Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> 3.СОЦІОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМНИМ ПОГЛЯД НА СУСПІЛЬСТВО Які основні теоретичні підходи до аналізу суспільства?

3.СОЦІОЛОГІЯ ЯК СИСТЕМНИМ ПОГЛЯД НА СУСПІЛЬСТВО Які основні теоретичні підходи до аналізу суспільства?



Перше, саме поверхневе визначення суспільства включало сукупність людей у межах однієї держави (наприклад, польське суспільство, французьке суспільство).

Для сучасної соціології суспільство — це не конкретний колектив, а своєрідний вид діяльності, що заявляє про себе найрізноманітнішими способами в різних колективах, спільнотах, групах, що формуються на різних рівнях. Національне суспільство, або суспільство, що існує в рамках однієї певної держави — це лише один з його різновидів, бо суспільство існує також і у формі груп, набагато менших, ніж сукупність громадян цілої держави (сім’я, коло друзів, суспільні верстви, етнічна група, університет).

Суспільство — це також колективи людей, більш крупні, ніж спільність громадян однієї держави: міжнародні корпорації, послідовники світових релігій, все населення Землі. Таким чином, варіанти суспільства можуть бути найрізноманітнішими: від декількох чоловік до декількох мільярдів чоловік.

Другий стереотип буденного мислення — ідентифікація суспільства з людською масою, безліччю конкретних особистостей (наприклад, університет — це професори, асистенти, студенти; фірма — це директори, співробітники; сім’я — це батько, мати, діти). В цілому це вірно, але недостатньо, адже увага зосереджена тільки на одному аспекті суспільства — на безлічі одиниць, які його утворюють, або, інакше кажучи, на популяції.

Соціологія ж як наука враховує існування між окремими членами суспільства певних відносин, зв’язків, залежностей, що сполучають людей в щось цілісне. Огюст Конт, Герберт Спенсер розглядали суспільство не як просту сукупність окремих людей, а як єдиний, цілісний, функціонуючий соціальний організм, що є результатом інтеграції. Відгомоном цього підходу в сучасній соціології є категорія “соціальна група” (від сім’ї до нації, народу).

В XX столітті справа дійшла до чергової абстракції — замість поняття “організм” отримало розповсюдження поняття “соціальна система”, сформоване на основі не стільки конкретних особистостей, скільки соціальних позицій, ролей (Толкотт Парсонс і Ніклас Луман). Соціальна система — це, наприклад, лікарня як “ансамбль” позицій, статусів, які розподілені між лікарями, пацієнтами, санітарами, де всі виконують ролі, що взаємно доповнюють одна одну. Наступний крок на шляху абстрагування — виділення з системної цілісності вже самої по собі системи зв’язків між людьми, незалежно від того, які особистості і які позиції виявляються В ЦІЙ системі зв’язків і відносин, в яких колективах і групах вони реалізуються. Ця методологічна установка знайшла своє віддзеркалення в теорії Георга Зіммеля про чисті “соціальні форми”, теорії структури Клода Леві-Строса і Роберта Мертона. Наприклад, структура конфлікту має свої закономірності, не залежні від того, чи розвивається цей конфлікт у сімейному колі, на війні або у вуличній бійці. Інший приклад: структура влади може бути досліджена незалежно від того, йде мова про владу батька над сином, тренера — над спортсменом або директора — над робітником.

Важливий крок у напрямі абстрактного розуміння суспільства був зроблений, коли було помічено, що люди формують колективи і групи, входять в соціальні системи, в структурні залежності і відносини за допомогою своєї діяльності, за допомогою того, що вони роблять і що вони говорять.

Макс Вебер звернув увагу на людські вчинки, дії, справи як на основний висхідний матеріал, з якого формуються всі суспільні явища і всі суспільні зв’язки і системи. Наприклад, капіталізм для Вебера — кінцевий продукт масових дій, дій людей, що купують, продають, інвестують засоби, що організують виробництво, утілюють в життя те, що він називав “духом капіталізму”. В американській соціологічній школі (Ч. Кулі, Дж. Мід, Дж. Хоманс, Дж. Коулман) центр тяжіння до цих пір переноситься на вчинки, дії людей як основу суспільного життя, і ця установка залишається пануючою.

Макс Вебер і Еміль Дюркгейм звернули увагу на те, що в кожній людській дії міститься певне значення, яке носить характер “соціального факту” і підноситься людям як щось обов’язкове, що зобов’язує їх до чогось, що примушує їх і нав’язується середовищем (наприклад, європейці використовують ножі та виделки, а не палички, оскільки живуть не в Китаї; сучасний американець більше турбується про рахунок в банку, а не про порятунок душі, оскільки живе не в часи середньовіччя).

В соціології використовується поняття “культура” для опису всієї цієї сукупності значень, символів, поглядів, правил, норм, цінностей, якими керуються люди в своїх вчинках і діях, які визначають індивідуальну ідентичність кожної людини. Саме ця сукупність зумовлює участь людей в тих або інших групах і колективах і формує відносини, що пов’язують людей одного з іншим. Культурні аспекти суспільного життя — центральна проблема французької соціології (П’єр Бурд’є, Мішель Фуко, Жан Бодрійяр та інші).

Надалі проголошується подолання погляду на суспільство як на незмінний статичний об’єкт.

Зрозуміло, з початку формування соціології були розроблені істотні елементи динамічного сприйняття і підходу (теоретичні вказівки на еволюцію, безперервний розвиток і “соціальну фізіологію”, тобто постійне функціонування суспільних органів і тканин). Акцент на значення дій і вчинків також підкреслював рух і мінливість. Але тільки в кінці XX століття вчені дійшли згоди про те, що все, що існує в суспільстві — це суспільні події, соціальні дії, тобто те, що знаходиться в русі, постійно змінюється, це — коливні конфігурації культурно мотивованих людських дій, співвіднесених з діями інших людей (поняття “фігурації” Норберта Еліаса, “структурації” Ентоні Гідденса, “становлення” суспільства Петра Штомпки).

Суспільство в широкому розумінні — це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності людей, що історично розвивається. У вузькому розумінні — це певний етап людської історії (рабовласницьке, докапіталістичне, ранньофеодальне суспільство тощо) або окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм), наприклад, індійське суспільство, радянське суспільство і т.п. Буденна свідомість пов’язує поняття “суспільство” з державою, оскільки протягом багатьох сторіч саме держава була тією основою, переважаючою формою, в якій і розвивалося життя людських спільнот.

Суспільство часто тлумачилося як сукупність індивідів, що об’єднуються для задоволення “соціальних інстинктів” (Аристотель) або контролю над своїми діями (Гоббс, Руссо). Для суспільної думки XVII -— XIX століть характерне розуміння суспільства як заснованого на конвенції, договорі. Огюст Конт вбачав витоки суспільства у дії абстрактного закону формування складних і гармонійних систем. Гегель протиставляв “договореній теорії” трактування громадянського суспільства як сфери економічних відносин, де всебічно переплітається залежність всіх від усіх.

В сучасній західній соціології розуміння суспільства як сукупності абстрактних індивідів замінюється розумінням його як сукупності дій тих же абстрактних індивідів (наприклад, теорія соціальної дії).

В ході розвитку соціуму поступово викристалізовувались сім основних точок зору на те, що таке суспільство:

демографічний підхід: суспільство — популяція, множина, сукупність окремих одиниць;

груповий підхід: суспільство складається з цілісних систем, в яких інтегровані окремі цілісні одиниці-групи, що ґрунтуються на внутрішніх взаємозв’язках; системний підхід: суспільство — заснований на внутрішніх взаємозв’язках порядок статусів та типових для них ролей; структурний підхід: суспільство — ціла мережа відносин між людьми, людей до самих себе та одне до одного, тобто вже не сукупність об’єктів, а сукупність форм, схем, способів відносин; активістський підхід: суспільство — конгломерат взаємо зорієнтованих дій суспільних одиниць; культурний підхід: суспільство — це матриця розподілених між групами та колективами значень, символів і правил, що впливають на дії людей, обумовлюють ці дії; по дієвий підхід дозволяє уявити суспільство як неперервно-мінливе, пульсуюче поле, заповнене соціальними подіями. Виділивши ці сім точок зору на суспільство, Петер Штомпка цілком справедливо відзначає, що в цьому полі групи здійснюють по відношенню до себе та один до одного культурно мотивовані і позначені, структурно впорядковані дії і в ході цього процесу самі міняються, створюють нові соціальні групи, системи, структури, урешті, культуру, яка, у свою чергу, утворює контекст і передумови для майбутніх дій. З цієї точки зору суспільство не “існує”, а “формується” заново, знаходиться в стані постійного становлення. Для позначення різних підходів до вивчення соціальних явищ Огюстом Контом були введені поняття “соціальна динаміка” та “соціальна статика”.

Соціальна динаміка основну увагу приділяла вивченню процесу мінливості соціальних явищ, їх обумовленості, спрямованості та наслідків. В ЇЇ рамках вивчались фактори, що впливають на ці зміни, закономірності пристосування індивідууму до системи суспільних відносин або суспільства до нових умов, розроблялась теорія прогресу і таке інше.

Суспільство в соціологічному розумінні, як відзначав Пітірим Сорокін, означає перш за все сукупність людей, що знаходяться в процесі спілкування, і далі — сукупність вищих організмів, що взаємодіють. Люди живуть спільно один з одним; між ними щомить виникають тисячі процесів взаємодії, шо носять психологічний характер: обмін ідеями (релігійними, науковими, буденними, художніми образами і таке інше), обмін вольовими імпульсами (суспільства і кооперації, в які люди об’єднуються для досягнення цілей комерційних, добродійних, господарських, моральних, наукових тощо), обмін відчуттями (на грунті любові, співчуття, ненависті, при спогляданні драми, при релігійному обряді і таке інше”.

Предмет соціальної статики — стійкі соціальні структури та їх роль у збереженні суспільства як соціального цілого. В соціальній статиці розглядались типологія соціальних структур, закономірності їх взаємодії, типологія соціальних інститутів та їх функціональної відповідності.

Проблеми соціальної динаміки і соціальної статики вивчали Г. Спенсер, Л. Уорд, Ч. Кулі, У. Самнер, Е. Дюркгейм, Б. Малиновський. Вже Конт підкреслював умовність розділення соціальної динаміки і соціальної статики. Проте в історії соціології це зіставлення привело до усвідомлення специфіки методів дослідження процесів функціонування і процесів розвитку суспільства і його інститутів. Терміни “соціальна динаміка” і “соціальна статика” зберегли своє значення лише в дослідженнях з історії соціології!

Новітня фаза соціального розвитку — це “пост національна констеляція” та закладання основ “космополітичної демократії”, формування глобальної суспільної думки і глобального громадянського суспільства. Як справедливо відзначає Петер Штомпка, головна дилема — це створення колективної ідентичності в наднаціональному масштабі. Тут знаходиться “другий шанс Європи”, яка була колискою національних держав, а нині стоїть на шляху формування континентальної федерації держав.

Згідно Хабермасу, суспільство має два аспекти: “систему”, яка складається з інститутів;

“життєвий світ”, який складається із спонтанних практик і значень, визнаних членами групи.

Висхідний до просвітницьких концепцій проект створення сучасного суспільства утворився з двох напрямів, двох джерел: через ринок, бюрократію, право “система” підлягала раціоналізації, інструменталізації та встановленню панування грошей і влади; ці чинники вторглися далі в “життєвий світ”, сприяючи його “колонізації” та руйнуючи природні основи спільності та ідентичності. Всі теоретики, аналізуючи суспільство як окремий вид соціальної системи, підкреслювали, що воно, подібно всім соціальним системам, відрізняється своїми культурами, структурами та населенням. Суспільство є центральною концепцією в соціології, яка аналізує створені та організовані важливіші елементи соціального життя.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)