, маніпулювання не вимагає великих матеріальних затрат, які необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних противників.

Сумний прогноз стосовно майбутнього маніпулятивних технологій належить перу відомого англійського філософа, лауреата Нобелівської премії Бертрана Рассела (1872—1970), який у книзі “Вплив науки на суспільство” відзначив, що якщо раніше словосполучення на зразок “сніг — білий” було прикладом безперечної істини, то у майбутньому вченим доведеться з’ясовувати, “…у скільки обійдеться з розрахунку на одну голову, переконати людей у тому, що сніг чорний, і наскільки дешевше переконати їх у тому, що він темно-сірий… Хоча ця наука… буде ретельно вивчатися, її студіювання буде обмежене строгими рамками правлячого класу. Простому народу не дозволять знати, як виникають його переконання. Коли ж ця техніка вдосконалиться, кожен уряд, який контролює виховання нового покоління, зможе тримати у підпорядкуванні своїх підданих, не потребуючи ні армії, ні поліції”.

Як уже зазначалось, найважливіша роль у процесі маніпулювання громадською думкою належить ЗМІ й особливо телебаченню.

Для цієї мети ЗМІ відпрацьовано велику кількість прийомів. Інститут аналізу пропаганди (СІЛА) узагальнив ці прийоми і виділив ряд найпоширеніших методів маніпулювання громадською думкою:

• “Визначення”. Ідеї, особистості, об’єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів. Скажімо, ідея про те, що в демократичному суспільстві існує плюралізм ЗМІ, хоча насправді, незважаючи на величезну кількість джерел їх походження, усі ЗМІ контролюються великими рекламодавцями й урядами.

• “Блискуча всезагальність”. Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору (“переважна більшість”, “громадська думка”). Алгоритм дій приблизно такий: спершу політики з допомогою соціологічних опитувань, політологічних центрів, куплених журналістів, учених, та різного роду впливових осіб створюють так звану громадську думку. Потім — втілюють за допомогою ЗМІ цей продукт своєї діяльності в реальне життя, а далі — маніпулюють цим своїм власним продуктом, імплантованим у дійсність.

• “Рекомендація”. Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах (відомий вчений, журналіст, письменник, артист, спортсмен тощо). У суспільній свідомості вкоренився стереотип, нібито людина, яка досягла вагомих успіхів у певній галузі, компетентна і в усіх інших сферах. І хоча численні факти переконують, що це всього-навсього поширена помилка — є безліч фактів, які демонструють, що особи, які блискуче роблять одну справу, виявляються безпомічними в інших. Тим не менш, цей стереотип щосили експлуатується політиками і біз-нес-рекламою. Досить згадати, скільки популярних артистів, спортсменів, журналістів наймають в свої ряди політичні партії напередодні виборів.

• “Підтасовування карт”. Можливість і виправданість застосування точної чи неточної, логічної чи нелогічної заяви з метою пробудження цікавості аудиторії і опанування нею. Наприклад, пробудження загального інтересу до складної екологічної ситуації в певному регіоні — формулювання надідеї, яка опановує масами і переконання аудиторії у тому, що для того, аби справитися з проблемою, необхідно “всім скочити в один човен і гребти в один бік”, тобто підтримати певний підкинутий рецепт виходу з кризи.

• “Перенесення”. Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати. Скажімо, на парламентських виборах 2002 р. в Галичині, де авторитет Віктора Ющенка і виборчого блоку “Наша Україна” був дуже високим, майже всі депутати-мажоритарники, а також кандидати до органів місцевого самоврядування яким вдалося заручитися підтримкою цих політичних сил, перемогли у своїх виборчих округах.

Можна навести й інші приклади коли об’єкт в очах громадськості штучно прив’язується до чогось такого, що сприймається суспільною свідомістю як дуже добре (чи, навпаки, погане): “Сталін — це Ленін сьогодні”; “Саддам Хусейн — арабомовний Гітлер”.

“Підміна”. Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпаки. Так, бандитів називають “борцями за свободу”, а найманців — добровольцями. Скажімо, війна у Чечні російськими електронними ЗМІ називалася не інакше, як антитерористична операція. Можемо також згадати такі, наприклад, лексичні пари, як “наведення конституційного порядку” і “військова агресія”, “захист прав людини” і “точкові бомбардування”, “загальнолюдські цінності” і “принципи західної демократії”, “запровадження вільного ринку” і “зруйнування вітчизняної економіки”. Кожна із цих пар словосполучень може в певному контексті бути синонімічною. Як наслідок — людина судить не про події, а про їх назви; інакше кажучи, інтерпретація починається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

“Свої хлопці”. З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

“Зміщення акцентів”. Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: “Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім”. Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

Є ще чимало інших методів введення громадськості в оману, такі, скажімо, як наліплювання ярликів, напівправда, заговорювання важливих тем тощо. Кількість їх повсякчас зростає.

Основним матеріалом, за допомогою якого ЗМІ здійснюють свої маніпуляції є інформація. А інформацію можна:

Сфабрикувати, видаючи її за справжню.

Спотворити шляхом неповного, однобокого подання.

Відредагувати, добавивши різноманітні вигадки.

Інтерпретувати факти у вигідному для маніпулятора світлі.

Приховати важливу інформацію, якісь суттєві деталі.

Відбирати факти, відповідно до своєї позиції.

Опублікувати правдиву інформацію тоді, коли вона вже втратила свою актуальність.

Неточно процитувати, навівши лише частину фрази або виступу, яка будучи вирваною з контексту набуває іншого, іноді протилежного сенсу.

Межі маніпулювання громадською думкою. Якщо можливості для маніпулювання громадською думкою є такими широкими, то може видатися, що ті соціальні групи, які володіють великими фінансовими ресурсами повинні завжди диктувати свою волю. Однак насправді їхні можливості обмежені рядом чинників. Найважливішими з них є:

• Конкуруюча пропаганда. Під пропагандою розуміють особливий вид соціальної діяльності, основною функцією якої є поширення знань, ідей, цінностей та іншої інформації з метою формування певних поглядів, уявлень та емоційних станів, і завдяки цьому — можливість впливати на поведінку людей.

Якщо держава має монополію на пропаганду (наприклад, при тоталітарних режимах), кожному представнику громадськості дуже важко засвоювати альтернативні, відмінні від офіційних ідеї та погляди. Офіційна пропаганда придушує інакодумство і виставляє у вигідному світлі ті факти, у яких вона зацікавлена. У демократичних же політичних системах завжди існує можливість сприймати різні погляду існує декілька джерел поширення пропаганди, які підтримують альтернативні точки зору. В конкурентній боротьбі ці сторони ставлять одна одній певні обмежувальні умови, які роблять неможливою безконтрольну пропаганду.

• Довіра пропагандистам, в очах представників громадськості, значною мірою залежить від інформації і способів її подання. Коли пропоновані громадськості факти помітно відрізняються від домінуючої громадської думки і реальної дійсності, виникає напруження, спрямоване проти тих, хто здійснює пропаганду.

Рівниця в освіті у різних соціальних груп громадськості може призвести до того, що зусилля пропагандистів будуть сприйматися тільки прошарками з вищою (або, навпаки, з середньою) освітою.

Вірування і система цінностей у різних представників громадськості також обмежують пропагандистські умови, оскільки представники різних соціальних верств, будучи носіями різних систем норм і цінностей, піддають критичному аналізові дії пропагандистів.

Контрольні питання та завдання

1. Охарактеризуйте громадську думку як стан масової свідомості і як соціальний інститут.

2. Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

3. Охарактеризуйте структуру громадської думки.

4. Чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом?

5. Які найголовніші канали висловлення громадської думки
в Україні є найбільш, ефективними?

6. Яку роль відіграють ЗМІ як регулятор громадської думки?

7. Як ЗМІ впливають на громадську думку? Чи можна вважати синонімічними вирази “вплив на громадську думку” і “маніпулювання громадською думкою”?

8. Які фактори обмежують можливості маніпулювання громадською думкою?

9. Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в сучасному українському суспільстві.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія (Танчин I.3.)