Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А) скачати онлайн-> Які існують культурні форми? Що таке субкультура?

Які існують культурні форми? Що таке субкультура?



У більшості європейських суспільств до початку XX ст. культура сформувалася в двох формах:

висока культура — витончене мистецтво, класична музика і література — створювалася і споживалася елітою;

народна культура, що включала казки, фольклор, пісні і міфи; вона належала бідним. Продукти кожної з цих культур рідко виходили за межі аудиторії, для якої вони призначалися. З розвитком засобів масової інформації (радіо, друкарство, телебачення, грамзаписи тощо) межа між високою і народною культурою була розмита. Так виникла масова культурах не пов’язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами.

Щоб культура набула масового характеру, її продукти повинні бути стандартизовані і “нав’язані” широкій аудиторії. На думку J1. Ловенталя, масова культура, яка має поверхневий характер, у меншій мірі здатна привести до духовного збагачення, ніж висока культура, яка вимагає творчості і глибокого сприйняття; поп-культура не здатна відобразити піднесені почуття, і це одна з причин того, що різні суспільства не можуть забезпечити умови для повної самореалізації особистості. Культуру складають люди, групи і норми, а тому сама культура — це комплексне і складне явище.

Можна визначити у внутрішній структурі культури такі її форми:

суперкультура (в значенні культури, створеної конкретним суспільством, яка передається з покоління у покоління);

субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти; наприклад, національні, професійні субкультури, субкультура організацій і т.п.).

Виділяються такі особливості субкультури:

субкультура — це культура всередині культури, тому вона за об’ємом завжди менша, ніж культура в цілому;

субкультура визнає норми, переконання і цінності всієї культури; приналежність до субкультури не заважає належати до культури в цілому;

представники субкультури мають багато загального з представниками всієї культури, але вони мають ще і додаткові риси, які їх відрізняють від загальної культури. Наприклад, до субкультури можна віднести культуру молоді, дитячу культуру, сільську і міську культури і т.п.;

контркультура (в розумінні культурної моделі певної групи, яка протистоїть або знаходиться в конфронтації до пануючої суперкультури. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспільстві — богема, а в ній — стиль життя і поведінка хіпі. Для їхньої культури характерним є прагнення до самовияву, бажання жити теперішнім часом, вимога щонайповнішої свободи, любов до екзотики. Це вступає в конфлікт з такими цінностями пануючої західної культури, як самодисципліна і самообмеження, копітка робота з метою досягнення успіху тощо.

Контркультура має свої особливі норми, цінності, ідеали, які несумісні з культурою загальною. Представники контркультури переконані в тому, що не можуть і не повинні йти на компроміс зі всією культурою через ідеологічні відмінності, які їх і відділяють одна від одної.

Контркультура прагне протистояти загальній культурі і змінити її норми і цінності. Наприклад, до контркультури відносять культу у хіпі 60-х років (західний світ), культуру дисидентів (колишній Радянський Союз);

девіантна культура як різновид субкультури властива групам з поведінкою, що соціально відхиляється; наприклад, стиль життя і антисоціальна поведінка груп наркоманів, сатаністів і т.п.);

особиста культура (мається на увазі культура конкретного індивіда).

Субкультура — система цінностей і норм, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, відмінна від пануючої в суспільстві культури, хоча й пов’язана з нею.

В сучасному суспільстві існує значна кількість таких субкультур. Це класові, етнічні, молодіжні субкультури і т.п.

Девіантні і навіть делінквентні (злочинні) субкультури виробляють такі системи цінностей і норми поведінки, стилі життя, які в пануючій культурі розглядаються як антигромадські або злочинні. Вони формуються в особливих соціальних умовах і для деяких соціальних груп надають специфічні можливості розв’язання проблеми бідності, низького статусу, обмежених соціальних можливостей і т.п.

Всередині системи цінностей субкультури і її статусної структури відбувається соціалізація членів даної соціальної групи, і в цьому значенні вона нічим не відрізняється від “стандартної” соціалізації законослухняних громадян. Тому злочинність не може бути переконливо пояснена з точки зору індивідуальних підходів — це явище у вирішальному ступені пов’язано з особливостями соціалізації в контексті субкультури, що специфічним чином компенсує індивідам і соціальним групам їхню невдачу в суспільстві, здійснює передачу і відтворювання девіантних вдач.

Молодіжні субкультури часто також розглядаються як девіантні, виявляють якийсь ступінь опозиції пануючій культурі. Молодіжні субкультури розвиваються частіше за всього на основі своєрідних стилів в одязі і музиці і пов’язані з розвитком суспільства споживання, що створює всі нові і нові ринки продукції, націлені перш за все на молодь.

Молодіжні культури — це культури демонстративного споживання. Виникнення молодіжних субкультур пов’язане також з підвищенням частки і значення вільного часу, дозвілля, навкруги якого і формуються всі відносини; вони зосереджуються також більшою мірою на дружбі і групі однолітків, а не на сім’ї. Крім того, зростання життєвого рівня дозволяє здійснювати масштабні експерименти з способом життя, пошук інших, відмінних від культури дорослих, культурних підстав свого існування.

Поняття субкультури передбачає існування пануючої культури, наявність ціннісно-нормативного консенсусу в суспільстві. Проте для суспільства постмодерну характерна культурна фрагментація, мультикультуралізм, що робить вельми проблематичним існування цілісної культури.

Сучасна культура представляє собою певну сукупність конфліктуючих субкультур.

Контркультура, або альтернативна культура — це субкультура, яка за своїми основних установках заперечує основну або пануючу в суспільстві культуру. Цей термін з’явився в 1960-х pp., коли в західних суспільствах спостерігався розквіт контр культурних рухів, перш за все рух молоді, студентів-радикалів, який отримав назву “нових лівих” (на відміну від “старих” лівих — рухи робітничого класу). Вони виробляли нові теорії, нові стратегії поведінки відносно способу життя і інститутів західного суспільства, нові моделі сімейного життя, що йдуть врозріз із загальноприйнятими цінностями і моделями поведінки.

В процесі порівняння різних культурних форм можуть виникати різні тенденції: від украй негативного ставлення до чужої культури до розуміння інших культур такою мірою, в якій вони самі себе розуміють.

Дуже часто ми ставимося до описів неєвропейських культур як до опису екзотичних пригод або до містичних фільмів. Люди з кільцями в носах, чоловіки, мають десять дружин, страви з комах і левових сердець — все це приклади того, шо ми вважаємо химерним і нелюдяним, звичаями дикунів”. З нашої точки зору, європейський (західний) спосіб життя представляється “правильним”, а не західний — дивним або варварським.

Ця тенденція судити про інші культури з позицій своєї власної називається етноцентризмом.

Етноцентризм — уявлення про те, що будь-який спосіб життя, устрій певної соціальної групи є виключно вірним. Для етноцентризму характерне негативне ставлення до інших народів, до їхніх культурних цінностей, норм, установок і звичаїв. Етноцентризм не визнає інші культури як рівноправні, а вважає їх кращими або, частіше за все, гіршими в порівнянні з своєю власною культурою.

Етноцентристські погляди чітко виявляються в місіонерській діяльності, основу якої складають спроби звернути “язичників” до своєї віри. Супутнє етноцентризму поняття ксенофобія — боязнь і неприйняття всього іноземного, а ширше — всього чужого.

Етноцентризм є характерною особливістю діяльності перших антропологів. Вони були схильні порівнювати всі культури з своєю власною, яку вважали самою передовою.

Американський соціолог В. Самнер досліджував це в праці “Народні звичаї”, опублікованій у 1906 р. Він вважав, шо культуру можна зрозуміти тільки в рамках її власних цінностей і в її власному контексті. Ця позиція відома зараз як культурний релятивізм. Самнер шокував читачів заявою, що людоїдство і дітовбивство мали сенс в контексті тих суспільств, які практикували ці звичаї.

Культурний релятивізм — соціологічне бачення, яке визнає існування інших культур і їхнє право мати свої системи особливих рис, цінностей, уявлень і норм, навіть тоді, коли вони відрізняються від власних уявлень і цінностей. Без такого бачення, що передбачає культурний релятивізм, соціологія не змогла б розробити ті способи розуміння суспільного життя, до яких вона постійно прагне.

Антрополог Рут Бенедикт удосконалила цю концепцію. Вона вважала, що будь-яку культуру можна зрозуміти не тільки в її власному контексті, але й тільки тоді, коли розглядати її в своїй цілісності. Жодна цінність, церемонія або інша культурна риса не можуть бути повністю зрозумілими, якщо розглядати їх у відриві від цілого.

Принцип культурного релятивізму корисний також для розуміння тонких відмінностей між схожими культурами. В Німеччині, наприклад, двері в установах завжди щільно закриті, щоб забезпечити ізоляцію людей. Інакше, як говорять німці, службовці відволікалися б від роботи. В США, навпаки, двері кабінетів звичайно залишають відкритими. Американці, які працювали в Німеччині, часто скаржилися, шо закриті двері створюють атмосферу холодності, що формує відчуття відчуженості. Закриті двері для американців означають щось абсолютно інше, ніж для німця.

Ксеноцентрізм — уявлення, яке передбачає можливість того, що спосіб життя одних народів кращий або більш привабливий, ніж власний. Прикладом ксеноцентризму може бути придбання дорогих іноземних товарів, тоді як вітчизняні товари коштують набагато менше, а порівняно з іноземними не програють їм в якості.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціологія: 100 питань 100 відповідей ( Подольська Є.А)