Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> В чому сутність соціальної мобільності?

В чому сутність соціальної мобільності?



Характеризуючи соціальну структуру того або іншого суспільства, соціологи використовують поняття “соціальна мобільність”, яке вперше було введене в соціологію П. Сорокіним. Соціальна мобільність — це переміщення індивідів і соціальних груп суспільства між різними позиціями в системі соціальної стратифікації. Соціальна мобільність — це зміна положення індивіда або соціальної групи в системі соціальної ієрархії.

Індивідуальна соціальна мобільність зв’язана із соціальними переміщеннями окремих індивідів, групова — із змінами соціальної структури суспільства і самих підстав соціальної стратифікації (революції, реформи).

Виділяють також міжпоколіннєву (інтергенераційну) мобільність — відмінності між батьком і сином, соціально-економічним класом або статусом сім’ї походження людини в порівнянні з досягнутим нею особисто, і мобільність всередині покоління (інтрагенераційну) — зльоти і падіння індивідуальної кар’єри.

Зміна соціального стану індивіда або соціальної групи в рамках однієї соціальної верстви, яке не приводить до підвищення або пониження його соціального статусу, називається горизонтальною мобільністю.

Вертикальна мобільність — це зміна положення індивіда або соціальної групи, яке супроводиться підвищенням або пониженням його соціального статусу.

Існує висхідна і низхідна соціальна мобільність. В період серйозних суспільних трансформацій, якісних змін соціально-економічних і політичних відносин соціальні переміщення особливо інтенсивні. З’являються нові соціальні групи (наприклад, орендарі, банкіри, фермери, кооператори).

Прагнення цих груп досягти певних позицій у вищих владних структурах, конфлікти між ними ведуть до зубожіння основної маси суспільства; відбувається заміна старої політичної еліти шляхом її витіснення або трансформації.

Існують два основні методи вивчення соціальної мобільності.

Перший — вивчення кар’єри індивіда, тобто його просування вгору або вниз по соціальних сходах протягом його життя. Цей метод називають внутрішньопоколіневою мобільністю.

Другий метод відноситься до вивчення вибору дитиною професії, яку мали його батьки.

Мобільність, що виявляється через покоління індивідів, називають міжпоколіннєвою мобільністю. Показник вертикальної мобільності в суспільстві — головний індекс його відкритості, який показує можливість просування вгору по соціальних сходах.

Вивчення соціальної мобільності почалося в 20—30-х pp. XX ст. Одна з самих ранніх робіт, опублікованих в цій області, — праця Пітірима Сорокіна (1927). П. Сорокін досліджував велике число різних суспільств, включаючи традиційний Рим і Китай, він також вивчив США.

Надалі дослідження Сорокіна продовжували П. Блау і О. Дункан. Ряд соціологів (С. Ліпсет, Р. Бендікс, Р. Еріксон, Д. Голдторп) провели цікаві міжнародні дослідження соціальної мобільності різних країн Східної і Західної Європи, США, в ході яких був зроблений порівняльний аналіз.

В цілому традиційні суспільства звичайно вважаються “закритими”. Відповідно, “відкриті” суспільства — це суспільства з високим рівнем і складним характером соціальної мобільності. Таке сучасне індустріальне суспільство.

В пост сучасному постіндустріальному суспільстві рівень і темпи соціальної мобільності ще більше підвищуються. В СОЦІОЛОГІЧНИХ дослідженнях це ВИЯВИЛОСЯ в появі “соціології життєвого шляху” — дисципліни, шо досліджує “біографічну мобільність”, тобто мобільність окремих індивідів, унікальні життєві шляхи (кар’єри).

Всі суспільства можна класифікувати як відкриті і закриті соціальні системи залежно від того, наскільки вони гнучкі або жорсткі з точки зору соціальної стратифікації і соціальної мобільності.

У відкритій соціальній системі розподіл на соціальні класи встановлюється дуже легко, але межі цих класів майже непомітні. І хоча це не завжди легко, але пересування з одного класу до ін- шого можливе.

Характеризуючи відкриті соціальні системи, можна виділити такі їхні риси:

люди, як правило, в боротьбі досягають певних позицій в суспільній ієрархії. Якщо людина не прикладає певних зусиль, вона може втратити своє колишнє положення в суспільстві;

люди мають стимул постійно і наполегливо працювати, знаючи, шо має можливість поліпшити свій соціальне стан;

відкриті соціальні системи, як правило, мають високий рівень конкурентної боротьби або суперництва, оскільки люди різних суспільних класів співіснують разом і мають можливість бачити життя іншого класу (людей “іншого сорту”);

люди, які відносяться до нижчого класу, розуміють, що для підвищення свого соціального статусу вони повинні більше працювати; люди, які відносяться до вищого класу, також прагнуть працювати активно і наполегливо для того, щоб не втратити свого статусу і зберегти дистанцію між соціальними класами;

якщо ця дистанція стає дуже великою, у відкритій соціальній системі відбувається соціальний зсув, оскільки люди усвідомлюють нерівність своїх можливостей для досягнення успіху в суспільстві.

Сучасна Україна класифікується як відкрита соціальна система, оскільки можливість переміщення з класу в клас існує постійно. Таке переміщення не забороняється ніякими формальними суспільними механізмами, шо утрудняють вертикальну мобільність.

В закритій соціальній системі, яку іноді називають кастовою системою, розподіл на соціальні класи встановлюється також легко, але межі між різними класами встановлюються дуже чітко (на відміну від систем відкритих). Соціальна структура передбачає незначне просування в соціальній ієрархії (або не передбачає його зовсім). В закритій системі люди народжуються в рамках певного суспільного класу, в якому вони і залишаються (за незначним виключенням) протягом всього життя. Серед рис закритих соціальних систем необхідно виділити такі:

неможлива вертикальна соціальна мобільність;

при розгляді таких систем різні стратифікаційні групи позначаються терміном “каста”;

наполеглива праця не призводить до змін і, перш за все, підвищення соціального статусу; талант, наявність особливих здібностей не збільшує можливості людини в просуванні до вищого класу;

можлива мобільність вниз, коли людина порушує певні моральні норми або закони, що приводить до зниження її соціального стану. Щоб зберегти таку чітку, жорстку соціально-класову структуру, закриті соціальні системи мають, як правило, авторитарну правлячу структуру;

без сильного апарату управління класові, кастові межі стають менш чіткими, що створює передумови для кардинальних змін в суспільстві;

зміни і мобільність в закритих системах такі незначні, що суспільство зберігає стабільність протягом значного відрізку часу;

в цьому відношенні закриті системи дуже відрізняються від відкритих систем, які характеризуються більшою динамічністю і сприйнятливістю до соціальних змін. Відсутність даних якостей нерідко призводить до виродження закритих систем.

Можливо, найкращий приклад закритої системи в сучасному світі — Індія, яка має складну кастову систему. Вища каста — брахмани — це сама елітна, “чиста” каста в культурі Індії. Брахмани складають най виший, аристократичний, правлячий клас. Найнижчу касту утворюють так звані шудри, які вважаються “нечистими”, майже споганілими. Вони виконують тільки брудну роботу, наприклад, по прибиранню сміття; традиційно їм заборонялося спілкуватися з іншими кастами, особливо з брахманами (за порушення цих правил вони могли поплатитися життям); представники цієї касти не мають ніяких можливостей змінити свій статус.

Кастове суспільство не передбачає кастових змін, тобто виключає механізми вертикальної соціальної мобільності.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)