Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> Які основні риси суспільства в умовах його пост модернізації?

Які основні риси суспільства в умовах його пост модернізації?



Постмодернізм являє собою культуру постіндустріального, інформаційного суспільства, разом з тим він виходить за межі культури і в тій або іншій мірі виявляється у всіх сферах суспільного життя, включаючи економіку і політику.

Постмодернізм виникає як усвідомлення неможливості насильницького перетворення, переведення речі з “неразумного” стану в “розумний”. Предмет чинить опір впливу людини, порядок речей прагне “помститися” нашим спробам його переробити. Таке скептичне відхилення від установки на перетворення світу тягне за собою відмову від спроб його систематизації. Світ не тільки не піддається людським зусиллям його переробити, але і не укладається ані в які теоретичні схеми. В суспільстві споживання і мас медіа народ перетворюється на аморфну масу споживачів і клієнтів, в електорат, а інтелігенція взагалі поступилася місцем інтелектуалам, які представляють собою просто осіб розумової праці. Через радикальні зміни інтелектуали вже втратили ілюзії відносно справедливості, вони не претендують на роль “володарів дум”.

Постмодернізм заперечує здатність науки давати об’єктивне, достовірне знання, розкривати закономірності і детермінуючі зв’язки, виявляти тенденції. Сприймаючи через ці причини науку як спрощене І неадекватне знання про світ, деякі пост модерністи проголошують релігію вище за науку.

Постмодерністи відмовляються від претензії на цілісність і повноту теоретичного збагнення реальності. Вони вважають, що неможливо зафіксувати наявність жорстких, само замкнених систем і в економіці, і в політиці, і в культурі. Нове “постмодерністське” мислення виникає поза традиційними понятійними опозиціями (суб’єкт — об’єкт, ціле — частина, внутрішнє — зовнішнє, реальне — уявне), воно не оперує звичними стійкими цілісностями (Схід — Захід, капіталізм — соціалізм, чоловіче — жіноче).

Постмодернізм — це тип філософствування “без суб’єкта”, оскільки суб’єкт розпався як центр системи уявлень (репрезентацій).

Світовідчуття постмодерної людини можна визначити як неофаталізм, адже людина вже не сприймає себе як хазяїна своєї долі, вона вірить у гру випадковості, у раптове, несподіване везіння. Мета, а тим більше велика ціль, перестають бути важливою цінністю; в наші дні спостерігається “гіпертрофія засобів і атрофія цілей” (П. Рікьор).

Розчарування в ідеалах та цінностях, в зникненні майбутнього, яке виявилось ніби вкраденим, призвели до посилення нігілізму та цинізму. Етика у постмодерністському суспільстві відходить на другий план, пропускаючи вперед естетику, культ чуттєвих та фізичних насолод.

В постмодерністському суспільстві досить типовою і поширеною є фігура “яппі”, яка позначає молодого професіонала, що проживає в місті. Це представник середніх верств населення, що насолоджується всіма благами цивілізації, без “інтелігентських комплексів”. Ще більш поширеною є фігура “зомбі” — запрограмованої істоти без особистісних якостей, не здатної до самостійного мислення. Така людина живе одним днем, головний стимул для неї — професійний і фінансовий успіх за будь-яку ціну, якнайшвидше. Постмодернізм остаточно закріплює перехід від “твору” до “конструкції”, від діяльності по створенню творів до діяльності з приводу цієї діяльності. Постмодернізм свідомо переорієнтовує естетичну активність з “творчості” на компіляцію і цитування, з створення оригінальних творів на колаж.

У культурній сфері панує масова культура, а в ній — мода та реклама. Постмодернізм наполягає на тому, що саме мода все освячує, обґрунтовує та узаконює; все, що не визнається модою, не має права на існування. Навіть наукові теорії, щоб привернути увагу, повинні бути модними, оскільки і для них внутрішні змістовні достоїнства перекриваються зовнішньою привабливістю та ефектністю.

Важливою рисою постмодерну є театралізація, оскільки всі суттєві події приймають форму шоу, яскравого спектаклю; навіть політика з сфери активної та серйозної діяльності людини-громадянина перетворюється на видовище, місце емоційної розрядки.

Однією з моделей пост модернізації виступає “цивілізація третьої хвилі” Тоффлера, що має наступні риси:

нова супер-економічна система розвивається прискореними темпами, її функціонування прямо залежить від інформації і знання;

нова система заснована не на масовому виробництві, а на гнучкому споживанні продукції, яка виробляється невеликими партіями, але не перевищує вартість масової продукції, що можливе завдяки упровадженню інформаційних технологій;

традиційні чинники розвитку виробництва (праця, сировина, капітал) втрачають своє значення і витісняються символічним знанням;

одиницею обміну стають не металеві і паперові гроші, а інформація. Капітал набуває рухливості, число його джерел збільшується;

товари і послуги систематизуються, шо вимагає постійного розширення і перегляду стандартів, Це провокує боротьбу за контроль над інформацією, яка визначає стандарти;

бюрократичні структури витісняються дрібними неієрархізованими тимчасовими союзами. Бюрократична організація знання зміняється вільним потоком інформації;

зростає кількість і різноманітність організаційних форм;

зникає взаємозаміна працівників, кожний працівник стає власником “засобів виробництва” і отримує повну інформацію про їхнє функціонування;

формується новий тип працівника — творчий тип, який об’єднує в собі знання, ініціативу і здатність упроваджувати ідеї;

створення суспільного багатства розглядається як циклічний процес, методика управління яким включає комп’ютерний моніторинг і постійне поглиблення наукового і екологічного знання;

цикл створення суспільного багатства об’єднує роз’єднаних індустріальним виробництвом виробника і споживача.

Останній грає свою роль, забезпечуючи споживацький попит і необхідну виробничу інформацію; — нова система розвивається одночасно на локальному і глобальному рівні. Могутні технології дозволяють зробити на локальному рівні те, шо за колишніх часів можна було зробити тільки на рівні державної політики.

Елвін Тоффлер підкреслює, що в новітні часи відбувається трансформація влади, основу якої починає складати не сила і багатство, а знання, інформація. Якщо раніше існувала монопо- лія професіоналів на знання, то тепер посилюється роль масового “утримувача” знань. Завдяки розповсюдженню інформаційних технологій не тільки інтелектуальна еліта, але і значні маси людей мають в своєму розпорядженні можливості використовувати знання для професійної роботи і інших цілей. Вирішальна роль знань і інформації як джерела влади, згідно Тоффлеру, є характеристикою “третьої хвилі”. З “першою хвилею” в до індустріальну епоху зв’язувалося визначальне значення “сили” як джерела влади. В індустріальну епоху акцент перенісся на багатство, а в процесі пост модернізації опорою влади стають культурологічні чинники, перш за все інформація і знання.

Пост модернізація змінює предмет і засоби праці. Із способу створення речей праця все більшою мірою означає соціальний взаємовплив людей і їх дію на інформацію.

Знання задають нові принципи класифікації країн залежно від масштабів інформаційних технологій. Найрозвиненіші країни, за термінологією Тоффлера, володіють супер символічною економікою, найважливішими умовами нормального функціонування якої стають демократія, свобода і права людини. Реальною загрозою нормальному еволюційному розвитку суспільства і демократії на стадії пост модернізації, по Тоффлеру, виявляється не традиційний комунізм, а релігійний фундаменталізм, расизм і агресивний крайній націоналізм, а також деякі екологічні рухи (еко-фашизм, еко-вандалізм, еко-тероризм), які викривлено експлуатують прагнення суспільства до екологічної безпеки.

Український дослідник Віктор Танчер виявив наступні ознаки пост модернізаціїі що є характерними для умов існування в Україні:

плюралізація і індивідуалізація життєвих стилів, різноманітність культурних форм, їх релятивізація;

розмивання соціальної структури в традиційних критеріях, зникнення класової ієрархії буржуазного суспільства; нерівність перестає бути негативною характеристикою і набуває ознак “несхожості”, “інаковості”, відсутності подібних рис. Виникає нова диференціація співтовариств, на інших підставах; втрачаються цінності соціальної мобільності через відмову від однозначної шкали соціального престижу (професія, освіта, місце мешкання); пост класовий стан суспільства, яке, долаючи колишнє розшарування на групи і страти, затверджується на базі людських агрегацій, що формуються за ознаками подібності смаків, культури, життєвих стилів, певних характерних рис; амбівалентність масової свідомості, яка виявляється в електоральній поведінці; відсутність соціальної ідентифікації політичних партій, суспільних рухів; —розпад метанаррацій (“великих вчень”), злам старих систем, тоталітаристського світогляду, універсальної історичної концепції, традиційних ідейно-ціннісних утворень, на основі яких пояснювався зовнішній світ, і т.д.; зміни в культурній ієрархії, плюралізація субкультур, глобалізація і універсалізація “масової культури”, інформаційних і комп’ютерних систем.

Пост модернізація ставить проблему продукування знань, інформації. Зростає інтерес до навчання, що підвищує престиж освіти, прагнення до оволодіння спеціальними навичками, пов’язаними з сучасними соціальними технологіями. Престиж професій також указує на пост модернізаційний характер потреб. З управління машинами акцент переноситься на управління людьми, тому популярними професіями стають наступні: юрист, економіст, менеджер.

Важливою рисою постмодернізму є глобалістська свідомість, вихід за національні рамки в області інформаційного обміну (розширення мережі Інтернета інших інформаційних мереж, поява численних факультетів і спеціальностей з інформаційних технологій і т.д.). На особистісному рівні це виявляється через інтерес до подібних проблем, через вибір професії, через пошук більш високого заробітку.

До соціальних характеристик пост модернізації можна віднести трансформацію соціальної структури, для якої характерна невизначеність соціальних меж, культ неясності, а саме:

соціальна структура визначається критеріями стилю життя, які не є чіткими;

професії також не настільки чітко спеціалізовані, як в традиційному суспільстві;

наголошується нечіткість економічних законів;

виявляється криза ідентифікації.

Якщо трактувати це як “хаос”, то напрошується думка про необхідність упорядкувати суспільство за допомогою “сильної руки”. Якщо цю невизначеність оцінювати як природну, внутрішньо необхідну властивість суспільства, то політичний вибір полягає не в наведенні порядку “твердою рукою”, а у виробленні культурних зразків поведінки, щоб навчитися жити в постмодерністському суспільстві шляхом розв’язання проблем демократичним способом в умовах культурної невизначеності.

Формується тип особистості, який своєю діяльністю створює цю невизначеність і сприймає її як природне середовище свого буття. Такою є нова генерація підприємців, бізнесменів, політиків.

Другою рисою пост модернізації є фрагментарність, мозаїчність структури і принцип монтажу. З позицій ситуаційного підходу до вивчення соціальної структури і суспільства в ціло- му, для кожної ситуації існує своя соціальна структура, кожна проблема створює свій набір груп, інтересів, що дає можливість сучасній людині сприймати повноту життя в її нестабільності. Для успішно діючих суб’єктів характерною є хаотичність життя. З позицій класової, традиційної ментальності, постмодернізм руйнує особистість, позбавляє суспільство внутрішнього ядра, а людину — стійкості.

Третя риса пост модернізації — “деканонізація”, боротьба з традиційними ціннісними центрами: сакральне в культурі, людина, етнос, логос, авторитет.

Четверта характеристика пост модернізаційних процесів полягає втому, що все відбувається на поверхневому рівні, без символічний і психологічних глибин. Повсякденність є центром буття, відносин* між людьми стають більш поверхневими. Іронія нерідко заміню* серйозні реакції на життєві ситуації. Свідомість, що трансформується, відрізняється від традиційно свідомості за наступними дихотоміями: чуйність — чуттєвість, акцент на етичних цінностях — акцентування статичних: моментів; внутрішня сутність — зовнішні якості і стандарти; тривожність — заспокоєність; цінують теперішній час — орієнтуються на минуле; відчувають відповідальність за майбутнє — живуть сьогоднішнім днем; відчувають кризу ідентичності — пристосовані, ідентифіковані;

креативний, творчий тип перетворень — репродуктивний ви діяльності;

чоловічий початок — жіночий початок; особистісне — знеособлене; боротьба за життя на глибинному рівні — боротьба за існування на побутовому рівні. Таким чином, теорія трансформації найбільш адекватно здатна описати сутність процесів в Україні, вона більш загально по відношенню до модернізації, неомодернізації, пост модернізації які самі по собі окремо не повністю відповідають змісту процесі в Україні і не можуть служити пояснювальною моделлю.

Поєднання раціоналізму та ірраціоналізму стає типовою рисою суспільства в період трансформації. Моменти абсурду, хаосу, зміни оцінки позитивного сенсу життя стають характерними рисам суспільства і породжують новий тип особистості.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)